Падре Балтазар на прізвисько Тойво

by Марина Гримич

Бразилія. Кінець ХІХ ст. До української колонії «Нова Австрія» випадково потрапляє авантюрист Никитка, який, назвавшись Балтазаром, видає себе за святого отця. Разом із загадковим засновником колонії Габріелем він створює в південнобразильських лісах майже ідеальне суспільство. Захопливий, подеколи іронічний, подеколи зворушливий, а іноді й жорстокий світ створила у своєму романі Марина Гримич, відштовхуючись від народної легенди про те, що улюбленець простого люду кронпринц Рудольф, єдиний син імператора Франца Йозефа І, насправді не покінчив життя самогубством, а заснував світле царство «Нова Австрія», в якому нема ні панів, ні лихварів, а є безмежні пl

Genres: Fiction

256 pages, Kindle Edition

Published September 1, 2017

Reviews

[Тамара Лазаренко · Rating 5 out of 5]

Купила цю книгу я на гаражному розпродажу видавництва Нора-друк за якісь просто таки смішні гроші. Думала: ось прочитаю, а якщо не дуже зайде, то й не дочитаю, і віддам комусь. Як же я помилялася! Ця книга мене зачарувала, хоча оповідь доволі неспішна і може комусь здатися нуднуватою. Але яка ж це неймовірна історія!І як гарно вона розказана! Якщо попередня книга Марини Гримич, про аджнабію в червоній машині, нагадує своїми мотивами одну із східних казок, розказаних Шехерезадою, то ця історія абсолютно протилежна. І воно зрозуміло, бо в ній авторка дає власну інтерпретацію народної легенди про кронпринца Рудольфа, сина австрійського імператора Франца Йосифа, який ніби то імітував власну смерть, а сам втік до Південної Америки, щоб заснувати царство свободи і справедливості під назвою "Нова Австрія". Історія починається як авантюрний роман, продовжується як життєпис, і зрештою перед нами постає місцями важка й жорстока, місцями барвиста й весела, і загалом неймовірно цікава історія українських колоній у Бразилії середини 19 - початку 20 сторіччя. Цікаві сюжетні ходи, зміна оповідача, що дає змогу самому сконструювати власне бачення правди, цікаві персонажі - все в цій книзі варто уваги. А особливо мила моєму серцю галицька говірка та безліч цікавих етнографічних фактів, які я так люблю.

[Adelais · Rating 4 out of 5]

Як Никитка втікав з Канади в Америку шукати золото, а опинився в Бразилії і ще й святим отцем став. А також про кронпринца Рудольфа в людській свідомості і бразильських джунглях.
Закономірним наслідком оцього усього стало гугління про тамтешню діаспору і все навколо. Я й до того знала, що нас там є, але не підозрювала, що так багато і ґрунтовно. А поза тим, це ще й цікава своєю дивовижністю історія, жваво розказана від кількох персонажів (і є кілька дуже неприємних моментів, але ну персонажі не зобов’язані нам подобатися).

[Віктор Максименко · Rating 5 out of 5]

Книга для тих, кого цікавить історія поселення і життя українців в Бразилії, Канаді.
Добра книга для душевного читання, - пізнавальна, історична, емоційна, є сюжет і гумор... , адже автор роману не тільки письменниця, а і науковець, історик, філолог, краєзнавець, перекладач, видавець...

[Enotka · Rating 4 out of 5]

Першою привертає увагу інтригуюча назва. Але і сам твір нічим не гірший - приємне і пізнавальне чтиво про історію укераїнців у Бразилії)

[Ганна Халімон · Rating 4 out of 5]

Цікаво, пізнавально, соковито. Найогидніша сцена сексу в моєму читацькому досвіді.

Це одна з улюблених сучасних авторів, тому рада, що прожила цю історію.

[Yaroslav · Rating 5 out of 5]

Неймовірно душевна книга.
Коли читаєш, наче чуєш голоси героїв.
І хоч я не прихильник буколічних картинок, але якщо треба розрада, то це саме воно.

[Olena Orlova · Rating 3 out of 5]

Наприкінці ХІХ століття із галичанських сіл Австро-Угорщини прямували до Бразилії сотні мігрантів. А все тому, що існувала легенда. Нібито кронпринц Рудольф не загинув, а лише зімітував своє самогубство, бо розчарувався у імперії і хотів побудувати ідеальне суспільство у незвіданих лісах, подалі від сучасного світу. Простий люд любив Рудольфа, то ж залюбки рушав слідом за ним у краще майбутнє. Так і почали виникати у південно-американській країні українські колонії. Оселялися цілими селами! Але найбільшої слави зазнала колонія Нова Австрія. Бо та сама легенда оповідала, що це і є осередок кращого майбутнього «від Рудольфа». І дійсно, саме Нова Австрія здобулася орати та вирощувати пшеницю, мала свій млин, куди звозили збіжжя з усюд, ярмаркували, мали школу, церкву. Та навіть розбудовувалися за прискіпливо розробленим планом!

Саме у цей рай на Землі зовсім випадково потрапляє Никитка, син мігрантів з іншого боку Америки, з Канади. Які вітри його сюди занесли – хто його знає, але він так хвацько поцупив у новоавстрійця коняку, що замість одразу судити, його таки вислухали. А він назвався панотцем, якого метрополія направила наставляти місцевих на путь істинний. Оскільки через слово вставляв Никитка своє «тойво», то і отримав відповідне прізвисько. І хоча керівник колонії Габрієль (прихований Рудольф) відразу «розкусив» приблуду, проте щось таки в Никитці йому сподобалося, що промовчав, а із часом навіть і затоваришував. Проповіді падре Балтазара збирали цілі натовпи з усих сусідніх колоній, бо ж були вони ну дуууже незвичайні. З роками псевдо-падре таки вивчився на справжнього панотця, покинув ідею втекти, і став справжнім другом та наставником. Разом із Габрієлем вони намагалися збудувати ідеальний світ.

Про роман чула, як про щось кумедне. Проте для мене він видався більш етнографічним, ніж смішним. Ну, так, перші проповіді дійсно викликали усмішку, але на тому й все. А от про побут українців у Бразилії (і трішки – у Канаді) було багато. Текст рясно помережаний говірками обох іммігрантських центрів, що також пізнавальне. Знову ж таки, потім трішки почитала і про легенду (таки так, саме так і спокушали агенти саме на Бразилію), і про поселення, і про те, як зараз живуть бразильянські українці. Саме в цей час трапилася стаття у «Локальній історії» про найбільш закриту колонію, яка і досі існує.