28 днів із життя Бурундука

by Іван Андрусяк, Ганна Осадко (illustrator)

Коли однокласники обзивають тебе Бурундуком і насміхаються, бо ти не вмієш стрибати через козла і лазити по канату, — тоді на душі так кепсько, що ти готовий на будь-що, тільки б довести їм усім, хто такий Івась Бондарук насправді. Навіть на те, щоб вивести собі… кишенько­вого чортика!
Повість Івана Андрусяка з ілюстраціями Ганни Осадко «Вісім днів із життя Бурундука» — один із найуславленіших у сучасній українській лі­тературі творів для молодших підлітків. 2013 року вона увійшла до пре­стижного каталогу найкращих дитячих книжок світу «White Ravens» («Білі Круки»).
Разом із нею в цій книжці ти прочитаєш про нові пригоди улюблено­го героя. Він розгадуватиме таємницю моторошних кроків, які звучать уночі в його кімнаті («Креденс»), займатиметься ризиковими хімічними експериментами («Алхімік») і, нарешті, спробує пізнати спокуси «до­рослого» життя й навчиться розрізняти, що в ньому справжнє, а що — обман («Завдання з фізики»).
 

216 pages, Hardcover

Published April 1, 2017

About the author

Поет, дитячий письменник, прозаїк, літературний критик, перекладач.

Повість Івана Андрусяка «Вісім днів із життя Бурундука» увійшла до престижного щорічного каталогу найкращих дитячих видань світу «Білі ворони 2013» (White Ravens 2013).

Лауреат Корнійчуковської премії 2016 року — першої премії в номінації «Поезія для дітей» — за збірку «Лякація». За цю ж збірку удостоєний відзнаки «Дитячий поет року» від порталу української дитячої книги «БараБука» (BaraBooka) і премії «ЛітАкцент року».

Лауреат премії імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні» (2019)

Лауреат премії імені Лесі Українки за книжки «Зайчикова книжечка» і «Третій сніг» (2019)

Член українського центру ПЕН-клубу.

Reviews

[Iryna Khomchuk · Rating 3 out of 5]

Давненько я не відчувала такої боротьби протиріч в оцінці книги. (Нещодавно прочитаний "Танець недоумка" Ілларіона Павлюка не рахується, бо то все-таки не дитяча література, а виключно мій досвід.) Історія, розказана Іваном Андрусяком, дотепна, гарно написана, ґрунтується на реальних якщо не подіях, то проблемах та відчуттях хлопчаків. Однак деякі речі мені дуже й дуже муляли.

Наприклад, те, що головний герой — школяр Івась Бондарук на прізвисько Бурундук — вважає всіх дівчаток тупими, недалекими й узагалі злом. Тобто не всіх — в одну він закохався, й вона, звісно, виняток із правила (хто б сумнівався!). І все б нічого, бо, як кинулися мені пояснювати інші мами-читачки, це все навсправжки. й для хлопчиків дійсно усі дівчатка — дурепи (так само як і для дівчаток хлопці — козли), мені написані чорним по білому великими літерами сентенції "Дівчатка — це зло!", "Кози" тощо різали не лише око. На реченні "А й справді, таке мале, та ще й дівчинка — а іноді може і щось розумне сказати" мене порвало. Тож не варто дивуватися, до подальше читання перетворилося у певний вихований процес.

Наприклад, в оповіданні "Алхімік" хлопчики підпільно дістали азотну й сірчану кислоти, аби розчинити золото, й бодяжили їх на кухні. Варили, гріли, чаклували — і нічого їм не сталося. Тоді як в реальному житті всі потруїлися б...

Або ж похід на дискотеку в історії про любов "Завдання з фізики". Це не просто розповідь, а ціла інструкція про те, як "справжні мужики" ходять на танцюльки — а без "сугріву" у вигляді дешевого шмурдяка чи пива справжніх мужиків не буває. Де взяти гроші, як купити алкоголь, де никатися, аби його випити — все докладно. І коли за лише згадку про алкоголь у "Бабусі-бандитці" Девіда Вольямса автора й мене як читачку ледь віртуально не побили, то що говорити про це?

Докладно розповідається й про те, для чого всі ходять на дискотеки: позажиматься, шури-мури покрутити, "а коє-хто і єщьо шо-то". Ні-ні, я теж ходила на дискотеки, й так воно і є для більшості, але ж і винятки також є. Однак дівчата, які не бухають і не дають залізти за пазуху, — "прибацані, або ті, яким нема чого втрачати, але, може, вони ще на щось надіються". Поширена думка, не заперечую — але ж не настільки цінна, аби її транслювати юним читачам, а відтак подавати як єдино прийняту норму (іншого варіанту норми в книзі нема, а святе незнання Бурундука, як може бути сприйняте за протилежну думку, сприймається читачем як тупість, бо саме так подається в книзі).

Щодо прийнятих у суспільстві норм, то оце стало крапкою:
"...Це хорошо, шо ти нормальним чєловєком стаєш. А то я вже, знаєш, думав шо-то підозрювать. Придивлявся, чи в тебе часом голубізна в очах не світиться...
— Що світиться? — здивувався я.
— Ну, що, може, ти ето... сінєнькій..."
Без коментарів...

Я дуже люблю дотепність та словесну майстерність Івана Андрусяка, дуже! І в цій книзі він собі не зрадив у цьому плані. Історія про зніщє (яєчко, з якого можна виносити антипка), старий креденс із шашіллю, сповнений історій людей, котрі пішли в засвіти, — це дуже цінно! Шпигунські записки Бурундука, котрий вистежує симпатичну йому дівчинку, й аж дві торби прального порошку — це дійсно смішно. Але коли ми (принаймні я) прагнемо створити для наших дітей суспільство, в якому нема "ВКонтактє", нема гомофобії, мінімум кривого суржику й максимум поваги до інших, то чи не варто спочатку припинити транслювати це як норму?

[Vityska · Rating 3 out of 5]

Бурундука насправді звати Іваном Бондаруком. Але прізвисько до товстенького щокатого відмінника прилипло, наче скотчем причеплене. І хоч хлопець не лише уроками цікавиться, а й у футбол залюбки гасає, ніхто не сприймає його всерйоз. Тож хлопець вирішує додати собі виграшних балів в очах однокласників, заручившись допомогою… нечистої сили! Зі курячого «зноска», знайденого у бабусиному курнику, хлопець, наслухавшись оповідок бабуні, намагається виростити антипка – маленького домовичка. Про те, на які жертви довелося піти хлопцеві, щоб надбати собі доморощеного дідька, йдеться в повісті «8 днів з життя Бурундука». А з оповідань, які також увійшли до книжки, читач дізнається, як Бурундук розгадував таємницю загадкових нічних кроків, які лунали зі старого креденса, намагався стати алхіміком і вистежував дівчинку, якій симпатизує.
У цій книзі є одна річ, яка мені дуже сподобалася, і одна, яка дуже не. Почну з другої, щоб на десерт- солоденьке:)
Так от, не те щоб я була категоричною противницею релігії. Мої діти бувають в церкві, і не лише щоб посвятити паску:) Але коли у нормальній такій, сучасній дитячо-підлітковій книжці я читаю поради на кшталт "піти свічку поставити" і настанови, що "треба молитися щовечора", мене це, чесно кажучи, страшенно бісить. Як на мене, віра і релігійність - це та територія, на яку вхід може бути дозволено лише батькам (якщо йдеться про дітей), та й то - в розумних межах. Мені не хочеться, щоб моїй дитині розказували, у що вірити і кому молитися. А уявіть, що книжку читає дитина із мусульманської сім'ї, наприклад. Якось їй теж незатино буде. Ну і [тут буде маленький спойлер] - мені здалося непереконливим і непедагогічним це вирішення конфлікту із антипком: якби Іванко відмовився від ідеї виростити собі потойбічного помічника, бо це нечесно щодо товаришів, бо непорядно експлуатувати живу істоту - це було б дуже мило і дуже ок. А натомість він відмовився від цієї ідеї, бо "нечиста сила", бо водитися з нею - "це гріх". Ну камон...
А тепер про хороше. Ілюстрації. Які ж вони кумедні і класні! Малюночки - такі, які діти зазвичай малюють на полях чорновиків або в кінці зошитів, з короткими дотепними написами. Вони таак оживляють оповідь! Я кілька разів реготала вголос якраз через ці малюночки. От за них - величезний плюс!

[Mishasold · Rating 5 out of 5]

Its gg