Кльова і дуже мотивуюча історія про те, як компашка лузерів поставила на місце трійцю нарваних гламурних "суперкрутих" дівок. Дуже проста, невигадлива і така життєва. Шкода, що в часи мого дитинства не було таких книжок, які б чесно і відверто говорили про проблеми, що дорослим здаються дріб'язковими і надуманими, і надихали на те, щоб із ними розібратися.
Є така думка, що хороша дитяча література - вона поза часом і поза місцем. У цьому сенці "Хто проти суперкрутих" - книжка дуже хороша. Бо насправді не так і важливо, що головні герої тут мають екзотичні, як на наше вухо,імена - Анне Беа, Тея, Юганна, Нільс, Інґе Бьорн. Проблеми у них - ті ж самі, що й у в українських хлопців і дівчат. І проблеми ці не міняються десятиліттями - у кожному дитячому колективі є групка суперкрутих і супер-впевнених у собі дівчат, яким дістаються найкращі хлопці і які самостверджуються, попускаючи інших, надто ж, тих, хто "не такий". В героїні цієї книжки саме така проблема. Анне Беа - "не така", бо в неї надто біляве волосся, надто безбарвні і слабкі очі, тож її називають "альбіноскою" і вважають потворою. Ця роль їй,звісно, не до душі, але вона з нею цілком змирилася.
Втім, в Анне Беа є дещо більше, ніж звична врода, - неймовірний голос, щирі друзі (їх небагато,так, але це не "фан-клуб", а справжні друзі), кльова тітка і внутрішня сила, яка дозволяє дати відсіч самоназваній королеві класу Теї та її свиті.
Хороше у цій книзі ще й те, що вона ненав'язливо вчить вкрай важливим для підлітків речам - долати страхи, бути впевненим у собі, протистояти цькуванню, бути собою і цінувати своїх друзів.