Прекрасний зразок фантастики з гуманістичними посилами. Усі знають Леміра з двох сторін: як блискучого автора авторських робіт про одиноких людей і зовсім слабкого автора про супергероїв, особливо в команді. Як тільки у коміксі з'являється більше одного персонажа - у Леміра все виходить ну геть погано. Не скажу, що тут працює добре команда, але таку ціль ніхто навіть і близько не ставив. Та й комікс не про те.
Уявіть собі ситуацію, коли роботи стали причиною для ненависті й ксенофобії, особливо після атаки так званих Женців (Harvesters) в найбільш колонізованих сонячних системах. Звідки з'явились ці гіганстькі роботи й чому вони вирішили знищити все живе й неживе - невідомо. Немашинне життя розкидане околицями галактики, але перебуває досить таки в хиткому стані. Водночас є маленький робот Тім-21, створений для розваги дітей, який вижив після однієї з атак. Точніше, він був у сплячому режимі протягом десяти років. Коли він вмикається - навколо ні душі (literally). Далі виявляється, що Тім-21 містить схему чи код, де, за передбаченням, може бути відповідь на причину масового знищення. Зрозуміло, що тепер усі хочуть мати цей код. Люди й роботи, солдати й найманці полюють на наївного, щирого й...людського робота, який має, як не дивно, врятувати світ від чергової катастрофи.
Лемір створив цікавий, упізнаваний і досить таки свіжий світ, який будується на протистоянні людей і машин. Усе як у нас: одні підтримують права роботів, педалюючи думку про наявність життя в їхніх роботілах; інші навпаки ненавидять роботів, використовують їх для гладіаторських боїв чи рабської роботи, або й просто знищують, вважаючи основною причиною появи Женців. Словом, неоднорідне суспільство з людей, інопланетян і роботів перебуває у строго сегрегованих секторах, перекидаючи один на одного свою ненависть напалмом вогню чи стусанів. Катастрофа ще й у тім, що Лемір показує, яким чином людські риси зникають у їх природніх носіїв, перетворюючи homo sapiens на вбивчі машини. Водночас навіть безмовні роботи, як-от маленький песик Бандит, напарник Тіма-21, можуть проявляти людяність, симпатію і співчуття. Тім-21 немов поза цим конфліктом, адже в ньому органічно поєднується як людське, так і машинне. Важливий факт, що в одному з випусків йому привидівся так званий машинний рай, що суперечить законам роботів, адже, як відомо, андроїдам не можуть снитись електровівці.
Паралелі з Філіпом Діком неминучі, але Лемір, як на мене, створив свою унікальну галактику. Тут хочеться залишатись, досліджувати, вивчати клімат і культури. Зрозуміло, що без акварельного малюнку Дастіна Нгуєна ніколи б не було такого блискучого відчуття присутності й занурення у світ. Хоча мушу сказати, що батальні сцени не завжди доречно малювати аквареллю, бо в них важко розібрати що й до чого. Усе ж, я в захопленні від цього художника, його манери, ретельності нюансів і деталей на усіх етапах промальовування світу. Окремо зверніть увагу на обкладинки - вони не менш геніальні (до речі, секція додаткових матеріалів не менш багато варіантками до першого випуску, де версія Деклана Шелві - моя улюблена).
Загалом, мені б хотілося більше такої космо-опери в коміксах. Не в стилі вульгаризованої "Саги" чи зарозумного "Схід-Захід", а простої, доброї фантастики з гуманістичними ідеями. Краще Леміра, напевно, сьогодні з цим завданням ніхто не впорався б.