Український поет, прозаїк, літературознавець, критик, перекладач, історик літератури, видавець, публіцист, художник, видатний громадсько-культурний діяч української та польської культур.
Після Батуринської трагедії, поразки під Полтавою, безславної здачі деморалізованої шведської армії без проводу свого лицаря-короля на ласку царського посіпаки Меньшикова та знищення славної запорозької пристані Переволочної залишки українсько-шведських відступають на турецько-татарські території.
Для Карла – це невимовна трагедія. Бо ж ще недавно, перед Полтавською битвою перед ним лежала ціла Європа, снувала мрія перемогти царя і прославити рідну Швецію, а тепер – «він лежить з хворою ногою, вождь без армії і король без підданих, людина, яка нараз стратила все». Роздуми-сумніви роздирають і душу старого, переможеного, хворого гетьмана, бо його «мрія там, на полтавських полях, у грязюці, в крові й болоті, в стонах і риданнях, у прокльонах» зосталася…
Важко читати про один з найважчих періодів в українській історії, період «Руїни», часи панування московської орди на українських землях, підлабузництво віроломних зрадників української ідеї та знищення й катування мазепинців. Останні роки гетьманування Мазепи в екзилі змальовано з невимовною тугою та жалем… за втраченими можливостями, за нездійсненими мріями, за зруйнованими величними планами… Боляче відчувати, як уроки історії нічого не вчать нащадків, відтак ще за життя підточеного хворобою очільника вже точиться братерська війна за його булаву…
Проте ще витає й запалює душу далека мрія гетьмана, що опісля залишиться «спомин великого зриву за волю, за самостійне життя, спомин спроби, щоб порвати кайдани. Остануться ті нечисленні, але здорові духом українці, що не зжахнулися московської сили, не забагли царської ласки, не позбулися лицарської чести і громадянського почуття». Адже «коли не стане Мазепи, житимуть мазепинці і боронитимуться так довго, невсипуще, завзято, аж здійсниться задум Мазепин».
Вражають і стосунки короля та гетьмана – двох велетнів духу, лицарів слова, великих стратегів та проводирів своїх народів. У нещасливу годину звела їх доля з собою та не осоромили себе. «Гідний гідному дотримав слова. Гетьман не відступив короля під Полтавою, король гетьмана не видав у Бендарах. Втратили бій, та не втратили лицарської чести»...
П’ятилогія «Мазепа» – це дійсно величне творіння в українській літературі. Багатюща мова Лепкого, широке історичне тло, велика кількість майстерно зображених персонажів повністю занурюють читача в тогочасні реалії та проводять чудові паралелі з сьогоденням. Переконана, що таку книгу потрібно читати кожному!