Друга книга “Історії України від діда Свирида”, що пишеться на вимогу багатьох тисяч читачів відомого facebook -блогера Свирида Опанасовича. Фірмовий стиль автора - суворе дотримання історичної правди, яка, однак, подається у легкій і дотепній формі розповіді сільського дідуся. Змальовані автором історичні події сповнені гумору та тонкої іронії, історичні персонажі живі і жваво між собою спілкуються. То ж, перша книга, видана у 2016 році швидко завоювала велику популярність і отримала захоплені відгуки як з боку широкої читацької аудиторії, так і з боку фахівців-істориків. Може бути використано як джерело цікавого історичного матеріалу для учнів та студентів. Друга книга охоплює період XI-XIV століття, від Ярослава Мудрого до битви на Синіх Водах. В тексті зберігаються особливості авторського письма.
Друга частина ні на йоту не відійшла від стилю першої частини, історичні викладки вміло розбавляються діалогами та гумором, а історичні події описуються відразу з кількох точок зору та різних джерел. Конкретно ця частина в цікавій та доступній формі розповідає що відбувалося на території України після смерті Ярослава Мудрого і аж до битви на Синіх Водах, яку в шкільній програмі моїх часів взагалі не згадували, а історія перестрибувала мало не на Люблінську унію. Не буду лукавити, на те щоб запамятати всіх цих Мстиславів Мстиславичів та решту Ярославичів, потрібно буде не раз перечитати, та й не факт що в цьому взагалі є сенс, бо більшість з них нічим цікавим не відмітилась, але період до монголо-татарської навали описано дуже детально, особливо історія формування Галицько-Волинського князівства. Також, в загальних рисах описано виникнення Великого князівства Литовського та Кримського ханства, про які детальніше розписано в 3-му томі.
Однозначно рекомендую це прекрасне продовження хорошої науково-популярної серії
Дід Свирид як завжди радує соковитим сюжетом та майстерними зворотами. У другому томі Русь-Україна представлена не як окремо взята країна у сферичному вакуумі, а її розвиток та занепад в європейському та світовому конексті. Гарно розказано і про Галицько-Волинське князівство, шляхетн жителі якого ніколи і ні на кого не нападали, а лиш оборонялись. А після чергової оборони їх територія чомусь розросталась. Історія кримчаків (киримли) теж описана окрема, ще й проливає трошки більше ясності, чому шкільні татари більш нічим не займались тіки нападали на мирні українські села та міста. А історія про Сині Води, та наш посильний внесок у поширення у Середньовіччі чуми є майстерним камінчиком, вкладеним у корону нашої історії до 14-го століття.
- А скажіть - мене хоть не заріжуть? - І тебе заріжуть. Тільки пізніше. У третьому томі. - Йо-майо…
Don’t get me wrong як то кажуть, але для мене княжа доба в книгах з історії завжди була дуже тяжкою - багато дат, битв, і це все зачасту змішувалось в голові. Якби ця книга потрапила до мене в школі - однозначно було б легше.
Не гірша за першу частину. Легка форма оповіді робить читання легким, наче читаєш пригодницький роман. Однією з найяскравіших рис "Історії від діда..." є постійна присутність дійових осіб. Тобто колесо історії завжди обертають певні особи. І дідусь постійно розповідає нам хто це, як його/її звати і звідки родом. Історія з людським обличчям так би мовити. Мій улюблений параграф "Чорна смерть".
Другий том «Історії» від Діда Свирида ще кращий, ніж перший (при тому, що перший був вельми непоганий)! Отримала величезне задоволення від прочитання, дізнавшись для себе тонну цікавенної інформації. З нетерпінням чекаю третього тому.
В 1918-му році один письменник сказав, що історію України неможливо читати без брому або валер'янки. Безперечно, доля правди в його словах є. Ми століттями зациклюємося на власних історичних стражданнях і не бачимо окрім них нічого. За мірилом вічності українці наче 15-річні дівчатка, з їхнім нерозділеним коханням і стражданнями які те кохання викликає. А страждати ми справді любимо, тож робимо це вміло, я б навіть сказав, що страждаємо красиво, всім серцем . Якби страждання входило до олімпійських дисциплін, то золоті медалі точно б вигравали українці. Історичні страждання то наша візитна картка, вони нам приносять особливе, збочене задоволення. Спочатку ми пройобуємо все що тільки можна, а потім плачемося про свою гірку долю, про чуже панування, плануємо як будемо ненавидіти нову владу, ну і звісно ж пишемо історичні книги, що їх неможливо читати без заспокійливого. Але той, хто ховається за псевдонімом "Дід Свирид", вирішив зламати цей стереотип української історіографії. Втерши сльози заплаканій українській Кліо і забравши у неї ядучу суміш рому і валер'янки, він широкими, розмашистими нарисами, написав нову Історію України, від якої хочеться посміхатися, а не плакати. Я прочитав дві книги Діда Свирида, які вийшли на цей момент і від обох отримав неймовірне задоволення. Нарешті від прочитання книги про українську минувшину не хочеться взяти лезо і повздовж поперерізати собі вени, щоб тебе точно не врятували лікарі. Навпаки, я часто посміхався, а подекуди відверто реготав з певних розділів книги. Люди в метро неодноразово кидали через це на мене і на мою книгу косі погляди. Дід Свирид вдається до дуже цікавого літературного прийому, часто від опису діянь якогось історичного персонажу він переходить до розповіді від першої особи. Таким чином втрачається непотрібна сакралізація персонажів, що часто притаманна історичним книгам. Наприклад князь Володимир перетворюється з незрозумілого бородатого (sic!) мужика з гривневої купюри, на цілком фактурного мужчину з усіма недоліками і перевагами, що були притаманні рюриковичам. Таку історію стає справді цікаво читати, вона може зацікавити як дорослих, тик і дітей. Проте не варто надавати цій книзі якихось ознак серйозного історичного дослідження. Я б радше назвав це художнім переосмисленням українських історичних подій, аніж історичною чи тим більше науковою книгою. Останнім часом жанр історичної (а часто і псевдоісторичної) романістики став дуже популярним. Книга "Історія України від Діда Свирида" лише найбільш реалістичний представник цього жанру, що старається не дуже далеко відходити від "чесної історії" Думаю це чудова книга для тих, хто історією ніколи не цікавився і боїться "загрузнути" в її хитросплетіннях. Також це хороший вибір для тих, хто розбирається в історичних подіях, змалечку знайомий з прізвищами Грушевсього, Субтельного, Крип'якевича і просто хоче простого історичного чтива. Ким би не був цей Дід Свирид, але він зробив просто титанічну працю, створивши книгу яку справді хочеться читати і перечитувати.
Історія України що подана в неймовірно приємній й зручній формі (без зайвої й не потрібної сухої інформації,з аналізом й поясненням реальних мотивів поведінки всіх учасників, без не потрібного прикрашання чи замовчівання не приємних фактів) дасть зрозуміти хто ми такі, й як ми розвивались, як народ, так й держава. Прочитавши її у нас має з'явитись розуміння місця яке ми займали й ролі яку відігравали в розвитку нашої цивілізації й, сподіваюсь, зародить бажання зробити нашу батьківщину знову сильною.
Хороша книга, хоча такого вау-ефекту, як у першого тому, вже не відчувається. Втім, дуже цікаво й пізнавально, для широкої аудиторії. Можна рекомендувати як додаток до підручника з історії, для позакласного читання.
Обожнюю ці новоформатні підручники з історії України від Діда! Хоча дати і імена князів, як і в школі, запам'ятати не представлялося можливим, я провела час весело, з радістю і дізналася багато цікавих фактів, в тому числі про монголів та Крим😊
"Хто не знає своєї історії, не вартий свого майбутнього", — такий напис був в кабінеті історії моєї школи, може, і досі є. Другий том Історія України від діда Свирида — якраз про це. З гумором, але не без хорошої аналітики (яку Свирид Опанасович скромно називає сільською) ви пройдете крім буремне середньовіччя української держави (та тих її сусідів, кому (не) пощастило бути поруч) від XI до середини XIV сторіч. І дізнаєтеся про українську гру престолів, яка заткне за пояс будь-який серіал. А ще те, про що нам у школах за ще радянською програмою ніхто навіть не обмовився.
Як Ярослав Мудрий перемудрив з престолонаслідуванням і хоч втовкмачив своїм синам не вбивати один одного, але Русь від феодальної роздробленості не вберіг. Що Володимир Мономах ніколи не мав горезвісної шапки, яка була свого роду тюбетейкою монгольського хана, не підійшла йому, то він і збагрив її московському князю. Який підбив шапку хутром, оздобив камінням і нарік святинею. Чому великодержавні наші сусіди так не люблять галичан, а при згадці про князя Романа вкриваються сиротами (спойлер: у 18 років він розгромив їхнє буцім сильне військо при спробі сепаратистського захоплення Києва). Про улюблений спорт російських істориків — фальсифікацію історії і переписування її на основі житій і фантазій. Як, наприклад, вони видають викрадення і вивезення на московські болота найсвятішої на той час ікони як божу і благу волю, а не кримінальний злочин. На цьому підґрунті вони і заснували державу. Штош. Що Галичина ніколи ні з ким не воювала, що ви, боронь боже, а сусідні землі якось самі опинялися під її владою. Що ніякого страшного і жахливого татаро-монгольського іга в Україні не було, були поставлені князі з ярликами і збір данини. І князі збирали більше, ніж монголи. Особливо в московії, де це іго було відчутніше (бо монголи хоч і жорстокі тварини, але не люблять слабкодухих і зрадників) і на 200 років довше. Що король Данило молодець, а от син його Лев, той, якому подарували місто, — якось не дуже і ледь все не спаплюжив. Про Куликовську битву, яка нічого насправді не змінила, і про битву на Синіх водах, яка змінила майже все.
І ще багато цікавого. Знаймо історію, борімося за майбутнє. Слава Україні!
Серія книжок про історію України – для всіх. Закрийте очі на ціну і купіть книжку для себе, для дітей. Ця серія книжок на які не шкода грошей. Тут немає тої термінології, що в підручниках та довідниках. Тут живі історичні персонажі. Після прочитання книжки на події, які відбулися в давнину починаєш дивитися по іншому.
Книжка починається з діалогу Ярослава Мудрого з Анною Ярославною. Де тато умовляє доньку дати свою згоду на шлюб з французьким королем Генріхом. А також про інших доньок та про своїх зятів. Які перед тим як одружувалися з доньками Ярослава, отримували завдання від майбутнього тестя. А Ярослав вважав, що тими завданнями настрашить зятів.
Про заповіт князя Ярослава також йде мова. Про те, як заповіт перетворив палац Великого Київського князя на п’яти зірковий готель.
Дід Свирид розбиває багато міфів про історичні постаті, війни, битви та багато іншого.
Також на сторінках книжки появляються два князі Данило і Василько, які використовували СУВ. Що таке СУВ? Це спокійна українська впертість. А як вони її використовували й для чого? Потрібно прочитати книжку.
Окрім подій, які відбувалися на наших землях. Також є описи Чингісхана і його непереможного війська з яким випадково зв’язалися наші князі-ідіоти й автоматично опинилися в Чорному списку татаро-монголів.
А також є згадка про котячий рід. Виявляється під час чорної чуми коти були на грані вимирання. Бо по логіці тодішніх людей, котів могли мати тільки відьми. А значить інквізиція займалася ще й котами. А пацюки почувалися як господарями. Але завдяки деяким героям, які побачили, що коти полюють на пацюків та мишей. Коти були врятовані.
Рекомендую 10/10. Для тих хто погано вчив історію в школі – вона 100% для вас. Сам текст написаний легко та доступно. Однозначно рекомендую.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Друга частина книги "Історія України від діда Свирида",без жодних перебільшень та алегорій є тією книгою з розряду: Якби ми вчились в школі за програмою цієї книги, ми б знали на відмінно історію і більше того,ми в отриманих знаннях копали дальше б. Уроки історії не були б монотонними та нецікавими та такими,що зводились до запам'ятовування дат . Від отриманих знань від таких-от книг ми б знали,чому наша держава сформована саме так,а не інакше. Чому сьогодення опирається так часто на минуле і як з допомогою цього можна влаштовувати подумкову проєкцію і на майбутнє. Стиль написання книги простою мовою вражає, а кількість жартів,що переплетені в оповідь на кожній сторінці дозволяє постійно тримати посмішку на обличчі (чого тільки вартує оповідь про СУВ(спокійну українську вдачу)). Друга частина історіі України від діда Свирида. Охоплює добу роздрібленості Київської Русі, славетні часи Королівства Русь, золотоординську навалу і становлення Великого князівства Литовського. Так само захопливо написано як і першу частину. А головне, що ці часи представлені не як якась сумна сіра смуга, як часом буває в підручниках, а яскраво і з оптимізмом. Отже, з нетерпінням чекаю на третій том. P.S. Наприклад дуже хочу процитувати кілька "мега ржачних" цитат з книги: Не дивно,що після публікації "Слова про закон і благодать" Іларіон швидко зробив стрімку кар'єру й скоро перебрався із сирої печери в Київ. А місце в його печері зайняв Антоній... З чого видно,що добрі слова здатні творити чудеса. Особливо в поєднанні з гостро наточеним мечем. Лев Данилович правив 40 років і весь цей час ніяк не міг вгамуватися. Постійно когось бив,потім били його,потім він давав здачі й намагався захопити Краків,йому дали по зубах,він не вгамовувався і захопив Люблін і на радощах пішов бити угорців,захопив частину Закарпаття з містом Мукачевим,угорці пішли бити його,і все повторювалося....
Це прекрасна книга, яка доступно з жартами та відступами, але загалом науково та по правді розповідає що ж відбувалось на теренах нашої держави. Подача інформації підкупає, як і хейт русні. Я слухала в аудіо і голос просто чарівний. Коли слухала зранку в автобусі на роботу, то могла навіть заснути. Не тому, що нудно, а тому що голос настільки класний. Заодно переслуховувала улюблені моменти декілька разів. Деякі з історій переповідала, бо неможливо не поділитися такими цікавими оповідками. В моєму переказі звучало не так захопливо, але... Дуже класна книга. Мені сподобалось. В наступному році хочу взятися за третю
Це не та книга, яку читатимеш залпом. Це історія, яку хочеться читати вдумливо і маленькими порціями. Що запам'яталось: що в 11-13 столітті Київська Русь була, мабуть, найосвіченішою країною континенту, що був період інквізиції котиків, особливо чорних 😓, про монголів і Чингісхана, який створив найбільшу континентальну імперію і те, що в той час слова "мир" у монгольській мові просто не існувало. Про те, який вплив мала Україна на інші держави, а інші держави - на неї.
Потужний початок з тестем-Ярославом дуже сподобався моїй дружині. Багато уваги в книзі приділено монголам, але мало інформації про конкретні їхні вчинки, тактику, устрій. Складається враження, що вони були просто супер воїнами. Але це лише моя придирка. Вцілому книгу хороша, майже на рівні з першою. Автор інтерпритує історичні події лише так, щоб принизити московитів і подати як в найкращому світлі предків українців.
Давно хотіла освіжити знання з історіі України, але нудні підручники мене не приваблювали. Випадково знайшла цю книгу і поглинула за один вечір. Автор пише цікаво і з гумором. Перевіряла факти в інтернеті і ніби цілком достовірно все описано.
Цей том допоміг розібратися с калейдоскопом князів Русі після Ярослава Мудрого. І відкриттям стала частина про монгольську навалу. Зруйнувала для себе міф про монгольське іго. Окрема дяка автору за розділ за розділ про походження кримців. Стиль написання книги - просто неперевершений.
🇺🇦 Не стомлююся повторювати, якби історію України у школі хоча б приблизно викладали так, як робить це дід Свирид, то і дітям би було цікаво і дорослі більше б розумілися на минулому своєї країни.
🇺🇦Не пройшло й 3 роки, як я взялася читати другу книгу. Період від Ярослава Мудрого і до битви на Синіх Водах для мене завжди був суцільною загадкою. От, знаєте, оці всі роздробленості руських земель, 100-500 князів з іменами, що закінчувалися на -слав і не затримувалися надовго при владі. Хоч дідусь і пролив світло на цей період, але боюсь, що надовго то в моїй голові не затримається.
🇺🇦А от що мені сподобалося, так це розповіді про половців, монголів, Золоту орду, утворення Великого князівства Литовського, окремий розділ про Крим! Свирид Опанасович у найкращих своїх традиціях тролить русню, руйнує їхні історичні міфи, а ще висміює кумівство, тещ і прикордонників. Чого-чого, а гарного гумору у книзі вистачає.
🇺🇦Якщо шукаєте чогось не надто серйозного, щоб і знання з історії підтягнути, і посміятися від душі, і насолодитися міцним дідовим слівцем, то рекомендую, якщо ще не маєте.