What do you think?
Rate this book
Дорога святого Якова
Каміно-де-Сантьяґо, або ж дорога святого Якова — це 900 кілометрів пішки з наплічником на спині через усю Іспанію до міста Сантьяґо-де-Компостела і до мису Фіністерра — Кінця Землі. Це унікальнийдосвід, який авторка книжки переживає разом зі своїм чоловіком. Стан перебування у дорозі, фізичні й моральні зусилля, без яких не подолати такий шлях, знайомства з людьми з різних країн, що вирішили пройти Каміно, історії людей, яких можна було би зустріти тепер і багато років тому, — про все це можна прочитати у книжці «Дорога святого Якова».
У дизайні обкладинки використано фото Jose Montoro.
У дизайні обкладинки використано фото Jose Montoro.
- GenresNonfictionTravel
224 pages, Kindle Edition
Published May 7, 2017
13 people are currently reading
145 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 35 reviews
October 31, 2021
Я мала намір прочитати цю книжку перед тим як піти на дорогу святого Якова, але щось забракло часу. Ідучи своє Каміно, я шкодувала про це, а тепер розумію, що читати цю книгу після пройденої дороги було найкраще. Книжка відгукнулася в мені кожним словом. Особливо розчулили роздуми про маму, яка б пишалася кожним пройденим мною кілометром, якби була жива. У Порто я зустріла подружню пару, років по 60 кожному. Вони мене запитали чи Каміно є популярним в Україні, і я сказала, що маю книжку про цю дорогу і хотіла дуже прочитати її перед стартом. Але пан мені сказав, що може на краще, що я не читала, бо тепер я зможу докомплектувати книгу своїми емоціями і своїм досвідом. Так і сталося.
October 2, 2020
Мандруючи Карпатами цього літа, я почула, як мої супутники обговорюють дорогу святого Якова, що в Іспанії, і що про неї українські письменники написали аж дві книжки. Я теж хочу прочитати! - подумала я і швиденько купила собі одну з них. Виявилося, що в ній багато фотографій, тому читати її краще або на папері, або в пдф з компа, щоб все можна було гарненько роздивитися, бо фотографії соковиті і дуже яскраві. Або як я - з читалки, а потім після прочитання роздивилася всі фото.
Власне, назва книжки відображає її суть. В Іспанії є паломницький шлях, довжиною 900 км. Ним ідуть різні люди - релігійні і ні, молоді і старі, хворі і молоді. Дехто проходить цей шлях за місяць, декому треба роки, щоб подолати його (проходять різні відрізки у різні роки). Ідуть люди з собаками, віслюками і візками, ідуть піші, їдуть на інвалідних візках. Щоб не збитися з дороги, шукають мушлі - знак св. Якова, які намальовані і нанесені по всьому шляху. Ночують в спеціальних готелях і хостелах для паломників. В дорозі бувають різні умови, може бути спекотно, а може лити дощ, і сховатися від нього ніде, бо ж є ціль, якої треба досягти.
Авторка описує свій досвід і думки, що приходили до неї під час подорожі, як їй часом було тяжко, а іноді дорога сама стелилася під ноги. Розповідає про дивовижні знайомства, які з нею трапилися, про людей, з якими вона потоваришувала.
Зізнаюся, мене дуже захопила ця ідея. Я люблю подорожувати, люблю ходити, але не знаю, чи змогла б пройти 900 км, та ще і несучи за спиною рюкзак. Я не релігійна, тож аспект паломництва мене зовсім не хвилює, але ж як заманливо іти, іти, дивлячись на простори, на гори, на чудові іспанські містечка, щоб подолати цей шлях і зрозуміти, що ти це можеш.
Часом з досить гладкої канви вибивалися глави від невідомих людей, які розповідали якісь свої переживання, і це було дивно. Читаєш, наче все іде від одної людини, аж тут глави то про якусь хвору дитину, то від імені чоловіка, який іде сам по собі. Не дуже зрозуміло, що то було.
І попри всю цікавість теми написано досить просто, сюжет млявий, мова монотонна. Розумію, що це книга про власні враження від дороги, і там не було неймовірних пригод, ідеш собі та й ідеш. Але як на мене, в книзі було забагато релігії і замало літератури. Молитви, медитація, все просякнуте релігійним духом.
Тому враження суперечливі. Бо з одного боку, не дуже виразна розповідь з простими словами, а з іншого - я сприйняла книгу як заклик до дії, ідея подорожі здалася мені неймовірно драйвовою, збадьорила і надала поштовх до активності. Може колись пощастить і я потраплю на цю дорогу і зможу пройти хоч 1 км із неї. Загалом поставила оцінку 6.
Власне, назва книжки відображає її суть. В Іспанії є паломницький шлях, довжиною 900 км. Ним ідуть різні люди - релігійні і ні, молоді і старі, хворі і молоді. Дехто проходить цей шлях за місяць, декому треба роки, щоб подолати його (проходять різні відрізки у різні роки). Ідуть люди з собаками, віслюками і візками, ідуть піші, їдуть на інвалідних візках. Щоб не збитися з дороги, шукають мушлі - знак св. Якова, які намальовані і нанесені по всьому шляху. Ночують в спеціальних готелях і хостелах для паломників. В дорозі бувають різні умови, може бути спекотно, а може лити дощ, і сховатися від нього ніде, бо ж є ціль, якої треба досягти.
Авторка описує свій досвід і думки, що приходили до неї під час подорожі, як їй часом було тяжко, а іноді дорога сама стелилася під ноги. Розповідає про дивовижні знайомства, які з нею трапилися, про людей, з якими вона потоваришувала.
Зізнаюся, мене дуже захопила ця ідея. Я люблю подорожувати, люблю ходити, але не знаю, чи змогла б пройти 900 км, та ще і несучи за спиною рюкзак. Я не релігійна, тож аспект паломництва мене зовсім не хвилює, але ж як заманливо іти, іти, дивлячись на простори, на гори, на чудові іспанські містечка, щоб подолати цей шлях і зрозуміти, що ти це можеш.
Часом з досить гладкої канви вибивалися глави від невідомих людей, які розповідали якісь свої переживання, і це було дивно. Читаєш, наче все іде від одної людини, аж тут глави то про якусь хвору дитину, то від імені чоловіка, який іде сам по собі. Не дуже зрозуміло, що то було.
І попри всю цікавість теми написано досить просто, сюжет млявий, мова монотонна. Розумію, що це книга про власні враження від дороги, і там не було неймовірних пригод, ідеш собі та й ідеш. Але як на мене, в книзі було забагато релігії і замало літератури. Молитви, медитація, все просякнуте релігійним духом.
Тому враження суперечливі. Бо з одного боку, не дуже виразна розповідь з простими словами, а з іншого - я сприйняла книгу як заклик до дії, ідея подорожі здалася мені неймовірно драйвовою, збадьорила і надала поштовх до активності. Може колись пощастить і я потраплю на цю дорогу і зможу пройти хоч 1 км із неї. Загалом поставила оцінку 6.
November 21, 2019
Книга, після якої хочеться подякувати авторці. Вона відкрила в якомусь сенсі душу, описавши цей досвід Дороги. Ця книга про те, що варто "триматися за руки, коли дорогою іти важко, і тоді, коли легко", про те, що на шляху вперед "не треба шкодувати за тим, що лишаєш позаду", про те, що "ми себе збіднюємо, коли соромимося наших сліз, зворушень і того красивого, що в нас є", і про те, що "не буває ніжності без любові". Дуже про любов, до світу, до людей, до пошуку себе і власне до себе – неідеальних і цим унікальних. На релігійних людей книга мала би справити інше враження, сильніше. Бо Дорога в цій книзі – паломництво, молитви і часто пошуки і відчуття бога чи божественного. "Не має значення, що він нічого не знає про Бога. Зате Бог знає про нього все". Для агностиків та атеїстів це більше про досвід пізнання себе. Не дратує релігійний посил, занурення в себе важить значно більше. Я давно чула про такі дороги, мала навіть намір підкорити Лікійську стежку чи ту ж Дорогу святого Якова (правда, вздовж океану), а тепер хочу ще більше. Не в пошуках Бога, а в намаганні почути себе. Досвід, ним важливо ділитися. Дякую!
February 5, 2019
Схожість деяких книг, які написані про абсолютно не схожі речі, інколи просто вражає. Читаєш одну книгу, а згадується інша, іншого автора, який жив в інші часи. І книги ніби про різне, але насправді про одне і те ж саме. В такі моменти починає здаватися, що у світі існує якась стала істина - якась ідеальна книга, а різним письменникам вдається зрідка до неї наблизитися. І тоді їхні тексти стають поєднаними, зв'язаними якимось незбагненним чином. Чотири роки тому я читав книгу "На дорозі" Джека Керуака і вона дивним чином переплелася з враженнями від "Дороги святого Якова" Дзвінки Матіяш. Бо насправді це книги про одне і те ж. Хоча написані вони про зовсім різні речі. Ви певно думаєте зараз, що я остаточно вдарився головою і говорю зовсім дурні речі. Але спробуйте прочитати обидві книги й порівняти враження. Два цих тексти - про дорогу, і про те, як ти змінюєшся на ній, як починаєш по-іншому мислити. Ні, я не кажу про зручні, комфортні подорожі з м'якими кріслами й кондиціонерами, в них неможливо знайти себе, а лише перемістити своє тільце з однієї локації на іншу. Я зараз говорю про Подорож з великої літери, про ту, в якій думаєш більше, ніж йдеш, про ту, яка міняє тебе незримо з кожним кроком. Така подорож дарує справжнє відчуття свободи, відчуття того, що ти можеш дійти будь-куди й зробити будь-що. От про що обидві ці книги, от чому вони такі схожі. Хоча в деталях вони різняться, бо описують абсолютно різні речі. Керуак пише про пошук себе в дорозі, про намагання знайти своє місце у світі й знайти гармонію. Матіяш же натомість пише про відшукання самого себе, про позиціонування себе у світі, про потребу знайти в подорожі рівновагу між тим, що всередині тебе і тим, що зовні. Здивовані? Так, на перший погляд це справді видається тим самим, але так є лише для стороннього спостерігача. Дзвінка Матіяш описує трохи інший спосіб мандрів, більш релігійний. Хоча суть і залишається такою є - пошук себе.
Дорога справді дуже допомагає розібратися в собі, розкласти все по поличках і навести порядок в голові. Думаю, для цього не потрібно навіть саме йти якоюсь певною дорогою, святого Якова чи ще якоюсь. Особисто мені для цього вистачає "дороги зовсім не святого Велімира". Просто йдеш і дивишся навкруги, а коли приходиш, то розумієш, що щось змінилося всередині. Але все ж таки я розумію тих, хто хоче пройти більш класичним маршрутом, як то Каміно де Сантьяго (Шлях святого Якова). Це і зробила Дзвінка Матіяш зі своїм чоловіком, а потім описала цей досвід в книзі. Я думаю, що книга була для неї теж частиною Дороги. Без цього, паломництво не можна було б назвати завершеним. І хоча в книзі дуже відчувається релігійний дух, з молитвами, розмовами про святість і святенництво, чого я не дуже люблю, проте навіть це не завадило роздивитися істину суть книги. Рух по Дорозі симетричний "руху-в-собі", яким авторка йде паралельно з основним маршрутом до міста Сантьяго-де-Компостела. І оці зміни найцікавіші. Звільнення від бажання комфорту, звикання до постійного руху, коли треба щодня лишати за плечима усе, що траплялося вчора і хороше і погане. А ще потрібно навчитися сприймати інших людей: тих що приязно ставляться до тебе, і тих, хто не дуже, треба звикнути до іншої їжі, до відсутності гарячої води, зручного ліжка чи навіть вечері. Проте попереду на авторку чекає ще важче випробування - прийняти себе, з��иритися з власною неідеальністю, але намагатися ставати краще, а ще пам'ятати про хороше, що було, і вірити в те, що буде в майбутньому, і нарешті вписати себе в навколишній світ, примиритися з собою і дозволити собі бути щасливим. Якщо вам здається, що це - дуже легко спробуйте на хвилину зупинитися і подумати, спробуйте викинути з голови щоденні клопоти й побачите як багато важливих питань почне вас турбувати, хоча ви про них могли навіть не здогадуватися хвилину тому. І тоді, хтозна, може ви теж відчуєте потребу підправитися в мандрівку Шляхом святого Якова
Дорога справді дуже допомагає розібратися в собі, розкласти все по поличках і навести порядок в голові. Думаю, для цього не потрібно навіть саме йти якоюсь певною дорогою, святого Якова чи ще якоюсь. Особисто мені для цього вистачає "дороги зовсім не святого Велімира". Просто йдеш і дивишся навкруги, а коли приходиш, то розумієш, що щось змінилося всередині. Але все ж таки я розумію тих, хто хоче пройти більш класичним маршрутом, як то Каміно де Сантьяго (Шлях святого Якова). Це і зробила Дзвінка Матіяш зі своїм чоловіком, а потім описала цей досвід в книзі. Я думаю, що книга була для неї теж частиною Дороги. Без цього, паломництво не можна було б назвати завершеним. І хоча в книзі дуже відчувається релігійний дух, з молитвами, розмовами про святість і святенництво, чого я не дуже люблю, проте навіть це не завадило роздивитися істину суть книги. Рух по Дорозі симетричний "руху-в-собі", яким авторка йде паралельно з основним маршрутом до міста Сантьяго-де-Компостела. І оці зміни найцікавіші. Звільнення від бажання комфорту, звикання до постійного руху, коли треба щодня лишати за плечима усе, що траплялося вчора і хороше і погане. А ще потрібно навчитися сприймати інших людей: тих що приязно ставляться до тебе, і тих, хто не дуже, треба звикнути до іншої їжі, до відсутності гарячої води, зручного ліжка чи навіть вечері. Проте попереду на авторку чекає ще важче випробування - прийняти себе, з��иритися з власною неідеальністю, але намагатися ставати краще, а ще пам'ятати про хороше, що було, і вірити в те, що буде в майбутньому, і нарешті вписати себе в навколишній світ, примиритися з собою і дозволити собі бути щасливим. Якщо вам здається, що це - дуже легко спробуйте на хвилину зупинитися і подумати, спробуйте викинути з голови щоденні клопоти й побачите як багато важливих питань почне вас турбувати, хоча ви про них могли навіть не здогадуватися хвилину тому. І тоді, хтозна, може ви теж відчуєте потребу підправитися в мандрівку Шляхом святого Якова
July 27, 2017
Нова книга Дзвінки Матіяш «Дорога святого Якова» розповідає про неймовірну подорож Дзвінки та її чоловіка Євгена до Сантьяґо, а потім і до «краю світу» на узбережжі Атлантичного океану.
Дорогу паломникам показують жовті стрілки та мушлі, треба просто стежити за знаками, аби не загубитися. Але я думаю, що це все одно ризиковано – довіритися Дорозі і світові, бо вісім сотень кілометрів приносять фізичний і ментальний біль, але в той же час по Дорозі можна раптом відчути як хтось сильний, може, і сам Яків, коли не має сил нести наплічник, підхоплює тебе на льоту і потім поведе по життю далі.
Це не екскурсійна книга «подивіться направо, подивіться наліво і бігом далі» і я не знаю як Дзвінці вдається описувати миті, з яких ти сам складаєшся, немов з молекул, де кожна мить – твій хребець, твоя сила.
Сила духу, то певно саме те, що вогником палає у кожному з тих, хто відважиться на паломництво. Тому що отак одразу учорашнім жителям цивілізованихї міст і містечок складно адаптуватися, бо як це так – не знати якою буде погода завтра, нічого не планувати, навіть не уявляти, на якому ліжкові доведеться спати цієї ночі, чи трапиться притулок Друзів дороги святого Якова та смачне і поживне донатіво чи доведеться тамувати голод інжиром.
Думаю, я подумки так само переживала, що дістатися до Бургоса за чотири години не вдалося, бо так само люблю усе планувати, скоса дивилася на госпітальєро, який залишив подорожуючих без вечері. У потоці днів і в'язкій патоці думок ми так часто не помічаємо, як стаємо вимогливим до себе, нетерпимими до чужих помилок. Дорога потроху лікує. Не так важливо дістатися до кінцевого пункту, важливіше – пройти дорогу. Задля очищення себе, внутрішньої переміни. Вмикається внутрішнє знання «серцем», що добре і що погано особисто для тебе, насправді воно завжди з нами, просто можна зробити вигляд, що не чуєш і вчинити наперекір.
Подібна мандрівка, навіть коли про неї читаєш, робить тебе одночасно досить розслабленою, щоб не думати про проблеми, масштаб яких іноді стає раптом дріб'язковим, і досить уважною, аби помічати чудеса навколо. А їх багато насправді: починаючи від щирих побажань звідусіль доброї дороги “Buen camino!”, непересічних історій інших паломників до чудових соборів та архітектурних витворів Ганді.
У книгу вдало вплетено безліч історій, вигаданих та особистих, і кожна з них добра і мудра, про людей, які іноді стають нам близькі тільки тому, що колись вони сказали одну-єдину фразу, неважливо якою мовою. Для цього люди й існують - щоб рятувати один одного від самих себе.
Щиро захоплена тим як Дзвінці та Євгену вдалося пройти увесь маршрут та розказати про нього. Це унікальний досвід і вони теж – унікальні. Прочитавши про їх пригоди мені так хочеться вірити, що на щастя зустріти в цьому світі «свою» людину приречені усі. Щоправда, оті небесні виконавці бувають нерозторопні, але це тимчасова незручність. Хочеться побажати, аби кожному зустрілася людина, з якою нестрашно пройти шлях, помічений золотими стрілками і мушлями, а може й усе життя :)
Дорогу паломникам показують жовті стрілки та мушлі, треба просто стежити за знаками, аби не загубитися. Але я думаю, що це все одно ризиковано – довіритися Дорозі і світові, бо вісім сотень кілометрів приносять фізичний і ментальний біль, але в той же час по Дорозі можна раптом відчути як хтось сильний, може, і сам Яків, коли не має сил нести наплічник, підхоплює тебе на льоту і потім поведе по життю далі.
Це не екскурсійна книга «подивіться направо, подивіться наліво і бігом далі» і я не знаю як Дзвінці вдається описувати миті, з яких ти сам складаєшся, немов з молекул, де кожна мить – твій хребець, твоя сила.
Сила духу, то певно саме те, що вогником палає у кожному з тих, хто відважиться на паломництво. Тому що отак одразу учорашнім жителям цивілізованихї міст і містечок складно адаптуватися, бо як це так – не знати якою буде погода завтра, нічого не планувати, навіть не уявляти, на якому ліжкові доведеться спати цієї ночі, чи трапиться притулок Друзів дороги святого Якова та смачне і поживне донатіво чи доведеться тамувати голод інжиром.
Думаю, я подумки так само переживала, що дістатися до Бургоса за чотири години не вдалося, бо так само люблю усе планувати, скоса дивилася на госпітальєро, який залишив подорожуючих без вечері. У потоці днів і в'язкій патоці думок ми так часто не помічаємо, як стаємо вимогливим до себе, нетерпимими до чужих помилок. Дорога потроху лікує. Не так важливо дістатися до кінцевого пункту, важливіше – пройти дорогу. Задля очищення себе, внутрішньої переміни. Вмикається внутрішнє знання «серцем», що добре і що погано особисто для тебе, насправді воно завжди з нами, просто можна зробити вигляд, що не чуєш і вчинити наперекір.
Подібна мандрівка, навіть коли про неї читаєш, робить тебе одночасно досить розслабленою, щоб не думати про проблеми, масштаб яких іноді стає раптом дріб'язковим, і досить уважною, аби помічати чудеса навколо. А їх багато насправді: починаючи від щирих побажань звідусіль доброї дороги “Buen camino!”, непересічних історій інших паломників до чудових соборів та архітектурних витворів Ганді.
У книгу вдало вплетено безліч історій, вигаданих та особистих, і кожна з них добра і мудра, про людей, які іноді стають нам близькі тільки тому, що колись вони сказали одну-єдину фразу, неважливо якою мовою. Для цього люди й існують - щоб рятувати один одного від самих себе.
Щиро захоплена тим як Дзвінці та Євгену вдалося пройти увесь маршрут та розказати про нього. Це унікальний досвід і вони теж – унікальні. Прочитавши про їх пригоди мені так хочеться вірити, що на щастя зустріти в цьому світі «свою» людину приречені усі. Щоправда, оті небесні виконавці бувають нерозторопні, але це тимчасова незручність. Хочеться побажати, аби кожному зустрілася людина, з якою нестрашно пройти шлях, помічений золотими стрілками і мушлями, а може й усе життя :)
July 18, 2019
Так вийшло, що цю книгу я почала читати одразу після В.Набокова "Камера обскура". Кардинально різні твори, але я не про зміст, а про форму. Рівень текстів як небо і земля. Після майстерних речень Набокова, які переплітаються і затягують у круговерть сюжету (яким би паршивим він не був), "Дорога..." дуже примітивна та монотонна. Короткі речення, банальні фрази, наче твір школярки (я колись таке любила писати, та і тепер іноді страждаю такою писаниною).
Дуже чуттєві тексти про довгу пішу мандрівку сучасних паломників маршрутом Каміно-де-Сантьяґо. Можливо комусь вони і сподобаються - недарма ж книга стала такою популярною. Духовні теми, світлий сюжет, святий настрій. Але в літературному плані - це дуже простенько. Тексти тягнуть більше на пости у соцмережах, а не на серйозний твір в обкладинці. Чимось нагадався "Алхімік" Пауло Коельйо (як на мене, дуже переоцінений автор). Я ледь дочитала.
Дуже чуттєві тексти про довгу пішу мандрівку сучасних паломників маршрутом Каміно-де-Сантьяґо. Можливо комусь вони і сподобаються - недарма ж книга стала такою популярною. Духовні теми, світлий сюжет, святий настрій. Але в літературному плані - це дуже простенько. Тексти тягнуть більше на пости у соцмережах, а не на серйозний твір в обкладинці. Чимось нагадався "Алхімік" Пауло Коельйо (як на мене, дуже переоцінений автор). Я ледь дочитала.
December 21, 2025
Чужі історії були недоречними як на мене. Як би вони хоча б були розказані через погляд автора, а не через спробу автора говорити чужими вустами, було б краще.
June 27, 2024
Не скажу що прям дуже зайшла. Книга одноманітна і забагато релігії, як на мене. Але мотивує до дій.
Декілька думок/цитат, які собі відмітила:
«Сьогодні люди не вміють жити повільно. Намагаються більше встигнути і нічого не встигають. Не знають, що таке час. І що таке дорога. Я також нічого не знаю.»
«Мандри і дороги. Відчуття невідомості. Відсутності дому. Особливий плин часу — зараз він увесь належить мені, і водночас насправді це я йому належу. »
«Бо дорогами не мають їздити танки. Люди не мають убивати одні одних із автоматів. Хоча люди убивають одні одних не тільки з автоматів. Вони убивають одні одних словами і вчинками. Словами, може, найбільше.»
Декілька думок/цитат, які собі відмітила:
«Сьогодні люди не вміють жити повільно. Намагаються більше встигнути і нічого не встигають. Не знають, що таке час. І що таке дорога. Я також нічого не знаю.»
«Мандри і дороги. Відчуття невідомості. Відсутності дому. Особливий плин часу — зараз він увесь належить мені, і водночас насправді це я йому належу. »
«Бо дорогами не мають їздити танки. Люди не мають убивати одні одних із автоматів. Хоча люди убивають одні одних не тільки з автоматів. Вони убивають одні одних словами і вчинками. Словами, може, найбільше.»
May 10, 2020
Тепер мрія ще більша пройти по такій теплій частині землі, де більшість днів йдеш зі своїми роздумами, мріями, і, найголовніше, у пошуках відповідей, а вечором розділяєш їжу з іншими і слухаючи унікальні історії життя пілігримів, які всі мають щось спільне
April 3, 2018
так, як пише Дзвінка, не пише ніхто)
August 27, 2024
ДОРОГА СВЯТОГО ЯКОВА
Дзвінка Матіяш, 2016, 224 с.
Сантьяго-де-Компостела – місто в Іспанії, назване на честь святого Якова, одного з 12 Апостолів. Він є небесним покровителем Іспанії. 25 липня святкують його свято, а рік, коли цей день припадає на неділю, називають роком святого Якова. Місто і Собор святого Якова вважається третьою за значенням паломницькою святинею у католицькому світі (після Єрусалиму і Риму). Дорогою святого Якова - Camino de Santiago - до Собору щороку прямують сотні тисяч людей з усього світу, щоб вшанувати мощі святого. Шляхів є кілька (Північний, Французький, Англійський, Португальський, Срібний, є навіть прокладений зі Львова, і його планують продовжити до Києва), усі сходяться в одній точці, наче пази на морській мушлі. Мушля є символом пілігримів, які ступили на цей шлях, вони несуть її з собою, а також знаком мушлі промарковані маршрути. Подорожні отримують паспорт паломника (креденсіаль), у якому штампами відзначається прибуття у кожен пункт дороги. А далі за цими відмітками вкінці шляху можна отримати сертифікат, який засвідчує, що Каміно пройдено. У дорогу вирушають пішки, їдуть велосипедом, проходять весь шлях або лише частину, щоб потім повернутися і продовжити з тієї точки, де зупинилися.
Авторка книги разом з чоловіком пройшла Французьким шляхом ~900 км восени 2013 року.
42 дні пішки в дорозі, по 13 - 34 (!) км на день, за будь-якої погоди, з наплічниками за спиною, вечерями/ночівлями/сніданками у притулках для паломників. Після Сантьяго-де-Компостела вони продовжили подорож до Кінця землі – мису Фіністерра – найзахіднішої точки Європи. Про свої спогади і досвід Дороги авторка розповіла у книзі.
Вперше про існування Сантьяго-де-Компостела і Каміно я дізналася в студентські роки, коли прочитала кілька книг П. Коельо (тоді це було модно), одна з них була про його досвід паломництва по цьому шляху. У 2019 побачила у Видавництві Старого Лева книгу Дзвінки Матіяш «Дорога Святого Якова», погортала кілька сторінок, виникло бажання прочитати, але придбання книги відклала. Замість неї купила кольорові олівці і антистрес-розмальовку 😁. Хто ж знав, що тираж так швидко закінчиться. А пізніше, коли вирішила купити, виявилося, що паперових книг вже давно немає в продажу. Не люблю читати електронні книги, купувати вживані - теж, тому ця книжка так і валялася в списку «на потім». Аж цього року нарешті придбала її, таки електронну версію для читання в дорозі з телефона. Захотіла провести з нею час до та після Великодня. Дуже мені пасував зміст цієї книги до тієї пори. А ще за збігом приблизно тоді ж у FB натрапила на сториз людини, яка саме проходила цей шлях.
Книга настільки світла і надихаюча, що десь на її половині я все ж пішла шукати паперову версію на фейсбучних і olx-барахолках, мені вдалося знайти примірник в чудовому стані для своєї полиці. Дочитувала і обклеювала стікерами вже саме її.
Як вона читається? Легка і водночас дуже глибока. Це нотатки, роздуми, історії подорожніх, - важливі для душі, з вайбом туристичного блогу (текст перемежований багатьма фотографіями). Один розділ – один день подорожі. Опис довколишніх краєвидів, пошук місць для ночівлі, їжа і побут пілігримів, правила і труднощі каміно, і найважливіше - люди, які прямують тим самим шляхом, - у кожного свої причини на нього ступити і величезна наснага завершити.
А ще подарунки і дива, які дає і показує ця дорога. Неймовірний досвід, яким авторка ділиться з читачами.
В інтернеті натрапила на думку, що ця книга про пошуки втраченого Бога. Згодна з цим. Вартує прочитання.
==========
"Ночуємо у містечку Ґраньйон у притулку Друзів дороги святого Якова. Досі нам траплялися державні, приватні й парафіяльні притулки. А притулків Друзів дороги святого Якова на дорозі поки що не надто багато. Вони мають нагадати паломникам, що ті не просто туристи, шукачі пригод чи спортсмени, що змагаються, хто за день пройде більше кілометрів, а пілігрими, які вирішили пройти цю дорогу задля очищення себе, задля внутрішньої переміни і зустрічі з Богом — хоч би як вони собі Його уявляли. Ціна за нічліг — добровільна пожертва. Хто не має грошей, може не заплатити взагалі."
*****
"Після вечері йдемо на спільну молитву до каплиці. Читаємо інтенції, що їх залишили паломники, які ночували тут учора, й молимося за них. Хто хоче, може написати свої прохання, а завтра паломники, які тут ночуватимуть, молитимуться в цьому намірі.
Євген просить молитов за нашу країну, поранену подіями ХХ століття, війнами, репресіями, страхами, обманом, брехнею і фальшем, розгублену й невдоволену — їй дуже потрібні молитви. Усім, хто живе у нашій країні, дуже потрібні молитви. Наша країна хвора. Дуже хвора. Щоправда, багато хто про це навіть не підозрює — про те, що нашу країну треба лікувати. Завтра ми будемо далеко, а наступні паломники молитимуться за нашу країну. Лікуватимуть її молитвами. Мені хочеться вірити, що ці молитви подіють."
*****
"Історія Ришара, з яким щойно розмовляв Євген, дуже схожа на особливе чудо. Ришар — француз із міста Ліон. Він власник трикотажної фабрики, людина практична й раціональна. Декілька років тому Ришар захворів на рак. Йому зробили кілька операцій, він пройшов хіміотерапію, — все це не допомагало, і прогнози лікарів були невтішні. Тоді його дружина вирішила, що вони підуть до Сантьяґо. Наперекір лікарям. Наперекір синам, які вважали, що батько з’їхав із глузду. Ришар і Катрін вирушили у паломництво з французького монастиря лє П’юї — за чотириста кілометрів від містечка Сен-Жан-П’є-де-Пор. Їхнє паломництво тривало два тижні — більше у них не було часу. За ці два тижні Ришарові стало краще. Восени вони пройшли ще шматок дороги — за наступні два тижні. А цієї осені вони йдуть уже вчетверте — і знову мають два тижні часу. Прогнози лікарів не справдилися. Ришар живий. Живіший, ніж будь-коли. При своєму розумі. Іти, щоб жити. Скільки тут уже було таких історій? Скільки їх іще буде?...У церкві також бачимо Ришара й Катрін. Ришар отримує благословення і плаче. Не має значення, що він нічого не знає про Бога. Зате Бог знає про нього все."
*****
"Якщо вже йдеш уперед, не треба шкодувати за тим, що залишаєш позаду. Такі правила дороги."
*****
"Цікаво, що нам подобаються ті випробування, які ми самі собі придумуємо. І не подобаються ті, які нам пропонують."
*****
" «Ми ще сюди повернемося?»
«Ви дуже часто повертатиметеся сюди у думках. Може, щодня. Не забувай, що деякі речі можна здійснити тільки один раз. Можливо, цю дорогу пройдуть ваші діти й онуки — як пам’ять про вас. Можливо, її пройдуть люди, яких надихнув ваш досвід. Це важливіше, аніж те, чи ви сюди повернетеся. Покажи цю дорогу іншим. Не залишай її тільки для себе. Поділися нею. Нехай вона стане подарунком для інших. Ти ж хочеш цього?»
«Хочу».
«Те, чого прагнеш чистим серцем, здійснюється. Тільки будь щедрою. Ділися тим, що маєш, з іншими. І все у твоєму житті буде. Усе, чого ти хочеш. Розумієш? Усе, чого хочеш».
Здається, я задрімала. І мені приснилася прабабуня Параскева. Вперше у житті. Такий теплий сон."
*****
"Більшість із паломників так досі нічого й не зрозуміли про дорогу. Це не страшно. Якщо вже вони сюди потрапили, зрозуміють. Хто за п’ять років. Хто за десять. А хтось, може, й післязавтра. Але таких майже не буває. Думають, що це вони самі все вирішили й спланували: купили квитки, обрали маршрут, заробили грошей. І знають, навіщо їм це потрібно. А річ не в тому, зовсім не в тому. Цю дорогу не пройдеш, якщо тебе на неї не покликали, — бо твоє завдання її пройти, щоб прийти до внутрішніх перемін. А цей шлях повільний. Такий повільний, що на ньому найкраще не поспішати. Ходу паломників багато що сповільнює: натерті ноги, біль у суглобах, невиспаність, рясний дощ, мокре взуття. І втома, через яку тіло цілковито оновлюється. Але це тільки те, що видно. Про що можна розповісти. Найцікавіше те, чого не видно. Що лежить, як зерня у землі. Чекає свого часу, щоб прорости."
*****
"Підіймаємось у наш притулок. Якась паломниця несподівано дарує нам по йогурту. Каже, що вона купила кілька йогуртів, щоб комусь подарувати. А ми забули щось купити на завтра на сніданок. Про нас несподівано подбала інша незнайома нам людина.
Світ переповнений подарунками й чудесами. Різні руки простягаються до нас. Діляться тим, що мають."
Дзвінка Матіяш, 2016, 224 с.
Сантьяго-де-Компостела – місто в Іспанії, назване на честь святого Якова, одного з 12 Апостолів. Він є небесним покровителем Іспанії. 25 липня святкують його свято, а рік, коли цей день припадає на неділю, називають роком святого Якова. Місто і Собор святого Якова вважається третьою за значенням паломницькою святинею у католицькому світі (після Єрусалиму і Риму). Дорогою святого Якова - Camino de Santiago - до Собору щороку прямують сотні тисяч людей з усього світу, щоб вшанувати мощі святого. Шляхів є кілька (Північний, Французький, Англійський, Португальський, Срібний, є навіть прокладений зі Львова, і його планують продовжити до Києва), усі сходяться в одній точці, наче пази на морській мушлі. Мушля є символом пілігримів, які ступили на цей шлях, вони несуть її з собою, а також знаком мушлі промарковані маршрути. Подорожні отримують паспорт паломника (креденсіаль), у якому штампами відзначається прибуття у кожен пункт дороги. А далі за цими відмітками вкінці шляху можна отримати сертифікат, який засвідчує, що Каміно пройдено. У дорогу вирушають пішки, їдуть велосипедом, проходять весь шлях або лише частину, щоб потім повернутися і продовжити з тієї точки, де зупинилися.
Авторка книги разом з чоловіком пройшла Французьким шляхом ~900 км восени 2013 року.
42 дні пішки в дорозі, по 13 - 34 (!) км на день, за будь-якої погоди, з наплічниками за спиною, вечерями/ночівлями/сніданками у притулках для паломників. Після Сантьяго-де-Компостела вони продовжили подорож до Кінця землі – мису Фіністерра – найзахіднішої точки Європи. Про свої спогади і досвід Дороги авторка розповіла у книзі.
Вперше про існування Сантьяго-де-Компостела і Каміно я дізналася в студентські роки, коли прочитала кілька книг П. Коельо (тоді це було модно), одна з них була про його досвід паломництва по цьому шляху. У 2019 побачила у Видавництві Старого Лева книгу Дзвінки Матіяш «Дорога Святого Якова», погортала кілька сторінок, виникло бажання прочитати, але придбання книги відклала. Замість неї купила кольорові олівці і антистрес-розмальовку 😁. Хто ж знав, що тираж так швидко закінчиться. А пізніше, коли вирішила купити, виявилося, що паперових книг вже давно немає в продажу. Не люблю читати електронні книги, купувати вживані - теж, тому ця книжка так і валялася в списку «на потім». Аж цього року нарешті придбала її, таки електронну версію для читання в дорозі з телефона. Захотіла провести з нею час до та після Великодня. Дуже мені пасував зміст цієї книги до тієї пори. А ще за збігом приблизно тоді ж у FB натрапила на сториз людини, яка саме проходила цей шлях.
Книга настільки світла і надихаюча, що десь на її половині я все ж пішла шукати паперову версію на фейсбучних і olx-барахолках, мені вдалося знайти примірник в чудовому стані для своєї полиці. Дочитувала і обклеювала стікерами вже саме її.
Як вона читається? Легка і водночас дуже глибока. Це нотатки, роздуми, історії подорожніх, - важливі для душі, з вайбом туристичного блогу (текст перемежований багатьма фотографіями). Один розділ – один день подорожі. Опис довколишніх краєвидів, пошук місць для ночівлі, їжа і побут пілігримів, правила і труднощі каміно, і найважливіше - люди, які прямують тим самим шляхом, - у кожного свої причини на нього ступити і величезна наснага завершити.
А ще подарунки і дива, які дає і показує ця дорога. Неймовірний досвід, яким авторка ділиться з читачами.
В інтернеті натрапила на думку, що ця книга про пошуки втраченого Бога. Згодна з цим. Вартує прочитання.
==========
"Ночуємо у містечку Ґраньйон у притулку Друзів дороги святого Якова. Досі нам траплялися державні, приватні й парафіяльні притулки. А притулків Друзів дороги святого Якова на дорозі поки що не надто багато. Вони мають нагадати паломникам, що ті не просто туристи, шукачі пригод чи спортсмени, що змагаються, хто за день пройде більше кілометрів, а пілігрими, які вирішили пройти цю дорогу задля очищення себе, задля внутрішньої переміни і зустрічі з Богом — хоч би як вони собі Його уявляли. Ціна за нічліг — добровільна пожертва. Хто не має грошей, може не заплатити взагалі."
*****
"Після вечері йдемо на спільну молитву до каплиці. Читаємо інтенції, що їх залишили паломники, які ночували тут учора, й молимося за них. Хто хоче, може написати свої прохання, а завтра паломники, які тут ночуватимуть, молитимуться в цьому намірі.
Євген просить молитов за нашу країну, поранену подіями ХХ століття, війнами, репресіями, страхами, обманом, брехнею і фальшем, розгублену й невдоволену — їй дуже потрібні молитви. Усім, хто живе у нашій країні, дуже потрібні молитви. Наша країна хвора. Дуже хвора. Щоправда, багато хто про це навіть не підозрює — про те, що нашу країну треба лікувати. Завтра ми будемо далеко, а наступні паломники молитимуться за нашу країну. Лікуватимуть її молитвами. Мені хочеться вірити, що ці молитви подіють."
*****
"Історія Ришара, з яким щойно розмовляв Євген, дуже схожа на особливе чудо. Ришар — француз із міста Ліон. Він власник трикотажної фабрики, людина практична й раціональна. Декілька років тому Ришар захворів на рак. Йому зробили кілька операцій, він пройшов хіміотерапію, — все це не допомагало, і прогнози лікарів були невтішні. Тоді його дружина вирішила, що вони підуть до Сантьяґо. Наперекір лікарям. Наперекір синам, які вважали, що батько з’їхав із глузду. Ришар і Катрін вирушили у паломництво з французького монастиря лє П’юї — за чотириста кілометрів від містечка Сен-Жан-П’є-де-Пор. Їхнє паломництво тривало два тижні — більше у них не було часу. За ці два тижні Ришарові стало краще. Восени вони пройшли ще шматок дороги — за наступні два тижні. А цієї осені вони йдуть уже вчетверте — і знову мають два тижні часу. Прогнози лікарів не справдилися. Ришар живий. Живіший, ніж будь-коли. При своєму розумі. Іти, щоб жити. Скільки тут уже було таких історій? Скільки їх іще буде?...У церкві також бачимо Ришара й Катрін. Ришар отримує благословення і плаче. Не має значення, що він нічого не знає про Бога. Зате Бог знає про нього все."
*****
"Якщо вже йдеш уперед, не треба шкодувати за тим, що залишаєш позаду. Такі правила дороги."
*****
"Цікаво, що нам подобаються ті випробування, які ми самі собі придумуємо. І не подобаються ті, які нам пропонують."
*****
" «Ми ще сюди повернемося?»
«Ви дуже часто повертатиметеся сюди у думках. Може, щодня. Не забувай, що деякі речі можна здійснити тільки один раз. Можливо, цю дорогу пройдуть ваші діти й онуки — як пам’ять про вас. Можливо, її пройдуть люди, яких надихнув ваш досвід. Це важливіше, аніж те, чи ви сюди повернетеся. Покажи цю дорогу іншим. Не залишай її тільки для себе. Поділися нею. Нехай вона стане подарунком для інших. Ти ж хочеш цього?»
«Хочу».
«Те, чого прагнеш чистим серцем, здійснюється. Тільки будь щедрою. Ділися тим, що маєш, з іншими. І все у твоєму житті буде. Усе, чого ти хочеш. Розумієш? Усе, чого хочеш».
Здається, я задрімала. І мені приснилася прабабуня Параскева. Вперше у житті. Такий теплий сон."
*****
"Більшість із паломників так досі нічого й не зрозуміли про дорогу. Це не страшно. Якщо вже вони сюди потрапили, зрозуміють. Хто за п’ять років. Хто за десять. А хтось, може, й післязавтра. Але таких майже не буває. Думають, що це вони самі все вирішили й спланували: купили квитки, обрали маршрут, заробили грошей. І знають, навіщо їм це потрібно. А річ не в тому, зовсім не в тому. Цю дорогу не пройдеш, якщо тебе на неї не покликали, — бо твоє завдання її пройти, щоб прийти до внутрішніх перемін. А цей шлях повільний. Такий повільний, що на ньому найкраще не поспішати. Ходу паломників багато що сповільнює: натерті ноги, біль у суглобах, невиспаність, рясний дощ, мокре взуття. І втома, через яку тіло цілковито оновлюється. Але це тільки те, що видно. Про що можна розповісти. Найцікавіше те, чого не видно. Що лежить, як зерня у землі. Чекає свого часу, щоб прорости."
*****
"Підіймаємось у наш притулок. Якась паломниця несподівано дарує нам по йогурту. Каже, що вона купила кілька йогуртів, щоб комусь подарувати. А ми забули щось купити на завтра на сніданок. Про нас несподівано подбала інша незнайома нам людина.
Світ переповнений подарунками й чудесами. Різні руки простягаються до нас. Діляться тим, що мають."
December 11, 2018
за обсягом книжка така, що можна було б прочитати за один день. однак від самого початку хотілось розтягувати процес читання/подорожі Каміно якомога довше. зізнаюсь чесно - плакала на кожній сторінці. Каміно - це моя давня мрія, яку поки що не вдалось наживо здійснити. можливо, ніколи й не вдастся, бо є в житті важливіші пріорітети. але завдяки цій книжці я її все-таки пройшла. неначі відчула іспанське каміння під власними ногами. і скинула вантаж власних гріхів на горі Покаяння. змила важкість і втому в безмежному океані на мисі Фіністерра. обіймала святого Якова в тиші собору. розділила дах і вечерю з безліччю знайомих незнайомців. любила, втрачала, плакала і сміялась разом з іншими паломниками. і привезла з собою додому власну, хоч і невидиму мушлю. ось така вона, ця книжка. чарівна
June 5, 2023
Як і з будь-якими мемуарами багато що у читацькому досвіді залежить від того, чи близькі читачеві авторські рефлексії.
У Дзвінки Матіяш вийшла безперечно цікава книга про Шлях. Варто однак брати до уваги, що релігійне підґрунтя та аспект тут на першому місці - і якщо ви ок із цим, сміливо беріть книжку в руки.
У Дзвінки Матіяш вийшла безперечно цікава книга про Шлях. Варто однак брати до уваги, що релігійне підґрунтя та аспект тут на першому місці - і якщо ви ок із цим, сміливо беріть книжку в руки.
May 30, 2025
Книга трохи занудна в темпі — можливо, саме тому вона так ефективно "прочищає думки". У ній не стільки сюжет, скільки подорож усередину себе. Автор неспішно, крок за кроком, веде читача дорогою зовнішньою та внутрішньою — і саме в цій повільності, тиші та буденності відкривається її глибина.
Це книга не для швидкого проковтування, а для тих, хто шукає нагоди зупинитися, озирнутися, почути себе. Вона м’яко, без нав’язування, підштовхує до переосмислення життя.
Це книга не для швидкого проковтування, а для тих, хто шукає нагоди зупинитися, озирнутися, почути себе. Вона м’яко, без нав’язування, підштовхує до переосмислення життя.
August 2, 2017
Дуже щира і натхненна розповідь про досвід мандрівки Каміно-де-Сантьяґо. Своєрідний тревелбук, сповнений особливими сенсами, збагачений особливими зустрічами і зупинками. Шлях святого Якова важкий, але він злегшує душу, і це відчутно навіть зі сторінок книжки. Цей текст дійсно надихає на паломництво, й не в останню чергу завдяки майстерному слову Дзвінки.
November 20, 2019
Це - майже як самому пройти ці 900 км.
Але в той же час ні. Багато чого авторка розповіла, але так само багато й приховала. Звісно ж, аби ці таїни зрозуміти самому, своїми ногами на Каміно.
Але в той же час ні. Багато чого авторка розповіла, але так само багато й приховала. Звісно ж, аби ці таїни зрозуміти самому, своїми ногами на Каміно.
December 14, 2020
Чудова книга. Таке враження, що сам проходиш дорогу та проживаєш дні паломництва.
August 30, 2020
Дуже тепла книга про важливість духовного
March 30, 2018
Дорога святого Якова — це відомий з часів Середньовіччя паломницький шлях, яким щороку простують тисячі людей з усього світу. Восени 2013 року вона пройшла цей легендарний маршрут разом із чоловіком Євгеном. Про цей надзвичайно важливий мандрівний і духовний досвід письменниця розповіла у цій книжці. І вона, як і всі тексти Дзвінки Матіяш, по вінця наповнена Світлом.
«Дорога святого Якова» — це щось середнє між путівником, мандрівними нотатками і сповіддю людини, яка пережила дуже важливі духовні перетворення і одкровення. Це опис самої Дороги, позначеної жовтими мушлями, — з її скелястими ділянками, каштановими гаями і полянами крокусів, з виноградниками та садами. Це розповіді про всі тих людей, які стрічаються на шляху — юних і зовсім літніх, тих, хто вийшов на шлях, бо любить ходити пішки, і тих, хто робить це заради здоров’я близьких чи задля близькості з Богом, тих, хто мандрує парами чи наодинці. Це вечори, ночі і ранки, проведені у притулках для паломників — одні з гостинними госпітальєро, смачною їжею і відносним комфортом, інші — з людьми, які, мабуть, не зовсім щиро прийняли служіння у притулках, тому виконують його абияк, але і за перших, і за других пілігрими вдячні Дорозі. Це, зрештою, надзвичайно зворушливі і глибокі історії-одкровення, розказані передусім авторкою, але до її голосу додаються голоси інших подорожніх — чи то справжніх, чи то нафантазованих, та усім їм віриш.
Ця книга — не зовсім тревелог, бо подорож хоча й є визначальною, та важлива у ній не стільки те, що ти побачиш довкола, скільки те, що відкриєш у собі. Вміння приймати із вдячністю добре і не дуже, бути терплячою людиною, відкривати в своєму серці нескінченне джерело любові — роздумам про ці речі присвячено не менше тексту, аніж опису дороги, але вони так само важливі й цікаві, як і факти про міста і місця, які проминають подорожні, історії про святого Якова та інших святих, думки про яких несуть у серцях пілігрими.
Ця книга ідеальна для передвеликоднього читання. Від неї серце наповнюється світлом і мудрістю, молитвами і прагненнями робити все з добром і любов’ю.
«Мудра старість уміє молитися. Немудра старість нарікає»
«Не має значення, що він нічого не знає про Бога. Зате Бог знає про нього все»
«Дорога святого Якова» — це щось середнє між путівником, мандрівними нотатками і сповіддю людини, яка пережила дуже важливі духовні перетворення і одкровення. Це опис самої Дороги, позначеної жовтими мушлями, — з її скелястими ділянками, каштановими гаями і полянами крокусів, з виноградниками та садами. Це розповіді про всі тих людей, які стрічаються на шляху — юних і зовсім літніх, тих, хто вийшов на шлях, бо любить ходити пішки, і тих, хто робить це заради здоров’я близьких чи задля близькості з Богом, тих, хто мандрує парами чи наодинці. Це вечори, ночі і ранки, проведені у притулках для паломників — одні з гостинними госпітальєро, смачною їжею і відносним комфортом, інші — з людьми, які, мабуть, не зовсім щиро прийняли служіння у притулках, тому виконують його абияк, але і за перших, і за других пілігрими вдячні Дорозі. Це, зрештою, надзвичайно зворушливі і глибокі історії-одкровення, розказані передусім авторкою, але до її голосу додаються голоси інших подорожніх — чи то справжніх, чи то нафантазованих, та усім їм віриш.
Ця книга — не зовсім тревелог, бо подорож хоча й є визначальною, та важлива у ній не стільки те, що ти побачиш довкола, скільки те, що відкриєш у собі. Вміння приймати із вдячністю добре і не дуже, бути терплячою людиною, відкривати в своєму серці нескінченне джерело любові — роздумам про ці речі присвячено не менше тексту, аніж опису дороги, але вони так само важливі й цікаві, як і факти про міста і місця, які проминають подорожні, історії про святого Якова та інших святих, думки про яких несуть у серцях пілігрими.
Ця книга ідеальна для передвеликоднього читання. Від неї серце наповнюється світлом і мудрістю, молитвами і прагненнями робити все з добром і любов’ю.
«Мудра старість уміє молитися. Немудра старість нарікає»
«Не має значення, що він нічого не знає про Бога. Зате Бог знає про нього все»
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 5, 2025
SV88 là nhà cái cá cược trực tuyến uy tín, cung cấp đầy đủ các trò chơi từ live casino, game bài đến lô đề với tỷ lệ thắng cao. Người chơi được trải nghiệm giao diện thân thiện, bảo mật tối đa và nạp rút nhanh chóng. Đăng ký ngay tại trang chủ chính thức https://sv88.academy/ để tham gia cá cược hôm nay.
Thông tin chi tiết:
Website: https://sv88.academy/
Số điện thoại: 0338582545
Email: sv88academy@gmail.com
Địa chỉ: 9 Hẻm 334, Tây Thạnh, Tân Phú, Hồ Chí Minh, Việt Nam
Từ khoá liên quan: sv88, sv88 đá gà trực tiếp, trang chủ sv88, nhà cái sv88
Tags: #SV88, #da_ga_sv88 #nha_cai_SV88 #sv88vip
https://www.facebook.com/siin88com/
https://x.com/siin88com
https://www.linkedin.com/in/siin88com/
https://www.openstreetmap.org/user/red88viensuinanofast
https://www.threads.net/@asia9fun
https://scholar.google.com/citations?user=RmYvGZcAAAAJ&hl=vi
https://www.gta5-mods.com/users/siin88com
https://experienceleaguecommunities.adobe.com/t5/user/viewprofilepage/user-id/18048177
https://bit.ly/m/animeshoes
https://substance3d.adobe.com/community-assets/profile/org.adobe.user:76F61D6D65B78AC40A495FD3@AdobeID
https://community.hubspot.com/t5/user/viewprofilepage/user-id/883669
https://animeshoes.bandcamp.com/album/anime-shoes
Thông tin chi tiết:
Website: https://sv88.academy/
Số điện thoại: 0338582545
Email: sv88academy@gmail.com
Địa chỉ: 9 Hẻm 334, Tây Thạnh, Tân Phú, Hồ Chí Minh, Việt Nam
Từ khoá liên quan: sv88, sv88 đá gà trực tiếp, trang chủ sv88, nhà cái sv88
Tags: #SV88, #da_ga_sv88 #nha_cai_SV88 #sv88vip
https://www.facebook.com/siin88com/
https://x.com/siin88com
https://www.linkedin.com/in/siin88com/
https://www.openstreetmap.org/user/red88viensuinanofast
https://www.threads.net/@asia9fun
https://scholar.google.com/citations?user=RmYvGZcAAAAJ&hl=vi
https://www.gta5-mods.com/users/siin88com
https://experienceleaguecommunities.adobe.com/t5/user/viewprofilepage/user-id/18048177
https://bit.ly/m/animeshoes
https://substance3d.adobe.com/community-assets/profile/org.adobe.user:76F61D6D65B78AC40A495FD3@AdobeID
https://community.hubspot.com/t5/user/viewprofilepage/user-id/883669
https://animeshoes.bandcamp.com/album/anime-shoes
January 27, 2022
Книжка починається як мальовничий опис шляху, показує зусилля і біль, долаючи який авторка знаходить відповіді на важливі для себе питання, але поступово все більше акцент змішується на рефлексію автора. І все б нічого, якби не повчально-батьківський спосіб подачі думок.
Також серед тексту з‘являються глави написані від імені чоловіка який описує свій шлях і хвору дівчинку про яку думає. Ні тобі зав‘язки, ні пояснень. Довелося перечитати попередні 10 сторінок ще раз, здалося що я щось пропустив. Оповідь йшла від жінки, яка іде з своїм чоловіком, аж ось без прелюдій і пояснень про себе розповідає якийсь чоловік.
Часто складається враження, що вторка дивиться зверхньо на тих хто іде шляхом святого Якова - «Більшість із паломників так досі нічого й не зрозуміли про дорогу.»
Це читається в багатьох рядках. Вище за себе вона ставить тільки бога, але чомусь багатьох вона вважає ще недосвідченими, тими що не зрозуміли для чого вони йдуть сюди, для чого взагалі живуть тощо.
Ця книга має зайти людям релігійним і навряд справить враження на поціновувачів літератури.
Також серед тексту з‘являються глави написані від імені чоловіка який описує свій шлях і хвору дівчинку про яку думає. Ні тобі зав‘язки, ні пояснень. Довелося перечитати попередні 10 сторінок ще раз, здалося що я щось пропустив. Оповідь йшла від жінки, яка іде з своїм чоловіком, аж ось без прелюдій і пояснень про себе розповідає якийсь чоловік.
Часто складається враження, що вторка дивиться зверхньо на тих хто іде шляхом святого Якова - «Більшість із паломників так досі нічого й не зрозуміли про дорогу.»
Це читається в багатьох рядках. Вище за себе вона ставить тільки бога, але чомусь багатьох вона вважає ще недосвідченими, тими що не зрозуміли для чого вони йдуть сюди, для чого взагалі живуть тощо.
Ця книга має зайти людям релігійним і навряд справить враження на поціновувачів літератури.
July 19, 2022
Я почала читати цю книжку, коли сиділа в літаку дорогою на Каміно, продовжила читати в літаку дорогою додому і дочитала в гамаку в своєму садку. Щемкі теплі дуже м'які відчуття, обожнюю як авторка поєднала свою українську душу і переживання війни з проходженням Каміно. і зрезонувало те, що наша країна болить, і що ми всі маємо, якщо можемо, принести в неї частку любові. Я мала саме такий намір - принести частку любові з Каміно додому. Вдячна за книжку і за те, як вона також підсумувала мій досвід. я пройшла лише Каміно Прімітіво 102 км, але після книжки Дзвінки хочу повернутися на повний маршрут. Варто читати і варто йти.
January 6, 2025
Не знаю чому, але мені було важко читати цю книгу. Її читала, як долала свій Каміно. Дещо дуже зворушувало, дещо дратувало (як Владімир із Твері).
Напевно враховуючи події, які зараз відбуваються, я б перед друком книги у 2024 повикидала подібних персонажів, оскільки мені байдуже на їх думки і переживання.
Щось мені не вистачило у книзі. Я скорше хотіла бачити, як довідник його. А маємо почуття та роздуми авторки. Але це суто моє субʼєктивне враження. Книга дуже прямолінійна без спалахів і падінь. Напевно щось такого я прагнула б
Напевно враховуючи події, які зараз відбуваються, я б перед друком книги у 2024 повикидала подібних персонажів, оскільки мені байдуже на їх думки і переживання.
Щось мені не вистачило у книзі. Я скорше хотіла бачити, як довідник його. А маємо почуття та роздуми авторки. Але це суто моє субʼєктивне враження. Книга дуже прямолінійна без спалахів і падінь. Напевно щось такого я прагнула б
April 15, 2025
Текст Дзвінки Матіяш читається так, ніби ти обережно перебираєш намистинки. Її слова завжди мають у собі містичний (релігійний) досвід, а від цього такі спокійні та добрі.
Особистий досвід від дороги переплітається з вигаданими історіями, які цілком могли існувати, і в той ж час вони доповнюють роздуми.
Єдине, що хочеться підкреслити - це те, що хоч це і перевидання, редактори, певно, вирішили не перечитувати текст, а просто під новою обкладинкою випустити, через що зустрічаються то пропуски розділових знаків, то не ті літери тощо.
Особистий досвід від дороги переплітається з вигаданими історіями, які цілком могли існувати, і в той ж час вони доповнюють роздуми.
Єдине, що хочеться підкреслити - це те, що хоч це і перевидання, редактори, певно, вирішили не перечитувати текст, а просто під новою обкладинкою випустити, через що зустрічаються то пропуски розділових знаків, то не ті літери тощо.
July 3, 2025
Книга потрапила до моїх рук через місяць після того, як я пройшла свою дорогу святого Якова. Було приємно згадати шлях і те, що на ньому сталося. Оповідь добра, світла, без драм. Зачепив момент з дітьми загиблих військових - плакала. Однак мені не сподобався стиль авторки, якось так просто написано. Хотілося більше образів, речень, на яких пливеш, а тут більше репортажистика: дійшли туди, їли те, спали так. Можливо, коли книга була написаною і більшість наших громадян навіть не знали про цей шлях це було цікавим - почитати про такі деталі, зараз же хочеться чогось глибшого.
September 21, 2018
Дуже спокійна, розмірена книга. І в той же час наповнена історіями та деталями, які розчулюють, надихають, які ти розумієш серцем. Я б не сказала, що це книга, яка одразу штовхає йти дорогою святого Якова без роздумів, вона описує реальність, з якою ти зіткнешся в дорозі. Це книга для свідомого вибору йти шляхом святого Якова чи ні.
May 5, 2022
Мало про сам шлях і багато рефлексії й спогадів.
Дуже плутало те, що частина тексту була написана чоловіком, а частина - жінкою.
Мій Каміно був для мене цікавішим за читання цієї книги, хоча, звичайно, було приємно у думках повернутися у ті прекрасні місця.
Дуже плутало те, що частина тексту була написана чоловіком, а частина - жінкою.
Мій Каміно був для мене цікавішим за читання цієї книги, хоча, звичайно, було приємно у думках повернутися у ті прекрасні місця.
January 13, 2025
я очікувала книгу про Каміно, але отримала книгу про духовні переживання людини на Каміно. місцями зворушливо, місцями довго, багато спогадів про інші місця та часи - дивовижно, але все ж цій історії вдалося мене захопити.
окремий лайк за гарне оформлення з фото.
окремий лайк за гарне оформлення з фото.
March 11, 2025
Книга дуже неспішна, мабуть як шлях святого Якова. Стиль мені нагадав притчі. Дивні моменти з думками інших людей - воно якось не було органічно. Але найбільш суперечливою була постать Влідіміра. Після повномасштабки читати неприємно.
July 30, 2019
Мотивує. Надихає. Наче з кожною сторінкою сама мандрую дорогою св Якова.
Displaying 1 - 30 of 35 reviews