З людської намови : Проза

In crudo

by Lesia Ukrainka

Леся Українка, почавши із традиційного народницького письма, творила майстерну психологічно напружену модерністську прозу, цікаву розкриттям переживань людини (найчастіше — жінки) в буденних і в неординарних ситуаціях.

У цьому томику — найкраща її белетристика.

Genres: Classics

384 pages, Hardcover

Published January 1, 2015

About the author

Lesya Ukrainka (born Larysa Petrivna Kosach-Kvitka (February 25, 1871 – August 1, 1913) is one of is one of Ukrainian literature's foremost writers, best known for her poems and plays. She also was an active political, civil, and feminist activist

Among her most well-know works are poems collections «On the wings of songs» (1893), «Thoughts and Dreams» (1899), «Echos» (1902), epic poem «Ancient fairy tale» (1893), «One word» (1903), plays «Princess» (1913), «Cassandra» (1903—1907), «In the Catacombs» (1905), «Forest song» (1911).

Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач-Квітка 13 лютого 1871, — 19 липня 1913) - українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.

Серед найвідоміших праць письменниці збірка поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поеми «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), та п'єси «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903-07), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911).

Source: EN/UA Wikipedia

Reviews

[Ярослава]

* Це просто фантастика: у людини, абсолютно геніальної у драматургії, значна частина прози (і, між іншим, поезії теж) не виказує жодного таланту, жоднісінького. Таке невміння писати навіть змальовано в одному з оповідань: вона не вміє писати "не так, як не вміють малоосвічені люди, що не тямлять літературно зложити фрази, ні, ти по-літературному, по-інтелігентськи, безнадійно не вмієш. Фраза твоя книжна, важка, педантична, в ній замерзає кожне почуття". Суцільні готові кліше, ні тіні індивідуальності - найразючіше в російськомовних текстах, які всуціль секондгенд, до пародійності (треба бути дуже сміливою людиною, щоб на повному серйозі писати якесь "вскричала молодая женщина, в изнеможении отчаяния бросаясь на кушетку против горящего камина"). Українська мова, очевидно, трохи рятує - ми звикли осмислювати вибір українства як жертву, за яку платять фінансовими втратами, платять втратою ширшою авдиторії, в якісь епохи платять життям, але рідше говоримо про те, що вона дає. У випадку Лесі Українки видно: опинившись без training wheels готових стилістичних кліше (а в українській їх на той час і нема), вона виявляється тоншою стилісткою, здатною, скажімо, конструювати подобу високої архаїки - якої через диглосію взагалі не існувало нічим, наближеним до розмовної мови! а красіво ж звучить! (скажімо, в "А все-таки прийди": "Обидва розмовники були колись нерозлучними друзями в світі, тепер монастирські мури порізнили їх, та все ж не порвали між ними тії таємної нитки духовної кревності, що, з ласки Божої, певне, єднатиме ті душі і на небі, коли спаситель нашого грішного світу сподобить їх зострітись там після мук очищення" і так далі).

* Найкращі оповідання - все одно наближені до драматургії: діалог на два голоси, двійництво, зіткнення двох протилежних моделей (від народжених в один день панночки і селянки у "Приязні", які одночасно входять у доросле життя, але за дуже різними моделями: це панночка може собі дозволити п'янку психологічну каламуть недоговореного гріха й оце все, а у селянки все простіше, працюєш собі і працюєш, соціальне витісняє індивідуальне; до двох відпочивальниць у Криму в "Над морем" - одна інтелектуалка, друга екзальтована анфан террібль; до, врешті, прозової версії "Руфіна і Прісцілли" в сучасному антуражі революційного руху - недописаної "Помилки").

* В тематиці є штуки, які здаються дуже-дуже сучасними. Скажімо, я думала, що такий вимір колоніальної спадщини, як нав'язування європейських стандартів краси іншим народам, лише недавно почав рефлексуватися як проблема (скажімо, всі ці дискусії про те, чому афроамериканки в публічному просторі у США почуваються зобов'язаними випрямляти волосся; чи от чому азіатки масово роблять блефаропластику) - ну, буквально останні років тридцять. Але ні, в Лесі Українки це вже є в "Екбаль-ганем". Чи от про second shift, на яку приречена жінка в сім'ї - вона може і працювати поза домом, але всі домашні клопоти ляжуть усе одно на неї, хіба що вдасться змістити утиск з патріархального у класовий вимір і аутсорснути слугам-"білим рабиням" (що неприйнятно для соціально свідомої героїні "Помилки"). 

* А от видання препаскудне: явно спираються на чиюсь іншу версію, і при цьому в поганому скані, який не спромоглися навіть вичитати, внаслідок чого, скажімо, іншомовних слів, засканованих із помилкою, там явно більше, ніж засканованих без помилок.

[Serhiy · Rating 4 out of 5]

Упорядники цього видання, здається, просто передрукували том прози з радянського дванадцятитомника Українки, але без коментарів. Навіщо було при цьому було залишати незакінченні та деякі відверто слабкі твори, не дуже зрозуміло. На мій смак залишити лише "Жаль", "Над морем", "Приязнь" та "Розмову" як вибрану прозу було би краще.