Книжка переможниці конкурсу художнього репортажу 2016 року «Десь поруч війна» — це мозаїка людських історій із прифронтових територій, — історій дуже різних, неоднозначних, які потребують незамуленого погляду. Насамперед цей текст про людей, чиї життя були ґвалтовно змінені воєнними діями, чий побут і сім’ї були зруйновані, чиї діти, ба навіть домашні улюбленці не уникнули насильницького впливу.
Зрештою, ця книжка — це нерозчуте багатоголосся тих, хто й далі живе, доки десь поруч війна.
Не подобається, як пише Гончарова, відчувається майже постійно якийсь прошарок "фейсбучності": типової патетики, якихось банальних рефлексій. Історії підібрані ніби й хороші, але деякі з них розказані ну занадто стисло і зовсім не так, щоб вони справді вплинули на читача. Ну і тези книжки про те, що на Донбасі є хороші люди, правильні, але навіщо тоді структурувати її так, що фінальна частина повністю про той самий контингент, якого використовують в пропаганді? З цього треба було починати, а потім вже переходити до місцевих патриотів, військових і волонтерів.