What do you think?
Rate this book
Песиголовець
Письменник Юрко Побиван, чия популярність стрімко йде на спад, у пошуках нового приголомшливого сюжету навідується з родиною на Прикарпаття до таємничої Галявини вічної роси, де колись було поселення наших предків полян – там і досі побутують міфи про таємничих людей із головами псів. Одного з таких Юрко пам’ятає з дитячих років – це ікона Святого Христофора із зображенням чоловіка-песиголовця, бачена ним колись у храмі на Франківщині. Чим не сюжет для майбутнього бестселера? Утім, з творчої відпустки Побиван привозить не лише фотографії й нотатки для нової книги…
248 pages, Hardcover
Published January 1, 2017
1 person is currently reading
38 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 10 of 10 reviews
September 19, 2017
Все коли-небудь буває вперше, тож уперше розпочну відгук з епіграфа, яким стане цитата з "Песиголовця": "Хороші і дотепні критики — це люди, які свого часу не змогли стати хорошими і дотепними письменниками". І хоча я не вважаю себе ані критиком, ані "світочем літературознавства" (теж цитата)))), однак як читач маю повне право як на власну (звісно, суб’єктивну) думку про твори, так і на її оприлюднення, що й роблю регулярно на цих сторінках)))
Зізнаюся: взявшись за читання роману Сашка Завари, поставила сама себе в неоднозначне становище. Оскільки з автором ми, хоч і віртуально, однак знайомі та часом досить активно спілкуємося, то якось наче не дуже зручно взяти й рокритикувати книгу. Однак з іншого боку, не сказати свою думку — теж невдала ідея. Тому я прочитала і я скажу)))
Отож, в основі роману "Песиголовець" лежить легенда (чи міф, якщо вам так більше подобається) про песиголовців, про яких згадувала і моя бабуся. Тому й узялася читати, щоб дізнатися більше про чуте в дитинстві упіввуха. Й таки дізналася, і не тільки про песиголовця (який у романі, до речі, зовсім інший — людяний, тоді як люди показані звірами). Зокрема, почерпнула також багато інформації про письменницьку творчу кухню, оскільки головний герой роману — дуже крутий автор у творчій кризі. І хоча він (герой) й ділиться своєю формулою успішного твору: 10 кг В(арення) + 100 г Ф(екалій) = 10 кг 100 г Ф (хоче це — якраз про неуспішний твір), до цього варто додати ще тотальне п’янство, без цього, наскільки я зрозуміла, точно-преточно нічого не вийде (повернімося до епіграфа й зробімо висновки?)))))
На жаль, я раз по раз натикалася на ті 100 г Ф, які дещо зіпсували чудову ідею та захопливий сюжет роману. Наприклад, у книзі трапляються абсолютно зайві, як на мене, навіть чужорідні речі. Скажімо, історія вчительки: про її життєвий та трудовий шлях розказано багато й докладно (Дніпрогес, згвалтування, лікар, бібліотека), й усе це для того, аби за кілька сторінок жінку вбити і благополучно назавжди забути всі оті подробиці. Трапляються неточності: класна керівничка середніх класів вчить дітей із першого — а про молодшу школу забули? Натрапивши на цю деталь, я перестала перейматися історичною достовірністю перебування на Прикарпатті хрестоносців (чи когось дуже схожого на них), які задовго до християнізації Русі били, мордували, хрестили і в кращих традиціях інквізиції судили та палили полян, а ще організовували школи і вчили грамоти та молитов сільських дітлахів. До речі, про сільських дітлахів: маленька донька бідної вдови носила плащ із каптуром червоного кольору — ані крій, ані колір цього вбрання не притаманні середньовічним селянам, чи я помиляюся? Проте ви не помилитеся, якщо згадаєте казку про Червоний Капелюшок, і не дивуйтеся, бо її сюжет теж вплетено в канву роману. Зайва інструкція для замовлення квитків на потяг через сайт "Укрзалізниці". І геть зайва інфа про те, що розраховуватися варто картою "Приватбанку". Ну й так далі...
Багато у романі й сексу. Нічого поганого в сексі, звісно, немає. Однак коли 10-річній середньовічній дівчинці сниться сон про чоловічий статевий орган, якого вона до того начебто не бачила ніколи, проте уві сні роздивилася його ну дуже детально з усіма складочками шкіри, і коли це дитя починає відчувати якесь типу еротичне бажання під час процесу його згвалтування страшним чужим дядьком у страшній чужій церкві — це трошки перебір, як на мене...
Все, треба зупинятися, бо чогось негативні відгуки пишуться натхненніше (мабуть, таки говорить заздрість недописьменника чи як?))) Хочу, втім, повторитися, що сюжет — захопив, тож книгу дочитувала вночі, бо було цікаво, чим же завершиться ця історія? Звісно (увага: далі спойлери!), геппі ендом. Проте на шляху до нього трапляється багато речей, у які я не повірила. Отой професор-народознавець, наприклад, спромігся швидко роздобути артефактні ножі, які переслали поштою з-за кордону, й переконати батьків убити їхню дитину. І батьки погодилися! Повторюю: сучасні батьки нічогісінько навіть не спробували зробити для того, аби врятувати нехай і одержиму злим духом доньку, бо якийсь старигань сказав, що тра тіко зарізати. До речі, якщо про почуття усіх членів сімейства так чи інак розповідається, то про малу Іванку — ані слова, вона — зла почвара й усе. А насправді ж це — маленька перелякана дитина, на яку всі плюнули... І я б радше дізналася про її внутрішній світ, аніж про ще один життєвий та трудовий шлях — цього разу слідчого, який... теж гине.
Дітей мені щиро шкода — як пише Сашко Завара, "вони часо стають заручниками успіху батьків", і це не тільки героїв книги стосується, на жаль. Чесно та відверто, а головне — глибоко пише автор і ще про багато надважливих речей для кожного з нас: про стосунки в родині, про її цінність, а то й необхідність для повноцінного життя, про любов — ту, яка прощає і змінює, про силу волі та її відсутність, про те, як важко і як потрібно визначити, що для тебе важливе, а що — другорядне... Тож, як підсумок: про важливе у романі сказано сильно. А другорядне... Мабуть, для того воно й існує, аби таким "світочам літературознавства" й "недописьменникам", як я, було про що поговорити)))
Зізнаюся: взявшись за читання роману Сашка Завари, поставила сама себе в неоднозначне становище. Оскільки з автором ми, хоч і віртуально, однак знайомі та часом досить активно спілкуємося, то якось наче не дуже зручно взяти й рокритикувати книгу. Однак з іншого боку, не сказати свою думку — теж невдала ідея. Тому я прочитала і я скажу)))
Отож, в основі роману "Песиголовець" лежить легенда (чи міф, якщо вам так більше подобається) про песиголовців, про яких згадувала і моя бабуся. Тому й узялася читати, щоб дізнатися більше про чуте в дитинстві упіввуха. Й таки дізналася, і не тільки про песиголовця (який у романі, до речі, зовсім інший — людяний, тоді як люди показані звірами). Зокрема, почерпнула також багато інформації про письменницьку творчу кухню, оскільки головний герой роману — дуже крутий автор у творчій кризі. І хоча він (герой) й ділиться своєю формулою успішного твору: 10 кг В(арення) + 100 г Ф(екалій) = 10 кг 100 г Ф (хоче це — якраз про неуспішний твір), до цього варто додати ще тотальне п’янство, без цього, наскільки я зрозуміла, точно-преточно нічого не вийде (повернімося до епіграфа й зробімо висновки?)))))
На жаль, я раз по раз натикалася на ті 100 г Ф, які дещо зіпсували чудову ідею та захопливий сюжет роману. Наприклад, у книзі трапляються абсолютно зайві, як на мене, навіть чужорідні речі. Скажімо, історія вчительки: про її життєвий та трудовий шлях розказано багато й докладно (Дніпрогес, згвалтування, лікар, бібліотека), й усе це для того, аби за кілька сторінок жінку вбити і благополучно назавжди забути всі оті подробиці. Трапляються неточності: класна керівничка середніх класів вчить дітей із першого — а про молодшу школу забули? Натрапивши на цю деталь, я перестала перейматися історичною достовірністю перебування на Прикарпатті хрестоносців (чи когось дуже схожого на них), які задовго до християнізації Русі били, мордували, хрестили і в кращих традиціях інквізиції судили та палили полян, а ще організовували школи і вчили грамоти та молитов сільських дітлахів. До речі, про сільських дітлахів: маленька донька бідної вдови носила плащ із каптуром червоного кольору — ані крій, ані колір цього вбрання не притаманні середньовічним селянам, чи я помиляюся? Проте ви не помилитеся, якщо згадаєте казку про Червоний Капелюшок, і не дивуйтеся, бо її сюжет теж вплетено в канву роману. Зайва інструкція для замовлення квитків на потяг через сайт "Укрзалізниці". І геть зайва інфа про те, що розраховуватися варто картою "Приватбанку". Ну й так далі...
Багато у романі й сексу. Нічого поганого в сексі, звісно, немає. Однак коли 10-річній середньовічній дівчинці сниться сон про чоловічий статевий орган, якого вона до того начебто не бачила ніколи, проте уві сні роздивилася його ну дуже детально з усіма складочками шкіри, і коли це дитя починає відчувати якесь типу еротичне бажання під час процесу його згвалтування страшним чужим дядьком у страшній чужій церкві — це трошки перебір, як на мене...
Все, треба зупинятися, бо чогось негативні відгуки пишуться натхненніше (мабуть, таки говорить заздрість недописьменника чи як?))) Хочу, втім, повторитися, що сюжет — захопив, тож книгу дочитувала вночі, бо було цікаво, чим же завершиться ця історія? Звісно (увага: далі спойлери!), геппі ендом. Проте на шляху до нього трапляється багато речей, у які я не повірила. Отой професор-народознавець, наприклад, спромігся швидко роздобути артефактні ножі, які переслали поштою з-за кордону, й переконати батьків убити їхню дитину. І батьки погодилися! Повторюю: сучасні батьки нічогісінько навіть не спробували зробити для того, аби врятувати нехай і одержиму злим духом доньку, бо якийсь старигань сказав, що тра тіко зарізати. До речі, якщо про почуття усіх членів сімейства так чи інак розповідається, то про малу Іванку — ані слова, вона — зла почвара й усе. А насправді ж це — маленька перелякана дитина, на яку всі плюнули... І я б радше дізналася про її внутрішній світ, аніж про ще один життєвий та трудовий шлях — цього разу слідчого, який... теж гине.
Дітей мені щиро шкода — як пише Сашко Завара, "вони часо стають заручниками успіху батьків", і це не тільки героїв книги стосується, на жаль. Чесно та відверто, а головне — глибоко пише автор і ще про багато надважливих речей для кожного з нас: про стосунки в родині, про її цінність, а то й необхідність для повноцінного життя, про любов — ту, яка прощає і змінює, про силу волі та її відсутність, про те, як важко і як потрібно визначити, що для тебе важливе, а що — другорядне... Тож, як підсумок: про важливе у романі сказано сильно. А другорядне... Мабуть, для того воно й існує, аби таким "світочам літературознавства" й "недописьменникам", як я, було про що поговорити)))
August 27, 2022
Не дочитала, бо це тупий і погано написаний gratuitous pulp. Що відбувається за перші шістдесят сторінок:
- десятилітній дівчинці з племені полян дуже графічно сниться, як її гвалтує типу християнин-воїн у храмі. Те, що нехрещену дівчинку звуть Оленка, вже дрібниця, не варта зайвої уваги;
- головний герой, він же письменник, жорстко бухає заради натхнення, яке все не приходить, пару раз вдається до подружнього згвалтування (дяка, цей раз всього на кілька рядків тексту), переживає, що дух епатажу в його творах пройшов, і взагалі криза, тому бухати треба ще більше;
- директор школи примушує спати з собою медсестру, бо в нього теж криза середнього віку (заглянула подалі, пригоди продовжуються);
- ну й по дорозі ми дізнаємося багато зайвих деталей про всіх підряд, які досі нічого не додали.
Можу припустити, що далі воно складеться в якусь осмисленішу картину, але хай вже без мене. Піду краще знов якийсь любовний вінтаж почитаю, там хоч спокійніше.
- десятилітній дівчинці з племені полян дуже графічно сниться, як її гвалтує типу християнин-воїн у храмі. Те, що нехрещену дівчинку звуть Оленка, вже дрібниця, не варта зайвої уваги;
- головний герой, він же письменник, жорстко бухає заради натхнення, яке все не приходить, пару раз вдається до подружнього згвалтування (дяка, цей раз всього на кілька рядків тексту), переживає, що дух епатажу в його творах пройшов, і взагалі криза, тому бухати треба ще більше;
- директор школи примушує спати з собою медсестру, бо в нього теж криза середнього віку (заглянула подалі, пригоди продовжуються);
- ну й по дорозі ми дізнаємося багато зайвих деталей про всіх підряд, які досі нічого не додали.
Можу припустити, що далі воно складеться в якусь осмисленішу картину, але хай вже без мене. Піду краще знов якийсь любовний вінтаж почитаю, там хоч спокійніше.
October 30, 2018
Появу сучасного українського роману у жанрі жахів, можливо одного з перших, можна тільки вітати. Автор веде свою розповідь досить динамічно. За основу сюжету взято одну з легенд про Песиголовця. Протагоніст, відомий письменник, мимоволі наразив свою сім'ю на страшну небезпеку. Упродовж усього твору головний герой бореться з потягом до алкоголю, намагається написати бестселлер і бачить жахливі зміни, які стаються з його молодшою донькою. Для того, хто знайомий з літературою та фільмами у жанрі горор, хід подій та завершення розповіді можуть видатися дуже передбачуваним. Запозичення сюжетної лінії важко визнати вдалим. Кинджали, які побороли диявольське створіння, дуже знайомі. У книзі є певні внутрішні суперечності.
January 8, 2023
Початок мені видався затягнутим, але тримала ідея, був натяк на ретелінг Червоного капелюшка. За ідею і екшн у фіналі плюсик, за довгу раскачку і те, що події стрімко розгорталися аж ближче до фіналу - мінуси. Мова автора та роздуми сподобалися, але здавалося, наче це було оповідання, яке розтягнуто на повноцінну книгу
November 13, 2025
Проблема цієї книжки - а в неї дуже багато проблем - навіть не в тому, що гг надзвичайно неприємний самовдоволений мудак, зрештою, то вже таке; не в тому, що історія подана достоту мізогінно та навіть не в тому, що в сюжеті чітко впізнаються уривки з Омена, Екзорциста та трохи стартового оповідання про Відьмака.
Проблема "Песиголовця" буквально в тому, що це твір, де власне дитину, себто сюжет - виплеснули з купелі разом із водою і навіть того не помітили. Бо авторові було значно цікавішим писати про свого героя та тільки про нього. Періодично він згадував, що непогано б повернутися до суті, але виходило не дуже.
Тобто, в нас тут такий цікавий випадок - я вже згадувала Екзорциста - якби Екзорцист був написаний так, щоб про Реґан майже нічого не згадувалося, так, автор б мимохідь зазначив, що є там таке одержиме дівча, але як там та що трапилося, то таке, другорядне і заповзявся розповідати, скажімо, про творчу кар'єру її матері. Так, власне, тут і є - всі елементи історії, яка власне і містять горорну складову, згадується автором доволі неохоче, і все що стосується безпосередньо так би мовити вирішення демонічної проблеми, то все приходиться на останню третину книжки, причому, дуже недбало та комкувато, наче недоварена манка.
Видно, що все що не стосується головного героя та його творчих та інтимних поневірянь - автора не дуже чіпляло, тому він змушений був якось там тяп-ляп щось написати і власне за темою, але якось без ентузіазму, бо в нього там як то кажуть, шо попало, тут тобі і зраджений Песиголовець, який чомусь став демоном та оселився в Карпатах, і донька, яка його десь підхопила і мабуть навіть якось перетворилася, але це неточно, і працівники освіти, що купують в інтернеті раритетні кинджали, якими можна вбити Сатану, і причмелений директор школи, який там взагалі незрозуміло яким боком, і фінал, що штиняє коноплево-коньячною дикухою, і все таке інше чудове.
Неясно тільки, за що оце все читачеві.
Проблема "Песиголовця" буквально в тому, що це твір, де власне дитину, себто сюжет - виплеснули з купелі разом із водою і навіть того не помітили. Бо авторові було значно цікавішим писати про свого героя та тільки про нього. Періодично він згадував, що непогано б повернутися до суті, але виходило не дуже.
Тобто, в нас тут такий цікавий випадок - я вже згадувала Екзорциста - якби Екзорцист був написаний так, щоб про Реґан майже нічого не згадувалося, так, автор б мимохідь зазначив, що є там таке одержиме дівча, але як там та що трапилося, то таке, другорядне і заповзявся розповідати, скажімо, про творчу кар'єру її матері. Так, власне, тут і є - всі елементи історії, яка власне і містять горорну складову, згадується автором доволі неохоче, і все що стосується безпосередньо так би мовити вирішення демонічної проблеми, то все приходиться на останню третину книжки, причому, дуже недбало та комкувато, наче недоварена манка.
Видно, що все що не стосується головного героя та його творчих та інтимних поневірянь - автора не дуже чіпляло, тому він змушений був якось там тяп-ляп щось написати і власне за темою, але якось без ентузіазму, бо в нього там як то кажуть, шо попало, тут тобі і зраджений Песиголовець, який чомусь став демоном та оселився в Карпатах, і донька, яка його десь підхопила і мабуть навіть якось перетворилася, але це неточно, і працівники освіти, що купують в інтернеті раритетні кинджали, якими можна вбити Сатану, і причмелений директор школи, який там взагалі незрозуміло яким боком, і фінал, що штиняє коноплево-коньячною дикухою, і все таке інше чудове.
Неясно тільки, за що оце все читачеві.
June 13, 2019
З того, що сподобалось - це історія про Песиголовця в давні часи, де він для мене став позитивним героєм. І те, як його описує автор в сучасному світі трохи розчаровує.
Не сподобалось як перших напевне 100 сторінок постійно повторюється фраза аля: «вони і гадки не мали, яким жахом для них це скоро обернеться» в різній модифікації. Плюс присутні невідповідності в тексті. І ще кінцівка, ніби інтригує, а потім дуже розчаровує.
Не сподобалось як перших напевне 100 сторінок постійно повторюється фраза аля: «вони і гадки не мали, яким жахом для них це скоро обернеться» в різній модифікації. Плюс присутні невідповідності в тексті. І ще кінцівка, ніби інтригує, а потім дуже розчаровує.
March 1, 2026
Читав 🐺Песиголовця одночасно із 😴Зазирни у мої сни, Макса Кідрука, тому відгук буде спальним.
За сюжетом і ідеєю романи схожі, а от реалізація різна. Між ними прірва, яку пан Завара сам і утворив.
♊️Сюжет: дитину захоплює щось потойбічне. Батько зачинає запекле протистояння з примарними шансами.
💔Вада роману Песиголовця, людини-Вовка, - цікава фольклорна історія зіпсута численними «зашкварами» і хизуваннями письменника. Автор лупцює читача ерудицією в галузях релігії, музики, світової та української літератури, історії, філософії. Масно змащує лоєм масляним текст різноманітними приказками, афоризмами і каламбурами. Пірнає у аналізи світобудови, вирішує одвічні проблеми людства, переписує релігійні канони. У підсумку, якщо ту всю недоречну мару провітрити, ми отримаємо повноцінне оповідання-жаханку чи то пак сучасний переказ давно нам знаної казки. І це було б ок, було б смачно, цікаво доречно. А так… ну цікаво було (хоч інтрига скресла дещо зарано) проте весь час млоїла ця надмірна пересиченість форми.
💙А от Макс натомість, зробив все витончено і зухвало, як уміє 👨🏫. Дав необхідний контекст, був уважний до технічно-ноукових деталей, не намагався вчити читача, поступово створив моторошну атмосферу і тримав в напрузі до останнього. Єдине, що у мене залишає питання: що не так із Рівно?! Може його треба окропити освяченим дощем?! Екзорцізм якийсь?! Нє? Бо місто епіцентр чортівні🧟♂️, паранормальна столиця всесвіту. Вже 3️⃣ випадок…Будьте обережні, а Рівняни - тримайтесь!
🧮підсумок: чи порадив би обидві?
🖤Так, без вагань
За сюжетом і ідеєю романи схожі, а от реалізація різна. Між ними прірва, яку пан Завара сам і утворив.
♊️Сюжет: дитину захоплює щось потойбічне. Батько зачинає запекле протистояння з примарними шансами.
💔Вада роману Песиголовця, людини-Вовка, - цікава фольклорна історія зіпсута численними «зашкварами» і хизуваннями письменника. Автор лупцює читача ерудицією в галузях релігії, музики, світової та української літератури, історії, філософії. Масно змащує лоєм масляним текст різноманітними приказками, афоризмами і каламбурами. Пірнає у аналізи світобудови, вирішує одвічні проблеми людства, переписує релігійні канони. У підсумку, якщо ту всю недоречну мару провітрити, ми отримаємо повноцінне оповідання-жаханку чи то пак сучасний переказ давно нам знаної казки. І це було б ок, було б смачно, цікаво доречно. А так… ну цікаво було (хоч інтрига скресла дещо зарано) проте весь час млоїла ця надмірна пересиченість форми.
💙А от Макс натомість, зробив все витончено і зухвало, як уміє 👨🏫. Дав необхідний контекст, був уважний до технічно-ноукових деталей, не намагався вчити читача, поступово створив моторошну атмосферу і тримав в напрузі до останнього. Єдине, що у мене залишає питання: що не так із Рівно?! Може його треба окропити освяченим дощем?! Екзорцізм якийсь?! Нє? Бо місто епіцентр чортівні🧟♂️, паранормальна столиця всесвіту. Вже 3️⃣ випадок…Будьте обережні, а Рівняни - тримайтесь!
🧮підсумок: чи порадив би обидві?
🖤Так, без вагань
March 13, 2023
Дуже дивний мікс. Я б краще просто почитав роман про Сіроманця. Таке враження що хтось мені стисло переповів ідею роману, а не я його дійсно прочитав. 200 сторінок про те як все погано в сучасній літературі й 40 останніх сторінок про "Злих Мерців".
Непоганий задум, та виглядає просто як начерки чогось кращого.
Непоганий задум, та виглядає просто як начерки чогось кращого.
February 26, 2025
❌Обережно 18+ 🔞
Присутні сцени сексуального характеру, насильство, та обряд екзорцизму‼️
У лісі, лісі темному, де живе сірий страшний вовк, а добра дівчинка в червоному плащі носить бабусі пироги через жахливі небезпечні лісові хащі розпочалася історія, яка стала причиною смертей протягом не одного століття.🐺
Сучасний письменник заради кар'єрного прориву прирікає свою сім'ю на жахливі випробування та страждання. 💔
Тісно переплітається життя сім'ї Юрка Побивана з життям та смертю давньої істоти. 🐺
Містичні події стукають в двері до Побиванів одна за одною. А купол смерті все сильніше накриває все навколо них. Останньою краплею стає вбивство поліцейського прямо на очах у Христини (дружини Юрія Побивана). 🍴
На шляху до вирішення ситуації, яка склалася письменнику доведеться вбити рідну доньку, або померти самому. ⁉️
Присутні сцени сексуального характеру, насильство, та обряд екзорцизму‼️
У лісі, лісі темному, де живе сірий страшний вовк, а добра дівчинка в червоному плащі носить бабусі пироги через жахливі небезпечні лісові хащі розпочалася історія, яка стала причиною смертей протягом не одного століття.🐺
Сучасний письменник заради кар'єрного прориву прирікає свою сім'ю на жахливі випробування та страждання. 💔
Тісно переплітається життя сім'ї Юрка Побивана з життям та смертю давньої істоти. 🐺
Містичні події стукають в двері до Побиванів одна за одною. А купол смерті все сильніше накриває все навколо них. Останньою краплею стає вбивство поліцейського прямо на очах у Христини (дружини Юрія Побивана). 🍴
На шляху до вирішення ситуації, яка склалася письменнику доведеться вбити рідну доньку, або померти самому. ⁉️
October 20, 2020
Хороша українська альтернатива. Переглядаючи деякі попередні відгуки була налаштована до читання твору декілька сторожко, але ці деякі відгуки залишились для мене іншою думкою читачів, яка з моєю думкою немає нічого спільного. Сценарій стандартний, але поданий так, начебто я знаходжусь в приємній компанії приятелів, в якій слово-за-слово один з них починає розповідати дивну історію. По ходу разповіді в тебе виникають питання і на них йде відповідь. Цікаве викладення з цікавою інформацією. Не зважаючи на те, що до подій останніх розділів є питання, до них вже не прискіпуєшся, тому що - це дивна розповідь в колі друзів. Приємно, що зважаючи на це, автор не грає на твоєму настрої, емоціях. Тут ти - сторонній спостерігач і тобі вирішувати, як ставитися до історії. Історія з тих, коли через деякий час на чергових посиденьках ти можеш спитати: «Слухай! Пам’ятаєш, ти розповідав колись про «того» і про «те»? Розкажи ще раз.». І знову ти не будеш прискіпуватися до кінцівки ))).
Displaying 1 - 10 of 10 reviews