Саудаде

by Andriy Lyubka

Обережно! Ця книга небезпечна: після прочитання хочеться одночасно вирушити в подорож Балканами, випити келих червоного вина і в зручній ложі театру слухати оперні арії. Понад шістдесят коротких історій – часом іскрометних, подекуди сумних, почасти автобіографічних, але завжди щирих – запрошують читача пережити з автором найщасливіші миті мандрів, симфонічних концертів і не завжди успішних залицянь.

Genres: Fiction, Ukraine, Short Stories, Ukrainian Literature, Essays

192 pages, Hardcover

First published May 1, 2017

About the author

Ukrainian poet, essayist, and translator. He grew up in Vynohradiv, in South-Western Ukraine, and then enrolled at the Uzhhorod National University, where he studied Ukrainian Philology. His second master's degree in Balkan Studies was received from Warsaw University in 2014. Lyubka currently lives in Uzhhorod.

Lyubka is the author of four collections of poetry, one book of short stories, Saudade, and six novels. His novel Carbide depicts the daily life of smugglers in Zakarpattia Oblast. He also translates prose and poetry from Polish, Serbian, Bosnian, Croatian, and English. Additionally, he is a columnist for Ukrainian and European journals, Newspapers and media outlets, Nowa Europa Wschodnia / New Eastern Europe, Radio Free Europe/Radio Liberty, Den'', zbruc.eu, and kontrakty.ua,

Reviews

[Vasyl Laver · Rating 5 out of 5]

Ця книга мене спершу налякала кількістю історій — цілих шістдесят штук! Але насправді прочитання одного тексту займе у вас приблизно стільки ж часу, скільки ви витрачаєте на новий пост у фейсбуці чергового опініон-мейкера. Це книга-блог. Записи, тобто тексти, можна читати у довільному порядку. Самі ж тексти доволі різні. Є веселі («Безалкогольний день народження», «Газетний гороскоп»), серйозні («Дівчинка із третього ряду», «Антігона в столярному цеху»), пізнавальні («Човлент», «Рибальська цивілізація»), є роздуми про музику, літературу, багато текстів присвячено подорожам автора. Є тексти і про мій рідний Ужгород та миле серцю Виноградово. Як зазначив на презентації сам автор, ця книжка є найбільш автобіографічною у його доробку. Це відчувається.
Але це не та книга, яку варто читати «запоєм». Можна було би порівняти її із келихом хорошого вина, яке слід пити маленькими ковточками, смакуючи, та це, погодьтесь, було б надто банально. Я б радше порівняв «Саудаде» із горілкою: один текст — п’ятдесят грамів. Споживайте відповідально!

[Maria Zayats · Rating 5 out of 5]

Я не є великою шанувальницею малої прози, але ці історії робили мені так добре. Вони особливо читаються тепер, бо нагадують про життя, яким ми жили раніше. Нагадують, що були часи коли Андрій Любка рефлексував не лише над поїздками на фронт, а й над своєю рідною Тисою, над зачовганими камʼяними доріжками вулиць, якими гуляв, над кавою в джезві, над самим таким безцінним мирним життям. І мені безмірно добре від того, що воно у нас таки було.

Оповідання дуже атмосферні, кумедні, інколи сумні, часто іронічні, та чого вже там, часто і самоіронічні, але основне, дуже сповнені життям.
Оповідання про сербське радіо, що повідомляє про рівень води в ріках - найпрекрасніше.

[Oleg · Rating 4 out of 5]

Збірка 60 коротких історій, що часто нагадують пости у соціальних мережах, навряд чи можна сприймати так само як повноцінний роман, особливо коли той само Любка написав один з улюблених творів – "Карбід". Однак саме такі історії створюють враження, що ти розмовляєш з автором за келихом закарпатського вина напередодні подорожі уздовж Дунаю та по балканським країнам.

Під час читання часто смієшся вголос або проймаєшся ліричними сюжетами. Найцікавіше – можна почути оповіді про історію, культуру та життя сусідів: угорців, словаків, румун, болгар та мешканців Балканського півострова. В Україні лише нещодавно почали публікувати популярні книги з цих країн, як-от "Матері" словака Павола Ранкова або історичне полотно "Якоб вирішує любити" румуно-швейцарського письменника Каталіна Доріана Флореску. А тут – Любка з черговою історією на межі репортажу та лірики, з новою пригодою та кумедною ситуацією. Легка книга, щоб іще довго посміхатися як завершиш останню зворушливу розповідь.

[Anna P (whatIreallyRead) · Rating 2 out of 5]

Цю книгу мені рекомендували дуже багато разів, і після прочитання, буду відвертою, я цим здивована. Цікаво, чим зумовлена її популярність та загальна любов - без іронії, я намагалась це зрозуміти і не змогла.

Книга складається з дуже коротеньких есе, по 2-3 сторінки, які можуть бути автобіографічними, але можливо є художніми. В будь-якому разі, в цих оповіданнячках немає ні сюжету, ні героїв, я не вловила загальної теми або ідеї. Що там є, так це стиль та естетика. В цьому, мабуть, немає нічого поганого - ймовірно, якби авторська естетика мені підходила, я б теж отримала задоволення від читання.

Що ж за естетика така? Автор (або ліричний герой від першої особи) по суті в 60 есе розповідає, який він ✨ незвичайний ✨. От він живучи в Україні щодня слухає сербське радіо для портових співробітників про рівень води в сербських річках. Навіщо? А біс його знає. Ви мрієте поїхати в Париж, Лондон, чи то Куршавель, і пожити в гарному (або хоча б пристойном) готелі? А наш автор не такий - його улюблені країни Угорщина та Сербія, і зупиняється він там у місцевих, бо знову ж таки, він зовсім ✨ непересічний ✨. Приїздите в столиці, щоб погуляти по відомих місцях? А він от їздить у менш відомі міста, щоб сходити там на оперу, і більше йому нічого не треба. Бачте, яка культурна, інтилігентна людина! Ті есе, що містили діалоги або взаємодію з іншими людьми зводились до сумісної пиятики, або ж спроб чогось добитись від людини п'яної до втрати свідомості, або внутрішніх страждань автора від того, що тут не наливають. Есе пронизані якоюсь ностальгією - автор гуляє напівзакинутими селищами, збіднілими та обшарпаними вулицями, і все це якось поза часом, в його світі не існує ні інтернету, ні телефонів, сама лише саудаде.

Відчуття як ніби я пролистала інстаграм-профіль якогось блогера, де всі фото в одній кольоровій гамі та з однаковим фільтром, зображають облуплені радянські панельки, брудні сходи та похилені приватні будинки з бабусями і клумбами. Знаєте таких?

Якось мені це хіпстерське самолюбування швидко набридло. Я не фанат Сербії та Угорщини з, мабуть, зрозумілих причин, не поціновувач алкоголю, в опері бувала всього пару разів в житті, рівнем води в сербських річках не цікавлюсь, і не вважаю, що подорожі обов'язково мають бути нетиповими, що бути цікавими. Тож оскільки авторська естетика зовсім не моя, а будь-якого іншого змісту у книзі я не знайшла, то нема бажання пробувати щось іще цього автора. Цікаво що думають про цю книгу інші.

[Tetiana Kostiuk · Rating 4 out of 5]

63 дууууже коротких історій (я їх для себе називали замальовками) - максимум 3с - про все, що хочеш, але найбільше про подорожі. Дуже багато цікавої інформації, про яку ніколи ніде не чула. Але бувало, що на деякі з них були враження: це ж було вже / та я вже зрозуміла, що ви любите рибалку / емм, що це було. Але ця збірка точно дає поживу для роздумів і шалене бажання подорожувати, відкривати нові місця, нові страви і досліджувати не тільки світ, а й свою вулицю, своє місто.

[Dinara · Rating 5 out of 5]

Я б дуже хотіла мати за гіда Андрія Любку в балканському гастро-турі. Щоб він возив по всіх цікавезних місцях, що він тут описав.

Щодо книги, це наче альбом з фотографіями, але текстовий. Тут збережені моменти з життя автора. Тут і гумор і печаль і тема на подумати. Не назвала б це оповіданнями, скоріш, щоденниковими записами.

Читала цю книгу повільно, без поспіху.
Сподобалося, що доводилося багато гуглити (імена, місця, події). Навіть планую читати книгу, про яку автор зазначав в одному нарисі.

[Marian · Rating 3 out of 5]

Гарне слово, яке до тексту практично нічого не має. Я історіями не проникся, тому і відчуття ностальгії не отримав тому думаю і настрій книги пройшов повз.

Особливо неприємно про Львів будо читати. Спроба «накинути на вентилятор» під виглядом «люблю потролити» абсолютно, на мій погляд, провалена.

[Iryna · Rating 2 out of 5]

Жарти/натяки, що показують Україну непривабливою та якоюсь неповноцінною зараз для мене неприйнятні. Вони не прямолінійні, читаються між рядками, але від цього не легше. Сподівалась на приємне читання, але більше дратувалась.

[Taras 3000 · Rating 5 out of 5]

Найкраще за останній час. Теплі ��сторії про західну Україну і балканський регіон. Переслуховував тексти про Водостанє та Рибалку.
+

[Svitlana Sishchuk · Rating 5 out of 5]

чи то есеї, чи то нариси Андрія Любки у збірці «Саудаде» – дуже різні. пізнавальні – про композитора Бейлу Бартока, радіопередачу про рівень води у Балканський річках, про цвинтар, на якому надгробки – це вертикально закопані човни; смішні – про безалкогольний день народження, про спробу врятувати стриптизерку, про газетний гороскоп; сумні і зворушливі – про дівчинку-балерину з третього ряду, про Білосніжку у концтаборі; про Балкани, Галичину та Закарпаття, про Гавела, Франка та Шевченка.

тут є міста, містечка, вИна, кухні, архітектура, цвинтарі, народи, країни, фотографії, мови і, звичайно, люди.

читайте ці маленькі історії, в яких вміщується великий світ.

а після читання душу й тіло огортає саудаде…

серед тих, що сподобались мені найбільше:
Галичина – невіднайдена Троя
Танго в божевільні
Білосніжка серед газових камер
Саудаде
«Комо»
Газетний гороскоп

[Tetiana Polianska · Rating 5 out of 5]

"У португальців і бразильців є слово, яким вони називають суміш ностальгії, туги і смутку на межі з розпачем. Цей душевний стан, однак, вважається чимось позитивним, прекрасним; як нещаслива й невзаємна любов, що ранить душу, але й очищає думки. Вони називають це саудаде".

З усіх книжок Андрія Любки саме "Саудаде" - моя найулюбленіша. Це збірка коротких есеїв - споминів і рефлексій автора про Україну і Європу, літературу і письменників, музику і композиторів, їжу і вино. Любка пише про Шевченка і Франка, Гавела і Ярого, Бартока і Шнітке. І, о диво, - Любка вбачає Овідія - першим українським поетом!

Героями оповідань Любки стають Виноградів, Ужгород і Львів, Закарпаття і Галичина, Австро- Угорщина і сучасні Балкани. Його есеї про Балкани я би щиро рекомендувала мандрівникам, бо "зацікавленість світом" Андрія Любки разом з порадою їздити "бічними дорогами" відкрили йому багато цікавих міст і містечок на мапі Європи.

"Дорога любить тебе, довірся їй - і будеш винагороджений".

Авторські розповіді своєю меланхолією справляють терапевтично-знеболювальний ефект, вгамовують та заспокоюють. Їх можна читати одне за одним, а можна вибірково, хоч і деякі з них пов'язані між собою - кінець попереднього оповідання є продовженням для наступного. До них можна з часом повертатись, перечитуючи і згадуючи вже підзабуті сенси, яких тут багато і є над чим подумати, бо як сказав один з літературних критиків - саме повторне перечитування і є усвідомленим читанням.

Чудова коротка проза: чуттєва, світла, легка, цікава, неспішна. Прекрасна! Саме за це різнобарв'я я і люблю есеїстику сучасних українських письменників.

[Yurii Mykytiuk · Rating 5 out of 5]

Любка пише про Центральну Європу, вино, Цісаря, митників, авантюристів, дівчат і рибаків. А також про те, як зв'язані між собою доктор Менгеле та мульфільм "Білосніжнка", а Вацлав Гавел їздив на пивзавод на мерседесі. Пише легко і коротко. Перша реакція на більшість історій - посмішка, друга - саудаде.

[Julia Tutko · Rating 4 out of 5]

Оповідання гарні, а є декілька, які дуже сподобались. Але вони надто короткі, 1,5 сторінки, максимум 2. А це зовсім не мій формат.

[Anna · Rating 3 out of 5]

Хотіла дати мінімум 4 зірки але не вийшло. Книга чудова своєю ліричністью. Хоча деякі історичні факти були для мене дещо нудними але автор зміг прекрасно поєднати їх з теперішнім, з сьогоденням. Автор зумів вибрати долю цікавого, зосередитися на чьомусь одному і розказати це так як наче б то ціла повість. Книгу прочитала майже за раз, з закінченням однієї короткої історії, дуже цікаво - а що там далі?
Але є одне велике для мене але - ставлення для жінок. Автор романтик, лірик, тендітна душа, в нього відчутна можливість дивитися прямо в душу людей, бачити те що закрите для багатьох інших.
Та чому десь в трьох оповідях зустрічається таке знебагливе, прагматичне, знеоцінюванне ставлення до жінок?
Автор наче застиг у часі і вважає себе якимось лицарем яким має брати на себе роль захистница, а то навіть рятівника! Не знаючи нічого про ту чи іншу жінку він вважає це хорошою ідеєю зробити висновки про все її життя.
Очевидно автор тільки мінімально вважає жінок повноцінними людьми, або можливо тільки тих кого не вважає привабливими. Інших, красунь описує порівнюючи з предметами, якими вони для нього безсумнівно є.
Для такої розумної, досвідченої людими я не збираюсь занижати планку, а тому вважаю що автору треба трохи обдумати деякі речі в житті.

[Yuliia Mostova · Rating 4 out of 5]

Прості історії, які цікаво читати. Гумор, самоіронія і важливі етюди, вихоплені з буденності. А ще гарна поетична мова. Легке й швидке читання під чашечку чаю (чи, як пропонує сам автор, під келих вина).

[Olena Landar · Rating 4 out of 5]

4+
Рекомендую читати в день 5-6 історій, гуглити щось додатково, шукати фото до багатьох історій, щоб візуалізувати
Найбільше сподобались оповідання:
- Дівчина з третього ряду
- Барток над Атлантидою
- Білосніжка серед газових камер (купила вже на березень «Акварелі» читати)
- Човлент (не читати на пустий шлунок)
- Кілька слів про смаки ( не читати на пустий шлунок too 😁)
- Скнара
- Голова Антоновича
- Газетний гороскоп
- Сума культур дає безкультурʼя (памʼятник неізвєсному солдату - сміх до сльоз)
- Веселий цвинтар (+1 місце, де я хочу побувати)

[Zbestpersonever · Rating 5 out of 5]

4,5

Після «Карбіда» я довго була впевнена, що більше ніколи не візьму в руки книгу Андрія Любки. Але думками постійно поверталася до нього (а точніше до стилю письма).

Пишуть, що ці оповідання, а точніше здебільшого автобіографічні нариси, не варто читати запоєм. У мене не вийшло - прочитала за 2 дні.

Нариси ці дуже різноманітні по наповненню і настрою: меланхолійні і смішні, пізнавальні і легковажні, близькі і не дуже.

Найбільше сподобалися:
1. Білосніжка серед газових камер
2. Безалкогольний День народження
3. 270 років самотності

П. С. Мені б дуже хотілося, аби Андрій Любка так само тепло писав про Україну, як він пише про Сербію, Румунію або Угорщину.

[Anna Ustynova]

це моя перша книжка Любки, і можу сказати, що знайомство з автором мені сподобалось. читатиму ще.
а сама книжка - це збірка коротких, але за своїм змістом досить глибоких оповідань, яка трохи нагадала мені книжку Міленко Єрговича "Іншалла...". можливо, своїм балканським духом, можливо, тугою, що проглядається крізь рядки в певних історіях. достойна уваги збірка

[Таїсія Nakonechna · Rating 5 out of 5]

Цікава підбірка з коротких текстів - вражень, спогадів, думок, фактів, екскурсів, словесних портретів людей, місць і культур.

[Anna Khomiuk · Rating 4 out of 5]

Я не фанатка малої прози, але автор пише "смачно". Книга дуже легко заходить, і хочеться пити вино та подорожувати

[mariia · Rating 4 out of 5]

неймовірно чуттєво та дотепно.

[Oleksandra Matvieieva · Rating 4 out of 5]

Прості чесні короткі історії. З деяких можна дізнатись нове, з іншими просто легко і приємно провести час

[Uly Ana · Rating 5 out of 5]

"Саудаде" - це збірка коротких есе, вражень, нарисів, думок... Простих, цікавих, філософських, пізнавальних, гумористичних, життєвих історій, частково автобіоргафічних. Деякі з них були мені відомі з інших книжок - як от нариси з подорожей Балканами, про які я раніше читала у "Варварах", чи сходження на Олімп - у "Твоєму погляді". Хоча хронологічно раніше ці нариси з'явилися у "Саудаде".

З Андрієм Любкою приємно відкривати Закарпаття і Балкани, знайомитися з невідомими мені, але знаними у світі мистецтва і культури особистостями. Пригодницько-мандрівний дух оповіді дуже легко передається мені як читачці.

[Sofia · Rating 5 out of 5]

Легко, іронічно і тепло. Про подорожі і про життя. Про те, як його смакувати (як і ці історії), і як спонукати до змін. "Зрештою, такою є чи не основна функція цього місця: не просто веселити, а й спонукати людей змінюватися ще за життя."

Це моя перша книжка Любки і мені дуже імпонує манера письма автора.

[Stepan Zhyryk · Rating 5 out of 5]

Перша книга Андрія Любки яку прочитав, ну можу сказати впевнено — знайомство вдалося. Легко, щиро, місцями смішно (місцями не дуже смішно), але однозначно мені сподобалося. Це наче читати Прохаська, лише більш простіше, так би мовити «лайтова версія», раджу.

[Mykhailo Shumylo · Rating 5 out of 5]

Чим більше подорожуєш, тим менше залишається місць, які вражають, чим більше ходиш в музеї, театри чи куди завгодно, тим менше це все тебе надихає і вражає. Так само з книгами, якщо вони тебе постійно супроводжують, то вже не кожна прочитана книга залишає по собі добрий, барвистий та приємний спомин. Завдяки премії за кращу есеїстику року імені Юрія Шевельова я відкрив для себе закарпатського письменника Андрія Любку, хоча в укрсучліті він не новачок, проте руки не доходили. Цю книгу треба читати саме зараз, в цю сіру, вогку, паскудну пору року. Вона наче покривало, в яке ти закутався і сидиш, з гарним настоєм в теплі. Книга варта прочитання та уваги, іронічна, інформативна, комічна, трагічна, місцями страшна, про все на світі: про міф річки Тиса, без якої не те що Закарпаття, Угорщина не можлива, про еврейську страву човленг, про сліди Гавела, про нашого Тараса Шевченка, якого згадуватимуть на днях до хрипоти, про Франка та Лесю, про оперу та балет, про Ерделі, про композитора Бейлу Бартка, про Дунай, про бабцю Австрію, про іронічні описи Львова і зарозумілих галичан, про острівець українців в Сербії, про Овідія, про веселий цвинтар в Румунії та про цивинтар з човнами замість надгробків в Угорщині та про те, чому незабудки в європейських мовах звучать і пишуться по різному, а тлумачаться саме як незабудки. Це, я спробував коротко, а вийшло як зажди))) Книга варта, повторюють, уваги ))) http://www.books-xxi.com.ua/products/... 📚😉

[Liudmyla · Rating 4 out of 5]

Збірка коротких замальовок з життя автора. Я не є великою шанувальницею короткої прози, але часом люблю таке почитати, особливо під меланхолійний настрій

[_in_sane · Rating 5 out of 5]

Я читав з думкою, що чимало оповідань Любки, - могли б з легкістю стати текстами до всеукраїнського радіодиктанту національної єдності. Можливо, колись так і буде?

[Tetiana Chudak · Rating 5 out of 5]

В місяць липень, коли нічого не відбувається, я читала "Саудаде" Андрія Любки. Пила сухе червоне вино і закушувала сливами, як радить автор в одному з есеїв. А ще бринзою, помідорами, інжиром, персиками, ікрою з баклажанів і перцю. Так смакує Одещина в липні, коли я читаю "Саудаде". Саудаде - це суміш туги, жалю й ностальгії на межі з розпачем. Його відчували португальці, проводжаючи очима кораблі в далекі колонії. Саудаде ще не час відчувати. Воно приходить з першим похолоданням на початку жовтня, тоді сповна можна зануритись у це почуття, загорнутися в нього, як у клаптикову ковдру. І тоді вам в нагоді стане збірка есеїв Андрія Любки, бо й вона нагадує зшиток клаптиків, на перший погляд, хаотично підібраних, але коли придивитися уважніше до кожного клаптика-есею, можна побачити чарівний загублений світ міфів, за яким несвідомо тужитимеш. Усе починається в дитинстві, коли ти валандаєшся місцем, де народився, копаєш камінці ногами й досліджуєш свій край клаптик за клаптиком. "Там - метр за метром - на порожню контурну карту мозку та серця наносилась мапа батьківщини". "Усіх їх (волоцюг) зсередини пожирала цікавість до світу, прочитане в книжках оживало в найбезнадійніших місцях фантазіями й пригодами". Так "оживають" Томи (Константа), куди був засланий Овідій, Суліна, місто-свідок злиття Дунаю з Чорним морем на острові, де живе всього 4,5 тис. населення, Бучач, колись населений євреями, Львів, перше місто Сходу, Маловіште, село древнього народу - арумунів (волохів), де постійно мешкає лише 30 жителів, Галичина, Джурджулешти, Печ та інші важливі для автора місця. Усі вони мають спільну рису - межовість: або світу цивілізації й варварів, або існування й небуття. Щоразу, подорожуючи в таке місце, автор ніби оприявнює його, не дає зникнути з карти. І навіть зникнення, вмирання може залишити надовго видимий слід, наприклад, рибальське кладовище в угорському селі Сотмарчеке, де замість хрестів чи пам'ятників надгробками слугують човни, свідчить про те, що 200 років тому тут несла свої води Тиса. Пам'ять про неї досі важлива для місцевих. "Не забувай мене",- каже Тиса гостряками човнів, що врізалися в землю. Тиса протікає у Виноградові, містечку, де народився автор. Він вирушає на пошуки початку і кінця річки, зшиває докупи географію з історією. Тиса зливається з Дунаєм, іншою великою рікою, яка з'єднує європейські країни. А значить, приєднує й Україну до європейської цивілізації. Сама географія визначає нашу культурну приналежність. В момент, коли автор пересвідчився в кінцевості ріки, він відчуває саудаде. Втім, воно потрібне нам, щоб пам'ятати, а пам'ятаючи, не втрачати. Щоденна радіопередача "Водостаньє", яка повідомляє про рівень води в найважливіших річках, більше нагадує про їх існування, ніж про рівень води. Дає можливість захопитися за щось стале в центрифузі життя. Герої есеїв сповна відчувають саудаде. Овідій з похмурого краю світу (північно-західне Причорномор'я) тужить за теплою щедрою батьківщиною. Він пише про дворічний сніг у місті Томи (Констанца) і замерзле море з рибою й вином, яке не п'ють, а розколюють на шматки льоду і їдять. Ми сприймаємо це як міф, бо зараз на Одещині я купую інжир у місцевих, а сніг - це така рідкість, що від снігу до снігу санки встигають поіржавіти й розсипатись. Автор відвідує маленьке містечко Овідіополь на Одещині, сподіваючись віднайти слід античності. Та овідіопольці, місцеві рибалки, не відчувають саудаде за античністю, вони навіть не бер��ться ідентифікувати себе з певною культурою, щоб не нести відповідальність за приналежність хоч до якоїсь. Вважають, що культури, яких у Бессарабії безліч, у сумі дають безкультур'я. Як каже герой іншого есею, американець Джордж, людина не жалкує, поки не визнає свій жаль. Тому й Україна не жалкує за Бейлою Бартоком, композитором, у музиці якого поєдналися мотиви народних пісень наддунайського регіону. Бартока грають навіть на небесах (у літаку), а в нас - ні, хоч він народився й виріс у Виноградові, як і автор. Не тужать у нас за руснаками (русинами), які вже сотню років на межі вимирання, а проте на 12-15 тис. осіб мають кафедру в інституті, шість періодичних видань, випускають 10 художніх книжок щороку і збирають допомогу українським переселенцям. Ми багато про що зі своєї історії воліли б забути, бо пам'ятати надто боляче. Але уважне око археолога пам'яті відтворить забуту дійсність. Так справжнім кулінарним детективом стає з'ясування походження човленту, страви з квасолі, перловки й м'яса, яка готується всю ніч. Це страва євреїв, яку готували на шабат, бо в цей день навіть вогню не можна було розводити. Євреїв у місті давно немає, а страва - лишилася, як свідчення їх існування. У місяць липень, коли насправді нічого не відбувається, сторінками "Саудаде" я подорожувала Балканами, Одещиною й Закарпаттям. На контурну карту мозку й серця наносила мапу батьківщини. Я додатково гуглила інформацію про всі згадані місця, куди б хотіла дістатися, щоб переконатися в їх існуванні. Я візьму з собою книжку, як путівник, коли опинюсь в Суліні, Печі, Маловіште чи Констанці. Адже "подорожує не той, хто перетинає міста й держави, а той, хто готовий прийняти світ таким, як він є".

[Polina Omelchuk · Rating 4 out of 5]

Ну, що ж. Ця книжка далася мені доволі легко. Проте, її не можна прочитати за день чи два навіть, якщо просидіти за нею весь день. Вона насичує тебе насолодою і глибокими почуттями. Це перша книжка, з якою я сміялася в голос і казала «Оууу», мило всміхаючись. Також з нею я витратила усі свої стікери, а це для мене неабиякий показник, бо кожна історія мене зачаровувала і після крапки, я ще дописувала декілька своїх слів про те, що я прочитала.
Саме з цієї книги, я закохалася в те, як пише Андрій Любка. Він не розказує, а показує. І це чіпляє. Ти, немов, переносишся разом з ним у Португалію, Грецію, Румунію та інші країни, про які тобі розказує автор. Це надає відчуття присутності. Саудаде відчувається, як тепла розмова у літньому саду після морозива та енергійних заплавів у басейні з ледве живим тілом, котре ломить від втоми. Вона відверта, проста та зрозуміла. І це чіпляє. Автор не навішує якихось моральних принципів, а каже так, як є. Можливо, трохи недоречно чи неправильно, як може здатися, але він постає перед нами справжньою людиною. З недоліками та перевагами. Ви, немов, стаєте друзями, які діляться найціннішим і присягаються нікому нічого не розповідати.