Це історії про тугу за подорожами. за короткими і не дуже. за подорожами, у яких дорога важить більше за пункт призначення. за подорожами, що передбачають конкретику валізи чи кишені, периметр вікна чи простирадла на ліжку. за подорожами, які пробачають прості забаганки і завше мають хвилину на вино та друзів.
Дуже прикольні enjambments і взагалі поезія коротких рядків, які чи то розбивають думку на найменші смислові одиниці - розкадровку, чи то подих при читанні - на пожадливе коротке хапання повітря. (По-моєму, в масі своїй у нас значно довшими рядками пишуть, та?)
Наскрізна тема про те, як саме досвід починає перетворюватися на естетичний факт (акт споглядання, повторюваність): Рим існував лише для того, Щоб у найспекотніший день липня жінка в босоніжках із найтоншої шкіри пітона мочила ноги в фонтані на Площі Іспанії. Фонтан скидався на човен. Роздуми про навігацію - на роман про морську хворобу. Очі чоловіків - на фотоапарати. А вона - на чорно-білий знімок над моїм письмовим столом. (ст.14)
Якось ніби - спадщина романтизму - мистецтво визначається як те, що оригінальне й відтворенню не підлягає, а тут саме акти повторення перетворюють новину на рукопис (які не горять), перетворюють факт у доконаному способі на повторюване мистецьке тривання в недоконаному: Падають не ті літаки, у яких я читаю газети і мащу білий хліб маслом. Падають інші. Встигають вибухнути і торкнутися трави на летовищі, потім ще раз, і ще раз, і ще раз, але вже за спиною жінки в синьому костюмі, на кілометрах плівки, у круглих чорних скринях, які не горять. (ст.18)