What do you think?
Rate this book
Харків 1938
"Харків 1938" Олександра Ірванця - це альтернативна історія України, якою вона могла би бути, якби "УНР вистояла". Роман також відповідає таким жанрам: буфонада, бурлеск, шпигунський трилер. Водночас - це тест для читача на знання класичної та сучасної світової літератури й історії України. Центральна сюжетна подія - літературний карнавал у Харкові. До столиці України з'їждаються поети, письменники, політичні діячі, націоналісти, шпигуни і террористи. Це різноманіття автор доповнює тим, що ушільнює два століття до можливості спілкування сучасного літературнного критика з Ольгою Кобилянською.
240 pages, Hardcover
First published January 1, 2017
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 16 of 16 reviews
January 17, 2018
Я порахувала, що до кінця життя я прочитаю ще десь тільки тисячі зо три книжок (і це ще, тьху-тьху-тьху, якщо нічого не станеться, ага - а може й менше). Мені прикро від того, що одне місце у цьому болісно скінченному списку довелося виділити під "Харків 1938", але що поробиш, коли він у короткому списку ЛітАкценту року.
Потенційно роман міг би бути цікавим: формально альтернативна історія (у 1920 році Україна здобуває перемогу у національно-визвольних змаганнях, будує сильну державу під проводом президента-гетьмана Коновальця, Кобилянська отримує Нобеля, у 1938 саме Україна підписує з Німеччиною пакт Молотова-Ріббентропа), тематично - іронізування над усіма мастурбаторними мріями про золоте минуле чи велику державу замість нормальної держави. Але всі проблиски здорового зерна чи дотепності (штибу гегу про Петлюру, який вічно уникає замахів) тонуть у ріках несмаку. І тільки ти за сторінку встигаєш забути про попередній несмак, як книжка щедрою рукою підсипає щось нове. Ви давно не чули генітально-фекальних жартів, які викликають жвавий відгук у п'ятому класі, але трошки старшій авдиторії зазвичай не видаються еталоном дотепності? Тоді почитайте про знайомство Семенка і Жадана під гаслом "У пацана має бути старший товариш, хтось же мусить навчити його дрочити" (ст.102), чи про Аркадія Любченка, який сцить у публічному місці, "у тьмяному світлі з арки являючи свою величну чоловічу сутність у якнайвигіднішому світлі" (ст.121). Вам у попередньому пасажі трошки замало переосмислення класики рівня домальовування вусиків портрету в підручнику? Почитайте про Хвильового, який нюхає кокаїн і брутально домогається неповнолітньої падчериці (ст.64 і далі)! Вам у цьому описі мало педофілії? Нате вам мінет у виконанні неповнолітньої повії (ст.54) чи еротизований опис дванадцятилітніх дівчаток, у яких "уже бубнявіли груденята й округлялися звабними півкулями сіднички. Ноги дівчатка мали пружні, довгі, зразково стрункі" (ст.51). Ви ще не стомилися вибирати між айролом, фейспалмом і хеддеском? Тоді гортайте до ст.132-3, де з'являється піп-шоу "Не боюся показати", де "модельки недостатньо привабливі, здебільшого через непривітний, набурмосений вираз облич". І т.д., і т.і.
Загалом, це навіть не ганьба - ганьба все ж передбачає певний масштаб злодіяння, до ганьби ще дослужитися треба! - а так собі, дрібна стидоба і несмак.
Потенційно роман міг би бути цікавим: формально альтернативна історія (у 1920 році Україна здобуває перемогу у національно-визвольних змаганнях, будує сильну державу під проводом президента-гетьмана Коновальця, Кобилянська отримує Нобеля, у 1938 саме Україна підписує з Німеччиною пакт Молотова-Ріббентропа), тематично - іронізування над усіма мастурбаторними мріями про золоте минуле чи велику державу замість нормальної держави. Але всі проблиски здорового зерна чи дотепності (штибу гегу про Петлюру, який вічно уникає замахів) тонуть у ріках несмаку. І тільки ти за сторінку встигаєш забути про попередній несмак, як книжка щедрою рукою підсипає щось нове. Ви давно не чули генітально-фекальних жартів, які викликають жвавий відгук у п'ятому класі, але трошки старшій авдиторії зазвичай не видаються еталоном дотепності? Тоді почитайте про знайомство Семенка і Жадана під гаслом "У пацана має бути старший товариш, хтось же мусить навчити його дрочити" (ст.102), чи про Аркадія Любченка, який сцить у публічному місці, "у тьмяному світлі з арки являючи свою величну чоловічу сутність у якнайвигіднішому світлі" (ст.121). Вам у попередньому пасажі трошки замало переосмислення класики рівня домальовування вусиків портрету в підручнику? Почитайте про Хвильового, який нюхає кокаїн і брутально домогається неповнолітньої падчериці (ст.64 і далі)! Вам у цьому описі мало педофілії? Нате вам мінет у виконанні неповнолітньої повії (ст.54) чи еротизований опис дванадцятилітніх дівчаток, у яких "уже бубнявіли груденята й округлялися звабними півкулями сіднички. Ноги дівчатка мали пружні, довгі, зразково стрункі" (ст.51). Ви ще не стомилися вибирати між айролом, фейспалмом і хеддеском? Тоді гортайте до ст.132-3, де з'являється піп-шоу "Не боюся показати", де "модельки недостатньо привабливі, здебільшого через непривітний, набурмосений вираз облич". І т.д., і т.і.
Загалом, це навіть не ганьба - ганьба все ж передбачає певний масштаб злодіяння, до ганьби ще дослужитися треба! - а так собі, дрібна стидоба і несмак.
May 11, 2017
Що робив би в 1938 році Микола Хвильовий, якби не застрелився в 1933, а замість Української радянської соціалістичної республіки була Українська робітничо-селянська республіка на чолі з Коновальцем? А Курбас, а Вишня, а Любченко? А Семенко? А Зеров?
Олександр Ірванець у цьому романі намагається моделювати саме таку альтернативну історію, де всі ці клієнти - живі. Україна в 1920 р. виграла війну у Росії і вже майже 20 років будує свою державу на чолі з президентом Коновальцем, який говорить стіхами з посередньої драматичної сценки. Що характерно, персонажами цього будівництва є не тільки реальні письменники Розстріляного відродження. а й реальні письменники нашого часу, а також довколасучукрлітівська тусівка. З роману ми дізнаємося, що в Україні всьо пучком, а на дворі ж 1938...
Сюжет, зовнішній такий каркасик, покликаний тримати цю текстову конструкцію вкупі, в романі є - це протистояння внука (чи сина) Коцюбинського - СБУшника Коцюби і "когось такого страшного", що має прибути в Україну і зробити щось страшне. В ситуації "піди туди, не знаю куди", наш полковник звитяжно шукає ворожого агента на благо України. А чи знайшов, не скажу, бо буде спойлер.
Але це врешті і не важливо, бо це тільки схема, необхідна, аби хоч якось об'єднати в купу набір сценок-замальовок, покликаних показати читачу візію альтернативного життя альтернативної історії. В якій Вишня і Любченко й далі пропивають по підворітнях гонорари і костиляють заїжджим письменникам, повії в Харкоовій на Сумській закликають українською, подвійний агент Семенко бухає, а Хвильовий пише спічі для Коновальця, і всі без винятку державні службовці раз в рік повинні придушити... а нє, не скажу, - пережийте це відкриття самі, чого ж :)
Словом, що я вам можу сказати.
Якщо ви тільки не пишете дисеру на тему бурлеску або якого іншого гумору в літературі, то цей текст, не виключено, стане найбільш глупим з усього прочитаного вами сучукрліту за 2017 рік. Я не пишу такого дисеру. Мабуть, тому й не бачу жодного шансу йому вийти за межі літературного анекдоту. Кумедно - так. Весело - так! Але не більше (і вже точно не на 120 гривень по пільговій ціні на презентаціях). До Кожелянка не дотягує, багато.
Такоє.
Ну, і про Зерова. Здається, тут його нема. Чи є...
Олександр Ірванець у цьому романі намагається моделювати саме таку альтернативну історію, де всі ці клієнти - живі. Україна в 1920 р. виграла війну у Росії і вже майже 20 років будує свою державу на чолі з президентом Коновальцем, який говорить стіхами з посередньої драматичної сценки. Що характерно, персонажами цього будівництва є не тільки реальні письменники Розстріляного відродження. а й реальні письменники нашого часу, а також довколасучукрлітівська тусівка. З роману ми дізнаємося, що в Україні всьо пучком, а на дворі ж 1938...
Сюжет, зовнішній такий каркасик, покликаний тримати цю текстову конструкцію вкупі, в романі є - це протистояння внука (чи сина) Коцюбинського - СБУшника Коцюби і "когось такого страшного", що має прибути в Україну і зробити щось страшне. В ситуації "піди туди, не знаю куди", наш полковник звитяжно шукає ворожого агента на благо України. А чи знайшов, не скажу, бо буде спойлер.
Але це врешті і не важливо, бо це тільки схема, необхідна, аби хоч якось об'єднати в купу набір сценок-замальовок, покликаних показати читачу візію альтернативного життя альтернативної історії. В якій Вишня і Любченко й далі пропивають по підворітнях гонорари і костиляють заїжджим письменникам, повії в Харкоовій на Сумській закликають українською, подвійний агент Семенко бухає, а Хвильовий пише спічі для Коновальця, і всі без винятку державні службовці раз в рік повинні придушити... а нє, не скажу, - пережийте це відкриття самі, чого ж :)
Словом, що я вам можу сказати.
Якщо ви тільки не пишете дисеру на тему бурлеску або якого іншого гумору в літературі, то цей текст, не виключено, стане найбільш глупим з усього прочитаного вами сучукрліту за 2017 рік. Я не пишу такого дисеру. Мабуть, тому й не бачу жодного шансу йому вийти за межі літературного анекдоту. Кумедно - так. Весело - так! Але не більше (і вже точно не на 120 гривень по пільговій ціні на презентаціях). До Кожелянка не дотягує, багато.
Такоє.
Ну, і про Зерова. Здається, тут його нема. Чи є...
January 1, 2018
«Харків 1938» - не роман, а розтягнутий фейлетон. Все розпадається, купа пошлості, пропускай сторінки, нічо не зміниться. Ідея цікава, а смаку у виконання бракує. Якийсь липкий і пахне солодкуватою літературною бомжатиною
March 30, 2023
"Харків 1938" - цікавий спосіб психологічної розрядки. Ну, і привіт бу-ба-бістам ранніх 90х. Не надто люблю трешак української літератури того періоду, але тут його стільки накидано, що це навіть добре. Такий масив українських діячів, які поводяться не надто пристойно, вульгарно тобто мало не до краю, сплетений в одну історію, дає змогу скинути їх із постаменту святості й сприймати хоч трішки як людяних людей. Мовляв: дивіться на себе звіддаля, дивіться на себе зблизька, дивіться в моменти слави і в моменти слабкості, в час сміху і в час сорому, пізнавайте себе, рефлексуйте, дозволяйте собі бути. Визнаю такий спосіб прийняття минулого одним із можливих і важливих. Так, і погратися у вгадайку теж було цікаво ;)
May 25, 2017
хороша книжка, дуже прискіплива робота автора помітна, з текстом, з героями, з сюжетом.
бубабу у всій красі)
Ірванець - теж)
бубабу у всій красі)
Ірванець - теж)
December 11, 2017
Спочатку мені подобалось. Цікаво було відгадувати, хто є ху, хоча насправді все доволі прямо і прозоро. Цікаво було, яку ж альтернативну історію подасть автор. Смішно було, да, але недовго. Потім ставало трохи гидко. Потім я ловила себе на тому, що ніби отут треба сміятися, але якось не сміялося ("Собачі яйця" Булгакова? Серйозно?). В якийсь момент я перестала розуміти, що взагалі відбувається, тому що, власне, нічого не відбувається.
У книзі, здається, є сюжет. По-перше, бравий полковник СБУ Коцюба дізнається про когось надзвичайно небезпечного, хто має приїхати в Україну і наробити біди. Хто цей хтось - стає зрозуміло з першої ж появи цього персонажа на сторінках тексту. Але щоб скріпити всі ті навидумувані епізоди - хай буде.
Є ще карнавал, який відбувається у Харкові - столиці УРСР (Української робітничо-селянської республіки, а не те, що ви подумали) - першого травня, і на який з'їжджаються гості з усіх усюд. Знову ж таки, для скріплення докупи усього - нехай.
Ну і все. Все інше - набір не дуже пов'язаних між собою епізодів, з яких не надто зрозуміло, що ж воно таке УРСР, як у цій країні живеться (хоча зрозуміло, що добре!).
З другого боку, якщо сприймати книжку як текст заради тексту, як гру "запхай у книжку якнайбільше персоналій і зіткни їх між собою", а для, читача, відповідно, "розгадай, чого напхав автор", то чом би й ні. І прекрасно тоді читати про Сергійка зі Старобільська, якого прихистив Семенко, і про дівчинку Ліну з отруйними пиріжками, і про те, як Вишня і компанія билися з Гемінґвеєм, і як Хвильовий знемагав від пристрасті до падчерки, і як відомому ентомологу Набакофу пропонували вести секцію тенісу у дівчат. І що Мазєнін змінив прізвище на Мазайло і став пуристом. І про "любов" Булгакова і Бузини, хоча і в особі Алєсі Бузіної. І про Ахматову з Гумільовим. І про Кобилянську, яка отримала Нобелівку. І багато ще про кого і про що - бо історичних штук там теж можна відшукати багатенько.
Тож, свою фнутрішню філоложку я цією грою потішила, і з цього боку - мені сподобалось.
У книзі, здається, є сюжет. По-перше, бравий полковник СБУ Коцюба дізнається про когось надзвичайно небезпечного, хто має приїхати в Україну і наробити біди. Хто цей хтось - стає зрозуміло з першої ж появи цього персонажа на сторінках тексту. Але щоб скріпити всі ті навидумувані епізоди - хай буде.
Є ще карнавал, який відбувається у Харкові - столиці УРСР (Української робітничо-селянської республіки, а не те, що ви подумали) - першого травня, і на який з'їжджаються гості з усіх усюд. Знову ж таки, для скріплення докупи усього - нехай.
Ну і все. Все інше - набір не дуже пов'язаних між собою епізодів, з яких не надто зрозуміло, що ж воно таке УРСР, як у цій країні живеться (хоча зрозуміло, що добре!).
З другого боку, якщо сприймати книжку як текст заради тексту, як гру "запхай у книжку якнайбільше персоналій і зіткни їх між собою", а для, читача, відповідно, "розгадай, чого напхав автор", то чом би й ні. І прекрасно тоді читати про Сергійка зі Старобільська, якого прихистив Семенко, і про дівчинку Ліну з отруйними пиріжками, і про те, як Вишня і компанія билися з Гемінґвеєм, і як Хвильовий знемагав від пристрасті до падчерки, і як відомому ентомологу Набакофу пропонували вести секцію тенісу у дівчат. І що Мазєнін змінив прізвище на Мазайло і став пуристом. І про "любов" Булгакова і Бузини, хоча і в особі Алєсі Бузіної. І про Ахматову з Гумільовим. І про Кобилянську, яка отримала Нобелівку. І багато ще про кого і про що - бо історичних штук там теж можна відшукати багатенько.
Тож, свою фнутрішню філоложку я цією грою потішила, і з цього боку - мені сподобалось.
August 11, 2017
Не витрачайте часу і грошей.
May 2, 2017
Видавнича анотація визначає жанр книги як «буфонада, бурлеск, шпигунський трилер». Автор в одному з інтерв’ю зазначав, що це роман-комікс, роман-плакат, і, ніби виправдовуючись, додавав, що він вже в такому віці, коли має право писати кітч. Тож ніщо не спонукає ставитись до цього роману серйозно, краще так і зробити, бо в іншому випадку читач буде розчарований.
Чималу частину книги займає worldbuilding з поясненнями як українській державі вдалось вистояти і що трапилось за двадцять років альтернативної історії. Втім, він поданий побіжно і ненав’язливо та не затуляє собою основний сюжет роману. Проте сюжетна лінія дещо губиться за фрагментарною структурою твору – роман складається з невеликих епізодів, героями яких виступають відомі культурні ті політичні діячі епохи. Таких персонажів купа, не багато з них потім з’являються у книзі знову, і за всім цим можна забути, що головний герой – полковник СБУ Коцюба, який вистежує невідомого вбивцю.
Гумор роману залишає суперечливі враження: часом він добрий, а часом доволі сумнівний. Важко отримати задоволення від любовної сцени Міхаїла Булґакова та Олеся Бузіни або детального опису іспиту на День Їжака. Смак вибагливого читача ризикує піддатись не меншому випробуванню, ніж генеталії держслужбовців УРСР. На захист автора можна сказати, що свідомі абсурд і самоіронія певною мірою рятують роман від перетворення на український аналог творів російської фантастики про «пападанцев».
Чималу частину книги займає worldbuilding з поясненнями як українській державі вдалось вистояти і що трапилось за двадцять років альтернативної історії. Втім, він поданий побіжно і ненав’язливо та не затуляє собою основний сюжет роману. Проте сюжетна лінія дещо губиться за фрагментарною структурою твору – роман складається з невеликих епізодів, героями яких виступають відомі культурні ті політичні діячі епохи. Таких персонажів купа, не багато з них потім з’являються у книзі знову, і за всім цим можна забути, що головний герой – полковник СБУ Коцюба, який вистежує невідомого вбивцю.
Гумор роману залишає суперечливі враження: часом він добрий, а часом доволі сумнівний. Важко отримати задоволення від любовної сцени Міхаїла Булґакова та Олеся Бузіни або детального опису іспиту на День Їжака. Смак вибагливого читача ризикує піддатись не меншому випробуванню, ніж генеталії держслужбовців УРСР. На захист автора можна сказати, що свідомі абсурд і самоіронія певною мірою рятують роман від перетворення на український аналог творів російської фантастики про «пападанцев».
May 14, 2017
Була на презентації роману 1 травня у Харкові. Була чудесна атмосфера, читання уривків роману молодими акторами. Ірванець одразу налаштував на правильне сприйняття тексту. Людина непідготовлена, яка не знає історії, не знає визначних постатей того часу, навряд зрозуміє його взагалі. Автор називає свій новий роман "антиантиутопією". Це його особистий погляд на те, що могло статися з Україною, якби ми перемогли московитів і не увійшли до складу СРСР.
Взагалі і книзі окрім історичних постатей є багато сучасних прототипів. Як от Сергійко зі Старобільська; руда дівчинка Ліна, дочка Василя; ще згадується, що президентом Вялікої Литви (Білорусь) стає ""молодий, цілком цивільний чоловічок зі смішною борідкою та черевцем" - Андрей Хадановіч, та багато інших. Це надає роману родзинку і робить його якби "для своїх".
Взагалі, Ірванець не ідеалізує ні політ. устрій , ні суспільство придуманої їм держави УРСР. Людям нав'язані нові традиції та обряди, дані нові вказівки як жити. І як це не прикро у молодої держави багато ворогів. Роман виходить навіть трагікомічним. Попри намагання побудувати ідеальне укр. суспільство, розвинуту країну з чесною справедливою владою, над Україною вже згущуються сутінки, повітря починає електризуватися в передчутті трагедії.
February 16, 2025
Na wstępie zaznaczę dwie rzeczy: nie wnikałem w historię pisarzy i polityki ukraińskiej okresu 1920-1938, więc pod tym względem się nie wypowiem oraz że moja opinia może być mocno podyktowana perspektywą naszej własnej historii.
Jeśli chodzi o cechy typowo literackie, książkę zaliczyłbym do tzw. sylw współczesnych ze względu na pomieszanie stylów i gatunków w niej występujących. Chociaż przeważa proza, znajdziecie tu lirykę, dwa rozdziały w formie scen dramatycznych, a nawet jeden przypominający scenariusz filmowy. Ciekawy i nawet udany zabieg stylistyczny. Autotematyzm sylwy ujawnia się w podtytułach każdej z czterech części oraz dopiskach autora wyglądających na zasadzie: "Należałoby tu zwrócić uwagę czytelnika na...".
TUTAJ MOGĄ POJAWIĆ SIĘ MAŁE SPOJLERY
Co do samej fabuły... Jest to szereg fragmentarycznych, luźno powiązanych ze sobą historyjek, które spaja wątek "człowieka potężnego", który przekroczył granicę URRCh, a którego ściga pułk. Kociuba. Akcja osadzona jest w alternatywnej rzeczywistości, w której to Ukraina (konkretnie Ukraińska Republika Robotniczo-Chłopska) jest mocarstwem totalitarnym o ustroju narodowo-komunistycznym. Próbuje to udawać utopię, lecz wysławiane jej cechy to m.in.:
+ przeprowadzenie czystek identycznych, jak te stalinowskie
+ posiadanie swoich własnych odpowiedników hitlerjugend
+ ambicje ekspansji terytorialnej (na wzór aneksji Austrii)
+ nacjonalistyczne pranie mózgu od najmłodszych lat
+ sprzyjanie faszyzmowi ("prezydent mówi o włoskim przyjacielu Benito Równym Słońcu", którego później tytułuje "Duce")
+ zauważalna wrogość do ZSRR
+ zauważalna wrogość w stosunku również do Polski (nazywa się ją słabą, chce się podbić jej tereny a na sam koniec książki w rozmowie prezydenta URRCh i Wielkoniemiec pada pytanie: to jak dzielimy Polskę?)
Zatrważające są zwłaszcza przerywniki, w których narrator zakłada, że jego powieść będzie się czytać w szkole i daje wskazówki, na co zwracać uwagę... Na ten "wspaniały" patriotyzm.
Książka powstawała między 2015 a 2017 i wtedy też miała swoją premierę na Ukrainie. Mam nadzieję, że miała powstać jako przestroga, chociaż dedykacja "Ukrainie i Ukraińcom, których kocham" wraz z mottem zaczerpniętym od Tarasa Szewczenko "Kochajcie swoją Ukrainę" sprawia wrażenie, jak gdyby do takiej wersji historii autor z przyjemnością by doprowadził pomimo podtytułu "Antyutopia".
Być może inni dostrzegą tutaj satyrę, pastisz lub ironię, a w nich jakąś wartość, lecz przeciętny polski czytelnik nabawi się co najwyżej nerwów. Omijałbym szerokim łukiem.
Jeśli chodzi o cechy typowo literackie, książkę zaliczyłbym do tzw. sylw współczesnych ze względu na pomieszanie stylów i gatunków w niej występujących. Chociaż przeważa proza, znajdziecie tu lirykę, dwa rozdziały w formie scen dramatycznych, a nawet jeden przypominający scenariusz filmowy. Ciekawy i nawet udany zabieg stylistyczny. Autotematyzm sylwy ujawnia się w podtytułach każdej z czterech części oraz dopiskach autora wyglądających na zasadzie: "Należałoby tu zwrócić uwagę czytelnika na...".
TUTAJ MOGĄ POJAWIĆ SIĘ MAŁE SPOJLERY
Co do samej fabuły... Jest to szereg fragmentarycznych, luźno powiązanych ze sobą historyjek, które spaja wątek "człowieka potężnego", który przekroczył granicę URRCh, a którego ściga pułk. Kociuba. Akcja osadzona jest w alternatywnej rzeczywistości, w której to Ukraina (konkretnie Ukraińska Republika Robotniczo-Chłopska) jest mocarstwem totalitarnym o ustroju narodowo-komunistycznym. Próbuje to udawać utopię, lecz wysławiane jej cechy to m.in.:
+ przeprowadzenie czystek identycznych, jak te stalinowskie
+ posiadanie swoich własnych odpowiedników hitlerjugend
+ ambicje ekspansji terytorialnej (na wzór aneksji Austrii)
+ nacjonalistyczne pranie mózgu od najmłodszych lat
+ sprzyjanie faszyzmowi ("prezydent mówi o włoskim przyjacielu Benito Równym Słońcu", którego później tytułuje "Duce")
+ zauważalna wrogość do ZSRR
+ zauważalna wrogość w stosunku również do Polski (nazywa się ją słabą, chce się podbić jej tereny a na sam koniec książki w rozmowie prezydenta URRCh i Wielkoniemiec pada pytanie: to jak dzielimy Polskę?)
Zatrważające są zwłaszcza przerywniki, w których narrator zakłada, że jego powieść będzie się czytać w szkole i daje wskazówki, na co zwracać uwagę... Na ten "wspaniały" patriotyzm.
Książka powstawała między 2015 a 2017 i wtedy też miała swoją premierę na Ukrainie. Mam nadzieję, że miała powstać jako przestroga, chociaż dedykacja "Ukrainie i Ukraińcom, których kocham" wraz z mottem zaczerpniętym od Tarasa Szewczenko "Kochajcie swoją Ukrainę" sprawia wrażenie, jak gdyby do takiej wersji historii autor z przyjemnością by doprowadził pomimo podtytułu "Antyutopia".
Być może inni dostrzegą tutaj satyrę, pastisz lub ironię, a w nich jakąś wartość, lecz przeciętny polski czytelnik nabawi się co najwyżej nerwów. Omijałbym szerokim łukiem.
March 7, 2021
Зазвичай, коли йде мова про діячів періоду У.Н.Р, Української держави чи Директорії то ми схильні сприймати їх через призму сучасності. В той час, як насправді, в своїй більшості вони були соціалістами, комуністами, а лиш потім націоналістами.
Тому наші уявлення про Україну, яку вони могли б збудувати у разі відбиття московської навали теж, зазвичай хибні. Бо будували б вони, скоріш за все, комунізм хоч і національний.
Олександр Ірванець у своїй книзі "Харків. 1938" спробував змалювати нам цю Україну. Сильну, націоналістичну, відкриту, незалежну... хоча й комуністичну. Зі своїми звичаями, святами, особливостями і Коновальцем за президента.
Що ж, це було цікаво, незвично, часом дико... але цікаво.
Тому наші уявлення про Україну, яку вони могли б збудувати у разі відбиття московської навали теж, зазвичай хибні. Бо будували б вони, скоріш за все, комунізм хоч і національний.
Олександр Ірванець у своїй книзі "Харків. 1938" спробував змалювати нам цю Україну. Сильну, націоналістичну, відкриту, незалежну... хоча й комуністичну. Зі своїми звичаями, святами, особливостями і Коновальцем за президента.
Що ж, це було цікаво, незвично, часом дико... але цікаво.
January 2, 2025
Wiadomo, wykorzystanie satyry do krytyki nacjonalizmu oraz siłowanie się z historycznymi łatkami "sprawców" i "ofiar" zawsze spoko. Nie było to nic bardzo nowego, ale bawiłam się przednio. C'mon żarty o konowałach i siadaniu na jeżu gołą dupą to jest dla mnie ten rejestr humoru, którego czasem potrzeba w gęstwinie smutnych proz.
February 20, 2018
Вибачте, але можливо я або не прихильник АнтиАнтиутопії..., - чи моʼ це маячня, замішана на вульгарності ?
March 1, 2026
цє хуєта повнєйша. якщо хочете стьоб/постмодерн про харків, купіть в мене книжку "неожиданньіе встречи". ото дійсно бомба!
April 2, 2023
Цікавий роман-антиутопія про те, як Україна в 20-х роках ХХ ст. змогла вирватися з кривавих обіймів сєвєрних нєбратьєв і побудувала власну державу - Українську робітничо-селянську республіку. Так, саме з такою абревіатурою - УРСР. В цій історії, звісно ж, фігурують реальні особи - Коновалець, Петлюра, Винниченко, Хвильовий, Будьонний, Котовський, Булгаков, Ахматова, Кобилянська і багато інших. Є також алюзії на деяких сучасників, наприклад, така собі діва Олеся Бýзіна (з наголосом на "у"). Що з того вийшло і чи змогла УРСР такого формату відбутися як держава, читайте в книзі. Особисто мої очікування від книги були дещо іншими, однак розчарування мене від цього не спіткало)
January 31, 2025
Мабуть кожному з нас неодноразово доводилося чути вислів: "Щоб було, якби у 1991р. Україна обрала президентом не Кравчука, а Чорновола? Історія склалося б геть по-іншому". Час звісно не повернути, тай хто зна якби був наш шлях.
Олександр Ірванець пропонує трішки пофантазувати й зануритися в історію ще глибше (чи то дальше) і уявити собі, щоби було, якби Україна вистояла у визвольній боротьбі у 1918р.
Просто уявити, що в січні 1918 року під Крутами сталося справжнє диво, а все тому, що армії УНР, Нестора Махна, УГА, гетьмана Скоропадського об'єдналися заради спільної мети - перемоги над червоним ворогом.
Тож які очікування після 20 років незалежності країни? Які б відбувалися події? Не одні ж націоналісти створювали державу. А й ідейні щирі комуністи, які повірили в райську теорію, тому й держава - Українська Робітничо-Селянська Республіка із столицею у м. Харків на чолі з Гетьманом-Президентом Коновальцем. І за орієнтир країна обрала - національний комунізм.Тож впродовж історії молодої держави, відповідно не було ані Голодомору ані розстріляного відродження, і здавалося, що панує добробут та достаток. Але не все так однозначно...
Цей роман як інтелектуальна головоломка, в якій необхідно не те, що пововтузитися, тут треба бути підкованим у історії тогочася, розуміти політично-культурні процеси, які відбувалися в Україні та за її межами, місцями розпізнавати у персонажах книги політичних діячів та представників літератури. І читаючи, навіть з'являється невелике відчуття самовдоволення, коли вловлюєш дотепи Ірванця.
На сторінках книги зустрічаються і агент Петров, і дівчинка Ліна, і Микола Хвильовий, Симон Петлюра, Семенко, українофоб Булгаков, Ернест Ґемінґвей, а Довженко і фрау Ріфеншталь разом зніматимуть кіно...і ще ціла плеяда відомих діячів.
А запропонована Ірванцем альтернативна історія показує, що навіть найвдаліший шлях становлення держави не такий вже й ідеальний, а від процвітання до краху - всього лиш один крок.
Олександр Ірванець пропонує трішки пофантазувати й зануритися в історію ще глибше (чи то дальше) і уявити собі, щоби було, якби Україна вистояла у визвольній боротьбі у 1918р.
Просто уявити, що в січні 1918 року під Крутами сталося справжнє диво, а все тому, що армії УНР, Нестора Махна, УГА, гетьмана Скоропадського об'єдналися заради спільної мети - перемоги над червоним ворогом.
Тож які очікування після 20 років незалежності країни? Які б відбувалися події? Не одні ж націоналісти створювали державу. А й ідейні щирі комуністи, які повірили в райську теорію, тому й держава - Українська Робітничо-Селянська Республіка із столицею у м. Харків на чолі з Гетьманом-Президентом Коновальцем. І за орієнтир країна обрала - національний комунізм.Тож впродовж історії молодої держави, відповідно не було ані Голодомору ані розстріляного відродження, і здавалося, що панує добробут та достаток. Але не все так однозначно...
Цей роман як інтелектуальна головоломка, в якій необхідно не те, що пововтузитися, тут треба бути підкованим у історії тогочася, розуміти політично-культурні процеси, які відбувалися в Україні та за її межами, місцями розпізнавати у персонажах книги політичних діячів та представників літератури. І читаючи, навіть з'являється невелике відчуття самовдоволення, коли вловлюєш дотепи Ірванця.
На сторінках книги зустрічаються і агент Петров, і дівчинка Ліна, і Микола Хвильовий, Симон Петлюра, Семенко, українофоб Булгаков, Ернест Ґемінґвей, а Довженко і фрау Ріфеншталь разом зніматимуть кіно...і ще ціла плеяда відомих діячів.
А запропонована Ірванцем альтернативна історія показує, що навіть найвдаліший шлях становлення держави не такий вже й ідеальний, а від процвітання до краху - всього лиш один крок.
Displaying 1 - 16 of 16 reviews