Oko otchłani

by Валерій Шевчук, Jerzy Litwiniuk (Translator)

...Prawdę mówiąc, zawsze mierzyłem ludzi wedle tego, ile nieśli w sobie światła i ciemności, i w ciągu życia przekonałem się, że nie ma w tym jednej miary - każdy z nas ma swoją ciemność, lecz także każdy z nas - swoje światło - jeden posiada więcej światła, inny ciemności, bo nawet dzień ma swoje zaćmienia i mroczne zakamarki, a noc nie jest pozbawiona światła: świeczki, księżyca, gwiazd,...

...Prawdę mówiąc, zawsze mierzyłem ludzi wedle tego, ile nieśli w sobie światła i ciemności, i w ciągu życia przekonałem się, że nie ma w tym jednej miary - każdy z nas ma swoją ciemność, lecz także każdy z nas - swoje światło - jeden posiada więcej światła, inny ciemności, bo nawet dzień ma swoje zaćmienia i mroczne zakamarki, a noc nie jest pozbawiona światła: świeczki, księżyca, gwiazd, świetlików - wszystko to są sprawy zwyczajne. Niekiedy jeno zjawia się człowiek, w którego światło bije strumieniami i hojnie napełnia ich próżne naczynia. Podobno rzadko pojawia się człowiek pełen tępej ciemności i podobnie napełnia naczynia dusz bliźnich, ale już ciemnością.

Genres: Fiction, Audiobook

252 pages, Hardcover

First published January 1, 1996

About the author

Валерій Олександрович Шевчук — український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного барокко.


Літературна премія Валерія Шевчука:
https://www.goodreads.com/award/show/...

Reviews

[Oleksandr Fediienko · Rating 5 out of 5]

Детальніше – у 29 випуску подкасту "небагатослів".

Михайло Василевич, переписувач "Пересопницького Євангелія", втратив натхнення до подальшої роботи, вважаючи, що вже ніколи не перевершить своє творіння. Він вирушає на Полісся, звідки розходиться слава про такого собі Микиту Стовпника. Його чуда, сподівається Михайло, вилікують цю душевну хворобу.
Дорогою він пристає до диякона Созонта і ченця Павла, які так само прямують до Микити. Ці двоє подорожніх здружилися, хоча мабуть діаметрально протилежні погляди на світ. Павло вважає, що чудеса існують, навіть якщо вони вигадані, бо хтось же в них вірить, а значить, для когось вони все одно що справжні, тому яка різниця? Созонт як колишній правник будь яке чудо бажає звірити з фактом - лише тоді воно може називатися правдивим. Ці троє, кожен зі своїм каменем на душі, ідуть до Микити-чудотворця, щоб той подарував їм спокій. Вони чують багато дивовижних переказів про живого святого і самі стають свідками багатьох незвичних подій. Не "Кентерберійські оповіді", але паралелі є.

[Наталія · Rating 5 out of 5]

по прочитанню жаліла, що книга не потрапила мені до рук років 6 тому. попри те, що вона художня, в ній артикульовано багато теологічних питань та питань з царини людського буття. та і відповіді на ці питання часом двоїсті і полярні до інших же відповідей. як тут же написано: істина не знаходиться посередині двох крайностей, посередині двох крайностей знаходиться прірва.
В основі сюжету детективна лінія, невелике "розслідування". Розповідь зіткана не лише з дій в реальному для героїв часі, але і з марень, снів, духовидства, спогадів героїв. Від того книга сприймається дуже яскравою та голограмічною. А які ж красиві описи у Шевчука! Вони візуалізуються чітко-чітко. Вони небанальні і барвисті. Особливо припала до душі мова твору, побудова діалогів. Просто чудова книга, яку варто почитати

[Маx Nestelieiev · Rating 5 out of 5]

чергове наближення Шевчука до Умберто Еко, щоправда, без постмодернізма. знов, люди-круки та неглибока містика, але цікаво. вимагаю Шевчукові Нобеля!

[Trepanatsya · Rating 5 out of 5]

Може й трохи нижче, ніж 5, але най буде

[Oleh · Rating 4 out of 5]

W ładny sposób mówi o roli religii w życiu człowieka, czym miałaby być, i jak naprawdę zostaje wykorzystywana jako instrument

[Mykhailo Shumylo · Rating 5 out of 5]

Це одна із найцікавіших книг, які коли-небудь читав. Це щось неймовірне! Краса та вишуканість слова у Валерія Шевчука роблять книгу не просто цікавою, але і справжнім красним письменством. Забуті слова воскресають на сторінках цього роману. Це вигадлива та химерна подорож через нічний містичний Київ, поліські ліси та волинські болота на острів, де кояться незбагненні речі. Суміш філософсько-релігійних диспутацій із бесідами про буденщину. Фантасмагоричні історії, де реальність переплітається марення сну та реальність. Дуже рекомендую знайти час на цю книгу, вона того варта.

[Andriy · Rating 5 out of 5]

Химерна філософська проза Валерія Шевчука в усій красі. Дуже сподобалось)

[Світлана · Rating 5 out of 5]

Роман Валерія Шевчука “Око Прірви” побачив світ у 1996 році. Критики відносять його до жанру історичної фантастики. Йдеться тут про віру і мораль, про пошуки себе та пізнання власного "я", про «сродну» працю. Ця розповідь насичена містицизмом, релігійними термінами, цитатами, історіями. Часом здається, що читаєш житіє якогось святого. Однак у цю літературну страву автор додає перчинки - легкі вкраплення з еротичними нотками. Події на острові мають дективні елементи (це дійсно новий святий з учнями чи сектанти, які наслідують відомого святого?).

Опис Ока Прірви знаходимо уже на 2 сторінці. Далі воно зустрічається у творі неодноразово і виявляється, що бачить його не тільки головний герой. Що ж це таке? Що символізує цей образ-символ? Відповіді ми поступово знаходимо, читаючи твір, однак до кінця розуміння істинного значення не приходить, оскільки у кожного воно своє.

Цікаво пише Валерій Шевчук про воду, яка є у кожного, - це "можливість вільно мислити і творити". Взагалі символ води є наскрізним у романі. Інколи це прозора джерельна вода, часом болотяна. Наявні тут мотиви дороги та сну.

Події відбуваються у ХVI ст. Згадується тут 1556 рік, коли головний герой Михайло Василевич починає писати й малювати Євангеліє. Після розмови з отцем Григорієм, він вирушає в дорогу. Його мандрівними товаришами є диякон Созонт (цікавою є їх розмова про розум) та геть протилежний, на перший погляд, Павло.

Дорогою побратими діляться своїми знаннями один з одним, розповідають історії, однак не завжди вони є правдивими. Наприклад, переказуючи почуту від Созонта-диякона історію про одне з чуд, Павло сильно прикрашає оповідку вигаданими деталями. Надалі неодноразово герої привласнюватимуть чужі історії, пристосовавши їх до сучасного, власного життя. Особливо це стосується перебування героїв на острові.

Цікавою є розмова Созонта з дивним подорожнім Кузьмою про гріх Адама й Єви. Спонукає до роздумів діалог Кузьми з незрячим учнем Микити Теодоритом про Бога і диявола.
Важким і сповненим невідомості та страху був шлях мандрівників через болото. Тут зникає в Оці Прірви Кузьма, який приєднався до трьох товаришів уже наприкінці дороги до болота. На острові виявляється, що в Микити 6 учнів. Дуже несподівано було читати про вбивство розбійника біля стовпа Микити. Цікавим є слово-проповідь про гру.

Пишучи про життя Микити, Созонт дізнається таке: "Про дитинство та юність у Черняхові, про пробуття в Жидачівському монастирі, про життя в криниці і на горі, про відхід на цей острів і стояння на стовпі — це житійні теми, вони в мене записані. Тепер про чуда: про спитування, про підступ диявола, про матір святого Катерину, про здобуття солодкої води з болота; про жінку, що випила з водою змію, про змія-полоза, який поранив собі око; про лань, яку вбили паломники, — тут ще не все мною записане. Сам я був свідком двох чуд: загибель нашого співподорожанина Кузьми, який не виявив віри у святого Микиту; смерть, а перед цим розкаяння розбійника; пророцтва святого про голод та моровицю й сарану. Оце і все." Свої історії про чуда Микити розповідають його учні.
Під час цієї мандрівки живим повертається тільки Михайло.
"Втікаючи від Ока Прірви — світу цього, — стали творцями нового Ока Прірви й почали йому служити, як язичницькому ідолу, ревно того ідола охороняючи і стоячи біля нього, як пси на прив'язі. Але цим вони себе прирекли, бо відають, що Ока Прірви, ними створене, пожере рано чи пізно їх самих."

Композиційно роман має 24 розділи та епілог, стилістика тексту складна: речення великі, складні, насичені цитатами з релігійних книг, однак попри це читати написане дуже легко.

Раджу почитати. Ви будете вражені!

[Tamara Nesterchuk · Rating 4 out of 5]

Якщо ви не знайомі зі стилістикою Валерія Шевчука, тоді, можливо, вам складно буде подужати першу половину книги, де ще мало подій і багато розлогих описів та філософських роздумів.
Але далі ви будете винагороджені яскравою, емоційною містичною оповіддю, написаною отою особливою шевчуківською багатющою мовою. Блискучий текст в поєднанні з готичними візіям�� віддаленої місцини, уявних та реальних страхів і сумнівів і  дорога назад, як найбільше випробування і прозріння, - ця книга залишає по собі незабутнє враження.

[Tania Tania · Rating 5 out of 5]

Я просто в шоці, що раніше не знала про цього письменника. Аж соромно. Читаю, що Валерій Шевчук - український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози.

Він справді майстер.

Що можу сказати про "Око прірви". Кінґ і близько не стояв. Оплески. В певні моменти холодок пробігав хребтом.

Це не книга, яку мені захочеться перечитати. Але це дуже сильна сюжетно і змістово, стилістично і лексично історія.

Обов'язково планую познайомитись з іншими творами автора.

[Christina · Rating 3 out of 5]

This is a really tough read. I'm still trying to figure out what I make of it...