Заговорено на любов

by Kateryna Babkina, Катерина Бабкіна

Ніжні, але дуже життєві поезії Катерини Бабкіної здатні зачепити за живе навіть тих, хто не звик зачитуватися віршами. Тут все: і найсильніші почуття, і гірка буденність, і свято душі, і війна, котра червоною ниткою пронизує мрії, переживання і вплітається у кожен наш день, у кожну думку, кожен порив серця.
Особливий стиль, неперевершена мова, життєві образи, небесна мрійливість, загадковість і, разом з тим, прямота, що здатна розбудити душу.

Genres: Poetry, Fiction

96 pages, Hardcover

Published May 1, 2017

About the author

Ukrainian poet, short story writer, novelist, playwright and screenwriter. The winner of Angelus Central European Literature Award (2021).

Reviews

[Ярослава · Rating 3 out of 5]

Для мене проза Бабкіної "працює" краще, ніж її поезія. Проза краще, ніж у будь-кого з тих, хто спадає на думку (теоретично позмагатися могла б ще Гаська Шиян, хоча трохи в іншому напрямку), передає #естетику чи, якщо хочете, цайтґайст певного прошарку нашого покоління, за що шаную. Поезія мені подекуди видається трошки надто мілєнькою, ніби її природній ареал - бути текстом на тлі розмитої пастельної фотографії, друга особа, наказовий спосіб, простий месідж ("вчися вважати подібні речі простими / бо це невловимі речі, а вони лише на те й невловимі, / щоби їх наловити повні кишені й мати"). Але якщо прибрати - чи бодай лишити у природному ареалі, себто на фейсбуку - всі надміру мімімі речі штибу "на її простирадлах блакитні квіти і слоники" чи всю цю спрощену щирість кшталту "Все, що правда, зазвичай встигаєш вимовити / на одному видихові. Решта - сторонні речення", то в сухій решті виходить далеко не нуль.
Себто тут теж є такі цайтґайстові речі, вся ця нестерпна радість упізнавання наших реалій і страхів, де з одного боку весь наш інстаграм, маршмеллоуз, милі принти на піжамі, теплі ковдри і ще тепліші історії - а з іншого боку близька війна. І це ефективно працює на контрасті! Себто ти звикаєш, наприклад, що "ти" у цих віршах - це адресат мемасіків із пастельним фоном, а потім раптом отакий фінт:
"Тут заговорено на любов, на любов - почуй, не на вогонь і порох,
тут заговорено же - смерте, не руш, не дай спинити це говоріння"
І це працює, в цілому, саме на контрасті: "ти" адресат мемасів версус адресат-ти-смерть. Себто якусь кількість перегинів можна виправдовувати саме такими американськими гірками. Хоча подекуди, мені здається, цей контраст теж треба шліфувати. Ну, наприклад, якщо у вірші є геть душевне "Ці слова - 'ні на мить не спинись' - хтось відправить кудись / як листа, / в ті міста / при кордоні, де смерть розтуляє / холодні і спраглі вуста" (ефектна рима, ефектний ритм, ефектний образ), то воно, здається, не мусить сусідувати з "міські / дітлахи, зупинившись на вулиці, / стануть сміятись кудись у небеса" - штучність цих дітлахів видає оце безпорадне "кудись", дуже ріже око, мені здається.

Що мене найбільше розчулило: Кіт у чоботях і заключний вірш без назви:
І голуби, як янголи, злітаються до її вікна,
і старанно береже її все те, що береже вона,
все, у що вона так безнадійно вірить.

[Victoria Dembrovska · Rating 5 out of 5]

Чуттєво, красиво, естетика тонка, однорідна з вірша у вірш, але й різноманітна теж. "Кіт у чоботях" - прямо в серце.

[Анна Bilenka · Rating 5 out of 5]

я нічого не тямлю в поезії, але опинилася тут, бо
шукаю ритмів та поєднання слів для нового роману

[Halina Hetman · Rating 5 out of 5]

Літо, літо, вилікуй мене.
Вилиняй в спокійні кольори.

Дуже хотіла мати - і знайшла в Коломиї. Прекрасно все, але деяке прекрасно-ніжне та прекрасно-гостре.

[Olena Prikhno · Rating 5 out of 5]

Книги, як і люди, приходять до нас у потрібний період життя. закінчила читати славнозвісний бестселер Елізабет Ґілберт "Їсти, молитись, кохати", зібрала себе з уламків, напідкреслювала цитат-порад (головне,ними в житті скористатись, але я точно хочу в Неаполь та ашрам) і ще в маршрутці почала читати нову збірку Катерини Бабкіної "Заговорено на любов" та, за прикладом ліричної героїні, яка незримо присутня в усіх поезіях, переживати, осягати та відпускати усі спогади та відносини. Вона вже не дівчинка,"в якої в руках голубий футляр і волосся забране дулею", і не дивакувата Соня, що боялась багатьох речей, зокрема, бути зловленою на тому, що чогось не знає, та залишитись в місті на все літо. Вона та, що відпускає, не забуваючи сказати "бережи" та "не забудь", і просити за тих "хто тобі ні в чому не дорогий".
Але залишила собі на згадку "пристрасть до жінки, що перегорає, ніби підпалена дітьми хусточка паперова" та "діду, прийом".
За давною дурною звичкою поворожила на новій книзі. випало: "хто з нас насправді знає, що найкраще із того, що стається з нами"

[Katrinka Ilchuk · Rating 5 out of 5]

Поезія Катерини Бабкіної – це . Більше нічого і писати не хочеться про збірку. Все ж наче й зрозуміло.
Взагалі то поезії зараз не читаю…але коли вже починаю, то це має бути щось таке, що дійсно «зачіпає». Катерина Бабкіна потрапила в ціль))) Тепер хочу її збірку «Щасливі голі люди».

[Oksana Kuznietsova (Smishchuk) · Rating 5 out of 5]

Просто чарівна збірка <3

[Liuba · Rating 5 out of 5]

Дуже красива поезія, до мурашок по шкірі. Читати перед сном)