«…Их бин нервосо!..»

by Dina Rubina

Да, в Иерусалиме много сумасшедших, скрывать это бессмысленно... Собственно, в любом человеческом сообществе достаточно умалишенных, но в Иерусалиме сам рельеф местности, исторический антураж, многотысячелетний религиозный накал, короче - весь комплекс возвышенно-эпического настроя бытия (я уж не говорю об эмигрантской компоненте) весьма и весьма располагает впечатлительную личность к тому, чтобы спятить".
- "Чем бы заняться?"

"- Маэстро! - вежливо и внятно проговорила моя сестра. - Я уже много раз рассказывала вам всю эту историю. Очевидно, вы мне не верите. Придется, наконец, сказать вам правду. Я родилась черным американским мужчиной. Но постепенно, мало-помалу, стала белой новозеландской женщиной... Просто у вас тут отличные шампуни..."
- "Майн пиджак ин вайсе клетка"


Содержание

У писателя...

Я - офеня
Под знаком карнавала
"Я не любовник макарон", или Кое-что из иврита
Иерусалимский автобус
Дети
Я кайфую
Противостояние
"А не здесь вы не можете не ходить?!", или Как мы с Кларой ездили в Россию
"...Выпивать и закусывать..."
"...Их бин нервосо!"
Послесловие к сюжету
Ружье для Евы
Позвони мне, позвони!
Чем бы заняться?
"Майн пиджак ин вайсе клетка..."

Genres: Russia

180 pages, Unknown Binding

First published January 1, 2000

About the author

also: Дина Рубина

Russian-Israeli prose writer. Her most famous work is Dual Surname (Двойная фамилия) which was recently turned into a film screened on Russia's Channel One.

Rubina writes in Russian.

Her novel "На солнечной стороне улицы" (On the Sunny Side of the Street) won The Big Book Prize (2007, Russia).

Reviews

[Ganna]

Very good

[Lora Garmash]

Її неодноразово запитували: ким вона почувається: російським письменником? єврейським письменником, який пише російською мовою? чи ізраїльським російськомовним письменником? А вона не може на це запитання чітко відповісти просто тому, що не знає відповіді. Діна Рубіна, яка виросла в радянському Ташкенті, вихована на російській культурі, вже багато років "кайфує" в Ізраїлі
Вона пройшла всі стадії емігрантського життя: болісне "вдягання" чужої мови, поступовий поворот свідомості від "зворушливого припадання до коріння та історії", через впізнавання та розуміння - до "гіркої домашньої любові до того, що є...", до бажання захистити і виправдати.
Народ, якому проблема національної самоідентифікації через пам'ять, протягнуту в поколіннях, через історичну наступність - не прості слова.
Вона не малює лубочні картинки на тему якоїсь обраності країни та ізраїльтян. Для туристів країна - за всієї краси та найдавнішої історії - не найпривабливіше місце на світі: спека, дорожнеча готелів, нескінченні єврейські свята, під час яких завмирає все. Ніякої особливої ​​душевності ізраїльтяни теж не мають. Примітно інше - "градус національного темпераменту", артистичність, уміння миттєво включитись у ситуацію. Тяжкий клімат, нервове життя, постійна напруга в повітрі спалахують будь-яку емоцію до пожежі.