What do you think?
Rate this book
Старшокласниця. Першокурсниця
У житті Лілії — переламний період: завершення школи та вступ в університет. У цей час відбувається стільки всього: кохання й «сотворення кумирів», перипетії взаємин із друзями та вчителями, розчарування — передусім у собі, але врешті-решт прийняття себе та інших такими, як вони є. Це час, коли обираєш професію, що визначатиме вектор твого життя; коли починаєш розуміти, в якій країні живеш, і усвідомлюєш себе її громадянкою... Тільки все це відбувається не зараз — Ліля переживала це на початку нашого століття, коли ще не було соцмереж, а мобільні телефони та комп’ютери вважали розкішшю. Про те, як це — бути підлітком на початку 2000-х, читай у щоденнику Лілії Маринник.
- GenresYoung Adult
336 pages, Unknown Binding
Published January 1, 2017
8 people are currently reading
136 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 22 of 22 reviews
July 3, 2018
Я закінчив школу в далекому 2003-му і тоді зовсім нічого не знав про те, як влаштований світ. Моє місто виблювало мене з себе, напевно це найкраща метафора, яку можна було б підібрати, бо на акт народження це явно не тягнуло. Я опинився в Києві випадково, мені ніколи тут не подобалося, було страшно і самотньо. В Києві не було нікого, ані друзів, ані родичів, ані спогадів. А без них тобі дуже порожньо, де б ти не був. Доводилося вчитися всьому заново, ходити вулицями, їздити в метро, говорити з незнайомцями. Відчуття були такі, наче я вмер вдома і воскрес тут, в іншому місці. Я звикав до цього міста довгих 10 років. Рівно стільки мені знадобилося, щоб почати відчувати Київ, ще кілька років пішло на те, щоб усвідомити - тепер це мій дім. Може у вас це відбувалося якось легше, може ви зараз геть не розумієте про що я кажу. Мене можна звинуватити, що я застряг десь в 2007-му, з моїм способом життя, одягом і зачіскою, з моїми ідеями. Можливо. Навіть більше, впевнений, що так і є. Розіпнутий між двома містами, тим далеким "звідки ти" і цим близьким, але не любим "де ти є", я мав би обрати якесь одне місто, але не обирав.
Виявляється не я один мав схожі відчуття. Анастасія Левкова в своїй книзі "Старшокласниця. Першокурсниця" (Господи, як такій хорошій книзі могла надатися така жахлива назва!?) описує точно ті відчуття, які були у мене. Тільки її головна героїня дівчина, усе ж інше дуже схоже на мою власну історію. Маленьке провінційне містечко в якому нічого робити, дурні і такі по-дитячому наївні історії, що зараз, з висоти прожитого досвіду, здаються геть смішними. І ці нереалістичні мрії олімпіадників-медалістів про інше життя. І реальність яка геть не відповідає твоїм очікуванням. Навіть роки, про які пише Анастасія, співпадають з моєю власною хронологією. У 2004-му році головна героїня їздить після пар читати книги на залізничний вокзал, бо "звідти ближче додому". Думаю, я міг би десь випадково перетнутися з нею там на вокзалі, бо і сам часто їздив в це ж місце і, що найдивніше, з цієї ж самої причини. Я дивився як поїзди прибувають і вирушають в сторону дому і мені було байдуже на всіх людей навколо.
Тому ця книга, те, що написано в ній, для мене таке близьке. Було дуже цікаво згадати всі відчуття, які колись ти сам відчував, побачити, що хтось думав так само як і ти. Звісно, зараз все дуже змінилося, оглядаючись на прожиті роки, помічаєш як багато змін відбулося в тобі самому. Книга повертає тебе в минуле, дає нагоду порівняти це зі своїм теперішнім, оцінити де сталися зміни на краще, а де на гірше. А ще це ідеальний опис того часу. Опис важливий, яким передається дух епохи. Можливо комусь описувані часи видаються не такими значними як ті, що настали потім, чи інші, що передували 2000-м. Але для мене і Анастасії Левкової це важливий період, час усвідомлення себе як дорослої особи, час коли розумієш, що для тебе є важливим, а чим можна поступитися. Так, герої цієї книги попри власну побутову україномовність, часто в своєму, дитячому колі розмовляють російською. Я згадую свою юність, усі мої україномовні друзі, в своїх віршах, написаних банальною дитячою римою, завжди вживали російську. В їх голові це було нормально. Говорити суржиком, шкільні твори писати українською, а особисті тексти писати російською. Пам'ятаю, як в старших класах я свідомо у спілкуванні з усіма перейшов з звичного всім суржику на українську, це трохи шокувало всіх друзів і навіть батьків. Анастасія Левкова пише про те ж саме, за свою україномовність її героям доводилося розплачуватися званням "білої ворони". От тільки героїні роману пощастило в університеті втрапити в україномовне середовище, а мені довелося ще кілька років перебувати в російськомовному. А ще в романі "Старшокласниця. Першокурсниця" (я не втомлююся дивуватися такий недолугій назві) гарно показані ті юнацькі вагання, якими переймалося моє покоління. Куди вступати? Чим займатися в житті? У нас не було інтернету і не було знань про світ поза нашими маленьким містами. Тому ми робили свій вибір не розумом, а серцем. Головна героїня роману, як і я, обираючи між "духом Києва" і "духом Львова" обрала перший варіант. Вона помилилася в виборі спеціальності, але їй пощастило з вибором університету, мені пощастило з спеціальністю, хоча з університетом не дуже. Яка дуалістичність наших історій.
Я прочитав цю книгу дуже швидко, десь за 12 годин. Бо особисто для мене це була мандрівка в минуле. Той випадок, коли випадково куплена книга, куплена навіть не для себе, а в якості подарунку, виявилася дуже важливою. Я не буду вам рекомендувати читати цю книгу. Не впевнений, що для вас буде цікаве те, що описано в ній, якщо ви не народилися в маленькому містечку, не росли в 90-х, якщо ваша юність не припала на початок 2000-х, якщо ви не вступили в університет, не переїхали у велике місто, якщо не намагалися там знайти себе. Але якщо хочете зрозуміти моє покоління, дізнатися чим вони жили, чому приймали ті чи інші рішення - прочитайте роман Анастасії Левкової
Виявляється не я один мав схожі відчуття. Анастасія Левкова в своїй книзі "Старшокласниця. Першокурсниця" (Господи, як такій хорошій книзі могла надатися така жахлива назва!?) описує точно ті відчуття, які були у мене. Тільки її головна героїня дівчина, усе ж інше дуже схоже на мою власну історію. Маленьке провінційне містечко в якому нічого робити, дурні і такі по-дитячому наївні історії, що зараз, з висоти прожитого досвіду, здаються геть смішними. І ці нереалістичні мрії олімпіадників-медалістів про інше життя. І реальність яка геть не відповідає твоїм очікуванням. Навіть роки, про які пише Анастасія, співпадають з моєю власною хронологією. У 2004-му році головна героїня їздить після пар читати книги на залізничний вокзал, бо "звідти ближче додому". Думаю, я міг би десь випадково перетнутися з нею там на вокзалі, бо і сам часто їздив в це ж місце і, що найдивніше, з цієї ж самої причини. Я дивився як поїзди прибувають і вирушають в сторону дому і мені було байдуже на всіх людей навколо.
Тому ця книга, те, що написано в ній, для мене таке близьке. Було дуже цікаво згадати всі відчуття, які колись ти сам відчував, побачити, що хтось думав так само як і ти. Звісно, зараз все дуже змінилося, оглядаючись на прожиті роки, помічаєш як багато змін відбулося в тобі самому. Книга повертає тебе в минуле, дає нагоду порівняти це зі своїм теперішнім, оцінити де сталися зміни на краще, а де на гірше. А ще це ідеальний опис того часу. Опис важливий, яким передається дух епохи. Можливо комусь описувані часи видаються не такими значними як ті, що настали потім, чи інші, що передували 2000-м. Але для мене і Анастасії Левкової це важливий період, час усвідомлення себе як дорослої особи, час коли розумієш, що для тебе є важливим, а чим можна поступитися. Так, герої цієї книги попри власну побутову україномовність, часто в своєму, дитячому колі розмовляють російською. Я згадую свою юність, усі мої україномовні друзі, в своїх віршах, написаних банальною дитячою римою, завжди вживали російську. В їх голові це було нормально. Говорити суржиком, шкільні твори писати українською, а особисті тексти писати російською. Пам'ятаю, як в старших класах я свідомо у спілкуванні з усіма перейшов з звичного всім суржику на українську, це трохи шокувало всіх друзів і навіть батьків. Анастасія Левкова пише про те ж саме, за свою україномовність її героям доводилося розплачуватися званням "білої ворони". От тільки героїні роману пощастило в університеті втрапити в україномовне середовище, а мені довелося ще кілька років перебувати в російськомовному. А ще в романі "Старшокласниця. Першокурсниця" (я не втомлююся дивуватися такий недолугій назві) гарно показані ті юнацькі вагання, якими переймалося моє покоління. Куди вступати? Чим займатися в житті? У нас не було інтернету і не було знань про світ поза нашими маленьким містами. Тому ми робили свій вибір не розумом, а серцем. Головна героїня роману, як і я, обираючи між "духом Києва" і "духом Львова" обрала перший варіант. Вона помилилася в виборі спеціальності, але їй пощастило з вибором університету, мені пощастило з спеціальністю, хоча з університетом не дуже. Яка дуалістичність наших історій.
Я прочитав цю книгу дуже швидко, десь за 12 годин. Бо особисто для мене це була мандрівка в минуле. Той випадок, коли випадково куплена книга, куплена навіть не для себе, а в якості подарунку, виявилася дуже важливою. Я не буду вам рекомендувати читати цю книгу. Не впевнений, що для вас буде цікаве те, що описано в ній, якщо ви не народилися в маленькому містечку, не росли в 90-х, якщо ваша юність не припала на початок 2000-х, якщо ви не вступили в університет, не переїхали у велике місто, якщо не намагалися там знайти себе. Але якщо хочете зрозуміти моє покоління, дізнатися чим вони жили, чому приймали ті чи інші рішення - прочитайте роман Анастасії Левкової
December 28, 2018
Прочитала Левкову, а таке враження, ніби перечитувала власні підліткові щоденники 😁 (Так, звісно, я теж вела, починаючи з 9 класу, і як по правді, то й понині шкрябаю, хоч і не так активно). Сподобалося, звісно, а кому би не сподобалося в 35+ зазирнути у власне дитинство ))) У нас із авторкою різниці років так зо 5, а із сучасними дітьми всіх 20, але шкільне життя загалом і понині виглядає так само: уроки і вибрики, пафос і олімпіади, і безкінечні закоханості - це я вам кажу як людина, в якої пів родини вчителів. Замість записок нині модний телеграм, але це лише зміна медіа.
Поміж усім цим підлітковим щастям періодично вискакують характерні для цього віку шукання себе у світі теми: ким стати і що насправді цінно, що таке успіх і самодостатність, і врешті "оспівана" вчителями любов до України (і зокрема неодноразове "як дістав цей пафос").
Я би порадила почитати цю книжку батькам, у кого дівки на виданні (закреслено) діти в підлітковому віці. Це чудовий спосіб нагадати собі, чим насправді живуть підлітки і може, врешті знайти до них підхід. Бо досвід показує, що до 30 ми повністю забуваємо, що олімпіади - це ок, але головне - чи приходив до школи Вася з "А" класу (або Василина 😁); а з іншого боку - що шкільна любов ніяк не завадить вашому підлітку досягнути висот, якщо тільки між вами буде довіра.
Поміж усім цим підлітковим щастям періодично вискакують характерні для цього віку шукання себе у світі теми: ким стати і що насправді цінно, що таке успіх і самодостатність, і врешті "оспівана" вчителями любов до України (і зокрема неодноразове "як дістав цей пафос").
Я би порадила почитати цю книжку батькам, у кого дівки на виданні (закреслено) діти в підлітковому віці. Це чудовий спосіб нагадати собі, чим насправді живуть підлітки і може, врешті знайти до них підхід. Бо досвід показує, що до 30 ми повністю забуваємо, що олімпіади - це ок, але головне - чи приходив до школи Вася з "А" класу (або Василина 😁); а з іншого боку - що шкільна любов ніяк не завадить вашому підлітку досягнути висот, якщо тільки між вами буде довіра.
January 8, 2022
Ця книга виявилася набагато кращою, ніж я очікувала. Це звичайний щоденник дівчини в Україні у 2000-х, але стільки всього там можна побачити про себе. Дуже цікаво було читати про українськомовну дитину в російськомовному просторі, про її мрії, почуття.
Все ж таки книга дуже проста, легка і трішки забагато піднесених думок як на мене, хоча є багато цікавих, тому 4 зірочки, а не 5
Все ж таки книга дуже проста, легка і трішки забагато піднесених думок як на мене, хоча є багато цікавих, тому 4 зірочки, а не 5
May 29, 2017
Чотири зірочки лише тому, що у головної героїні і у мене співпадають дати випуску :)
June 12, 2024
цікаво було прочитати ще щось у Левкової окрім «За Перекопом є земля».
ця книга теж про пошук себе та ідентичності, але в іншому місці і в інші часи.
головна героїня багато цитує класиків, якими захоплюється, має ще несформовані, але думки про буття українкою і майбутнє України.
написана в форматі щоденника, де знаходиш дуже багато схожих як на себе того віку речей і виразів. ще й надзвичайно легко читається, хоча місцями події трошки не концентровані.
насправді було б цікаво дізнатися, що було далі)
ця книга теж про пошук себе та ідентичності, але в іншому місці і в інші часи.
головна героїня багато цитує класиків, якими захоплюється, має ще несформовані, але думки про буття українкою і майбутнє України.
написана в форматі щоденника, де знаходиш дуже багато схожих як на себе того віку речей і виразів. ще й надзвичайно легко читається, хоча місцями події трошки не концентровані.
насправді було б цікаво дізнатися, що було далі)
May 17, 2017
Коли натрапляєш на книжку, і��торія головного героя-оповідача якої відсотків на 70 співпадає із твоєю, спокійно проаналізувати її не вдасться. Адже читання цього тексту збурює такі емоції і пробуджує такі спогади, які аж ніяк не пасують до формату рецензії чи читацького відгуку. Бо всередині або ж волає спільний досвід — «Так! Це про мене! Все було саме таке!» або ж навпаки — свій, персональний вступає в дискусію: «А от у мене… А от я…». І в результаті виходить так, наче не книгу прочитала, а досхочу набалакалася із подругою, з якою у вас багато важливих точок перетину — юність у невеликому містечку не найзахіднішої України, випускний і вступні іспити на початку 2000-х, у до-ЗНОшну добу, мрія про Могилянку (чи, як вона зветься у тексті, Касталію), будні першокурсниці-фрешки, яка плутається у незрозумілому розкладі і вистоює черги до ксерокса в коридорі Бакалаврської бібліотеки, щоб зробити собі копії на Інгліш… Словом, побалакати є про що:)
В основі тексту цієї книги — щоденники спершу старшокласниці, а потім першокурсниці — ні, не авторки (хоча ключові факти біографії Насті Левкової і її героїні таки співпадають), а дівчини на ім’я Ліля Маринник. Вона росте у родині військових у невеликому містечку, навчається у гімназійному класі, їздить на олімпіади з укр.мови й історії, вчить англійську, закохується, дружить, ходить на дискотеки в «Орфей» або «Тарантіно» (бо більше в невеликому містечку зайнятися нічим), мріє про на рік старшого юнака, заглядається на однокласників, мріє про Академію, в яку, кажуть, таки можна вступити без хабаря і в якій немає корупції. В образі Лілі — вся квінтесенція українських випускників зразка 2002-2004 року, достатньо розумних, щоб прагнути чогось більшого, ніж «куплене» місце в якому-небудь «кульку», і щоб усвідомлювати, що корупція надійно осеолилася в усіх університетських коридорах.
Щоденники «старшокласниці-першокурсниці»- це такий прекрасний мікс цитат відомих людей, шкільних авторитетів і друзів та власних переживань і думок. Тут і переказ подій, які відбулися на дискотеці, і конспект розмов із таємною пасією, і монологи до Бога, і цей чарівний наївний юнацький пафос, і якісь важливі внутрішні осяяння, написані сумішшю суржику і патетичних слів. Мейбі, я могла б навіть засумніватися, що старшокласниці так пишуть. Але в мене під руками мої щоденники за 10-11 класи, і там все те саме — і любов, і олімпіади, і Бог, і собори наших душ (в Лілі, до речі, менш банально — «зелень душі»). Тому я вірю — і оповідачці, і авторці.
Чим ця книга важлива і корисна? Тим, що показує підлітка в той момент, коли він стоїть на роздорожжі — де вчитися? ким бути? Тим, що озвучує речі, про які не говорять вчителі і дуже рідко говорять батьки:
— що перемоги на олімпіадах і золоті медалі не мають бути самоціллю, зовнішні атрибуту «успіху» — це насправді грандіозна ілюзія, на яку ловляться і діти, і дорослі. Але набагато важливіше усвідомлювати власну самоцінність, а не обвішуватися ярличками, які допоможуть тобі здобути вагу у суспільстві;
— що кожен має право на емоції і почуття, і думати про хлопця більше, ніж про олімпіаду, — не ганебно і не дивно, а абсолютно нормально для 16-річної людини. І сумувати — нормально. І плакати, коли тобі сумно, — нормально. Навіть якщо хтось причину, через яку ти ллєш сльози, вважає неважливою;
— що варто бути трохи «сковородинцем» і обирати «сродну працю», а не престиж. І якщо ти геніальний перукар, то не заривати свій талант у конспекти з економіки. А якщо ти мова і література для тебе — це те, чим ти дихаєш, то не вчитися на політології лише тому, що туди вдалося вступити. І так, якщо ти бачиш, що те, чим займаєшся, зовсім не твоє — не злякатися і почати все спочатку.
І багато-багато іншого: роздуми про те, як це — бути патріотом; історія успіху, яка розповідає, як клас збунтувався і позбувся вчительки, котра їх дуже щемила; замальовки з гуртожитського життя; історії про те, як на першому ж році навчанн знайти підробіток тощо.
Ловлю себе на думці, що мені важко спрогнозувати, як цю книгу сприймуть сучасні підлітки. Чи не здаватимуться усі ці реалії 10-річної давнини для них екзотичним архаїзмом? Але підлітків, які були випускниками у першій половині 2000х, точно накриє тепла-тепла хвиля ностальгії.
В основі тексту цієї книги — щоденники спершу старшокласниці, а потім першокурсниці — ні, не авторки (хоча ключові факти біографії Насті Левкової і її героїні таки співпадають), а дівчини на ім’я Ліля Маринник. Вона росте у родині військових у невеликому містечку, навчається у гімназійному класі, їздить на олімпіади з укр.мови й історії, вчить англійську, закохується, дружить, ходить на дискотеки в «Орфей» або «Тарантіно» (бо більше в невеликому містечку зайнятися нічим), мріє про на рік старшого юнака, заглядається на однокласників, мріє про Академію, в яку, кажуть, таки можна вступити без хабаря і в якій немає корупції. В образі Лілі — вся квінтесенція українських випускників зразка 2002-2004 року, достатньо розумних, щоб прагнути чогось більшого, ніж «куплене» місце в якому-небудь «кульку», і щоб усвідомлювати, що корупція надійно осеолилася в усіх університетських коридорах.
Щоденники «старшокласниці-першокурсниці»- це такий прекрасний мікс цитат відомих людей, шкільних авторитетів і друзів та власних переживань і думок. Тут і переказ подій, які відбулися на дискотеці, і конспект розмов із таємною пасією, і монологи до Бога, і цей чарівний наївний юнацький пафос, і якісь важливі внутрішні осяяння, написані сумішшю суржику і патетичних слів. Мейбі, я могла б навіть засумніватися, що старшокласниці так пишуть. Але в мене під руками мої щоденники за 10-11 класи, і там все те саме — і любов, і олімпіади, і Бог, і собори наших душ (в Лілі, до речі, менш банально — «зелень душі»). Тому я вірю — і оповідачці, і авторці.
Чим ця книга важлива і корисна? Тим, що показує підлітка в той момент, коли він стоїть на роздорожжі — де вчитися? ким бути? Тим, що озвучує речі, про які не говорять вчителі і дуже рідко говорять батьки:
— що перемоги на олімпіадах і золоті медалі не мають бути самоціллю, зовнішні атрибуту «успіху» — це насправді грандіозна ілюзія, на яку ловляться і діти, і дорослі. Але набагато важливіше усвідомлювати власну самоцінність, а не обвішуватися ярличками, які допоможуть тобі здобути вагу у суспільстві;
— що кожен має право на емоції і почуття, і думати про хлопця більше, ніж про олімпіаду, — не ганебно і не дивно, а абсолютно нормально для 16-річної людини. І сумувати — нормально. І плакати, коли тобі сумно, — нормально. Навіть якщо хтось причину, через яку ти ллєш сльози, вважає неважливою;
— що варто бути трохи «сковородинцем» і обирати «сродну працю», а не престиж. І якщо ти геніальний перукар, то не заривати свій талант у конспекти з економіки. А якщо ти мова і література для тебе — це те, чим ти дихаєш, то не вчитися на політології лише тому, що туди вдалося вступити. І так, якщо ти бачиш, що те, чим займаєшся, зовсім не твоє — не злякатися і почати все спочатку.
І багато-багато іншого: роздуми про те, як це — бути патріотом; історія успіху, яка розповідає, як клас збунтувався і позбувся вчительки, котра їх дуже щемила; замальовки з гуртожитського життя; історії про те, як на першому ж році навчанн знайти підробіток тощо.
Ловлю себе на думці, що мені важко спрогнозувати, як цю книгу сприймуть сучасні підлітки. Чи не здаватимуться усі ці реалії 10-річної давнини для них екзотичним архаїзмом? Але підлітків, які були випускниками у першій половині 2000х, точно накриє тепла-тепла хвиля ностальгії.
January 2, 2022
Який настрій та думки у вас викликає пісня "Старі фотографії"? У мене якийсь ностальгічний, сумний. От ця книга - як "Старі фотографії" Скрябіна.
.
Вона як ковток початку двотисячних. Я тоді пішла в школу, поїхала вперше в дитячий табір, слухала "Рукі В Вєрх", вела пісенник і бігала по вулиці в пошуках крутого місця для "халабуди". А хтось дорослішав і ця книга саме про це: дорослішання особистості, становлення України. Написана вона у формі щоденника дівчини, котра ділиться своїми думками на різні теми. Тут і перше кохання, розчарування, і багато дружби, записок, однокласників, шкільних жартів, і вибір спеціальності, шкільні проблеми, двомовність, життя в маленькому місті, пошук себе. Гарно передані настрої різних людей тих років: вони не розуміють, що то є Україна? Для них ще дивиною є українська мова. "Із Західної, мабуть? В Києві ж не говорять Українською!" Я впізнала себе: фраза ця звучала колись і в мій бік. І взагалі тут стільки близького! Наче я росла десь поряд: я теж родом з міста військових, військового колишнього містечка, я мала ту ж бурю почуттів під час випускного. Як він живо описаний! Ті сумніви, хвилювання, страхи, ніби заново все пережила. А на першому курсі вона мешкала у Ворзелі, так як і я. Збіги неймовірні. І дівчина прийшла до філології. Як і я. Надзвичайно.
.
Народженим після 2000 буде ще цікавіше! Вони не пам'ятають часи без ЗНО, смартфонів і дискетами замість флешок, а книга дуже атмосферно змальовує ті роки очима школярки-першокурсниці. Життя цієї дівчини - це узагальнена доля країни, яка шукає свій шлях у світі, яка ще не має своєї "самоцінності", яка полягає в самобутності, а не сторонніх оцінках.
.
Вона як ковток початку двотисячних. Я тоді пішла в школу, поїхала вперше в дитячий табір, слухала "Рукі В Вєрх", вела пісенник і бігала по вулиці в пошуках крутого місця для "халабуди". А хтось дорослішав і ця книга саме про це: дорослішання особистості, становлення України. Написана вона у формі щоденника дівчини, котра ділиться своїми думками на різні теми. Тут і перше кохання, розчарування, і багато дружби, записок, однокласників, шкільних жартів, і вибір спеціальності, шкільні проблеми, двомовність, життя в маленькому місті, пошук себе. Гарно передані настрої різних людей тих років: вони не розуміють, що то є Україна? Для них ще дивиною є українська мова. "Із Західної, мабуть? В Києві ж не говорять Українською!" Я впізнала себе: фраза ця звучала колись і в мій бік. І взагалі тут стільки близького! Наче я росла десь поряд: я теж родом з міста військових, військового колишнього містечка, я мала ту ж бурю почуттів під час випускного. Як він живо описаний! Ті сумніви, хвилювання, страхи, ніби заново все пережила. А на першому курсі вона мешкала у Ворзелі, так як і я. Збіги неймовірні. І дівчина прийшла до філології. Як і я. Надзвичайно.
.
Народженим після 2000 буде ще цікавіше! Вони не пам'ятають часи без ЗНО, смартфонів і дискетами замість флешок, а книга дуже атмосферно змальовує ті роки очима школярки-першокурсниці. Життя цієї дівчини - це узагальнена доля країни, яка шукає свій шлях у світі, яка ще не має своєї "самоцінності", яка полягає в самобутності, а не сторонніх оцінках.
September 3, 2017
Нарешті дійшли руки написати відгук на цю книжку. Книжка викликає певну ностальгію та спогади про власний кінець школи, переживання в якості абітурієнта, всю цю біганину з вступним тестом на 7 предметів, в ті ще часи, коли про ЗНО так масово не чули. Власне мій рік вступу став останнім, який складав той самий тест.
Загалом книжка дуже мила, в ній є підліткові закоханості, стосунки із вчителями, однокласниками, переживання, пошук себе, достойних авторитетів. Я впевнена, що багатьом випускникам КМА вона сподобається.
Загалом книжка дуже мила, в ній є підліткові закоханості, стосунки із вчителями, однокласниками, переживання, пошук себе, достойних авторитетів. Я впевнена, що багатьом випускникам КМА вона сподобається.
November 6, 2017
В сучасній українській літературі жахливо не вистачає книг, що описували б підлітковий період. Видавництва видають твори про дорослішання британських та шведських дітлахів, але українських - катма. І ось на літературну арену вривається перший роман молодої авторки Анастасії Левкової, колишньої арт-менеджерки книгарні "Є" та нинішньої заступниці директора з розвитку в новоствореному Українському інституті книги.
"Старшокласниця. Першокурсниця" являє собою стилізацію під щоденникові записи звичайної дівчинки Лілі, чиє навчання в школі та перші роки університету припадають на буремні ранні двохтисячні.
Коли авторка пише про недавнє минуле, є ризик отримати звинувачення в неправдоподібності, легко перебільшити чи зманіпулювати. Особливо оповідаючи про дорослішанням покоління міленіалів, що, як говорять вчені, становить зараз більшість людей на планеті. Та книзі віриш: рядкам популярних пісень, цитатам з тодішніх новинок української сучукрліт, молодіжному сленгу, описам постсовкового побуту, чиї відголоски вловлюються навіть зараз.
Анастатасія Левкова вдається до поширеного прийому і обирає в якості головної героїні нетипового підлітка, який кидає виклик усталеній системі. Добре, що героїня не аутсайдер, бо то було б надто банально. Не дивлячись на те, що Ліля багато мислить та читає, вона достатньо соціалізована і намагається розібратись з тими ж питаннями, що й однолітки: хто я є в цьому світі і ким маю стати, щоб приносити користь? що таке кохання? як досягти щастя? що важливіше: гроші й статус чи принципи? за що потрібно любити Батьківщину?
Здається, проблеми в Україні теж залишились тими самими, що й десятиліття тому: мовне питання корупція у внз, еміграція, політична криза.
"Старшокласниця. Першокурсниця" являє собою стилізацію під щоденникові записи звичайної дівчинки Лілі, чиє навчання в школі та перші роки університету припадають на буремні ранні двохтисячні.
Коли авторка пише про недавнє минуле, є ризик отримати звинувачення в неправдоподібності, легко перебільшити чи зманіпулювати. Особливо оповідаючи про дорослішанням покоління міленіалів, що, як говорять вчені, становить зараз більшість людей на планеті. Та книзі віриш: рядкам популярних пісень, цитатам з тодішніх новинок української сучукрліт, молодіжному сленгу, описам постсовкового побуту, чиї відголоски вловлюються навіть зараз.
Анастатасія Левкова вдається до поширеного прийому і обирає в якості головної героїні нетипового підлітка, який кидає виклик усталеній системі. Добре, що героїня не аутсайдер, бо то було б надто банально. Не дивлячись на те, що Ліля багато мислить та читає, вона достатньо соціалізована і намагається розібратись з тими ж питаннями, що й однолітки: хто я є в цьому світі і ким маю стати, щоб приносити користь? що таке кохання? як досягти щастя? що важливіше: гроші й статус чи принципи? за що потрібно любити Батьківщину?
Здається, проблеми в Україні теж залишились тими самими, що й десятиліття тому: мовне питання корупція у внз, еміграція, політична криза.
November 20, 2023
Думки ГГ-ні про світ, Україну та становлення особистості мені дуже сподобались. А ці гойдалки з закоханістю в усіх підряд хотілось пропустити.
December 28, 2020
⭐️10/10
Read
January 31, 2018Щире задоволення. Не знаю, як воно йде підліткам, але мені це іменно шо "книжка про тебе" - дуууже пішло. Хоч я й не цікавилася дискотеками і нічого не знала про Могилянку, весь антураж, ну ви розумієте)))
Це щоденник, тож події, навіть досить важливі, пролітають у ній часом як краєвиди за вікном поїзда.
Серед підліткових книжок дуже багато про підлітків упосліджених, які долають об"єктивно важкі обставини. А це історія дівчинки в усьому благополучної. Популярної, спокійної і розважної у вчинках. У неї справді хороший і дружний клас, треба ж, для мене поняття "дружний клас" завжди було сповненим нещирості й огидного ходіння строєм туди, куди тобі зовсім не хочеться. Вона добре вчиться і думає про майбутнє, розмірковує про патріотизм і всяке таке, словом, за описом я би сама нізащо не взялася таке читати, бо нудятіна якась))) Але коли це змальовано в трохи наївних і максималістських інтонаціях школярки, це не сприймається як моралізаторство, а радше як частина дорослішання. впродовж книжки видно, як з неї облущується дитячий пафос, як вона переоцінює з часом свої вчинки, не стаючи цинічнішою, але стаючи багатовимірнішою. Багато і відверто про кохання, про чуттєвість.
Місцями дуже добре стилізовано під те, як ми тоді говорили, деякі характерні фрази викликали усміх).
Місцями ржачно. "Анжелку ми прозвали Номериха один"))))))
Словом, це про дуже-дуже живих і переконливих підлітків, і тим воно добре.
November 19, 2017
Чимало дівчат вели щоденники. І напевне найцікавіше читати ці щоденники хлопцям. Особливо багато років потому.
Анастасія Левкова чудово описала ранні 2000-ні коли звідусиль лунала російська попса, коли інтернет і мобільні телефони були рідкістю, коли в останніх класах переймаєшся ВУЗом, де або менше корупції, або більше зв’язків, коли в тебе той вік і період, коли кожна перша пристрасть здається коханням усього життя і триває кілька місяців. Або років...
Найкраще читається під касетні збірки російської попси початку 2000-х у поєднанні з першими альбомами Океан Ельзи старого складу.
Анастасія Левкова чудово описала ранні 2000-ні коли звідусиль лунала російська попса, коли інтернет і мобільні телефони були рідкістю, коли в останніх класах переймаєшся ВУЗом, де або менше корупції, або більше зв’язків, коли в тебе той вік і період, коли кожна перша пристрасть здається коханням усього життя і триває кілька місяців. Або років...
Найкраще читається під касетні збірки російської попси початку 2000-х у поєднанні з першими альбомами Океан Ельзи старого складу.
April 22, 2022
Що ж...Що я можу сказати про цю книгу...
ЦЕ ПРОСТО ФАНТАСТИЧНО!!! БІГОМ ВІДКЛАДАЙТЕ ВСЕ,ЩО ЧИТАЄТЕ, І БІЖІТЬ ЦЕ ЧИТАТИ!!!
Правда, щоденник підлітка з 2000-х у непрості часи, коли тобі доводиться вибирати свій шлях, своє життя та своє покликання. І це дуже життєво.
Я народилася у 2004-му, тому зовсім не знаю про ті далекі 00-ві, коли президентом був Кучма, розмовляти українською було "по-селянськи", інтернет та комп'ютер був лише у багатих, вперше вшановували жертв Голодомору та коли здавалося,, що війна у такий час просто неможлива...
"Добре, що в наш час війна неможлива. В епоху ООН, всіх цих миротворчих структур ,поряд із розвиненою мирною Європою... Європа нізащо не допустила б війни так близько біля себе"
Ага-ага. Я теж у це вірила до 24 лютого. Напевно, всіх дівчата-підлітки -наївні. Цікаво, що героїня дуже любить Україну, незважаючи на всі її "недоліки". І тут я і Ліля в дечому схожі.
Не хочеться це признавати, особливо у такий час, але "...депутати Верховної ради - це гальмо нашого суспільства".
Згадано багато українських сучасних письменників, такі як Андрухович ,Жадан , Забужко та багато інших. Проте дуже було прикро, що книги з розділу сучасної української літератури в ті часи було важко придбати, а у бібліотеках не було.
Героїня захоплюється українською мовою та літературою ще у школі, що не може не радувати. Потім все таки вирішує поступити на філологію. Схожість з нею досягає максимуму)
І все таки хочу сказати, що бути підлітком - це класно. Хоча, я ще також підліток ,якщо так ще можна мене назвати (мені 18), якоюсь частиною тіла я б хотіла повернути ті старі добрі часи, коли гасав по своєму рідному місту, в якому нічого особливого не відбувається, коли ходив на дискотеки ,готувався до тих екзаменів (у моєму випадку ЗНО) і думав, що це найважливіша річ у всьому світі( хоча це зовсім не так), коли ходили теревенити про все на світі до подруги. З ось цими хвилюваннями, першою закоханістю, проблемами з батьками кожен підліток переживає свою власну війну. І я дуже хочу, щоб у всіх були лише такі хвилювання, а не ті, після 24-ого...
"...життя є боротьбою, а зараз воно здається мені великою драмою".
Я і не знаю, як жилося у 2000-х ,але для мене ця книга принесла велику масу настальгії. Так, так, саме її. Впевнена, це почуття з'явиться і у вас.
ЦЕ ПРОСТО ФАНТАСТИЧНО!!! БІГОМ ВІДКЛАДАЙТЕ ВСЕ,ЩО ЧИТАЄТЕ, І БІЖІТЬ ЦЕ ЧИТАТИ!!!
Правда, щоденник підлітка з 2000-х у непрості часи, коли тобі доводиться вибирати свій шлях, своє життя та своє покликання. І це дуже життєво.
Я народилася у 2004-му, тому зовсім не знаю про ті далекі 00-ві, коли президентом був Кучма, розмовляти українською було "по-селянськи", інтернет та комп'ютер був лише у багатих, вперше вшановували жертв Голодомору та коли здавалося,, що війна у такий час просто неможлива...
"Добре, що в наш час війна неможлива. В епоху ООН, всіх цих миротворчих структур ,поряд із розвиненою мирною Європою... Європа нізащо не допустила б війни так близько біля себе"
Ага-ага. Я теж у це вірила до 24 лютого. Напевно, всіх дівчата-підлітки -наївні. Цікаво, що героїня дуже любить Україну, незважаючи на всі її "недоліки". І тут я і Ліля в дечому схожі.
Не хочеться це признавати, особливо у такий час, але "...депутати Верховної ради - це гальмо нашого суспільства".
Згадано багато українських сучасних письменників, такі як Андрухович ,Жадан , Забужко та багато інших. Проте дуже було прикро, що книги з розділу сучасної української літератури в ті часи було важко придбати, а у бібліотеках не було.
Героїня захоплюється українською мовою та літературою ще у школі, що не може не радувати. Потім все таки вирішує поступити на філологію. Схожість з нею досягає максимуму)
І все таки хочу сказати, що бути підлітком - це класно. Хоча, я ще також підліток ,якщо так ще можна мене назвати (мені 18), якоюсь частиною тіла я б хотіла повернути ті старі добрі часи, коли гасав по своєму рідному місту, в якому нічого особливого не відбувається, коли ходив на дискотеки ,готувався до тих екзаменів (у моєму випадку ЗНО) і думав, що це найважливіша річ у всьому світі( хоча це зовсім не так), коли ходили теревенити про все на світі до подруги. З ось цими хвилюваннями, першою закоханістю, проблемами з батьками кожен підліток переживає свою власну війну. І я дуже хочу, щоб у всіх були лише такі хвилювання, а не ті, після 24-ого...
"...життя є боротьбою, а зараз воно здається мені великою драмою".
Я і не знаю, як жилося у 2000-х ,але для мене ця книга принесла велику масу настальгії. Так, так, саме її. Впевнена, це почуття з'явиться і у вас.
June 23, 2017
Прочитав за день в Інтерсіті Київ-Харків і назад.
Перша половина книжки дуже сподобалась, друга частина - якось видихлась порівняно з першої, змазана, незакінчена, недосказана.
Загалом:
- книжка дуже дівчача, підліткова. Тому треба це враховувати, якщо таке подобається чи ні.
- купив як випускник Могилянки. Могялинка була, але більше все ж таки в книжці про випуск з школи і відповідність очікувань.
- в кінці книги занадто багато специфічних термінів і алюзій, які можуть бути складні для читання чи розуміння старшокласниками чи першокурсниками. Якщо цільова аудиторія саме вони.
- тема любові і зацикленості - якось це по дівочому, як на мій хлопчачий погляд, плюс трохи дивно і награно. Дівчата підтвердіть або спростуйте! ))
Перша половина книжки дуже сподобалась, друга частина - якось видихлась порівняно з першої, змазана, незакінчена, недосказана.
Загалом:
- книжка дуже дівчача, підліткова. Тому треба це враховувати, якщо таке подобається чи ні.
- купив як випускник Могилянки. Могялинка була, але більше все ж таки в книжці про випуск з школи і відповідність очікувань.
- в кінці книги занадто багато специфічних термінів і алюзій, які можуть бути складні для читання чи розуміння старшокласниками чи першокурсниками. Якщо цільова аудиторія саме вони.
- тема любові і зацикленості - якось це по дівочому, як на мій хлопчачий погляд, плюс трохи дивно і награно. Дівчата підтвердіть або спростуйте! ))
April 18, 2020
З героїнею в мене зо 6 років різниці, й які-не-які географічні різниці, але що в облцентрі, що в містечку по суті шкільне життя різниться мало. Було неймовірно цікаво почитати, як воно в інших людей, і, зокрема, що дуже сподобалось - як це, коли не трапляється якоїсь травматичної херні, коли батьки притомні і з ними можна розмовляти, навіть про особисте, коли вмієш ставити кордони, коли вчишся свідомо прислухатися до себе й висловлювати це. Терапевтична книжка, розслябляє, заспокоює, переносить у власні спогади.
May 22, 2024
Почала читати цю книгу з щемкою ностальгією, ніби зазираючи в свої щоденники часів школи і повертаючись до проблем рівня "йому точно, здється, подобається інша")
Продовжила читати, щоб розвантажити голову і згадати те відчуття, коли перед тобою відкритий цілий світ, а ти мусиш прийняти те важливе рішення.
А отримала дещо більше. Тут піднімаються і теми дорослішаня та відносин з соціумом, дружби та кохання (і що таке кохання в принципі?) питання мови та самоідентифікації, проблеми тогочасної освіти та навіть зачіпають питання можливості повномасштабної війни в 21 столітті (книга вийшла в 2017 році та розказує про початок 2000-х).
Легко, цікаво, гарно.
Як прожити маленьке життя.
Продовжила читати, щоб розвантажити голову і згадати те відчуття, коли перед тобою відкритий цілий світ, а ти мусиш прийняти те важливе рішення.
А отримала дещо більше. Тут піднімаються і теми дорослішаня та відносин з соціумом, дружби та кохання (і що таке кохання в принципі?) питання мови та самоідентифікації, проблеми тогочасної освіти та навіть зачіпають питання можливості повномасштабної війни в 21 столітті (книга вийшла в 2017 році та розказує про початок 2000-х).
Легко, цікаво, гарно.
Як прожити маленьке життя.
July 19, 2018
Ну, добре. Це було досить непогано. Хороший спосіб зберегти реальну історію життя дівчинки-підлітка початку 2000. Але було досить кумедно, що у зносках вже зазначалося, що таке дискета і тамагочі.
August 8, 2023
роман спочатку здався мені надто наївним, але з дорослішанням головної героїні захоплював дедалі більше. закінчую читати вже закоханою в нього
December 13, 2022
Чи можна зараз побачити підлітка без смартфону? А випускника, який не думає про ЗНО? Та всього лише років 15 тому ця картина була б цілком реальною. Кожен одинадцятикласник тоді здавав письмові або усні іспити, а мобільні телефони тільки починали своє розповсюдження.
⠀
Та, незважаючи на ці відмінності, багато речей були такими ж, як і зараз. Дівчата так само закохуватись у хлопців і ходили на дискотеки, гуляли з подругами та слухали дурнувату музику, писали олімпіади та готувались до іспитів і вибирали омріяний університет, в якому знаходили нових друзів та захоплення.
⠀
Про це і книга А. Левкової. Про мовну проблему в українських містах, яка і досі існує. Про усвідомлення себе громадянкою власної держави. Про українську музику, літературу. Про першу подорож за кордон. Про все, що формує особистість можемо прочитати у щоденнику Лілії Маринник.
⠀
Для мене ця книга виявилась дуже цікавою і стала "екскурсом" в недалеке минуле нашої держави. Глибшого занурення додала форма щоденника та згадка музичних та літературних творів.
⠀
Загалом, можу рекомендувати цю книгу усім учням 9-11 класу та тим, хто закінчував школу на початку 2000-х. Схожі емоцій ви тут точно зустрінете!😊
UPD. Вже вдруге перечитую цю книгу. Коли читала перший раз, ще навіть школу не закінчила, а зараз вже на другий курс перейшла, тому враження трохи змінилось. До численних згадок пісень, книг та фільмів, які запали мені в душу ще з першого разу, додалися описи Києва та гуртожицького життя🥰
Загалом, якщо хочете відчути ностальгію - це книга для вас)
⠀
Та, незважаючи на ці відмінності, багато речей були такими ж, як і зараз. Дівчата так само закохуватись у хлопців і ходили на дискотеки, гуляли з подругами та слухали дурнувату музику, писали олімпіади та готувались до іспитів і вибирали омріяний університет, в якому знаходили нових друзів та захоплення.
⠀
Про це і книга А. Левкової. Про мовну проблему в українських містах, яка і досі існує. Про усвідомлення себе громадянкою власної держави. Про українську музику, літературу. Про першу подорож за кордон. Про все, що формує особистість можемо прочитати у щоденнику Лілії Маринник.
⠀
Для мене ця книга виявилась дуже цікавою і стала "екскурсом" в недалеке минуле нашої держави. Глибшого занурення додала форма щоденника та згадка музичних та літературних творів.
⠀
Загалом, можу рекомендувати цю книгу усім учням 9-11 класу та тим, хто закінчував школу на початку 2000-х. Схожі емоцій ви тут точно зустрінете!😊
UPD. Вже вдруге перечитую цю книгу. Коли читала перший раз, ще навіть школу не закінчила, а зараз вже на другий курс перейшла, тому враження трохи змінилось. До численних згадок пісень, книг та фільмів, які запали мені в душу ще з першого разу, додалися описи Києва та гуртожицького життя🥰
Загалом, якщо хочете відчути ностальгію - це книга для вас)
June 22, 2025
Ця підліткова історія трохи смішить та трегерить водночас. Бо тут багато руснявого, початок 2000 дійсно був таким, навіть я, нажаль на тому росла.
Ми бачимо щоденник Лілі, її переживання, навчання, друзів, маленеких та великих виборів, трохи страждань. Мені сподобалось, що персонажка розвивається та росте, віднаходить нарешті свою самоідентичність. В той же час тут багато саме підліткових емоцій, тих, що зараз викликають посмішку. Але якщо відкинути досвід дорослої людини, то я була така сама, треба махнути на це рукою і дивитись напіврозплющеним оком
"Для чого дана юність? Вона дана для того, щоб бути щасливим. Щоб відчувати запах маминих рук, щоб вибудовувати з подругою нові теорії про те, що випадковостей не буває і що все - до кращого, молодість - для того, щоб судити про все. Молодість охоче судить про все на світі.."
"Коли оформити щось словами, стає легше. Особливо, якщо оформити словами біль"
Ми бачимо щоденник Лілі, її переживання, навчання, друзів, маленеких та великих виборів, трохи страждань. Мені сподобалось, що персонажка розвивається та росте, віднаходить нарешті свою самоідентичність. В той же час тут багато саме підліткових емоцій, тих, що зараз викликають посмішку. Але якщо відкинути досвід дорослої людини, то я була така сама, треба махнути на це рукою і дивитись напіврозплющеним оком
"Для чого дана юність? Вона дана для того, щоб бути щасливим. Щоб відчувати запах маминих рук, щоб вибудовувати з подругою нові теорії про те, що випадковостей не буває і що все - до кращого, молодість - для того, щоб судити про все. Молодість охоче судить про все на світі.."
"Коли оформити щось словами, стає легше. Особливо, якщо оформити словами біль"
May 29, 2023
Надихаюче, чудово написано, передає атмосферу того часу так, що в душі стає трохи тужно
Displaying 1 - 22 of 22 reviews