Дія нового документально-фантастичного роману Юрія Щербака "Зброя судного дня" відбувається в 2014-2015 роках, коли вирішується доля України: щоб зупинити російську агресію, група українських патріотів намагається таємно створити ядерну зброю.
Роман написано в суворій, епічній стилістиці апокаліптичного пророцтва - фантазія автора може стати реальністю історії.
Ukrainian writer, screenwriter, publicist, epidemiologist, politician, diplomat, and environmental activist. Doctor of Medicine (1983), Laureate of Y. Yanovsky Literary Prize (1984) and O. Dovzhenko State Prize (1984).
На обкладинці нового видання 2024 року написано, що це- документально-фантастичний роман. Документальний - так, бо дуже цікаво і точно описані буремні події 2014-2015 років в Україні + додано безліч фактів і інформації про функціонування ядерної зброї- в Україні і загалом. Чи це фантастичний роман? Я не знаю. До болю правдиво пише автор про наші сумні реалії, про російських зрадників на ключових посадах в українській політиці і війську, про кризу ідентичності на Донбасі, про ненависть до всього українського…
Ретроспективно аналізуючи події 2014-2015 зараз я просто в шоці, як ми змогли як держава вижити у цій ситуації, як змогли втриматися, як ми змогли… читаючи книгу помітно, який Дамоклів меч висів над нами.
Вкотре щиро дивуюся і захоплююся гострим розумом пана Щербака, який дивитися наче у майбутнє коли пише свої твори. Роман написано 2015 і автор по свіжих слідах дуже влучно вловив настрої після майданної України і подальший розвиток подій.
Як і у попередніх книгах, моя критика буде лише жіночому аспекту. У творі помітний патріархальний вайб з усіма цими «юними сповненими жаги тільцями» і тп. Всі жіночі персонажі максимально сірі, неприємні або дратівливі і звісно всі вони обслуговують чоловіків.
Автор вміє створювати моїх крашів. У кожній його книзі знайдеться хтось для мене. І ця книга з Глібом Голубком - не виключення 🤭
Одним словом, читати всім!
«Щастя, перетворюючись на спогади, перестає бути щастям, бо приносить біль», — подумав старий. Від згорілого щастя лишається гіркий попіл.
«Улюблена українська гра. Переможець отримує владу, але втрачає державу. Українська багатоходівка, в фіналі якої виграє Путін.»
Утопія, яка цілком може із нами статися. Мені сподобалось, що зʼявляються деякі герої із «Часу Смертихристів», хоч ця робота значно відрізняється. Здається, автор заховав тут більше, ніж видається після першого прочитання. Читати цю книжку в березні 2025 - це своєрідний спойлер і терапія одночасно, бо коли справи у міжнародній політиці уже не можуть іти гірше, тоді зʼявляється пан Щербак зі своїми громіздкими передбаченнями…
Це напружений і дуже актуальний твір, який змушує задуматися про глобальні загрози, політику та майбутнє людства. Автор вміє створити атмосферу тривоги й реалістичності, через що події сприймаються особливо гостро.
Водночас під час читання мене неприємно зачепило ставлення до жіночих образів. Два моменти котрі не впливають на сюжет, але жінка описана як незрозуміло що: опис памʼятника Ользі та хвора дівчинка дитина. Пару речень але автор не забув підкреслити недолугість образ жінки.