Повне зібрання прозових творів. Том 2

by H.P. Lovecraft, Говард Філіпс Лавкрафт, Остап Українець (Translator)

Говард Філіпс Лавкрафт (1890–1937) – відомий американський письменник, який, написавши величезну кількість оповідань, багато повістей і три романи (не кажучи вже про архів його листування, що вважається найбільшим у світі), на жаль, за життя був майже не відомим і помер у самотності, так і не дочекавшись майбутньої всесвітньої слави свого вагомого літературного доробку. Проте вже у другій половині ХХ сторіччя творчість Лавкрафта заслужено отримує світову славу і здобуває захоплення мільйонів її поціновувачів.

Уже сьогодні Лавкрафт – один із тих письменників, які не потребують особливих рекомендацій, по праву посідаючи місце Патріарха літератури «химерного, потойбічного та жахливого». Важко переоцінити вплив його творчості на сучасну літературу багатьох, навіть далеких від «лавкрафтичної естетики», жанрів, так само як і на масову культуру загалом. Черпаючи своє натхнення у творах іншого видатного американця Едґара Аллана По, Лавкрафт зміг створити свій цілковито оригінальний літературний світ міфів і темних пророцтв, забутих богів з далеких погаслих зірок і нічних марень, в яких відкривається похмура прихована правда. Літературний спадок Говарда Філіпса Лавкрафта знайшов своє втілення у фільмах, творах образотворчого мистецтва і навіть піснях та назвах альбомів відомих гуртів, а за кількістю продовжувачів його літературних традицій він залишає позаду багатьох письменників світу.

Другий том повного зібрання прозових творів видатного майстра літератури «загадкового та потойбічного» Г. Ф. Лавкрафта охоплює його прозу, написану у період з 1926 по 1928 роки, і містить такі класичні і переважно розлогі твори як «Поклик Ктулху», «Сновидні пошуки незвіданого Кадата», «Справа Чарльза Декстера Ворда», «Барва з позамежжя світу», «Жахіття Данвіча».

Саме у цих повістях остаточно розкривається талант Лавкрафта, як майстерного оповідача неймовірно загадкових і химерних історій, а також автора багатьох самобутніх і досить оргінальних міфогенних та містичних концепцій.

Genres: Horror, Fiction, Fantasy, Classics, Short Stories

448 pages, Hardcover

Published January 1, 2017

About the author

Howard Phillips Lovecraft, of Providence, Rhode Island, was an American author of horror, fantasy and science fiction.

Lovecraft's major inspiration and invention was cosmic horror: life is incomprehensible to human minds and the universe is fundamentally alien. Those who genuinely reason, like his protagonists, gamble with sanity. Lovecraft has developed a cult following for his Cthulhu Mythos, a series of loosely interconnected fictions featuring a pantheon of human-nullifying entities, as well as the Necronomicon, a fictional grimoire of magical rites and forbidden lore. His works were deeply pessimistic and cynical, challenging the values of the Enlightenment, Romanticism and Christianity. Lovecraft's protagonists usually achieve the mirror-opposite of traditional gnosis and mysticism by momentarily glimpsing the horror of ultimate reality.

Although Lovecraft's readership was limited during his life, his reputation has grown over the decades. He is now commonly regarded as one of the most influential horror writers of the 20th Century, exerting widespread and indirect influence, and frequently compared to Edgar Allan Poe.
See also Howard Phillips Lovecraft.

— Wikipedia

Reviews

[Маx Nestelieiev · Rating 5 out of 5]

есей про ГФЛ у чотирьох частинах:

2. Провідний прийом опису моторошного - неопис, і щоб не описати страшне треба багато описати (назвемо це парадоксом ГФЛ). Головна причина - невимовність, як в однойменному оповіданні, що закінчується знаковим діалогом (завважте емоції):
"Коли лікарі і медсестри пішли, я налякано прошепотів:
— Господи Боже, Ментоне, та що ж то було? Ці шрами — це було воно?
Я був занадто вражений, щоб відчувати задоволення, коли у відповідь він прошепотів те, про що я здогадувався:
— Ні — воно було зовсім інше. Воно було всюди… желатин… слиз… але у нього були форми, тисячі форм жаху, які не дано запам’ятати. Там були очі — і більмо на них. То була прірва… круговерть… абсолютна мерзота. Картере, воно було невимовним!"

або ж це опис кольорово-просторовий, де ГФЛ вміло користається зі свого захоплення природознавчими дисциплінами.

to be continued

[Olha Pavlyshyn · Rating 5 out of 5]

"Та хіба любов має щось спільне з розумом?"- Іоган Вольфган Гете
Я закохалась в творчість Лавкрафта. Він полонив мене своїм чудесним вмінням поєднувати непоєднуване, жахливе з прекрасним, радісне з невимовним жахом. В ці роки його творчості (йде мова про другий том), автор набув свого добре вираженого стилю і написав одні з найкращих своїх творів.
Я в невимовному захваті від цієї книги, також велике дякую за чудовий переклад, який прекрасно передавав текст і я ніби пливла на кораблику цими жахливо прекрасними оповіданнями.
Звичайно, багато хто не погодиться з моїми словами але ІМХО, Лавкрафт увійшов до списку моїх уоюблених авторів і я з нетерпінням чекаю на наступні томи.
Всім, хто любить незвично жахливе, приємно гидке і мальовничо дике - раджу !

[Данило Судин]

Якщо перший том сприймався як "проба пера", де ГФЛ ще шукає та виробляє свій стиль, то від другого я очікував більшої майстерності. На жаль, і тут все дуже різне.
Почну з хорошого. Барва з позамежжя світу - шедевр! Від нього досі моторошно, хоча вже пройшло десь півтора десятиліття, як я читав це оповідання вперше - і в російському перекладі. Поклик Ктулху та Жахіття Данвіча - непогані, хоча їм бракує моторошності, або ж вони просто нерівні, тобто десь ГФЛ майстерно нагнітає, десь не дуже.

Сновидні пошуки незвіданого Кадата - на межі хорошого і не дуже. Відчувається, що твір поворотний, але... Але він таки нагадує марення, яке читаєш, читаєш і читаєш. Таємничий будинок у туманній височині та Срібний ключ - милий ламповий ГФЛ, де не стільки горор, скільки лірично-меланхолійна містика.

Але найгірше в цьому томі - Справа Чарльза Декстера Ворда. Це півтори сотні сторінок (третина тому!), які написані вкрай нудно. ГФЛ просто не вміє писати довгі твори. Йому це категорично протипоказано. Він просто "жує" і "жує" сюжет, причому через нагнітання та натяки розгадку розумієш вже близько середини твору, а далі просто мляво стежиш за тим, що буде далі. А далі просто сіре і нудне болото. Деколи були проблиски класичного ГФЛ, але це проблиски.
Саме через цей твір я і "застряг" - і відклав цей том аж на... два роки. І ось лише зараз - завдяки Ґільєрмо дель Торо - вирішив дочитати. (Серіал самого дель Торо я не дивився, але факт того, що маємо екранізацію ГФЛ спонукав вернутися до цього закинутого тому).

Загалом, бентега. І не знаю, коли перейду до третього тому. І точно не знаю, чи чекатиму тепер четвертого тому, який має вийти - з творами, написаними у співавторстві.

[Ihor Kolesnyk · Rating 3 out of 5]

Втомився очікувати від цього тому праць Лавкрафта хоча би частину вражень: вжахання, таємне зло, невідворотність подій. Тут помітно багато ідей, які згодом застосують його молодші колеги у жанрі, але вихідні тексти доволі бліді.
Класика.

[Андрій Гулкевич · Rating 5 out of 5]

Востаннє читав твори Г.Ф. Лавкрафта у 2007-2008 роках. На жаль, тоді знайомився з його творчістю в російському перекладі. Приємно поновити пам’ять, читаючи класичні праці відомого письменника українською.

[Vasyl · Rating 4 out of 5]

Яке Різдво, такі й різдвяні історії. Ну, принаймні, Біблію тут час від часу цитують :)

Я трохи уникав знайомства з Лавкрафтом, бо оця от дуже популярна свого часу рунетівська мемологія навколо Ктулхи мені ніколи не подобалась, це нагадувало жарти які вже виросли, пішли в школу, закінчили університет, пішли на роботу, вийшли на пенсію, померли, їх встигли закопати, але потім чомусь відрили труп, прив’язали за ногу й почали його таскати вулицями, веселим натовпом з клоунами і оркестром, час від часу кидаючи тим трупом в простих перехожих під бурхливі оплески юрби. Не моє. Відповідно, читати “оригінал”, що породив це все, бажання також не виникало.

Зараз от ознайомився.

На мій великий подив “Поклик Ктулху” - оповідання з якого розпочинається ця збірка, та й власне історія цієї істоти в творчості Лавкрафта - не те щоб вражає. Це ніби-то й мало бути страшною оповідкою, але жах тут - це самостійна абстракція, яка набуває навіть певних фізичних характеристик, чи то газу, чи то рідини: він розповсюджується, заповнює простір, наступає й відступає, але він не названий, його причини здебільшого залишаються за кадром. Як там було в класиків: “Жах” - “А що не жах?” - “Я ж кажу жах”. З героїв наче вже й треба переляк виливати, але ми налякатися не встигаємо, бо що там на них так вплинуло - нам ніколи й не скажуть, тільки натяки. Те ж саме стосується й інших страхітливих оповідань з цієї збірки.

Хоча, може тут справа трохи в мені. Хоча я не був фанатом ктулхічної міфології, в мене на робочому столі довгий час стояла скляна фігурка, “видувачі” якої скоріш за все надихалися описом Лавкрафта. Не от прям Ктулху, але схожість є. Дехто казав що вона страшна, а мені наче й нормально. Може й тут так само - якщо ви добре візуалізуєте прочитане - чого я не роблю - то від самого опису буде страшно, не знаю.

Доречі, коли жах, як окрема абстракція, дійсно набуває втілення, наприклад втілення в кольорі як в “Барві з позамежжя світу” - всеодно що то за фарба, головне що протягом усієї історії вона “накопичує негатив” - виходить непоганий “справжній” жахастик.

З іншого боку, Лавкрафт вміє бути в міру поетичним, створюючи, нагнітаючи, темну таємничу атмосферу, тому, хоча й це може не такі вже й страшні оповідання, але точно похмурі. Іноді красиво-похмурі, перш за все стосується: “Таємничого будинку у туманній височині”, “Срібного ключа” й “Сновидних пошуків незвіданого Кадата”.

“Сновидні пошуки незвіданого Кадата" - взагалі міні-шедевр, можливо трохи затягнутий наприкінці, але не сильно. Це невеличкий епік, в якому “професійний” сновида, подорожує таким собі “царством снів” в пошуках міста своєї мрії, товаришує з котами й упирями, потрапляє в неприємні ситуації, якось з них виплутується, все як повинно бути в нормальному епіку. Нагадує сон, який ти сам наче надиктовуєш, спочатку кажеш/думаєш що повинно трапитися, а потім воно трапляється. Тут так само: герой спочатку “логічно” - з точки зору логіки сну - “обгрунтовує” те що буде далі.

Спеціально вирішив почати с другого тому цієї повної збірки прозових творів: по-перше, якщо вже читати Лавкрафта, то треба таки дізнатися про того самого Ктулху, по-друге, починати знайомство з автором з ранніх оповідань - воно не завжди ок. Не жалкую. Хоча й оповідання переплетені між собою, є посилання на більш ранні твори, але воно не сильно заважає. Десь після третього-четвертого оповідання вирішив що треба мабуть замовити й інші частини цього зібрання.

[Ilona Leonova · Rating 5 out of 5]

В цьому другому томі вже сформований стиль автора, тут є його міфологія, атмосфера та космічний жах.
Головна ідея творів - людина безсила перед байдужим та незбагненним всесвітом.
Жахи поступово наростають через тривогу, атмосферу, натяки, відчуття чогось поза розумінням.
Текст щільний, повільний, але затягуючий.
Мої фаворити: "Справа Чарльза Декстера Ворда", "Барва з позамежжя світу", "Жахіття Данвіча".

[maxi shatohin · Rating 5 out of 5]

can't wait to see how it ends, the dunwich horror was indescribably good

[Alliaria · Rating 4 out of 5]

3 том залишу для похмурої і дощової осені 🌧✒️

[vhatos · Rating 5 out of 5]

Безумовна класика жанрів горор та містика. Автор уникає діалогів, в описовому стилі розповідає про таємничі світи та жахливі події. Оповідання про різні небезпечні магічні практики, незвідані паралельні світи, де живуть могутні та жорстокі істоти.

[Nastya Flower · Rating 5 out of 5]

Моторошно аж до захоплення! Дякую за переклад, особливо за використання діалектів!

[Kseniia ✨️ · Rating 3 out of 5]

Передісторія: дивилася значить гру "Поклик Ктулху" за мотивами оповідань Лавкрафта і мені дуже сподобалось. Потім ще подивилась шикарну екранізацію від Гільєрмо дель Торо. І мене захопило та й думаю "треба почитать першоджерело".

Про що пише автор? Забуті боги, загиблі цивілізації, нічні марення. Все це оточене похмурою атмосферою і філософськими роздумами.

Мої враження. Трохи розчарована. Мені сподобався бестіарій, але не стиль написання. Повіствування від 3 особи, 99% описів і 1% діалогів, складні та громадські речення. Довго не могла вчитатися + суховато. На прикладі першого оповіданні в книзі (Ктулху) хотілось би більшого занурення в історію. А вийшло, що я читала як гг читав розповіді інших людей. Не отримала емоцій, хоча задумка хороша.
Але треба віддати належне, що це база, яка стала натхненням для багатьох сучасних митців.

Ще я зрозуміла, що Лавкрафт був трохи расистом😬

Трохи про оповідання:

- Поклик Ктулху (2.5/5). Переглядаючи речі загиблого родича, герой дізнається про культ морському чудовиську.
Моєю помилкою було те, що я очікувала більше динаміки і "м'яса". А отримала переказ вирізок з газет.

- Натура для Пікмана (3/5). Про зникнення художника родом з Салему, який відомий своїми моторошними портретами. Монстри: потвори, які мешкають в підвалі і катакомбах.

- Таємничий будинок у туманній височині (3/5). Це наче сон, коли в тебе висока температура😄 Але мені сподобалось, мила і лампова історія.

- Срібний ключ (2/5). Філософський роздуми про земну дійсність і силу уяви + легенька містика.

- Сновидні пошуки незвіданого Кадата (4/5). Продовження теми сновидінь. Гг з минулого оповідання мандрує до прихованого міста Кадат, щоб попросити богів повернути йому спогади. Цікавий всесвіт з безліччю неймовірних істот. Армія котів❤️ Але ближче до середини я занудьгувала. Все ж таки короткі оповідання даються автору краще.

- Барва з позамежжя світу (4/5). Про наслідки падіння метеориту в одному маленькому містечку. Цікаво, моторошно, легко і швидко читається.

- Нащадок (1/5). Про сновидців, знання та загиблі цивілізації. Нічого цікаво, це більше філософський нарис.

- Історія Некрономікону (0/5). Ніби статтю на Вікіпедії прочитала.

- Дуже давній народ (1/5) та Ібід (1/5). Люблю Римську Імперію, але ці оповідання були нудними.

- Жахіття Данвіча (4/5). Про занепале село і дивну сім'ю Уотлі. Мабуть найатмосферніша і темна історія.

- Справу Чарльза Декстера Ворда не стала читати. Можливо іншим разом. Вона займає 1/3 всієї книги і мені боляче від однієї думки про спроби пробратися крізь цю довгу тягомотіну.

Для себе зробила висновок, що твори Лавкрафта та за його мотивами краще дивитися, ніж читати.

[Anastasiia Dubenko · Rating 4 out of 5]

Доволі повільне та атмосферне читання. Декілька слів про кожне:

1. Поклик Ктулху. Безпорадність перед страхом космічного масштабу / істоти. Якщо коротко, то це історія про те, як люди дізнаються, що на дні океану спить гігантський богоподібний монстр Ктулху, який може прокинутися й знищити людство.

2. Натура для Пікмана. Про прихований світ жахів, який знайшов та відобразив на своїх картинах один художник.

3. Таємничий будинок у туманній височині. Неймовірно прописана атмосфера. Оповідання про прагнення `пощупати` недосяжне.

4. Срібний ключ. Про втрату та повернення дитячих мрій.

5. Сновидні пошуки незвіданого Кадата. Про мандрівника у температурних снах, який шукає ідеальне місто, але зрештою розуміє, що це місце - це його власний дитячий дім. Багато котів, упирів та інших гидотних створінь.

6. Справа Чарльза Декстера Ворда. Детективна історія з елементами чорної магії. Історія про те, що не треба втручатися в закони природи, що стосуються Життя та Смерті.

7. Барва з позамежжя світу. Це історія про те, як метеорит приніс на землю дивну «барву», яка висмоктує життя і знищує все навколо, а люди абсолютно безсилі щось зробити. Тогочасна наука була безсила в своїх спробах дослідити цю речовину.

8. Нащадок. Скоріше начерк, ніж оповідання. Було враження, що воно не закінчене.

9. Дуже давній народ. Сон-історія про те, як римляни боролись проти одного дуже давнього народа, що проводив химерні ритуали.

10. Історія Некрономікону. Історія вигаданої книги, що часто з’являється в оповіданнях Лавкрафта як джерело міфів, ритуалів і т.д.

11. Жахіття Данвіча. Ще одне оповідання про страшне космічне божество, з того ж сімейства, що й Ктулху.

12. Ібід. Псевдобіографія вигаданого філософа, написано в науковому стилі. Пародія (або сарказм) на наукові тексти.

[Oleksandr Fediienko · Rating 3 out of 5]

Другий том Лавкрафта – наче подвійна порція найсмачнішої літератури. Він охоплює твори, написані у період з 1926 по 1928 роки – саме тоді, коли талант майстра розквітнув із повною силою. Його найгеніальніші творіння, мені здається, припадають на наступний період (як же я чекаю на третій том!), але вже тут містяться вічні твори – від Ктулху до Данвіча.
Якщо перша книга була переважно про пошуки незвіданих знань або світів якимось одинаком або двома друзями з міста, то дане видання насичене розповідями про столітні протиприродні ритуали із сільської глибинки. Прадавнє зло блукає у лісах, ховається у надрах, спочиває під водою, чекаючи, коли зірки займуть відповідне положення, а вірні послідовники виголосять своє закляття-привітання, і мерзенні боги з-поза меж простору і часу знову прийдуть володарювати над нашою планетою. Це епічно.
Однак. Не можу дібрати слів, щоб описати переклад. Численні помилки з прикінцевих сторінок першого тому перекочували в другий, де заполонили майже половину книги. Це був жах.

Повний відгук зі змістом кожного твору можна прочитати тут.

[Марія Світлична · Rating 5 out of 5]

Заглядання у фентезійні і жаскі виміри, створені розумом автора, викликає щирий захват. Алхімія, змішування вірувань та історичних епох, царство сновидінь, натяки на радіацію і навіть подорожі в часі. Багато оповідань пов'язані з першим томом, автор розширює вигадані локації і прописує все більше чудернацьких істот. Велику роль відіграє розкішна мова перекладу. Хоч іноді і було дещо важко читати через стиль і повільну динаміку, але зрештою враження дуже приємні. Кумедно, що і в першому, і в другому томі є оповідання з висміюванням тогочасних текстів, що додає до різноманітних граней особистості автора. Можливо, для сучасного читача сюжети не новаторські, але є певне відчуття комфорту у впізнанні літературних прийомів чи сюжетних поворотів. Хоча з тим обширом подій, який був у "Сновидних пошуках незвіданого Кадату" щось передбачити було неможливо.

[oxalotle [через О] · Rating 3 out of 5]

3,5 ⭐

Поклик Ктулху 👍
Натура для Пікмана 👍
Сновидні пошуки незвіданого Кадата 👍
Справа Чарльза Декстера Ворда 👍