Танжер

by Йван Козленко

Несподівана пропозиція від незнайомця – знятися в експериментальному кіно – стає для богемного молодого одесита Ореста не стартом кар’єри, як він міг сподіватися, а початком химерних стосунків, у яких сплітаються історії персонажів майбутнього фільму, їхніх прототипів і самих акторів. Простір, у якому розвивається сюжет, так само крихкий і мозаїчний, а проте, схоже, це і є Одеса з одним «с» – та інша Одеса, без накинутої їй радянською та пост-радянською поп-культурою машкари вічного дотепника-блазня й хвацького бандюка. Місто прекрасної голизни пляжів, млості барів і клубів, карнавального нуртування Сьомого кілометра, місто Довженка і Яновського, української революції та свободи, місто кохання і творчості, що не знають меж.

Genres: Fiction, Ukrainian Literature, Ukraine

256 pages, Hardcover

Published January 1, 2017

Reviews

[Iryna Khomchuk · Rating 3 out of 5]

"Вау!" — сказала собі я, та й відчула це "вау" теж, розпочавши читати "Танжер". Море було таким живим, солоним і лагідним, сонце — гарячим і яскравим, шкіра хлопця, котрий відчував і море, і сонце, здавалося, стала моєю шкірою, бо то я хлюпалася у тих хвилях і підставляла променям спину, і дивилася крізь прикриті повіки на прекрасний світ, й насолоджувалася життям...

Саме таким, без перебільшення, було моє перше враження від роману. Вміння автора передати оте все описане вище так, що його починаєш відчувати, теж вразило й обіцяло неповторну книжкову пригоду. Але... Не склалося. Мабуть, винні у цьому все ті ж завищені очікування, які часто псують враження.

Одеса в літературі така ж різнопланова, як і в житті. Ні, я не перелічуватиму тих, хто так чи інак дотичний до творення літературного образу цього чарівного і неповторного міста. Про це доста згадує на сторінках книги Йван Козленко. А ще нарікає на те, що цей літпортрет його міста — російськомовний. Тому треба домальовувати йому інших, україномовних, рис. І прагне це зробити. Й разом із тим скаржиться, що українськість їм (героям книги передусім, але й авторові теж) непритаманна, а тому дещо штучна. А тому не така, якою мала би бути. А тому не судіть суворо, бо ж не святі горшки ліплять, тощо...

Не судитиму. Бо щиро тішуся таким тенденціям, як і тому, що подібні питання не лише виникають, а й вимагають відповідей. Однак роман змусив розчаруватися. Цього зізнання могло б і не бути, якби не фінал — такий мильнооперний, аж.... Брррр...

Однак, мабуть, варто по-порядку. Вчорашньому студентові багатий дядя пропонує знятися в кіно. Не простому, а новаторському. Про Одесу й письменників, цебто про Довженка, Яновського та балерину (про це, до речі, читала у "Режисері" Костянтина Тура-Коновалова). А щоб зіграти круто, треба багато і наполегливо репетирувати. Це означає — пити хороший алкоголь, нюхати кокаїн, скажено ганяти на автівках, тусуватсия по клубах і тра.. ой, кохатися з усіма, незалежно від статі. Часом це переводиться на жарти, часом відбувається насправді, але ж хлопчина від цього кайфує! Він буде зіркою!

А тим часом десь у минулому страждають від кохання один до одного Довженко та Яновський. Трошки займаються сексом один із одним, трошки — з Тайях, цебто Ітою Пензо, трошки — всі вкупі.

Паралельно автор намагається викласти всі свої знання про те, що відбувалося в Одесі у 1918–20 роках: то у вигляді окремого розділу, то у вигляді приміток, текст яких часом займає більшу частину сторінки. Все це насправді цікаве, але в цій книзі трошки зайве.

А наприкінці ми маємо змогу почитати додатки у вигляді оповідання Яновського й історії життя Іди Пензо (бо правильно — Іда), яка стала для мене найсильнішою частиною книги.

А потім закриваєш палітурку, й у тебе виникає оте сакраментальне запитання: що ж усе-таки хотів сказати автор?

P. S. На мою скромну думку, з матеріалу, втиснутого в невеличкий обсяг цієї книги, можна було б зробити хороший двоплановий великий роман. Або й два. Тож чекатимемо.

[Maya · Rating 4 out of 5]

високої цінності у цьому виданні все, окрім сумнівної художньої складової роману, проте я б не сказала, що він зовсім-неймовірно-поганий. недобрий (хоча сприймається легко й без жодного негативу), але це такі дрібниці в порівнянні зі справді вагомими речима, що транслюються в різних частинах тексту — власне «Танжері», особливо в післямові, особливо в додатках. надважливі історичні, культурні, мистецькі деталі життя Міста початку двох останніх століть, його міф та навіть більшою мірою міфологеми. феномен цього збірного видання важить для мене (й українського культурного контексту?) набагато більше, аніж недосконалість сюжетна. і я все одно до тексту цього повертатимусь — за цими деталями. бо я дуже мало знаю про «Одесу з однією ”с”», що робить її чужою. Козленко трохи повертає її мені.

«… Він дав прочитати текст Оксані Забужко, яка залишилась від нього не в захваті. Однак саме Оксана, відчуваючи тектонічні зміни в ментальності та ідентичності Одеси, торік запропонувала видати його».

«Цю розгубленість і несміливий вибір російськомовних молодих людей в Одесі кінця 1990-х-початку 2000-х на користь української культури тоді безапеляційно висловила чудова одеська поетка Марта Погоріла формулою "нехуй множить русскоязычные тексты”».

[Anna P (whatIreallyRead) · Rating 2 out of 5]

Купила Танжер на Книжковому Арсеналі вслепую, на удачу. Просто хотела попробовать что-то из современной украинской литературы. Эта книга оказалась больше похожа на первую пробу пера школьника, чем на готовое к публикации произведение.

По содержанию:
1) Достаточно предсказуемый, простой и наивный сюжет. В этом нет ничего плохого. Но было видно, что автор считал его очень оригинальным.

2) Единственная причина, почему ставлю 2 звезды: кульмиация меня тронула, вызвала эмоции. Хоть интерпретация развязки, озвученная героями, и не имела никакого смысла, если задуматься дольше 3 секунд.

3) Читать Танжер было трудно, хоть задумка незамысловатая, а сама книга короткая. По двум причинам:
- Написанное - полное месиво. И нет, я не про художественную хаотичность, которая была частью задумки.
- Автор никак не мог решить, что он пишет, зачем и для кого.

Поэтому было чувство, что ты пытаешься читать, сидя внутри работающей стиральной машинки. Следить за историей было практически нереально.

- Тут был сюжет в современной Одессе с героями-обывателями.
- Тема украинского кино, андерграундной и арт-тусовки в Одессе.
- Путеводитель по Одессе с информацией про названия, точные адреса и годы работы некоторых Одесский зданий и заведений, например малоизвестное и давно закрытое кафе "У Зосі". К сюжету книги это не имело отношения. Я бы подумала, что автор надеется таким же одесситам рассказать что-то интересное об их же городе, но тогда непонятно, зачем тут же объяснять, что такое Ланжерон.
- Были неразбавленные и очень естественные "диалоги", где персонажи вещали про украинскую культуру, место Одессы в ней, и свой потенциальный вклад в ее развитие:

Тутешній російський імперський міф ніколи не був однорідним. У ньому було багато рівнів. Кожен із них легітимізувався через літературу. Але одного разу все змішалося, а коли стало на свої місця, виявилося, що матеріалу для тривання деяких частин цього міфу вже нема.

- Была и параллельная сюжетная линия в Одессе 1920-х годов с Довженко в качестве главного героя, типа historical fiction.
- Приводилось описание и кадры из фильмов, где эти герои снимались в реальной жизни.
- Приводился дайджест исторических фактов, имен, дат, цитат про короткий и хаотический период истории Одессы 1919-24 годов, когда власть часто сменялась. Это было похоже на сборник обрывков из параграфов в школьном учебнике по истории, которые лично понравились автору.
- Тема сексуальности, гомосексуальности, и любви втроем.

И все это на 170 страницах с картинками. Представьте скорость и качество проработки этого всего на такой длине. Темы хорошие, и написать про них можно очень интересно. Даже собрать это все в одну книгу, думаю, можно, и можно сделать это хорошо.

Но Козленко сделал это неумело, неловко, практически нечитабельно. Книга распадалась на куски, не было никакого ритма, структуры, мысли. Диалоги и поведение героев выглядели неестественно и неправдоподобно. Сверху приправлено бессвязными цитатами и фактами из личной копилки автора, и все вместе выглядит как случайные обрывки страниц, которые ветром сбило в кучу.

По форме:
1) Йван Козленко совершенно не понимает концепцию сносок. Что стоит туда помещать, а что лишнее; что имеет смысл напечатать прямо на странице, а что уместнее в конце книги. Вот пример разворота:



И это не единственный случай, а один из многих с таким соотношением сносок и основного текста. 2!!! строчки основного текста на странице, а остальное - сноска. Это просто нездорово. А главное, в этих сносках не было ничего необходимого для понимания книги или даже просто особо интересного. Просто мешок случайной ерунды, которая не влияла особо на течение произведения.

Например, автор решил рассказать, что какой-то конкретный одесский книжный магазин был сначала по одному адресу, а потом три раза переехал, в таких-то годах по таким-то адресам. И что? Зачем мне это знать? Или привел полный текст Універсала до українського народу Грирорьева. Зачем? Кому интересно, может загуглить и прочитать его сам. Ну или по крайней мере стоило перенести это в конец, а не лепить на страницы в огромные сноски.

2) Русский язык в диалогах выглядел так:

Дєвушка! Будєтє так дома разґварівать, а здєсь вам деньґі платят, штоп ви малчялі!

Это что и зачем? Я понимаю, если бы фразы на другом языке перевели прямо в тексте, в сноске, или просто так оставили. Мне непонятно, зачем делать транслитерацию. Если знаешь русский, это просто неудобно и неприятно читать, хотя все понятно. Если не знаешь, это непонятно и даже загуглить нельзя. Представьте, если бы в Анне Карениной вместо:

— Вот как!
— Honni soit qui mal y pense![1] Сестру Анну.
[1] Стыдно тому, кто это дурно истолкует! (франц.)

Было:

— Вот как!
— Онни суа ки маль и пансе! Сестру Анну.

И?

[Marichka Blindiuk · Rating 1 out of 5]

епіграфи — найкраще, що є в цій книжці. хотілося створити одеський міф із Яновським і Довженком, їхніми любовними трикутниками та життєтворчістю — така собі ЛГБТ кінобогема на березі Чорного моря. хотілося, як в Андруховича, а вийшов Винничук. титанічна дослідницька робота в обгортці шкільного твору «Як я провів літо». наприкінці автор залишає велику післямову, де виправдовується — мовляв, писав давно, переходив із російської на українську. але це не рятує.

[Yuliia Razinkova · Rating 3 out of 5]

"Розпашіле від спеки, поснуле рідне місто, здавалося, існувало тільки для нас. Чим ми, 20-літні, відрізнялися від 25-літнього Яновського, 21-річної Іди Пензо, 33-літнього Довженка? Те саме місто, розкішне у своєму занепаді, винахідливе у виживанні, заманливе в гостинності й нестерпне в зимовій тузі."

Цьому роману я готова пробачити багато огріхів, слабкий сюжет, нестійку фабулу, непевність основної лінії і банальність (знаючи Одесу тих часів, впевнена, що можна було б винайти щось набагато цікавіше і дивніше)— і тільки тому, що це роман про моє Місто. Так, його дійсно варто читати одразу після "Майстра корабля". І найкраще себе в ньому будуть почувати (і впізнавати?) одесити, яким зараз 35-45. Бо атмосфера літнього міста і дух початку 2000-х переданий неймовірно правдоподібно. Впізнаєш всі злачні місця, вулички, звички, маршрути, пляжі. Ну і настрій...

Настрій коли тобі 22, ти можеш не спати кілька ночей поспіль, мішаючи пиво, каву і вино в різних пропорціях, знайомитись з людьми на вулицях просто тому що вони тобі сподобались, бродити спорожнілими липневими провулками, бігти вниз до моря, скидати з себе весь одяг, плюскатись у воді, що світиться ніби рідка платина, дихати на всі легені, зустрічати світанки — а потім це все згадувати крізь туман років.

[Lidiia Marinat · Rating 4 out of 5]

Не думала, що прочитаю цю книгу двічі. Але книжковий клуб в Одесі підштовхнув освіжити памʼять, яка за 3 роки стерла про цю книгу майже все.
За ці 3 роки збільшився мій інтерес до української історії та модернізму, а тому і поваги до книги стало більше. Тепер я відчуваю це щире бажання автора передати український дух Одеси, який панував і в 1920х, і в 2000х, але який ретельно приховували за штучним «одеським мітом».
Ця книга - скоріше збірка ніж роман. І якщо ви читали «Майстер Корабля», то буде захопливо і проводити паралелі, і читати глави та додатки, присвячені Яновському та Довженко.
Вдячна автору, що підняв теми одеського міту та віднаходження своєї ідентичності, частково прояснив мені історію Одеси 1917-1922 років та занурив в літню атмосферу.

[Tetyana Veselkova · Rating 1 out of 5]

Не зрозуміла, не сподобалось, закинула на третині.
Забракло сил читати про масковськіх гостей, зросійщену Одесу, савєтскій союз.
Або не моя книга, або не той час. Скоріш перше

[Olena · Rating 3 out of 5]

Я думаю шо це більше оповідання, ніж роман. І як людина, яка зростала на півдні скажу шо атмосфера Одеси, моря, степів передана блискуче. Я наче перенеслась в усі ті місця, які були виходжені мною багато років тому.
Це наче ода півдню, хто давно там не був і дуже хоче - рекомендую щиро.

Не сподобався кінець твору, він для мене наче грубо обірвався. Ще б розвитку і розлогу кінцівку було б 4-5 :)

[Eugène L. · Rating 4 out of 5]

Початок твору вдалий - море, пляж, ошпарене сонцем місто. Одеса постає гарнішою ніж у реальності. І якби повість складалася б лише з першої глави, то можна було б впевнено сказати: ось він, новий міф - істинно одеський і водночас український. Ось вона, автентична літня Одеса, де наш Французький бульвар «сховався у тіні лип та каштанів». Але у тій одеській Одесі люди з білосніжних яхт звертаються до незнайомих парубків вишуканою українською, а ті аж ніяк тому не дивуються - і теж відповідають мовою Шевченка.

Усе ніби чудово, та вже з 29-ї сторінки починаються тривалі діалоги про долю одеського українства, щедро прикрашені словами «бляха» і «конєшна». Та тільки читач збирається відкласти книжку убік, аж тут на нього звалюється гарне оповідання, стилізоване під «Майстра корабля» Яновського. Оповідає воно про пригоди того ж таки Яновського з юним Олександром Довженком у Одесі двадцятих, де вони п’ють шампанське, купаються у ванні і кохаються з незрівнянною Ітою.

Оскільки йдеться про Богему, то герої завжди мають багато грошей, алкоголю та вільного часу. Звідки усе це береться автор не пояснює.

Особливо цікаво з Орестом: щойно закінчив універ, роботи не має, сидить у дорогих кафе та нічних клубах і живе в окремій квартирі з усіма зручностями, де продукти (у чарівний спосіб) самі собою з’являються у холодильнику. Можна б припустити, що його забезпечують батьки, але ця лінія у романі відсутня. Батьків, та й взагалі родичів, у Ореста нема як класу: вони не з’являються, не дорікають, не допомагають і не заважають; про них жодного разу не згадують.

Докладніше: http://texty.org.ua/pg/article/editor...

[meowkotmarina · Rating 3 out of 5]

Зануритись в літню Одесу було чудово. Це була Одеса 2000-х зі смаком безтурботності і запахом моря. Для мене «Танжер» — це щось на безтурботному, це щось про молодість.

🤘🏻Сюжет
Орест все ще студент. Він сподівається в майбутньому стати справжнім письменником. Після дивного знайомства на пляжі пригоди тільки починаються.
Паралельно історії Ореста, закручується розповідь про Юрія Яновського з панорамою бурхливих 20-х на фоні.

[Pavlo · Rating 2 out of 5]

1.5

Амбітний задум, відсилання до «Майстра корабля» Яновського і до пригод з Довженком, такий собі початок, один справді добре написаний розділ (якраз про Яновського з Довженком чи як-їх-там у «МК»), і... і все. Якби було хоч трохи довше, я навіть не знаю, чи б дочитав.

На жаль. Мало впровадити відсилання до революції і (Розстріляного) відродження, мало бути «першим», багато кому хотілося б бути сумішшю Томаса Манна і Германа Гессе, ну або хоча б Яновського і Довженка, але... недостатньо. Шкода.

[Olha Pohoreliak · Rating 3 out of 5]

Місиво моря, неочікуваних текстів, років подій, сексу і сонця.

[Frankivets · Rating 5 out of 5]

Перфектна книга! Натрапив на неї випадково, але прочитавши опис відчув непогані передумови для прочитання. Так і виявилося - у книзі зроблено хорошу спробу показати Одесу українською, хоча й різною водночас, з проблемами та прекрасностями.
Опис середовища героїв, їх поведінка дуже класно і вдало візуалізується під час прочитання.
Тому раджу всім, Одеса це Україна. Просто треба там дерусифікації подальшої та нам самим пізнавати її. І ця книга вам точно допоможе це зробити.

[Анна Мельниченко · Rating 2 out of 5]

Спочатку думала, що поставлю більше, але далі третини книги у мене постійно було відчуття «Нащо я це взагалі читаю».

Складно, щоб складно.
Судячи з післямови, автор думає, що текст довершений.
Забужко не одобряє.

Окремий пойнт лише за те, що проїхалися по міщансько-тухлому міфу «адєссси» і концепції - адєсіти атдєльний народ.
І шутки одеські дужу не смішні. І ніхто там не розмовляє як псевдоєврей. Це да.

але в такому разі, було б достатньо і тої статті, що після тексту йде.

[nika · Rating 4 out of 5]

4 зірочки за атмосферу, я дуже захотіла в Одесу.

як на мене в цій книзі треба було обрати один з шляхів: піти більше в історичну та мистецьку складову (вона перфектна і так) або заглибитись в персонажів та їх стосунки (деякі сцени та діалоги мені дуже сподобались, а ось кінцівка - ні, через троп з вагітністю).

read for the vibes and history, not for the plot.

[Valentyna Merzhyievska · Rating 3 out of 5]

Читається як фанфік на "Майстра корабля" Яновського, тому краще після.
Легко ковтнулося, як розвантаження між нон-фікшнами.

[pani tet · Rating 1 out of 5]

Напевно, ніяк не додає книзі бонусів те, що найкраща її частина - то розділ з "переказом" іншої книги. Більше нічого хорошого в ній і нема.

[Iryna K · Rating 4 out of 5]

Почну з того, що мені дуже сподобалася ця книжка попри очевидні недоліки, бо автор місцями прямо зібрав мої улюблені теми і прийоми.
Танжер - це короткий (менше 200 ст) роман про Одесу 2000-х з паралелями і флешбеками до Одеси часів визвольних змагань і 1920-х. Основна історія - про молодого хлопчину Ореста, якому несподівано пропонують знятися у фільмі про один з епізодів життя письменника Юрія Яновського, коли той працював на Одеській кінофабриці і тусив там із Довженком і балериною Ітою Пензо (тусив в інтерпретації автора сценарію/ автора "Танжеру" в сенсі мав роман)) сам Яновський ці події описав у книжці "Майстер корабля"). Орест вникає у сценарій і паралельно тусить із майбутнім режисером та його дружиною, що має зіграти Іту (тусить в інтерпретації автора - ну ви зрозуміли)). Сюжет, я так вважаю, не найсильніша сторона книжки - вона в цьому плані досить постмодерна, все плутається, герої тиняються з локації на локацію, часто у стані зміненої свідомості, а деякі діалоги виглядають як мистецькі чи політичні маніфести, а не розмови живих людей. Втім, їхній зміст якраз дуже цікавий. Власне, одна з речей, що мені найбільше сподобалися у Танжері, - це паралель між національним відродженням та розквітом модерної української культури на початку ХХ ст в умовах світової війни, революцій розпаду імперій і хаосу війни всіх з усіма під час визвольних змагань, ну і потім під час українізації в ранньому СРСР, тобто, скажемо прямо, у складних умовах і в піку імперському колоніальному тиску, та українською культурою 1990-2000-х, особливо у русифікованих регіонах на кшталт Одеси і для тих, хто обрав для себе українськість там і тоді, як, власне, зробив головний герой Танжера. Дуже цікава думка про пастку, в яку Україна і наше мистецтво та література потрапляють через імперіалізм - з одного боку, модерн (ну і постмодерн) відкидає (романтичний) націоналізм і традиціоналізм в пошуку інших ідентичностей, спробах деконструювати великі наративи і тд, а з іншого - ми не можемо відкинути національну ідентичність, бо вона є загроженою, а спроби винути виклик традиціоналізму можуть грати на руку імперії... одним словом, тут відкривається простір для довгих цікавих розмов.
Інша штука, яка мені прямо сподобалася і зацікавила - чи примітки. Точніше, комбо з максимально інформативних енциклопедичних приміток на 2/3 сторінки про історичні події та діячів періоду визвольних змагань в Одесі (від отамана Григор'єва до керівника французького окупаційного корпусу і коменданта Одеси) і поетично-сюрреалістичного тексту, який ці примітки супроводжують, - герої ступають на міст, і міст здіймається та летить через час, і під ним відкриваються події 1917-1922 років. Я дізналася купу цікавезних і дуже несподіваних речей про той регіон і період (і збирася почитати ще), а Козленко зміг дуже круто передати відчуття хаосу і згаданої вище війни всіх проти всіх.
Але найкраща частина роману - це вставка зі сценарієм, тобто епізод про Яновського, Довженка та Пензо. Динамічна, пристрасна і емоційно турбулентна історія, написана від імені Яновського, я прямо закохалася в неї (і сяду тепер читать "Майстра корабля")).
Мені також дуже сподобалося видання - класна обкладинка і дуже класні додатки - післямова автора з контекстом про літературне україномовне життя Одеси часів написання роману, уривок з біографії Яновського авторства Бажана, розвідка про Іту Пензо літературознавця Георгія Островського і оповідання Яновського про Довженка.

[Yaryna · Rating 3 out of 5]

У підлітковому віці я двічі на рік приїздила до Одеси. Для мене це назавжди місто ранньої осені або ранньої весни, коли все відчувається якось особливо гостро. Через усі ті події, що ми там підлітками переживали, це для мене місто млості.
У романі зображена Одеса, яку я знала: Трасу Здоров'я, Французький бульвар, санаторій ім. Чкалова; і одночасно Одесу, яку я ніколи не застала: Одесу на межі тисячоліть, на певному російсько-українському роздоріжжі, Одесу на порозі чогось нового.
Звісно, що я була у передчутті детальних описів, які б дозволили оживити у моїй голові місто, де я востаннє була майже два роки тому - в останні дні серпня 2018.
І якщо перші сторінки саме це мені і дали, то далі пішло щось нереальне.
Вставка з іншого століття, про інших героїв здалася неорганічною, але сюжетно виправданою, особливо враховуючи, що вона давала новий погляд на людей, яких багато хто раніше знав лише з підручників укрліту.
Але що мене абсолютно вивело з себе, так це кількість приміток автора, більшість з яких абсолютно зайві. Авторе, не треба давати примітку на кожне місце в Одесі - дай читачам можливість самим уявити деталі пейзажу. Авторе, не треба підписувати, чиїми щоденниками інспірована якась фраза і наводити цитати в примітках. Авторе, якби мене цікавила історія Одеси в часи визвольних змагань - я б почитала щось більш специфічне. Я як читач не хочу приміток на всю сторінку з біографіями кожного згаданого діяча, цитат про нього істориків тощо. В середині книжки примітки займали більше місця, ніж сам роман, а станом на 109 сторінку їх було 54. Я читаю не Вікіпедію, не історичну енциклопедію і не нон-фікшн про історію Одеси - я читаю роман, а нескінченні примітки "ріжуть" його і без того складний постмодерний ритм. Тим більше, що пізніше автор все одно написав післямову та вставив додатки, тож явних причин робити кожну сторінку такою "важкою" не було.
Однак три зірки я все ж поставлю. Одну - за якусь невловиму Фітцжеральдщину у мові та сюжеті, щось таке, що я бачила у Tender Is the Night. Другу - за той самий "новий одеський міф", який виходить за рамки Одеси і дає новий погляд на наших діячів культури і наші міста. Третю - все ж за той сюжет, який був цікавий, хоча постійно переривався і плутав, та за тих героїв, в існування яких віриш.

[Nika Savchak · Rating 3 out of 5]

"Почали за здравіє, а закінчили за упокой" - не полишала мене ця думка десь з другої половини книги. Я повелась на аннотацію, яка створила для мене хибне враження, що книга буде і про Одесу і про інші міста, емігрантів, можливо, подорожі, переплетіння культур та шляхів людей різних культур. Але книжка зовсім не про це. Ну добре, це було моє суб'єктивне хибне враження, яке не виправдилось.
Сама книжка починається доволі цікаво, опи��и місцевості неймовірні, вони дійсно створюють фізичне відчуття присутності читача. Мені також сподобались роздуми героїв про Одесу, її культуру та українськість зокрема.
Але. Але задовгі історичні виноски, які незручно читати - вони відривають від основного тексту. Задумка схрестити дві епохи в одній оповоді цікава, але якось воно зроблено не зовсім органічно. Післямова дійсно виглядає як виправдання автора. Плюс, мені як людині, яка взагалі ніяк не причетна до кінематографу, було недостатньо базових знань, щоб зрозуміти всі нюанси тексту. Склалось враження, що це книжка не для широкого читача, а суто для тих, хто глибоко цікавиться кінематографом та акторським мистецтом.

[Sofi Yerm · Rating 4 out of 5]

«Все х**ня, тільки Україна і секс!»
Вся книжка просякнута атмосферою Одеси. Під час читання мені кожного разу хотілося все кинути, сісти у потяг і поїхати до моря. Описи арт-тусовки, взаємодій між головними героями - це щось неймовірне!
Я купувала "Танжер" заради тієї самої сцени Яновського і Довженка, і тепер це моя Roman Empire.
Класно, що в кінці книжки є "Додатки", вони допомагають трішки більше дізнатися про письменників, яких згадували в книжці: Олександра Довженка, Юрія Яновського і зовсім трішки про Михайля Семенка(в главі "Апокрифи степу"). Особливо цікаво було прочитати про долю Тайах (Іда Пензо).
Мені не дуже сподобалася глава "Місто Ч/Б" через довжилезні виноски/пояснення. Я розумію, що вони потрібні для розіміння тексу, але коли ти починаєш читати пояснення, то після нього ти губишся і забуваєш про що йшла мова до цього.
А ще мене дуже розчарував Сева, адже він мені подобався як персонаж, але в кінці виявилося, що він ще та сука.
Я рекомендую книжку Йвана Козленка "Танжер" до прочитання!

[Serhii Savelii · Rating 4 out of 5]

Шкода, що тут немає «трьох з половиною зірочок» - бо «Танжер» саме про таку неоднозначність оцінки. Тут і амбітність задуму, і блискучі пасажі з описами Одеси 90-х-00-х, і окремі сцени взаємодії героїв. А з іншого боку - тут і досить неприродна розмовна українська у вустах героїв, і трохи недолугі алюзії на Берроуза з гомоеротичною провокацією. Та і фінал, хоч і очікуваний, однак не зовсім вдалий.

Однак, коли читаєш книжку в контексті - з уривками з «Майстра корабля» Яновського, з біографічних спогадів Бажана про нього, які автор і редактори додали до книги, немов зробили частиною тексту, коли починаєш формувати цей пазл - то усвідомлюєш, що це дуже важливий текст для сучасної української літератури. Один з небагатьох, де автор буквально веде діалог з класиком і твором, що йому виповнилося вже понад 70 років. Один з небагатьох, який говорить такі актуальні і важливі речі про українську Одесу.

[Maryan · Rating 4 out of 5]

Загалом роман класний, багато цікавих думок. Місцями написано так, що емоції перехоплюють: тілесність, секс, міфотворчість, філософія, – усе поєднано досить майстерно. Однак є нитка поруч з цією синкретичною тканиною, яка зовсім не вплітається в текст.

На мою суб'єктивну думку, варто було б більше попрацювати з романом в частині історичної ретроспективи. Замість вікіпедійних довідок вартувало б зробити ґрунтовну художню історію. Тоді й це б читалося легше.

А так, книга видається незавершеною – наче опублікований рукопис з історичними примітками, які потребують подальшого доопрацювання та інтегрування в сюжетну лінію.

Проте автор все одно молодець. Це цікавий діалог з Яновським та 20-ми. Суперова розв'язка та задум. Прочитав за один день.

[Tetiana · Rating 3 out of 5]

Повірила тексту й кінцівка розчарувала. Автор вміло обвів мене навколо пальця. Однак змусив ще більше полюбити Одесу

[driada · Rating 3 out of 5]

це челенджерс, але зроби це в Одесі 90-х років паралельно з історією Яновського в 1920-х

[Андріан · Rating 4 out of 5]

«- Адже нормальне теперішнє - розкіш помираючих культур.
- А хіба наша не така? - перебив Орест.
- Та ніт же! Вона, звичайно, виздихує, але це її нормальний стан. Іншого вона не знала. Тому її потрібно радикально переосмислити, освіжити, розірвати кордони й, - як там кажуть? - засипати рови. От чим, наприклад, не фреш - одеський міф: чи здатна українська культура його перетравити, вбудувати в своє тіло?»

Такий щирий порив включити Одесу в український культурний дискурс та багатообіцяючий початок книжки, але, вибачте за спойлер, кінцівка рівня сімейних мелодрам. Хто не читав «Майстра корабля» – раджу почати з нього, і потім братись за Танжер. Бо хоча в плані сюжету та персонажів книжка не є шедевром укрсучліту, вона намагається дослідити персонажів Яновського, частково зі спогадів, частково із вигадок Козленка.

«Найгірше почнеться, коли все завертиться и повернення вже не буде. А поки можеш насолоджуватися життям. Це твоє останнє літо в міжцарстві херового-бо-ще-молодий і геть-паскудного-бо-вже-дорослий. Користайся!» Рядки нагадали те відчуття з часів університету, коли літо ще було особливою порою, коли складались списки, планувалися подорожі і народжувались мрії.

Ще одним характерним елементом є замітки, яких місцями на сторінці більше ніж основного тексту. Іноді вони викликають інтерес і бажання загуглити ту чи іншу будівлю чи особистість, але нотатки, які стосуються історії заплутують. Замість того, щоб показати неоднозначність, додати контексту та історичного тла автор додає води, щоб змʼякшити перехід від Одеси Довженка та Яновського, до знайомої йому Одеси нульових із режисерами аматорського порно та гей клубами.

«…закидав нам недостатню рішучість у боротьбі зі старими міфами та антиін-тернаціоналістський консервативно-націоналістичний ухил, ознакою якого він вважав вибір української мови
видання». У статті в кінці книжки автор показує, як сприймалась українська мова в одеському контексті в нульових, зараз це частково шокує але водночас відображає зміни, які відбулися в суспільстві.

«Мій друг думає, слідкуючи за фарбами хмар. Так і завжди буває, що банальні люди псують папір…Мій друг гладить рукою білу упругість гарно натягнутого полотна - найближчу могилу всіх фарб. Площина - є щось символічне. Оволодіти нею - то найважливіше завдання такого пачкуна, як я» Крім того, там є декілька творів, в яких зʼявляються Яновський та Довженко, історія жінки, яка стала прототипом Тайах.

[Jane Rukas · Rating 2 out of 5]

2 зірочки хіба що за історію та вайби Одеси