Процеси модернізації стрімко увірвалися у розмірене життя українських жінок кінця ХІХ століття, радикально змінюючи їхні соціальні ролі, повсякденне буття, систему цінностей, світогляд, сфери діяльності. Де були і що робили жінки у вирішальні моменти історії України? Як вели себе під час примусової колективізації? Як переживали нацистських окупантів? Чи боролися з радянською владою у національному підпіллі? Як здолали Голодомор? Що для них означало «бути жінкою» у ті часи? Війна спонукала українок відчути себе громадянками, взявши до рук зброю, стати пліч-о-пліч з чоловіками у боротьбі за нове життя. Але ролі жінок того часу виходили далеко за рамки шаблонного набору «жертва, героїня або зрадниця». Дослідниці-історики, які спеціалізуються на вивченні минулого українських жінок, розкривають різні сторони процесів модернізації, під впливом яких українки ставали такими, якими є тепер.
Здається, “Українські жінки у горнилі модернізації” ніде напряму не називаються збіркою статей (та й статті, як я вже казала, тут звуться розділами), хоча фактично якраз нею і є. Ну, окей. Не-збірка складається з 11 розділів, де репрезентуються різні аспекти жіночої історії з другої половини ХІХ і до середини ХХ ст. Жіноче життя в традиційному суспільстві (власне, витяг з тієї самої монографії); боротьба українок за освіту на теренах двох імперій; суспільна активність жіноцтва за часів Першої світової війни; роль та місце жінки у ранньорадянському дискурсі; політична боротьба галичанок у міжвоєнний період; жіночий досвід виживання у найстрашніших суспільно-політичних катастрофах 20 століття – Голодомор, Друга світова, ГУЛАГ – не-збірка охайно минає всі ключові віхи, що тільки можуть спати на думку, коли йдеться про певний історичний період. Робить вона це, правда, трохи нерівномірно, але на те є причини, зокрема – неоднаковість досвіду за умови проживання в різних країнах.
Одні розділи презентують універсальний досвід, інші – локальний, єдине, що цей другий варіант не завжди відбивається в заголовку. І стаття про Першу світову – суто про галичанок, до того ж із високим порогом “заїзду” у контекст, це так, в порядку попередження. У будь-якому разі, з-за кожного розділу визирають тонни опрацьованого цікавезного матеріалу. Але форми він набув неоднакової.
До науковості не-збірки питань не виникає, а от “популярність” у неї, чесно кажучи, доволі умовна:
* деякі формальні умови дбайливо збережені – посилань немає; у кожному розділі подаються просто “Списки для додаткового читання”; де це можливо – використано ілюстративний матеріал. Та й загалом саме видання зроблене дуже симпатично;
* з текстами складніше. Не-збірка необов’язково має створювати враження моноліту (за такої кількості авторок – а їх тут дев’ять – цього досягти непросто), але у “Жінках” йдеться не лише про солідні стилістичні розбіжності, тут ще й розділи мають різний градус адаптації до непрофесійного прочитання. Одні розділи читаються мало не як художні тексти, інші потребують зосередженості, витривалості, а за умови читання в ліжку – ще й певної самопожертви. І, так, мені соромно в цьому зізнаватися, але на статті про політичну діяльність галичанок я засинала протягом двох вечорів при тому, що Мілена Рудницька – однозначно моя героїня!
* оця нерівномірна адаптованість змушує дійти до висновку, що з орієнтацією на узагальнений образ середніх читачів у вакуумі, у не-збірки не склалося. Деякі розділи тут є чесним наукпопом, для комфортного читання інших мені іноді не вистачало підготовки, і то при тому, що і досвід читання наукових текстів маю, і гендерні студії мені не чужі, і МагістрантМогилянки регулярно переповідав семінари з науково-метолодогічного практикуму. Більше, більше адаптації богині адаптації!
Стилістичне розчісування, розрахунок на ширший (у тому числі – в регіональному сенсі слова) загал та наявність такої-сякої передмови, де б розказали про те, що таке “Жіночі історичні студії” і чого вони хочуть – дуже прикрасили б цю гарну майже в усіх відношеннях книжечку. Бо нині виходять, що ідея – супер, матеріал – чудово, виконання… Ну, не кожен птах долетить до середини будь-якого розділу. Але таке.
Розширена версія відгуку (плюс топ-5 моїх улюблених розділів) - за посиланням
Збірка статей про жінок, активних у (приблизно) другій половині дев'ятнадцятого століття і першій половині двадцятого, від освітніх ініціатив до переживання Голодомору і всього, що може вміститися між ними за двох імперій і одного Радянського Союзу. Цікаво, але якось розхристано. Є дуже захопливі статті, де ціле життя за кожним рядком, є ніби на відчепитись отим непрекрасним науковим стилем, однак цілісності в цій збірці я не відчула. Може так і має бути, але тоді чекаємо наступних книг за кожною статтею.
«Українські жінки в горнилі модернізації» — чудова книжка про жінок на зламі століть. Сьогодні, коли світ дуже швидко міняється, теж вкрай актуальна
Подобається мені, бо говорить про цілком різні типи рівності. З одного боку — «Михайло Павлик не без критичного узагальнення писав, що з сучасною йому галичанкою можна поговорити лише на три теми: весілля, забави і погоди», а галичанкам дозволили здобувати освіту лише тоді, коли галицькі хлопці почали одружуватися з розумнішими польками. З іншого — роль жінок у політичному житті та чи не найцікавіший розділ книжки про жіноцтво у підпіллі ОУН, яке не тільки несло ті ж виклики, що й чоловіки, а й ставало жертвами «своїх»
Це не книжка про нещасних жінок чи жінок, які кращі за чоловіків. Вона дуже типово про те, що історія творилася не лише чоловіками. І зміна гендерну міняє кут зору й попросту дає нам удвічі об’ємніше зображення. Наприклад, початку ХХ ст
Чи не єдиний її мінус — відсутність бодай одного чоловічого імені у колективі авторів
Це неймовірна #книга про те, яким було життя української жінки з кінця XIX століття. Мова йтиме про найважливіші віхи української історії: революції, колективізація, світові війни, голодомор. Не оминуть увагою і тих жінок, яким довелось побувати в таборах ГУЛАГу.
#Читати було дуже цікаво, хоча й болюче. Однозначно рекомендую тим, хто цікавиться історією та долею українських жінок в ХХ столітті.
Важко дати об'єктивну оцінку цій книзі, бо це більше схоже на збірку статей. Одні розділи варті 5/5, а деякі ледве 3/5. Але однозначно це варто прочитати.
Якби в університетах була дисципліна "Історія українського жіноцтва" чи щось подібне, то ця книга стала б ідеальним підручником. Щодо викладу інфи в ній: . 📌Дуже "сухо", для повної "підручниковості" не вистачає лише запитань наприкінці кожного розділу. . 📌Історично. Читати книгу — як читати історію, але з точки зору жіноцтва.
Бо з книги ви дізнаєтесь про: . 📎Статус жінки наприкінці 19 початку 20 століття . 📎Роль жіноцтва у війнах, під час Голодому, в підпільній діяльності, в трудових таборах. . 📎Історії емансипації жіноцтва.
Праця дуже важлива, глибока і серйозна! Опрацьовано тонни джерел, до кожного розділу подано список додаткової літератури для читання. Але, мені здається, такий текст для сприйняття заскладний для пересічного читача.
Факти, факти, факти, все об'єктивно, як в науковій монографії.
Моя вам порада: якщо ви поглядаєте на цю книгу і хочете купити, візьміть їі, полистайте, "продегустуйте" її стиль, прочитавши 2-3 сторінки. Щоб відчути, наскільки це ваше і не розчаруватись.
Мені книга сподобалась. Після кожного розділу ще довго гуглила рекомендовані джерела. Місцями я наче крізь нетрі продиралась, бо було нудно, але загальне враження позитивне.
Я розумію, скільки було доклалено зусиль для систематизації цього матеріалу. Але ця відсторонена подача... Такий текст теж має право бути, а для тих, хто досліджує жіночу тему — це взагалі безцінна знахідка!
Книжка від КСД. Вирішила, що буде корисно почитати про долю жінок. Бо в основному, історичні книжки фокусуються на подіях і трохи менше на історичних постатях, але долі звичайних людей, певних верств населення, або як тут - жінок залишаються за лаштунками.
Книжка описує, як різні події вплинули на жінок. Де вони були і що робили в голодомор, в революцію, яке місце посідали в ОУН-УПА в роки боротьби за Україну. Якою була звичайна селянська сім'я і як ставилися до жінки в містах наприкінці 19 ст. Жінки і політика - як це було за радянських часів і в польській Україні. Як їм жилося в таборах і в засланні - це дуже хвилююча стаття. Одна тема - один розділ, з прикладами, фотографіями і списком літератури, яку можна почитати додатково. Часом описані речі жахають, викликають захват, дивуєшся, що стільки всього випало на долю народу і лягло на плечі жінок.
Було цікаво і потрібно. І можу сказати, що такої свободи, як зараз, жінка ніколи ще не мала, і добре, що ми живемо саме в такий час, і все іде так, як іде.
Важлива та актуальна тема, бо жінки та їхній статус у період становлення окупаційної радянської влади в Україні - це білі плями в історії, бо мало документів, свідчень, самі жінки часто соромились розповідати чи не розуміли, як можна говорити про дискримінацію, згвалтування, експлуатацію та нерівність. Це зараз жінки мають більше сміливості говорити, а той період - це лише становлення емансипації та жіночої активності.
Мушу сказати, що текст для мене занадто академічний був та сухий, з великою кількістю цифр, які обтяжували розуміння текст (можливо, просто я не людина-дані). Однак, письмо часто ставало нудним та монотонним, хоча тема окремих есеїв вкрай важлива: Голодомор, жіноче тіло та освіта.
Проте ця книга ще одне підтвердження ганебної та ницої радянської політики проти всього людства: скасування абортів, експлуатація жінок, тяжкі санітарні та побутові умови більшості населення того часу.
Попередні оглядачі вже зазначили, що книга є радше збіркою статей, що добре помітно у стилі кожної з них. Тому одні читаються легше, інші важче.
Однак, дослідження важливе передусім своїм фокусом на українській жінці, якого, на мою суб"єктивну думку, поки що замало в українській книзі. Багатьом з нас навряд чи здається особливою можливість навчатися в університеті, голосувати на виборах чи просто розмовляти на вулиці з чоловіком, але варто пам"ятати, що це зовсім не данність, що права отримано коштом років боротьби наших попередниць. І книга розповідає про цей поступовий рух від типової традиційної ролі "берегині" до активної громадянки.
Слабкість і сила йдуть в історії українського жіноцтва XIX-XX ст. пліч-о-пліч; особливої барвності й правдивості додають цитати зі спогадів жінок, що пережили Голодомор, війну, пройшли через табори ГУЛАГу й, попри це, лишилися людьми.
В книжці 11 статей, написаних 9 авторками. Це не есеї, це саме наукові статті, єдине - там немає посилань просто посеред тексту, зате після кожної статті наведено чималий перелік джерел. Статті розставлені в хронологічному порядку та розказують про становище жінки на українських теренах в епоху модернізації. Фактично - про історію емансипації. Як жінки поступово виборювали право на освіту, як волонтерили під час Першої світової, як виживали в окупації та в ГУЛАГу... Особисто мені зараз особливо важливими здавалися розповіді якраз про досвід виживання під час війни, адже зараз маємо подібні ситуації та узагальнення того досвіду багато що дає зрозуміти. Та й взагалі було цікаво читати про те, як змінювалося становище жінки. Принагідно авторки розвінчали кілька міфів, наприклад, щодо того, що "волю жінкам" дали більшовики. Було вкрай цікаво, але читалося довго, бо після кожної статті я мала зупинитися та подумати.
Багато хто сварить цю збірку статей за нецілість, але мені цим навіть сподобалась. Стиль авторок статей настільки різний, самі статті настільки різняться, що це було цікаво. Хоча мене максимально розчарував розділ про жіночий досвід переживання Голодомору і жіночий погляд - він плаский. Це ні про що насправді, ніяк. Для ознайомлення вона цікава, але на класний наукпоп все ж не тягне, а шкода.
Абсолютно випадково побачила на полиці в бібліотеці та це виявився скарб! Неймовірне дослідження жіночого життя за кінець 19-20 століття. Деякі теми для мене були взагалі нові, типу жінок в УПА і тим більш книжка виявилась цінна.