Матінка Кураж та її діти

by Bertolt Brecht, Бертольт Брехт

«Матінка Кураж та її діти» (нім. Mutter Courage und ihre Kinder) — п'єса німецького поета і драматурга Бертольта Брехта. Твір має підзаголовок «Хроніка часів Тридцятилітньої війни». П'єса є практичним втіленням теоретичних принципів «епічного театру». В основі п'єси лежить повість німецького письменника XVII ст. Г. Ґріммельсгаузена «Життєпис пройдисвітки і бродяги Кураж».

Genres: Classics

Unknown Binding

About the author

Eugen Berthold Friedrich Brecht was a German poet, playwright, and theatre director. A seminal theatre practitioner of the twentieth century, Brecht made equally significant contributions to dramaturgy and theatrical production, the latter particularly through the seismic impact of the tours undertaken by the Berliner Ensemble—the post-war theatre company operated by Brecht and his wife and long-time collaborator, the actress Helene Weigel—with its internationally acclaimed productions.

From his late twenties Brecht remained a life-long committed Marxist who, in developing the combined theory and practice of his 'epic theatre', synthesized and extended the experiments of Piscator and Meyerhold to explore the theatre as a forum for political ideas and the creation of a critical aesthetics of dialectical materialism. Brecht's modernist concern with drama-as-a-medium led to his refinement of the 'epic form' of the drama (which constitutes that medium's rendering of 'autonomization' or the 'non-organic work of art'—related in kind to the strategy of divergent chapters in Joyce's novel Ulysses, to Eisenstein's evolution of a constructivist 'montage' in the cinema, and to Picasso's introduction of cubist 'collage' in the visual arts). In contrast to many other avant-garde approaches, however, Brecht had no desire to destroy art as an institution; rather, he hoped to 're-function' the apparatus of theatrical production to a new social use. In this regard he was a vital participant in the aesthetic debates of his era—particularly over the 'high art/popular culture' dichotomy—vying with the likes of Adorno, Lukács, Bloch, and developing a close friendship with Benjamin. Brechtian theatre articulated popular themes and forms with avant-garde formal experimentation to create a modernist realism that stood in sharp contrast both to its psychological and socialist varieties. "Brecht's work is the most important and original in European drama since Ibsen and Strindberg," Raymond Williams argues, while Peter Bürger insists that he is "the most important materialist writer of our time."

As Jameson among others has stressed, "Brecht is also ‘Brecht’"—collective and collaborative working methods were inherent to his approach. This 'Brecht' was a collective subject that "certainly seemed to have a distinctive style (the one we now call 'Brechtian') but was no longer personal in the bourgeois or individualistic sense." During the course of his career, Brecht sustained many long-lasting creative relationships with other writers, composers, scenographers, directors, dramaturgs and actors; the list includes: Elisabeth Hauptmann, Margarete Steffin, Ruth Berlau, Slatan Dudow, Kurt Weill, Hanns Eisler, Paul Dessau, Caspar Neher, Teo Otto, Karl von Appen, Ernst Busch, Lotte Lenya, Peter Lorre, Therese Giehse, Angelika Hurwicz, and Helene Weigel herself. This is "theatre as collective experiment [...] as something radically different from theatre as expression or as experience."

There are few areas of modern theatrical culture that have not felt the impact or influence of Brecht's ideas and practices; dramatists and directors in whom one may trace a clear Brechtian legacy include: Dario Fo, Augusto Boal, Joan Littlewood, Peter Brook, Peter Weiss, Heiner Müller, Pina Bausch, Tony Kushner and Caryl Churchill. In addition to the theatre, Brechtian theories and techniques have exerted considerable sway over certain strands of film theory and cinematic practice; Brecht's influence may be detected in the films of Joseph Losey, Jean-Luc Godard, Lindsay Anderson, Rainer Werner Fassbinder, Nagisa Oshima, Ritwik Ghatak, Lars von Trier, Jan Bucquoy and Hal Hartley.

During the war years, Brecht became a prominent writer of the Exilliteratur. He expressed his opposition to the National Socialist and Fascist movements in his most famous plays.

Reviews

[Sofiia · Rating 4 out of 5]

3.5 ⭐

"Матінка Кураж та її діти" Бертольда Брехта - це антивоєнна п'єса, яка досліджує теми виживання, моралі та людської вартості під час Тридцятирічної війни. Головна героїня, Анна Фірлінг, відома як "Матінка Кураж", возить свій візок за арміями, продаючи їжу та інші товари солдатам. Разом з нею подорожують її троє дітей: Ейліф, який стає жорстоким найманцем, Швейцеркас, який, на мій погляд "не до села й не до міста" , і Катрін, яка залишається німою після того, як стала свідком жахів війни. Разом з трьома своїми дітьми вона намагається вижити в хаосі та жорстокості війни.

Протягом п'єси Матінка Кураж стикається з численними втратами та нещастями. Її діти гинуть один за одним, а вона сама змушена йти на компроміси зі своїми цінностями, щоб вижити. Вона втрачає свій візок, свої товари і навіть свою доньку Катрін, яка помирає, намагаючись врятувати дитину від солдатів.

Сильні сторони п'єси:

Персонажі: Матінка Кураж - складний і багатогранний персонаж. Вона жорстка і прагматична, але також здатна на любов і співчуття. Вона є символом багатьох людей, які постраждали від війни.
Інші персонажі п'єси також добре промальовані: Ейліф - ідеаліст, який розчаровується у війні. Швейцеркас - боягуз, який прагне вижити будь-якою ціною. Катрін - невинна жертва війни.

Тема:П'єса потужно висловлюється проти війни, показуючи її руйнівний вплив на життя звичайних людей. Брехт використовує епічний театр, щоб дистанціювати глядачів від дії та змусити їх критично мислити про те, що вони бачать.
"Матінка Кураж та її діти" порушує ряд важливих тем, зокрема:

Війна: Брехт показує, як війна руйнує життя людей і призводить до страждань і смерті.
Виживання: Матінка Кураж змушена робити жорсткий вибір, щоб вижити у воєнний час.
Материнство: Матінка Кураж любить своїх дітей, але війна змушує її ставити під сумнів свою роль матері.
Мораль: П'єса ставить питання про те, що є правильним і неправильним у воєнний час.


Мова: Мова п'єси багата і барвиста, з використанням притч, пісень та сатири. Брехт майстерно використовує мову, щоб передати емоції та ідеї.

Слабкі сторони п'єси:

Структура: Насамперед, я вважаю епічну структуру п'єси складною для сприйняття. Відсутність традиційного сюжету та фокусування на окремих сценах може зробити п'єсу фрагментованою.

Песимізм: Погляд Брехта на людську природу може бути дещо песимістичним. Його зображення війни як неминучої та руйнівної сили може здатися деяким глядачам занадто похмурим.

Переклад. Якщо перекладати прізвисько Фірлінг дослівно(тобто Courage), то буде зрозуміло, звідки і чому саме так її прозвали. А так, не було пояснення, чому, що і де.

Загалом: "Матінка Кураж та її діти" - це потужна і thought-provoking п'єса, яка залишається актуальною й донині. Її складні персонажі, сильні теми та майстерна мова роблять її обов'язковою до прочитання для всіх, хто цікавиться театром, історією або людською природою.

Рекомендація:
Цю п'єсу рекомендується дорослим, які цікавляться серйозним театром та складними темами. Її не рекомендується для дітей або людей, які шукають легку розвагу. Вона також може бути корисною для вивчення тем війни, виживання, материнства та моралі. П'єса доступна в перекладах багатьма мовами.

[Володимир Кузнєцов · Rating 5 out of 5]

Зізнаюся, я не є великим знавцем драматургії і тому насамперед це судження є суто суб'єктивним. Але Бретольда Брехта я маю за одного з найулюбленіших драматургів, а "матінку Кураж" - напевне, найулюбленішим драматичним твором евер.
Епічний театр, концепція створена Брехтом мені імпонує неймовірно. А історія маркітантки з частів тридцятирічної війни (перша половина 17 ст.) для мене є одним з найкращих зразків військової прози, будь-коли читаних. Так, тут немає батальних сцен, кривавих зіткнень, геройства та смерті. Точніше смерть є, але зовсім не така, яку ми звикли бачити в творах про війну. Тут смерть - безглузда, випадкова й безособова. Як огидне, сліпе чудовисько, велетенська амеба, що повзе, поглинаючи все на своєму шляху. Буденність війни, зображена "з тилу", де точкою огляду є обоз, де все можна перекласти на буденну рутину, затерті монети та негідний крам, рутина, яка поступово роз'їдає саме життя, наче некротична тканина.
Я читав цю п'єсу не один десяток разів, бачив спектаклі та екранізації - і при тому, що знаю ледь не на пам'ять, все ще повертаюся до неї, і раз у раз відчуваючи силу і потужність цього твору.

[asemfim · Rating 2 out of 5]

2.5

то лі я надто тупа, щоб осягнути, то лі війна надто побутова річ для мене, щоб я дивувалась і щось з озвученого брала для себе, лол