What do you think?
Rate this book
Благослови тебе Боже! Чорний Генсек
Радянський Союз не розвалився 1991 року, а продовжив своє існування, на зміну м’якотілому і слабкодухому інтелігенту Андропову, знешкодивши перспективного, але ще юного і недосвідченого Черненка, владу узурпував молодий і рішучий реформатор Горбачов – він одразу ж скасував “сухий закон”, за який так критикували його попередників, але й водночас почав закручувати гайки. Коли 1993 року Горбачов остаточно розв’язав «афганське питання» і наніс ядерний удар по Кабулу, стало зрозуміло, що гра у демократію скінчилася і поняття «перебудова» та «гласність» мають зовсім інше значення, аніж вважалося раніше.
Благословенні дев’яності добігають кінця, залізна завіса, здається, міцно захищає совковий устрій від гнилого подиху Заходу, і виглядає, що все зацементовано навічно і так триватиме завжди. Але щось не так усередині самого червоного колóса. Повільно і невідворотно грядуть зміни, давні пророцтва провіщають, що близиться час хаосу! О так, він близиться! І цей час не за горами, бо ночами за обрієм вже палахкотить червона заграва і на самотніх деревах посеред полів, на яких зібрали останній врожай, ворони каркають людськими голосами, пророкуючи неминуче…
«Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек» – це примарна хроніка містичних пошуків, які для випадкового журналіста починаються у вугільній житниці на сході країни, продовжуються у його власному дитинстві, що виявляється зовсім не таким, яким він його завжди вважав, і закінчуються у столиці зловісним крещендо потойбічної гри, ставки в якій доволі заплутані і невизначені, але однозначно – найвищі.
Гру розпочато, а отже, віднині єдиним правилом проголошується відмова від будь-яких правил. І Сліпа доля із зашитими нитками повіками дістає по черзі героїв з чорного кулька BOSS, Давнє пророцтво прискіпливо вивчає їхні особові справи і розставляє їх на липкій червоній дошці 90-х, а божевільний Фатум у гамівній сорочці смикає зубами рубильник й запускає іржаві шестерні історичного зламу.
Герої одразу опиняються у вирі зловісних та надзвичайно заплутаних подій. Вони домовляються і зраджують, проводять темні корупційні ритуали і дістають дефіцит, шантажують і вбивають, оживляють Нікодімова і проводять сесію Верховної Ради, внаслідок якої у депутатів вилучають м’яке ірраціональне, а інших – просто вбивають. Вони потрапляють у таємничий Червоний колектор, а потім – у сховище Бібліотеки Вернадського, де вивчають секретні архіви Скрижалів Влади, а отже, отримують ключі від останніх дверей, за якими, можливо, на них чекає головний приз, про який ніхто нічого толком не знає, окрім того, що він для всіх є найжаданішим.
Благословенні дев’яності добігають кінця, залізна завіса, здається, міцно захищає совковий устрій від гнилого подиху Заходу, і виглядає, що все зацементовано навічно і так триватиме завжди. Але щось не так усередині самого червоного колóса. Повільно і невідворотно грядуть зміни, давні пророцтва провіщають, що близиться час хаосу! О так, він близиться! І цей час не за горами, бо ночами за обрієм вже палахкотить червона заграва і на самотніх деревах посеред полів, на яких зібрали останній врожай, ворони каркають людськими голосами, пророкуючи неминуче…
«Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек» – це примарна хроніка містичних пошуків, які для випадкового журналіста починаються у вугільній житниці на сході країни, продовжуються у його власному дитинстві, що виявляється зовсім не таким, яким він його завжди вважав, і закінчуються у столиці зловісним крещендо потойбічної гри, ставки в якій доволі заплутані і невизначені, але однозначно – найвищі.
Гру розпочато, а отже, віднині єдиним правилом проголошується відмова від будь-яких правил. І Сліпа доля із зашитими нитками повіками дістає по черзі героїв з чорного кулька BOSS, Давнє пророцтво прискіпливо вивчає їхні особові справи і розставляє їх на липкій червоній дошці 90-х, а божевільний Фатум у гамівній сорочці смикає зубами рубильник й запускає іржаві шестерні історичного зламу.
Герої одразу опиняються у вирі зловісних та надзвичайно заплутаних подій. Вони домовляються і зраджують, проводять темні корупційні ритуали і дістають дефіцит, шантажують і вбивають, оживляють Нікодімова і проводять сесію Верховної Ради, внаслідок якої у депутатів вилучають м’яке ірраціональне, а інших – просто вбивають. Вони потрапляють у таємничий Червоний колектор, а потім – у сховище Бібліотеки Вернадського, де вивчають секретні архіви Скрижалів Влади, а отже, отримують ключі від останніх дверей, за якими, можливо, на них чекає головний приз, про який ніхто нічого толком не знає, окрім того, що він для всіх є найжаданішим.
392 pages, Hardcover
Published January 1, 2017
7 people are currently reading
47 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
October 22, 2017
Знаючи, що у «Видавництві Жупанського» випускають збірник українських перекладів Говарда Філіпса Лавкрафта, і прочитавши вступ до цієї книги, я був майже впевнений, що це буде 100% лавкрафтівщина. Журналіст приїздить у віддалене шахтарське містечко, щоб розслідувати загадкові зникнення людей на шахтах та не менш загадкові перевиконнання планів видобутку. Між людей живуть та трудяться людиноподібні істоти, які з'явилися з-під землі. В будинках культури та актових залах проходять чорні обряди. На вулицях з гучномовців лунає загадкова нелюдська музика…
Власне цей вступ і є написаний повністю в лавкрафтівському стилі. Але на моє розчарування, решта книги зовсім не про те. Далі іде суцільна «альтернативна проза» та сучукрліт. Я не читав П'єлєвіна, але з розповідей тих, хто читав, уявляю що ця книга має бути досить близько до того, що пише він.
Попри невиправдані сподівання, книга більше сподобалась, ніж ні. Чудово схоплений дух часу «перестройки», під час якої я хоч і був у несвідомому віці, але фрагменти її відпечатались у дитячій свідомості через кінофільми з Алєксандром Панкратовим-Чьорним та Сємєном Фарадою. Незрозуміло тільки, чому автор вирішив удатись до альтернативної історії, з Горбачовим-диктатором, атомним бомбардуванням Афганістану, при чому постійно змінюючи історію все далі і далі, коли жоден із цих змінених історичних фактів не впливає на сюжет. Як на мене, книга тільки б виграла, якби дії відбувались в кінці 1980-х стандартної історичної площини. Абсурдна альтернативна реальність лише заважає, бо спотикаєшся об неї і думаєш, «а це тут до чого?».
Що мені особливо сподобалось, так це ідея комуністично-номенклатурної магії, з демонічними (чи божественними, як подивитись) уособленнями зачуханих поліклінік, малосімейок, загальноосвітніх шкіл та інших темних атрибутів розвиненого соціалізму. А також гумор діалогів у стилі п'єс Леся Подерв'янського та абсурдні прислів'я та приказки з уст персонажів, як то «і на глиста буває кіста».
А ще книга справляла на мене дивний ефект. Я читав її досить довго, і майже кожного разу як читав хоча б кілька сторінок на ніч, то бачив яскраві запам'ятовувані сни. При тому що в інші ночі снів практично не бачу або бачу та не пам'ятаю.
Власне цей вступ і є написаний повністю в лавкрафтівському стилі. Але на моє розчарування, решта книги зовсім не про те. Далі іде суцільна «альтернативна проза» та сучукрліт. Я не читав П'єлєвіна, але з розповідей тих, хто читав, уявляю що ця книга має бути досить близько до того, що пише він.
Попри невиправдані сподівання, книга більше сподобалась, ніж ні. Чудово схоплений дух часу «перестройки», під час якої я хоч і був у несвідомому віці, але фрагменти її відпечатались у дитячій свідомості через кінофільми з Алєксандром Панкратовим-Чьорним та Сємєном Фарадою. Незрозуміло тільки, чому автор вирішив удатись до альтернативної історії, з Горбачовим-диктатором, атомним бомбардуванням Афганістану, при чому постійно змінюючи історію все далі і далі, коли жоден із цих змінених історичних фактів не впливає на сюжет. Як на мене, книга тільки б виграла, якби дії відбувались в кінці 1980-х стандартної історичної площини. Абсурдна альтернативна реальність лише заважає, бо спотикаєшся об неї і думаєш, «а це тут до чого?».
Що мені особливо сподобалось, так це ідея комуністично-номенклатурної магії, з демонічними (чи божественними, як подивитись) уособленнями зачуханих поліклінік, малосімейок, загальноосвітніх шкіл та інших темних атрибутів розвиненого соціалізму. А також гумор діалогів у стилі п'єс Леся Подерв'янського та абсурдні прислів'я та приказки з уст персонажів, як то «і на глиста буває кіста».
А ще книга справляла на мене дивний ефект. Я читав її досить довго, і майже кожного разу як читав хоча б кілька сторінок на ніч, то бачив яскраві запам'ятовувані сни. При тому що в інші ночі снів практично не бачу або бачу та не пам'ятаю.
February 3, 2019
Цю книгу хоча би трохи зможуть зрозуміти лише ті люди, які жили у радянському союзі або після його розвалу. Ті речі, які описані у книзі, гадаю, поступово зникають, навіть сподіваюся, що зникнуть.
November 20, 2023
Зі мною щось не те, бо мені було обіцяно, що я читатиму цю книгу з таким виразом обличчя
а читав я її ось так
Загалом, так, читати важко, через постійну гнітючу атмосферу та постійні детальні описи. Але наскільки ж ця атмосфера й затягує.. ух!
а читав я її ось так
Загалом, так, читати важко, через постійну гнітючу атмосферу та постійні детальні описи. Але наскільки ж ця атмосфера й затягує.. ух!
August 1, 2017
книга дуже сподобалася! як виявляється, лавкрафтіанські жахи легко накладаються на українські (чи точніше радянські, адже тут СРСР не розвалився) 90-ті, химерно переплітаючись з народним фольклором (чи як зараз кажуть - міськими міфами) того ж часу. написано дуже атмосферно, можливо аж занадто :)
September 2, 2019
Коктейль із Лавкрафта, Міллера та радянщини. Саме через відчуття реальності описаних подій, через усвідомлення факту, що події можуть розгортатися на сусідній вулиці будь-якого міста України, не обов'язково шахтарського, виникає опір тексту. Мені він дався важко.
January 7, 2024
Я дочитав книгу і видихнув з полегшенням.
Склалось так, що вона була третьою з марафону видавництвом Жупанського.” Транс” – “Виголошення лоту 49” і ось, “Бережи тебе Боже. Чорний генсек.”
Книга починається з поїзду. Неквапливо нам проводять екскурс в світ роману, це Радянський союз ‘’котрий зміг’’ (чи може не зміг? то вже дізнаємось в кінці), тут і ядерний удар по Афганістану і зміна політики і поглядів, а також нотка чогось страшного і таємничого.
Жупанський починає загравати зі стилем уже з перших сторінок – вражаючого ефекту добивається переходом мови одного з шахтарів в сон, котрий дуже нагадує тираду якогось політика з імперіалістично-ктулхівськими поглядами. Далі – Лавкрафтівське містечко в якому шахтарі докопались до чогось ДИВНОГО. Герой приїжджає до готелю і тут же – дуже цікаве посилання у формі зловісного ШХТР назава готелю (привіт Рльєх) . Та й сам вигляд готелю це типовий будинок Інсмута.
Але знаєте, що найдивніше? В антуражі світу Жупанського, Лавкрафтівський Інсмут не просто вливається, але й блякне, адже далі читача чекає така безодня потворних і нелюдських сцен, що Говард Філіпс нервово курить десь збоку.
Майже половина книги написана суржиком, це звичайна мова людей Союзу. Автор не гребує й матюками і масними виразами – все це творить вражаюче реалістичну картину і після деяких сцен мене насправді нудило. Читаючи Лавкрафта я сприймав його відсторонено, його жахи були зовсім інші, неправдоподібні, ‘’Чорний Генсек’’ же, на стільки натуралістичний, що персонажів бачиш, а інколи і відчуваєш на запах.
Світ Генсека це божевільний мікс з слаттер-панку , окультних сект, надгострої сатири і темної філософії, котра відкривається наприкінці.
І знаєте, можливо ця система і гіперболізована, але і в реальному СРСР бували випадки, коли піонери доносили на своїх друзів, коли люди писали наклепи один на одного, коли для того що б дістати перепустку або дозвіл треба було проходити цілу Яковову драбину бюрократичної писанини.
Окремої уваги заслуговують описи ритуалів, тут вони на стільки моторошні і бридкі, що людям з хворим серцем читати не варто. Поїдання нутрощів, різанина і розчленування тут звичне діло. Сцена з виварюванням і досі викликає в мене неприємні відчуття.
Також, можна непогано так від’їхати від опису ритуалів від зурочення. Тут Жупанський сягнув своєї психоделічної вершини, навіть Пєлєвін такого не видасть.
Оповідь побудована так, що читач подорожує цим божевільним світом в компанії гротескних героїв – Зінки, Вітька, Улялюя і Правди. Кожен з них це уособлення радянського світу. Трапляються і цікаві каламбури, наприклад – ”Правда очі коле” ( Правдою в цій історії називають перевертня, котрий з легкістю міняє оболонки і знаходиться в тілі п’ятнадцятилічної школярки, ця Правда блискавично вбиває ворогів гострими спицями).
Також тут є пантеон ‘’Підземних богів’’ котрі мешкають в тунелі під Дніпром. Вони, звісно уособлюють справжню владу Союзу.
Чорний куб бібліотеки в мене чомусь асоціювався з Малевичем, там же Книга Влади і інші заборонені книжки, між якими заточився і Толстой і Шевченко і Плаатон з Лао Цзи. Найсмішніше в книзі – ”Три місяці в колгоспі ім. Леніна” – пародія на ”120 днів Содому”.
Також книга відкрила для мене чудову групу – Godspeed You! Black Emperor
. Я пишу огляд, а на фоні – Sleep з альбому Lift Your Skinny Fists Like Antennas to Heaven. Як фанат дум-джазу проводжу певну паралель між цими жанрами і пост-рок тепер не раз звучатиме в навушниках.
Я дочитав книгу і видихнув з полегшенням – було важко і страшно. В емоційному плані це найважча книга року.
Здається, я читав ’’1984’’, ‘’О, дивний новий світ’’ ,’’Ми’’ i ‘’Механічний апельсин’’, що б зрозуміти – є гірше і це гірше, нас дивом оминуло (дійсно?) , але саме зараз хоче забрати назад.
Залишайтеся людьми, і хай береже вас Чорний Генсек.
Склалось так, що вона була третьою з марафону видавництвом Жупанського.” Транс” – “Виголошення лоту 49” і ось, “Бережи тебе Боже. Чорний генсек.”
Книга починається з поїзду. Неквапливо нам проводять екскурс в світ роману, це Радянський союз ‘’котрий зміг’’ (чи може не зміг? то вже дізнаємось в кінці), тут і ядерний удар по Афганістану і зміна політики і поглядів, а також нотка чогось страшного і таємничого.
Жупанський починає загравати зі стилем уже з перших сторінок – вражаючого ефекту добивається переходом мови одного з шахтарів в сон, котрий дуже нагадує тираду якогось політика з імперіалістично-ктулхівськими поглядами. Далі – Лавкрафтівське містечко в якому шахтарі докопались до чогось ДИВНОГО. Герой приїжджає до готелю і тут же – дуже цікаве посилання у формі зловісного ШХТР назава готелю (привіт Рльєх) . Та й сам вигляд готелю це типовий будинок Інсмута.
Але знаєте, що найдивніше? В антуражі світу Жупанського, Лавкрафтівський Інсмут не просто вливається, але й блякне, адже далі читача чекає така безодня потворних і нелюдських сцен, що Говард Філіпс нервово курить десь збоку.
Майже половина книги написана суржиком, це звичайна мова людей Союзу. Автор не гребує й матюками і масними виразами – все це творить вражаюче реалістичну картину і після деяких сцен мене насправді нудило. Читаючи Лавкрафта я сприймав його відсторонено, його жахи були зовсім інші, неправдоподібні, ‘’Чорний Генсек’’ же, на стільки натуралістичний, що персонажів бачиш, а інколи і відчуваєш на запах.
Світ Генсека це божевільний мікс з слаттер-панку , окультних сект, надгострої сатири і темної філософії, котра відкривається наприкінці.
І знаєте, можливо ця система і гіперболізована, але і в реальному СРСР бували випадки, коли піонери доносили на своїх друзів, коли люди писали наклепи один на одного, коли для того що б дістати перепустку або дозвіл треба було проходити цілу Яковову драбину бюрократичної писанини.
Окремої уваги заслуговують описи ритуалів, тут вони на стільки моторошні і бридкі, що людям з хворим серцем читати не варто. Поїдання нутрощів, різанина і розчленування тут звичне діло. Сцена з виварюванням і досі викликає в мене неприємні відчуття.
Також, можна непогано так від’їхати від опису ритуалів від зурочення. Тут Жупанський сягнув своєї психоделічної вершини, навіть Пєлєвін такого не видасть.
Оповідь побудована так, що читач подорожує цим божевільним світом в компанії гротескних героїв – Зінки, Вітька, Улялюя і Правди. Кожен з них це уособлення радянського світу. Трапляються і цікаві каламбури, наприклад – ”Правда очі коле” ( Правдою в цій історії називають перевертня, котрий з легкістю міняє оболонки і знаходиться в тілі п’ятнадцятилічної школярки, ця Правда блискавично вбиває ворогів гострими спицями).
Також тут є пантеон ‘’Підземних богів’’ котрі мешкають в тунелі під Дніпром. Вони, звісно уособлюють справжню владу Союзу.
Чорний куб бібліотеки в мене чомусь асоціювався з Малевичем, там же Книга Влади і інші заборонені книжки, між якими заточився і Толстой і Шевченко і Плаатон з Лао Цзи. Найсмішніше в книзі – ”Три місяці в колгоспі ім. Леніна” – пародія на ”120 днів Содому”.
Також книга відкрила для мене чудову групу – Godspeed You! Black Emperor
. Я пишу огляд, а на фоні – Sleep з альбому Lift Your Skinny Fists Like Antennas to Heaven. Як фанат дум-джазу проводжу певну паралель між цими жанрами і пост-рок тепер не раз звучатиме в навушниках.
Я дочитав книгу і видихнув з полегшенням – було важко і страшно. В емоційному плані це найважча книга року.
Здається, я читав ’’1984’’, ‘’О, дивний новий світ’’ ,’’Ми’’ i ‘’Механічний апельсин’’, що б зрозуміти – є гірше і це гірше, нас дивом оминуло (дійсно?) , але саме зараз хоче забрати назад.
Залишайтеся людьми, і хай береже вас Чорний Генсек.
January 4, 2025
Після того як журналіст попав в шахту, я перестав розуміти що відбувається. Він там газу нанюхався? Бригаду
Дуже атмо��ферно, така хтонь і морок, чисто на цьому відчуті дочитав, практично невідстрілюючи що відбувається. Ще до кучі подивився презентацію роману, цей "літературно-музичний перформанс" налаштовує на конкретний настрій. Хоча перша асоціація на музику БтБ!ЧГ судячи з опису, був cаундтрек "Caelid" з Elden Ring: таке дзижчання, завивання, скрипуче, тягуче.
Дуже атмо��ферно, така хтонь і морок, чисто на цьому відчуті дочитав, практично невідстрілюючи що відбувається. Ще до кучі подивився презентацію роману, цей "літературно-музичний перформанс" налаштовує на конкретний настрій. Хоча перша асоціація на музику БтБ!ЧГ судячи з опису, був cаундтрек "Caelid" з Elden Ring: таке дзижчання, завивання, скрипуче, тягуче.
Displaying 1 - 7 of 7 reviews