У суспільстві упродовж усієї історії людства завжди були такі особистості, які своїм психоемоційним станом суттєво відрізнялися від загалу. Їх часом називали божевільними чи психічно хворими безумцями — але де межа між безумством та геніальністю? Іноді таких людей іменували юродивими, але чи не могли вони глибше за інших пізнати світ і наблизитися до святості? Мандрівка «Кораблем шаленців» є унікальною нагодою простежити історію розвитку і трактування понять шаленства, ейфорії, манії, екстазу, юродства, мудрості і глупоти у літературі, живописі, психології, у суспільній та релігійній думці від античних часів до сьогодення — крізь різні культури та епохи. Книжка буде цікавою усім, хто захоплюється філософією, літературознавством, релігієзнавством, психологією, а зрештою — кожному, хто замислюється над людською природою і прагне глибше її пізнати.
Моя улюблена традиція - це щоарсеналу купувати книжку когось із могилянських філософів. Лютий не розчарував, проте після Єрмоленка я очікувала тут "більше від Лютого" і менше переповідань історії шаленства. Однак, цікаво.
Як з цікавої в принципі теми зробити нудну, незрозумілу тягомотіну? Дайте написати текст гуманітарію-філософу (ха!) з Могилянки. Перефразовуючи відомий вислів: змусь дурня богу молитися — то він напише філософську книгу. Ні, я не вважаю Тараса Лютого дурнем насправді, він скоріше належить до тої когорти інтелектуалів-ідіотів, які маючи у своїй голові певні знання, не можуть ними поділитися з іншими. Автор починає книгу з дослідження на тему того, як "шаленство" описувалося в древніх греків (термін який він взагалі ніяк не пояснює, але одразу береться аналізувати, вкладаючи в нього якийсь власний сенс). Але прочитавши цей розділ, розумієш, без того, щоб і самому, услід за автором, взятися читати класику грецької філософії, ти книгу "Корабель шаленців" не зрозумієш. То навіщо тоді автор її написав? Щоб похвалитися тим, який він розумний? Щоб показати мені, як читачу, який неосвічений і дурний я сам? Та я і так це знаю, куди мені до гуманітарного генія випускника Могилянки! Взагалі, автор написав ідеальний приклад нечитабельного тексту. Думаю, можна узагальнити цю книгу наступними правилами написання:
- пиши незрозуміло, скачи з думки на думку, мішай в одному місці всі ідеї які тільки зайдеш; чим заплутаніше ти напишеш, тим більше шансу, що всі подумають що ти розумний. - наводь факти (а ще краще просто вигадуй їх), але ніде не пояснюй звідки ти взяв цю інформацію, просто вживай вислови "загальновідомо, що..." або "неможливо поставити під сумнів, що... " - поєднуй непоєднуване, наводь тисячу епітетів в одному реченні, але так і не поясни що ж ти мав на увазі, кому треба, той здогадається сам, а якщо не здогадається, то він недостойний читати твою геніальну книгу -цитуй класиків, нічого, якщо цитата не дуже відповідає темі твоєї книги, якщо класик говорив взагалі про інше, якщо в цитаті й у твоїй книзі є однакові слова - цитата підходить (зверни увагу на слова в, і, на, так, тому - вони є майже у всіх текстах, тому тобі підійде майже будь-яка цитата) - пиши побільше тексту, кожну, навіть найпримітивнішу думку треба детально розжувати на 10 сторінках (не менше), але не забувай, навіть прочитавши ці 10 сторінок, читач все одно не повинен нічого зрозуміти
Ви думаєте я перебільшую і безневинно ображаю автора, чий текст я не зрозумів? Що ж, можливо так і є, але спробуймо розібрати одну цитату. Текст в дужках - мій:
"Свято було виразником суспільного єднання (Так, тут я погоджуюся з автором, це дійсно так) а карнавал перетворювався на символ подвоєного світу (А!? Што блять!? До чого тут подвоєний світ, що це взагалі таке? Але пояснювати свою думку не треба, просто пишемо далі) Народна культура балагурства і безглуздя передбачала незрозуміле злиття нестримної до вигадки людської натури (Сукаблять незрозуміле злиття нестримної натури, це взагалі можна якось усвідомити!? До чого тут ці епітети, просто для кількості!?) й незбагненного коловороту буття (це незрозуміло-нестримне-незбагненне злиття тільки в мене в голові звучить як "їбала жаба гадюку"?), що не піддається рефлексії (А що ж ти щойно зробив мій дорогий автор, чи не відрефлексував на цю тему? То піддається чи ні?) Така її риса дає можливість дає можливість зрозуміти поєднання двох полюсів свідомості: розсудливості й шаленства (Яка, блять риса, з тієї мішанини епітетів і гівна, тобі дає можливість щось зрозуміти, бо я не зрозумів нічого!)"
Якщо відкинути сарказм і постаратися виправдати автора, то в цьому тексті майже можна знайти якусь логіку. Але вона настільки глибоко захована за шаром непотрібних мудрувань, що процес читання "Корабля шаленців" перетворюється на квест в стилі "зрозумій що тут написано". Я не бачу сенсу в написанні таких книг, це не дослідження, не науково-популярна книга, не філософський трактат і не художнє переосмислення особистого досвіду автора. Це лише виплодок авторського снобізму в манері думати, якийсь навіщось вирішили увічнити у вигляді книги.
Книжка Тараса Лютого попри оманливий здавалось невеликий розмір є фактично оригінальним дослідженням. Яке стисло і оригінально подає непросту історію безуму, шаленства. В книзі досить мало самого автора. Він постійно ховається за влучними цитатами та аналогіями. Проте як умілий майстер він все це використовує для захоплюючої оповіді, котра не є рваною. Книга є концептуально довершеною складаючись із кількох частин та окремиз розділів, котрі як можуть бути самостійними одиницями так і можуть допасовуватись як пазли в загльне зображення. І хоч корабель шаленців зазвичай без стернового, проте Тарас Лютий не кидає нас на призволяще а проводить умілою рукою через це бурхливе море образів та інформації. Книга може як ще більше розпалити і зацікавити одних так і повністю наситити інших.
намудроване чтиво написане аж надто акедемічно та непослідовно, здивувало що більшість вказаних джерел якась радянщина і руснявщина, ну ок
зважаючи на те, що я побіжно орієнтуюсь в творчості згаданих філософів, літературних творах, деяких міфологічних контекстах тощо, вловити про що йдеться було doable, ну на те йому і підзаголовок нариси
мені була цікавою тема безуму в релігії та культурі, а окремо розкопувати і досліджувати це крок за кроком часу і бажання не було, тож ця книга стала корисним фанфактом в рутині, жити-читати-шось нове взяти реально
єдиним інсайдом стало те, що справді найбільш вільним є той, хто не відповідаючи суспільним пріколам тішиться і жиє як ся йму йме