What do you think?
Rate this book
The Game of Saturn: Decoding the Sola-Busca tarocchi
The Game of Saturn is the first full length, scholarly study of the enigmatic Renaissance masterwork known as the Sola-Busca tarot. It reveals the existence of a pagan liturgical and ritual tradition active amongst members of the Renaissance elite and encoded within the deck. Beneath its beautifully decorated surface, its imagery ranges from the obscure to the grotesque; we encounter scenes of homoeroticism, wounding, immolation and decapitation redolent of hidden meanings, violent transformations and obscure rites.
For the first time in over five hundred years, the clues embedded within the cards reveal a dark Gnostic grimoire replete with pagan theurgical and astral magical rites. Careful analysis demonstrates that the presiding deity of this ‘cult object’ is none other than the Gnostic demiurge in its most archaic and violent form: the Afro-Levantine serpent-dragon, Ba’al Hammon, also known as Kronos and Saturn, though more notoriously as the biblical Moloch, the devourer of children.
Conveyed from Constantinople to Italy in the dying years of the Byzantine Empire, the pagan Platonist George Gemistos Plethon sought to ensure the survival of the living essence of Neoplatonic theurgy by transplanting it to the elite families of the Italian Renaissance. Within that violent and sorcerous milieu, Plethon’s vision of a theurgically enlightened elite mutated into its dark shadow – a Saturnian brotherhood, operating within a cosmology of predation, which sought to channel the draconian current to preserve elite wealth, power and control. This development marks the birth of an ‘illumined elite’ over three centuries before Adam Weishaupt’s ‘Illuminati.’ The deck captures the essence of this magical tradition and constitutes a Western terma whose talismanic properties may serve to establish an initiatory link with the current.
This work fully explores the historical context for the deck’s creation against the background of tense Ferrarese-Venetian diplomatic intrigue and espionage. The recovery of the deck’s encoded narratives constitutes a significant contribution to Renaissance scholarship, art history, tarot studies and the history of Western esotericism.
For the first time in over five hundred years, the clues embedded within the cards reveal a dark Gnostic grimoire replete with pagan theurgical and astral magical rites. Careful analysis demonstrates that the presiding deity of this ‘cult object’ is none other than the Gnostic demiurge in its most archaic and violent form: the Afro-Levantine serpent-dragon, Ba’al Hammon, also known as Kronos and Saturn, though more notoriously as the biblical Moloch, the devourer of children.
Conveyed from Constantinople to Italy in the dying years of the Byzantine Empire, the pagan Platonist George Gemistos Plethon sought to ensure the survival of the living essence of Neoplatonic theurgy by transplanting it to the elite families of the Italian Renaissance. Within that violent and sorcerous milieu, Plethon’s vision of a theurgically enlightened elite mutated into its dark shadow – a Saturnian brotherhood, operating within a cosmology of predation, which sought to channel the draconian current to preserve elite wealth, power and control. This development marks the birth of an ‘illumined elite’ over three centuries before Adam Weishaupt’s ‘Illuminati.’ The deck captures the essence of this magical tradition and constitutes a Western terma whose talismanic properties may serve to establish an initiatory link with the current.
This work fully explores the historical context for the deck’s creation against the background of tense Ferrarese-Venetian diplomatic intrigue and espionage. The recovery of the deck’s encoded narratives constitutes a significant contribution to Renaissance scholarship, art history, tarot studies and the history of Western esotericism.
320 pages, Paperback
Published June 1, 2017
20 people are currently reading
468 people want to read
About the author
Peter Mark Adams
12 books48 followersPeter Mark Adams is an author, poet and essayist specialising in the ethnography of ritual, sacred landscapes, esotericism, consciousness and healing.
Peter’s non-fiction has been published by Inner Traditions and Scarlet Imprint; his literary prose and poetry regularly appears in Corbel Stone Press’ literary journal, ‘Reliquiae: Journal of Landscape, Nature & Mythology’.
“I have always had an acute sensitivity to subtle energies & fields; a sense of distinct and powerful presences; of events about to unfold and of the changes in atmosphere that accompany prescience & synchronicities. I grew up in East Africa. In my early teens I took to the roads, walking alone, hitch hiking & sleeping rough, to walk the ancient pathways & visit the ancient sites of England.
As a Philosophy BA Hons. student I specialised in formal logic, the philosophy of science and the theory of meaning; in parallel and since graduating I have continued to make an extensive study of literature, art and modernism.”
“My esoteric affiliations have been formed over the course of fifty years through a mixture of both Eastern and Western traditions including Shotokan Karate, Tai Chi, Vajrayana, Kabbalistic and Thelemic ritual. My partner and I have shared an energy healing practice for the last 20 years focusing on energy and meridian therapies, breathwork and meditation. I am an Associate Member of the European Society for the Study of Western Esotericism (ESSWE).”
Bibliography
Books
The Healing Field: Energy, Consciousness & Transformation. Inner Traditions (forthcoming 2020)
Mystai: Dancing out the Mysteries of Dionysos. Scarlet Imprint (2019)
A Guide to the Trumps and Court Cards of the Sola-Busca Tarocchi. Scarlet Imprint (2017)
The Game of Saturn: Decoding the Sola-Busca Tarocchi. Scarlet Imprint (2017)
Essays in Peer Reviewed Academic Journals
‘Ritual as Therapy: Steps towards an Ethnography of the Invisible.’ Paranthropology: The Journal of Anthropological Approaches to the Paranormal, Volume 5, No 3 (2014).
‘Healing Interventions Involving Deceased Persons’. The Journal of Exceptional Experiences and Psychology, Volume 1, No 2 (2013).
‘Lord of the Flies: The Phenomenology of a Possession’. Paranthropology: The Journal of Anthropological Approaches to the Paranormal, Volume 4, No 3 (2013).
Literary Prose, Poetry & Book Reviews
‘On the Fourth Kind of Madness: A Palimpsest of Plato’s Phaedrus 249c-250c’ by Peter Mark Adams. A Beautiful Resistance Journal, August 2020.
‘Star Axis, New Mexico / Reflections’ by Peter Mark Adams. Reliquiae: Journal of Landscape & Nature, Vol.8 No.1, 2020.
‘Gobekli Tepe, 10,000 BCE / A Reading’ by Peter Mark Adams. Reliquiae: Journal of Landscape, Nature & Mythology, Vol.7 No.2, 2019.
‘The ‘Knowing-Field: Morphic Resonance and Egregores’ by Peter Mark Adams. Watkins Mind Body & Spirit Magazine. October 2019.
‘The Mistress of the Labyrinth’ by Peter Mark Adams. Reliquiae: Journal of Landscape, Nature & Mythology, Vol.7 No.1, 2019.
‘An Almost-Gone Radiance’ by Autumn Richardson. Poetry review by Peter Mark Adams on ‘The Poetry Shed’ April, 2019.
‘The Crane Dance’ by Peter Mark Adams. Reliquiae: Journal of Landscape, Nature & Mythology, Vol.6 2018.
Presentations & Talks
‘Mystai: Dancing out the Mysteries of Dionysos’. Treadwell’s Bookshop, London, October 2019
‘Elite Illuminism & Saturnian Ritual in Renaissance Italy’. Dew of Heaven: Ritual Magic Conference, Museum of Witchcraft and Magic, Boscastle, May 2018
‘The Game of Saturn: the Sola-Busca Tarocchi’, Treadwell’s Bookshop, London, April 2017
‘Ritual as Therapy: Steps Towards an Ethnography of the Invisible’, International Ritual Studies Symposium, Sah University, Istanbul, May 2014
‘Altered States / Parallel Worlds’, Brain to Consciousness Conference, Istanbul, May 2011
TV & Online Digital Media Appearances
‘Magical Egypt’. Documentary Series 3. Expert contributor on
Peter’s non-fiction has been published by Inner Traditions and Scarlet Imprint; his literary prose and poetry regularly appears in Corbel Stone Press’ literary journal, ‘Reliquiae: Journal of Landscape, Nature & Mythology’.
“I have always had an acute sensitivity to subtle energies & fields; a sense of distinct and powerful presences; of events about to unfold and of the changes in atmosphere that accompany prescience & synchronicities. I grew up in East Africa. In my early teens I took to the roads, walking alone, hitch hiking & sleeping rough, to walk the ancient pathways & visit the ancient sites of England.
As a Philosophy BA Hons. student I specialised in formal logic, the philosophy of science and the theory of meaning; in parallel and since graduating I have continued to make an extensive study of literature, art and modernism.”
“My esoteric affiliations have been formed over the course of fifty years through a mixture of both Eastern and Western traditions including Shotokan Karate, Tai Chi, Vajrayana, Kabbalistic and Thelemic ritual. My partner and I have shared an energy healing practice for the last 20 years focusing on energy and meridian therapies, breathwork and meditation. I am an Associate Member of the European Society for the Study of Western Esotericism (ESSWE).”
Bibliography
Books
The Healing Field: Energy, Consciousness & Transformation. Inner Traditions (forthcoming 2020)
Mystai: Dancing out the Mysteries of Dionysos. Scarlet Imprint (2019)
A Guide to the Trumps and Court Cards of the Sola-Busca Tarocchi. Scarlet Imprint (2017)
The Game of Saturn: Decoding the Sola-Busca Tarocchi. Scarlet Imprint (2017)
Essays in Peer Reviewed Academic Journals
‘Ritual as Therapy: Steps towards an Ethnography of the Invisible.’ Paranthropology: The Journal of Anthropological Approaches to the Paranormal, Volume 5, No 3 (2014).
‘Healing Interventions Involving Deceased Persons’. The Journal of Exceptional Experiences and Psychology, Volume 1, No 2 (2013).
‘Lord of the Flies: The Phenomenology of a Possession’. Paranthropology: The Journal of Anthropological Approaches to the Paranormal, Volume 4, No 3 (2013).
Literary Prose, Poetry & Book Reviews
‘On the Fourth Kind of Madness: A Palimpsest of Plato’s Phaedrus 249c-250c’ by Peter Mark Adams. A Beautiful Resistance Journal, August 2020.
‘Star Axis, New Mexico / Reflections’ by Peter Mark Adams. Reliquiae: Journal of Landscape & Nature, Vol.8 No.1, 2020.
‘Gobekli Tepe, 10,000 BCE / A Reading’ by Peter Mark Adams. Reliquiae: Journal of Landscape, Nature & Mythology, Vol.7 No.2, 2019.
‘The ‘Knowing-Field: Morphic Resonance and Egregores’ by Peter Mark Adams. Watkins Mind Body & Spirit Magazine. October 2019.
‘The Mistress of the Labyrinth’ by Peter Mark Adams. Reliquiae: Journal of Landscape, Nature & Mythology, Vol.7 No.1, 2019.
‘An Almost-Gone Radiance’ by Autumn Richardson. Poetry review by Peter Mark Adams on ‘The Poetry Shed’ April, 2019.
‘The Crane Dance’ by Peter Mark Adams. Reliquiae: Journal of Landscape, Nature & Mythology, Vol.6 2018.
Presentations & Talks
‘Mystai: Dancing out the Mysteries of Dionysos’. Treadwell’s Bookshop, London, October 2019
‘Elite Illuminism & Saturnian Ritual in Renaissance Italy’. Dew of Heaven: Ritual Magic Conference, Museum of Witchcraft and Magic, Boscastle, May 2018
‘The Game of Saturn: the Sola-Busca Tarocchi’, Treadwell’s Bookshop, London, April 2017
‘Ritual as Therapy: Steps Towards an Ethnography of the Invisible’, International Ritual Studies Symposium, Sah University, Istanbul, May 2014
‘Altered States / Parallel Worlds’, Brain to Consciousness Conference, Istanbul, May 2011
TV & Online Digital Media Appearances
‘Magical Egypt’. Documentary Series 3. Expert contributor on
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
April 13, 2020
An in-depth look at a very ideosyncratic and mysterious Sola-Busca Tarocchi, One of the oldest and complete decks with uniquely illustrated pips. In fact, you can see where Pamela Coleman-Smith got inspiration for some of her illustrations for the Rider-Waite deck. It is important to note that the Sola-Busca deck is not a conventional Tarot in the strict sense, as it's major arcana is quite different from most other decks. They are portrayals of significant historical and/or mythological figures. But what makes them significant? This is exactly what Peter Mark Adams tries to uncover in this book. The book is divided into 5 parts. The first part delves into the symbolism of the deck, and identifies certain mythological and astrological themes that keep reoccuring throughout the cards and how they tie together. When these different symbols and themes are taken together, Peter Mark Adams believes that the Sola-Busca Tarocchi is a product of a Cult of Ammon Saturn that was hiding out in Italy. The second part of the book looks at the significance of Ammon-Saturn and how it ties in with Ferrarese Court in the 15th century. The author goes further to suggest that the praxis of the cult is hidden within certain cards of the deck. This praxis and the cards related to it is what is explored in the third part. The fourth part tries to contextualize the cards themeselves. Who could have possibly designed them? Why were they made? etc. The final part is a summary that tries to tie everything together. It was an interesting read in that it offered a peek at an underground Hellenistic revival that was going on during the Renaissance in Italy. It was a very dangerous time to undermine the Church, yet it seems like it was a fairly substantial movement that involved many aristocrats. The book also highlights how Neoplatonism influenced Christianity, even while it was trying to become its own thing. As for the cards themselves, Peter Mark Adams makes a strong case for his theories, but the evidence that is provided is mostly circumstantial and interpretive, and hence, hard to prove beyond a doubt. Still, he does provide a working interpretation of the cards that seems cogent and hard to disagree with. It's clear that a lot of research went into his theories and conjectures, and they seem very plausible. I should mention that the production values of the book are gorgeous, with many color illustrations throughout the book, and great paper stock. It made for a very sumptuous reading experience. At the very least, it makes for a good read about a wicked set of cards!
September 7, 2017
I'm not entirely sure sure how to review this. It's one of the many occasions when having to rate something is completely unhelpful (though that's how the Good Read's Game of Saturn is played). On the one hand, 5* for the small press production values and dedication to quality (though the font with the distractingly weird 's' used for all indented quotes was an odd decision). It functions beautifully as a fine art book. On the other, the text see-saws between close readings of scholarly sources that back up Adams' theories and speculation based entirely on the author's own dissection of the images when such readings aren't available. No alternate theories about the Sola-Busca's origins and purpose are discussed (though Adams was very convincing on the former).
But it certainly provides a rich, well-founded portrait of an extraordinary group of people living through and trying to shape extraordinary times in a format that trumps (sorry) far more ostensibly scholarly books.
And anyone who's encountered the madder characters lurking in the shadows of that era (Carlo Gesualdo, I'm looking at you) cannot help but ask themselves "But what if...?"
Perhaps it contributes to a foundation myth for those who like to see themselves as the 'inheritors' of that long-passed Renaissance elite, thought I don't think that reflects the author's intentions in any form. The real inheritors are the Trumps, Putins and Assams and their hellspawn...but that's another story.
Ultimately, finishing this took a little perseverance at times. But for all it's longeurs, it's an unusual, engrossing and intelligent book about Tarot, researched and produced with a lot of dedication - and there aren't enough of those.
But it certainly provides a rich, well-founded portrait of an extraordinary group of people living through and trying to shape extraordinary times in a format that trumps (sorry) far more ostensibly scholarly books.
And anyone who's encountered the madder characters lurking in the shadows of that era (Carlo Gesualdo, I'm looking at you) cannot help but ask themselves "But what if...?"
Perhaps it contributes to a foundation myth for those who like to see themselves as the 'inheritors' of that long-passed Renaissance elite, thought I don't think that reflects the author's intentions in any form. The real inheritors are the Trumps, Putins and Assams and their hellspawn...but that's another story.
Ultimately, finishing this took a little perseverance at times. But for all it's longeurs, it's an unusual, engrossing and intelligent book about Tarot, researched and produced with a lot of dedication - and there aren't enough of those.
August 31, 2025
"Гра Сатурна."
Пітер Марк Адамс
"В епоху Відродження позиціонування астрології та магії, як і зараз, було джерелом розбрату між скептиками та віруючими. Воно також було джерелом розбрату між практиками, в основному ченцями і священиками, і інквізиторами Церкви. Церква заборонила церемоніальну магію на тій підставі, що вона пов'язана з укладанням договорів із демонами. Герметики епохи Відродження, перш за все Марсіліо Фічіно, прагнули примирити зоряну магію з християнством, переосмислюючи питання з точки зору протистояння між природною і демонічною магією. Фічіно стверджував, що оскільки зоряна магія використовує лише власні, властиві їм якості природних об'єктів, вона не пов'язана з демонічними сутностями і тому сумісна з християнством. Очевидно що, у Церкви, за поважною причиною, були труднощі з ухваленням цієї пропозиції.
Оскільки церемоніальна магія вимагала певної освіченості, великих досліджень, знання астрології та ритуалів, а також доступу до відповідних текстів і ритуальних знарядь, її практики часто становили дуже вузьке коло.
Некроманти зазвичай були церковниками, включаючи сюди учнів університетів і деяку незначну кількість чоловіків - найчастіше, ченців, членів різних релігійних ордерів, або єпископів похмурі постаті, яких Річард Кікефер називає «темним духовенством».
Пітер Марк Адамс "Гра Сатурна"
"Існувала алхімія державного управління, що передавалась обраними вчителями за допомогою усного вчення, яка, як вважається, містила всі секрети, таємну імперію, яку повинен був знати успішний принц ... Як переконані багато хто з їх противників, заповзятливі державні діячі ... були практиками цього сатанинського вчення."
Е. Рінґмар "Механіка модернізму в Європі Ренесансу"
"... марнославні астрологи, які передбачають таємні речі як їм заманеться ... нерозумно пророкують смерть князів ... породжують ідеї, які створюють хаос у цих державах і князівствах."
М. Аззоліні "Політичне використання астрології: передбачення хворіб та смерті принців, королів та пап в італійському Ренесансі"
Основна ідея книги така - таро Сола Буска створювалося, як колода для темної магії для впливу на суперників дому Д'Есте. В її символіці фігурує набір ідей, які Марк Адамс називає "Карфаґенським тезисом": мілітарно-магічна символіка мітраїзму, домінація головного Карфаґенського божества Амона (Мотлоха, Сатурна). Космологія колоди взята з окульних текстів того часу: "Тимея" Платона і трактату "Про печеру німф" Порфірія, а також з праць візантійського філософа Геміста Пліфона. Використовується також символіка "шкідливих" зірок з "Пікатрикса". Власники колоди сповідували "фатальний гностицизм" і були таємною общиною, яка практикувала церемонійну магію.
Складно? Заплутано?
Далі - складніше. Автор шосили намагається прив'язати практично всі карти до символіки Карфаґену, чого лише вартують докази зв'язку Александрв Македонського з Драконом-Амоном-Нектанебом.
Не обійшлося і без Гностицизму і цитування моєї улюбленої "Книги Еноха" зі згадкою Азазеля-Сем'язи-Люцифера та породжених ними нефілімами, до яких Адамс відносить Німрода і Навуходоносора - двоє зображені на колоді. Мало того, зображення Навуходоносора безпосередньо пов'язується з фігурою ув'язненого по груди в Пеклі Сатани з "Комедії" Данте!
Автор безконечно бомбардує читача цитатами, посиланнями, що разу химернішими відкриттями, деякі з них виглядають напрочуд логічними, інші - притягнуті за вуха.
Цілковито довіряти Адамсу важко, наприклад,його опис переходу обряду поклоніння Баал Хаммону в Сатурналії, як обряд евокації при облозі Карфаґену виглядає, як фантазія на тему, а не реальне історичне явище.
Але реєстр покликань во істину вражає: від Платона, Овідія, Макробія і Плутарха до Ґрейвса, Пановскі, Еліаде і Фрейзера.
Я особисто додав у свій рідлист близько двадцяти цікавих і до того не відомих книг
Обкладинка книги теж особлива - сфера розділена на чотири частини з драконом всередині. За Марком Адамсом це символ четвертої сфери - Сонця і порталів входу і виходу душ. Дракон в даному контексті є Деміргом, лихим сторожем душ, символом Марса і Сатурна-Амона.
"Злиття образів барана і Кроноса-Сатурна відбувається тільки в одному контексті: еллінізованого зображення карфагенського бога Ба'ал Хаммона більш відомого в Біблії як древній афро-левантійський бог, званий Молох. Це ім'я не було справжнім ім'ям бога, а швидше вказувало на його характерну форму жертвопринесення - молк, що включає жертвопринесення дітей у жертовних вогнях бога.
Афро-левантійському Ба'ал Хаммону або Аммону поклонялися під різними іменами по всьому Середземномор'ю, по всій Анатолії і на Близькому Сході, по всій Північній Африці і далеко вгору по долині Нілу, в Нубії. Єгипетські жерці об'єднали це божество зі своїм власним богом Сонця Ра, що сформувало складове божество Амона-Ра. Амон-Ра у свою чергу асимілювався в грецькому пантеоні колоністами Кірени як Зевс-Аммон.
Що ж стосується скрученого в коло дракона, або Уробороса, якого Сатурн тримає на карті Мантеньї, римський антиквар 5-го століття нашої ери, Макробій, надав наступний опис:
"Оскільки всесвіт завжди знаходиться в русі, обертаючись по колу і повертаючись до себе в тому місці, де він почався ... саме з цієї причини фінікійці у своїх священних обрядах ... зображували бога в образі змія, згорнутого спіраллю , що ковтає свій власний хвіст, як видиме зображення всесвіту."
Цей параграф встановлює літературний зв'язок не тільки між Аммоном-Сатурном і формою змія-дракона, а й з універсальною символікою змія-дракона, що ковтає свій власний хвіст. Відповідно до багатозначності, що використовується у всій колоді, карту також можна інтерпретувати як уявлення одного з семи класичних планетарних розумів. Звертаючись ще раз до «Пікатрікс», ми дізнаємося, що якості Сатурна корисні, коли «ви хочете щось знищити і заподіяти зло», для «перешкоди руху, приховування невинності» і, нарешті, для «руйнування міст».
Звісно, що, коли читаємо праці про окультизм Ренесансу, обов'язково натрапляємо на два імена: Марсіліо Фічіно та Геміста Пліфона. Марк Адамс навіть вважає, що портрет Пліфона можна знайти на Десятці Кубків колоди!
Цитується також гімн Протогоносу, божеству ІАО, який Пліфон приніс у Європу з Візантії:
ORPHIC HYMN TO PROTOGONUS
I invoke Protogonus, of a double nature, great, wandering through the ether,
Egg-born, rejoicing in thy golden wings,
Having the countenance of a bull, the procreator of the blessed gods and mortal men,
The renowned Light, the far-celebrated Ericepæus,
Ineffable, occult, impetuous, all-glittering strength;
Who scatterest the twilight clouds of darkness from the eyes,
And roamest throughout the world upon the flight of thy wings,
Who bringest forth the pure and brilliant light, wherefore I invoke thee as Phanes,
As Priapus the king, and as dazzling fountain of splendour.
Come, then, blessed being, full of wisdom and generation, come in joy
To thy sacred, ever-varying mystery. Be present with the Priests of thy Orgies.
Гімн привабив мене поетичністю і сенсами і я вирішив його перекласти гекзаметром:
"Я Протогона двосутнього кличу, блукальця ефіру,
Що із яйця він з'явивсь, золотими пишаючись крильми,
З ревом бика, начало і корінь блаженних і смертних,
Сім'я правдиве, священними жертвами втішене часто,
Ерікепайос, таємний, незмовний, блискучий,
З громом і свистом ширяючий, погляд чий тьму розганяє
Всюди, куди лиш знесуть його бистрії крила.
Жевриво блиску, подателю світла — звідси Фанесом
Я величаю його, володАрем Пріапом. Прекрасним фонтаном.
Сімені повним, блаженним, премудрим, з'явись же,
Оргіофантам, на таїнство їх - пресвяте і яскраве!"
Ще одна надзвичайно цікава теорія, яку висуває Марк Адамс називається "фатальний гностицизм". Щоб її зрозуміти, я вчергове перечитав "Апокриф Йоана" і написав на нього велетенську рецензію. Бо теорії, якими жонглює автор убер-складні і без підготовки взагалі неможливо зрозуміти його інновації.
Отже Адамс пише:
"До 2-го століття нашої ери, в християнському гностичному «Апокрифі Йоана», також відомому як "Таємна книга Йоана", гіперкосмічний деміург називається Ялдабаотом або Сакласом і описується як змій з головою лева. Що безумовно важливіше, це те, що до 2-го століття н. е., якщо не раніше, в рамках певних традицій він все частіше характеризувався швидше негативними, ніж позитивними якостями. Беручи до уваги, що Деміург Платона розглядав і вважав «добро» своїм зразком, Ялдабаот описується як існуючий у стані невігластва щодо добра. Не визнаючи його як основне джерело своєї власної сили, він помилково приймає цю владу за свою, і наповнюється гордістю та зарозумілістю. Деміург зарозуміло заявляє, що він створив світ сам і що він єдиний бог, причому ревнивий. Заяви, подібні до тих, які приписують біблійному Ягве. Заперечуючи дуалістичну космологію Платона, яка лежала в основі різних гностичних сект, отці церкви наполягали на тому, що Добро і деміург були одним і тим же верховним божеством; що цей єдиний істинний бог це бог Ізраїлю, і що члени церковної ієрархії повинні шануватися як прямі представники Бога на землі. Для будь-кого, хто знайомий з духом платонізму, такі заяви можуть бути витлумачені лише як ототожнення Церкви з по суті деміургічним інститутом. Для гностичних християн, таких як валентинці, подібні заяви були свідченням переважання невігласів та нерозуміння всередині Церкви. З їхньої точки зору, церковні християни, хоч і неосвічено, поклонялися меншому божеству вони брали участь в ідолопоклонстві.
У більшості гностичних міркувань про творіння, гіперкосмічний Деміург використовує свою успадковану силу, яку він тепер вважає своєю, для створення серії іпостасей або еманацій в порядку зменшення щільності і матеріальності, що відповідають планетним сферам Платона. Кожна еманація керується власним розумним архонтом, ім'я , що означає «правитель» чи «володар». Наприкінці цього процесу Деміург створює матеріальну реальність і першу людину, Адама, яку він одушевлює.
Оскільки цей фрагмент душі вже існує, є частиною Добра, його втілення задає істотну динаміку визвольної космології. Занурена в матерію і несвідома про своє божественне походження душа, проте, прагне возз'єднатися з Добром. Однак, оскільки кожна втілена істота є створінням Деміурга, він не допустить, щоб його царство було таким чином оголене, і тому робить все, що в його силах, щоб заманити душі в пастку нескінченного циклу перероджень всупереч їхньому вродженому духовному бажанню возз'єднатися.
Для гностиків істотна полярність між Добром і сліпим і ревнивим Деміургом створила можливість трьох альтернативних «теологій», кожна з яких заснована на горизонті сприйняття та розуміння людини. Гностики зазвичай класифікують людей з погляду трьох станів буття: гіліки / матеріалістичне, психіки / усвідомлюють душу, але не просвітлені, і пневматики / духовні та просвітлені.
Можна думати про гностичний шлях прагнення залишити царство Деміурга, як про визвольний гностицизм і протиставити його безрозсудному стану духовного невігластва - загрузлому в мирських обіймах царства Деміурга.
Теологія колоди формулює можливість, відмінну від усіх цих шляхів. Ми можемо описати її як гіпотетичну теологію, яка охоплює гностичну космологію у всій своїй повноті, проте відмовляється від звільнення на користь позитивного охоплення мирського правління Деміурга. Цю четверту теологічну позицію можна назвати «фатальним гностицизмом» - робити позитивні дії від імені Деміурга в обмін на матеріальні блага як у цьому, так і в майбутніх життях. Для того, хто йде цим шляхом, переваги полягають у консолідації їхнього багатства і влади і обіцянку послідовних перероджень в рівних привілейованих колах. Фатальне гностичне рабство на службі Деміурга відображено в фразі колоди, що часто повторюється, trahor fatis: «ведений долею». Цей девіз повторюється принаймні чотири рази у всій колоді."
Отже, Адамс говорить про темний гностицизм, при якому адепт знає все про Архонтів та пастку на Землі, але продовжує на ній жити, упадаючи перед своїм божком і випрошуючи блага. Яскравий приклад - Сайфер із "Матриці", в той час, як Меровінґена можна вважати архонтом.
Далі йде досить цікаве алхімічне доповнення такого "фатального гностицизму":
"Ці ідеї повертають нас до ранніх алхімічних вчень Зосими Панополітанського, що належать до III IV століть. Зосима вчив, що, по суті, існує лише три шляхи. По-перше, є операції, що призводять до «сприятливих тинктур»; по-друге, неосвічена і неусвідомлена відмова від долі; і, по-третє, операції, що призводять до «несприятливих тинктур».
Сприятлива тинктура є «природною» - виробляється виключно завдяки освіченій практиці теургіста, і дістається зі звільненням себе від матеріальних приналежностей. Теургіст діє з внутрішнього центру чистоти, що ретельно культивується, без втручання Деміурга та ієрархії проміжних розумів або демонів, що сходять від нього. Говорячи про «істинного філософа», Зосима каже:
"Гермес і Зороастр говорили, що раса любителів мудрості перевершує долю, вони не радіють її милості, вони оволоділи задоволенням і їх не вразило нещастя тому що вічно живучи біля «Внутрішніх Дверей», вони з нетерпінням чекають можливості покласти кінець всім впливам."
Ті, що «живуть біля Внутрішніх Дверей» і з нетерпінням чекають закінчення впливу долі на їхні душі - звільнення, яке приходить зі смертю, це ті з небагатьох, хто прагне завершити цикл земних втілень у цьому житті. Ця думка чітко узгоджується з такими гностичними традиціями, як катаризм.
Другий варіант – вибір духовно сліпих або тих, хто змирився з життям і яких Зосима називає «непосвяченими» він говорить:
"Ті, хто все ще перебувають під впливом хеймармене або долі, хто не може зрозуміти її одкровень це бездумні учасники маршу, захоплені ходою долі. Вони проклинають уроки долі, які вона їм вручає, і водночас жадібно пожирають її дари."
Нарешті, ті, хто працює над створенням «тінктур», які Зосима класифікує як несприятливі, беруть участь у формах магії, які залежать від розміщення зоряних сил і даймонічних, якщо не демонічних, сил, необхідних для матеріалізації їх бажань. Оскільки такі сили є грою ієрархічних демонів або архонтів, що сходять аж до Деміурга, вони не можуть забезпечити звільнення теургістів від кайданів долі; сили, що застосовуються, самі є «носіями» долі і, отже, мають тенденцію ще більше зв'язувати мага."
Але це ще не все на що спромоглася фантазія та ерудиція Адамса. В наступному розділі він намагається довести наявність гомосексуальної магічної символіки в колоді. Очевидно, шо на це його наштовхнула неймовірна кількість голих задів.
В фінальному розділі автор намагається визначити авторів та власників колоди. Дослідивши герби, що з'являються на щитах Адамс припускає, що колода створювалася для венеційського вельможі Маріо Санудо. Авторами колоди були художник Нікола ді Маестро Антоніо Д'Анкона, а концепт створив архіваріус і бібліотекар Пелеґріно Прісчіані. Цей таки Прісчіані був послом від Феррари до Венеції і за версією Адамса передав Санудо колоду з ціллю гомосексуального шантажу та політичного впливу:
"Нам має здатися дивним, що в розпал повоєнної фінансової кризи в Феррарі і в розпал взаємної ворожості і дипломатичних інтриг між двома державами, одна з кращих і, безумовно, одна з найскладніших тароккі епохи Відродження мала бути створена художниками Феррари для молодого, збіднілого венеційського патриція. На додаток до батьківських і материнських гербів Санудо та ініціалів MS ми бачимо всередині колоди дивну і унікальну суміш гомоеротичних образів, посилань до зради, неортодоксальних вірувань і згубних астрологічних покликань; мотивів, з якими міг бути знайомий, наприклад, Прісчіані, придворний астролог Феррари і концептуальний архітектор фресок Палаццо Скіфанойя.
Чому убогі фінансові ресурси Феррари, навички концептуального дизайну та художні здібності могли бути спрямова��і на створення цієї колоди у будь-який час, не кажучи вже про розпал важкої кризи? Одна з можливостей полягає в тому, що це був платіж у натуральній формі за те, що Санудо виступав як «агент впливу» Феррари — якщо не шпигун і як нагорода за його ефективність у справі Феррари. Чи це було причиною включення в колоду незрозумілого козиря ХІІІІ Бохо? Ви пам'ятаєте, що цей козир зображує Бокха, короля Нумідії, який зрадив свого зятя Югурту римлянам. Досі він є свідченням акта грубої зради. Герцог Ерколе, безумовно, був відкритий для будь-яких ідей, пов'язаних з використанням художнього патронажу для впливу на критичні переговори з Венецією. Зрештою, використання художнього патронажу з політичною метою було давно встановленою політикою в сім'ї."
Ну і шкварить, наш письменник - фатальний гностицизм, людські жертвоприношення, некромантія, Мітра, Сатурн, Амон, Фічіно, Пліфон, метемпсихоз, а тепер ще і содомія, сексуальна магія, шпигунство і боротьба між Феррарою та Венецією - компендіум усіх можливих теорій жодній з яких не віриш до кінця, але з цікавістю розглядаєш.
Підсумок: я неспішно читав цю переповнену, складну і неоднозначну книгу майже три тижні. Чи вірю я Марку Адамсу цілковито? Звісно, ні, тим не менш, на 50% він має рацію, особливо в питаннях символізму та атрибуцій, зоча аспект темної церемонійної магії він гіперболізував мало не до абсурду. Теж саме стосується "фатального гностицизму" - сама концепція надзвичайно цікава, але чи дійсно вона мала таке використання у середовищі вельмож Феррари? Ще один ньюанс - деякі карти автор досліджує цілими розділами, інші просто ігнорує, тобто підлаштовує все під свою теорію, а це недобре.
Але! Я безперечно отримав задоволення від блукання лабіринтами думок та теорій Адамса. Пише він з пристрастю, ерудиція вражає, а те, що після прочитання я додав у свій список мастрідів більше 50 (sic!) книг говорить саме за себе.
Ну і на цьому думаю закінчити цю єдину і найбільшу в Україні рецензію на цю унікальну книгу.
Я впевнений, що цю річ ніхто ніколи в нас не перекладе, прочитали цю книгу в нас не більше десяти людей і від цього вона тільки цінніша для мене.
Тепер зможу сміливо називати її на різних інтерв'ю та презентаціях і бути певним, що буду єдиним, хто її прочитав.
Це не "Улісс" і навіть не "Вікопомин" це щось, що ви ніколи не прочитаєте.
Пітер Марк Адамс
"В епоху Відродження позиціонування астрології та магії, як і зараз, було джерелом розбрату між скептиками та віруючими. Воно також було джерелом розбрату між практиками, в основному ченцями і священиками, і інквізиторами Церкви. Церква заборонила церемоніальну магію на тій підставі, що вона пов'язана з укладанням договорів із демонами. Герметики епохи Відродження, перш за все Марсіліо Фічіно, прагнули примирити зоряну магію з християнством, переосмислюючи питання з точки зору протистояння між природною і демонічною магією. Фічіно стверджував, що оскільки зоряна магія використовує лише власні, властиві їм якості природних об'єктів, вона не пов'язана з демонічними сутностями і тому сумісна з християнством. Очевидно що, у Церкви, за поважною причиною, були труднощі з ухваленням цієї пропозиції.
Оскільки церемоніальна магія вимагала певної освіченості, великих досліджень, знання астрології та ритуалів, а також доступу до відповідних текстів і ритуальних знарядь, її практики часто становили дуже вузьке коло.
Некроманти зазвичай були церковниками, включаючи сюди учнів університетів і деяку незначну кількість чоловіків - найчастіше, ченців, членів різних релігійних ордерів, або єпископів похмурі постаті, яких Річард Кікефер називає «темним духовенством».
Пітер Марк Адамс "Гра Сатурна"
"Існувала алхімія державного управління, що передавалась обраними вчителями за допомогою усного вчення, яка, як вважається, містила всі секрети, таємну імперію, яку повинен був знати успішний принц ... Як переконані багато хто з їх противників, заповзятливі державні діячі ... були практиками цього сатанинського вчення."
Е. Рінґмар "Механіка модернізму в Європі Ренесансу"
"... марнославні астрологи, які передбачають таємні речі як їм заманеться ... нерозумно пророкують смерть князів ... породжують ідеї, які створюють хаос у цих державах і князівствах."
М. Аззоліні "Політичне використання астрології: передбачення хворіб та смерті принців, королів та пап в італійському Ренесансі"
Основна ідея книги така - таро Сола Буска створювалося, як колода для темної магії для впливу на суперників дому Д'Есте. В її символіці фігурує набір ідей, які Марк Адамс називає "Карфаґенським тезисом": мілітарно-магічна символіка мітраїзму, домінація головного Карфаґенського божества Амона (Мотлоха, Сатурна). Космологія колоди взята з окульних текстів того часу: "Тимея" Платона і трактату "Про печеру німф" Порфірія, а також з праць візантійського філософа Геміста Пліфона. Використовується також символіка "шкідливих" зірок з "Пікатрикса". Власники колоди сповідували "фатальний гностицизм" і були таємною общиною, яка практикувала церемонійну магію.
Складно? Заплутано?
Далі - складніше. Автор шосили намагається прив'язати практично всі карти до символіки Карфаґену, чого лише вартують докази зв'язку Александрв Македонського з Драконом-Амоном-Нектанебом.
Не обійшлося і без Гностицизму і цитування моєї улюбленої "Книги Еноха" зі згадкою Азазеля-Сем'язи-Люцифера та породжених ними нефілімами, до яких Адамс відносить Німрода і Навуходоносора - двоє зображені на колоді. Мало того, зображення Навуходоносора безпосередньо пов'язується з фігурою ув'язненого по груди в Пеклі Сатани з "Комедії" Данте!
Автор безконечно бомбардує читача цитатами, посиланнями, що разу химернішими відкриттями, деякі з них виглядають напрочуд логічними, інші - притягнуті за вуха.
Цілковито довіряти Адамсу важко, наприклад,його опис переходу обряду поклоніння Баал Хаммону в Сатурналії, як обряд евокації при облозі Карфаґену виглядає, як фантазія на тему, а не реальне історичне явище.
Але реєстр покликань во істину вражає: від Платона, Овідія, Макробія і Плутарха до Ґрейвса, Пановскі, Еліаде і Фрейзера.
Я особисто додав у свій рідлист близько двадцяти цікавих і до того не відомих книг
Обкладинка книги теж особлива - сфера розділена на чотири частини з драконом всередині. За Марком Адамсом це символ четвертої сфери - Сонця і порталів входу і виходу душ. Дракон в даному контексті є Деміргом, лихим сторожем душ, символом Марса і Сатурна-Амона.
"Злиття образів барана і Кроноса-Сатурна відбувається тільки в одному контексті: еллінізованого зображення карфагенського бога Ба'ал Хаммона більш відомого в Біблії як древній афро-левантійський бог, званий Молох. Це ім'я не було справжнім ім'ям бога, а швидше вказувало на його характерну форму жертвопринесення - молк, що включає жертвопринесення дітей у жертовних вогнях бога.
Афро-левантійському Ба'ал Хаммону або Аммону поклонялися під різними іменами по всьому Середземномор'ю, по всій Анатолії і на Близькому Сході, по всій Північній Африці і далеко вгору по долині Нілу, в Нубії. Єгипетські жерці об'єднали це божество зі своїм власним богом Сонця Ра, що сформувало складове божество Амона-Ра. Амон-Ра у свою чергу асимілювався в грецькому пантеоні колоністами Кірени як Зевс-Аммон.
Що ж стосується скрученого в коло дракона, або Уробороса, якого Сатурн тримає на карті Мантеньї, римський антиквар 5-го століття нашої ери, Макробій, надав наступний опис:
"Оскільки всесвіт завжди знаходиться в русі, обертаючись по колу і повертаючись до себе в тому місці, де він почався ... саме з цієї причини фінікійці у своїх священних обрядах ... зображували бога в образі змія, згорнутого спіраллю , що ковтає свій власний хвіст, як видиме зображення всесвіту."
Цей параграф встановлює літературний зв'язок не тільки між Аммоном-Сатурном і формою змія-дракона, а й з універсальною символікою змія-дракона, що ковтає свій власний хвіст. Відповідно до багатозначності, що використовується у всій колоді, карту також можна інтерпретувати як уявлення одного з семи класичних планетарних розумів. Звертаючись ще раз до «Пікатрікс», ми дізнаємося, що якості Сатурна корисні, коли «ви хочете щось знищити і заподіяти зло», для «перешкоди руху, приховування невинності» і, нарешті, для «руйнування міст».
Звісно, що, коли читаємо праці про окультизм Ренесансу, обов'язково натрапляємо на два імена: Марсіліо Фічіно та Геміста Пліфона. Марк Адамс навіть вважає, що портрет Пліфона можна знайти на Десятці Кубків колоди!
Цитується також гімн Протогоносу, божеству ІАО, який Пліфон приніс у Європу з Візантії:
ORPHIC HYMN TO PROTOGONUS
I invoke Protogonus, of a double nature, great, wandering through the ether,
Egg-born, rejoicing in thy golden wings,
Having the countenance of a bull, the procreator of the blessed gods and mortal men,
The renowned Light, the far-celebrated Ericepæus,
Ineffable, occult, impetuous, all-glittering strength;
Who scatterest the twilight clouds of darkness from the eyes,
And roamest throughout the world upon the flight of thy wings,
Who bringest forth the pure and brilliant light, wherefore I invoke thee as Phanes,
As Priapus the king, and as dazzling fountain of splendour.
Come, then, blessed being, full of wisdom and generation, come in joy
To thy sacred, ever-varying mystery. Be present with the Priests of thy Orgies.
Гімн привабив мене поетичністю і сенсами і я вирішив його перекласти гекзаметром:
"Я Протогона двосутнього кличу, блукальця ефіру,
Що із яйця він з'явивсь, золотими пишаючись крильми,
З ревом бика, начало і корінь блаженних і смертних,
Сім'я правдиве, священними жертвами втішене часто,
Ерікепайос, таємний, незмовний, блискучий,
З громом і свистом ширяючий, погляд чий тьму розганяє
Всюди, куди лиш знесуть його бистрії крила.
Жевриво блиску, подателю світла — звідси Фанесом
Я величаю його, володАрем Пріапом. Прекрасним фонтаном.
Сімені повним, блаженним, премудрим, з'явись же,
Оргіофантам, на таїнство їх - пресвяте і яскраве!"
Ще одна надзвичайно цікава теорія, яку висуває Марк Адамс називається "фатальний гностицизм". Щоб її зрозуміти, я вчергове перечитав "Апокриф Йоана" і написав на нього велетенську рецензію. Бо теорії, якими жонглює автор убер-складні і без підготовки взагалі неможливо зрозуміти його інновації.
Отже Адамс пише:
"До 2-го століття нашої ери, в християнському гностичному «Апокрифі Йоана», також відомому як "Таємна книга Йоана", гіперкосмічний деміург називається Ялдабаотом або Сакласом і описується як змій з головою лева. Що безумовно важливіше, це те, що до 2-го століття н. е., якщо не раніше, в рамках певних традицій він все частіше характеризувався швидше негативними, ніж позитивними якостями. Беручи до уваги, що Деміург Платона розглядав і вважав «добро» своїм зразком, Ялдабаот описується як існуючий у стані невігластва щодо добра. Не визнаючи його як основне джерело своєї власної сили, він помилково приймає цю владу за свою, і наповнюється гордістю та зарозумілістю. Деміург зарозуміло заявляє, що він створив світ сам і що він єдиний бог, причому ревнивий. Заяви, подібні до тих, які приписують біблійному Ягве. Заперечуючи дуалістичну космологію Платона, яка лежала в основі різних гностичних сект, отці церкви наполягали на тому, що Добро і деміург були одним і тим же верховним божеством; що цей єдиний істинний бог це бог Ізраїлю, і що члени церковної ієрархії повинні шануватися як прямі представники Бога на землі. Для будь-кого, хто знайомий з духом платонізму, такі заяви можуть бути витлумачені лише як ототожнення Церкви з по суті деміургічним інститутом. Для гностичних християн, таких як валентинці, подібні заяви були свідченням переважання невігласів та нерозуміння всередині Церкви. З їхньої точки зору, церковні християни, хоч і неосвічено, поклонялися меншому божеству вони брали участь в ідолопоклонстві.
У більшості гностичних міркувань про творіння, гіперкосмічний Деміург використовує свою успадковану силу, яку він тепер вважає своєю, для створення серії іпостасей або еманацій в порядку зменшення щільності і матеріальності, що відповідають планетним сферам Платона. Кожна еманація керується власним розумним архонтом, ім'я , що означає «правитель» чи «володар». Наприкінці цього процесу Деміург створює матеріальну реальність і першу людину, Адама, яку він одушевлює.
Оскільки цей фрагмент душі вже існує, є частиною Добра, його втілення задає істотну динаміку визвольної космології. Занурена в матерію і несвідома про своє божественне походження душа, проте, прагне возз'єднатися з Добром. Однак, оскільки кожна втілена істота є створінням Деміурга, він не допустить, щоб його царство було таким чином оголене, і тому робить все, що в його силах, щоб заманити душі в пастку нескінченного циклу перероджень всупереч їхньому вродженому духовному бажанню возз'єднатися.
Для гностиків істотна полярність між Добром і сліпим і ревнивим Деміургом створила можливість трьох альтернативних «теологій», кожна з яких заснована на горизонті сприйняття та розуміння людини. Гностики зазвичай класифікують людей з погляду трьох станів буття: гіліки / матеріалістичне, психіки / усвідомлюють душу, але не просвітлені, і пневматики / духовні та просвітлені.
Можна думати про гностичний шлях прагнення залишити царство Деміурга, як про визвольний гностицизм і протиставити його безрозсудному стану духовного невігластва - загрузлому в мирських обіймах царства Деміурга.
Теологія колоди формулює можливість, відмінну від усіх цих шляхів. Ми можемо описати її як гіпотетичну теологію, яка охоплює гностичну космологію у всій своїй повноті, проте відмовляється від звільнення на користь позитивного охоплення мирського правління Деміурга. Цю четверту теологічну позицію можна назвати «фатальним гностицизмом» - робити позитивні дії від імені Деміурга в обмін на матеріальні блага як у цьому, так і в майбутніх життях. Для того, хто йде цим шляхом, переваги полягають у консолідації їхнього багатства і влади і обіцянку послідовних перероджень в рівних привілейованих колах. Фатальне гностичне рабство на службі Деміурга відображено в фразі колоди, що часто повторюється, trahor fatis: «ведений долею». Цей девіз повторюється принаймні чотири рази у всій колоді."
Отже, Адамс говорить про темний гностицизм, при якому адепт знає все про Архонтів та пастку на Землі, але продовжує на ній жити, упадаючи перед своїм божком і випрошуючи блага. Яскравий приклад - Сайфер із "Матриці", в той час, як Меровінґена можна вважати архонтом.
Далі йде досить цікаве алхімічне доповнення такого "фатального гностицизму":
"Ці ідеї повертають нас до ранніх алхімічних вчень Зосими Панополітанського, що належать до III IV століть. Зосима вчив, що, по суті, існує лише три шляхи. По-перше, є операції, що призводять до «сприятливих тинктур»; по-друге, неосвічена і неусвідомлена відмова від долі; і, по-третє, операції, що призводять до «несприятливих тинктур».
Сприятлива тинктура є «природною» - виробляється виключно завдяки освіченій практиці теургіста, і дістається зі звільненням себе від матеріальних приналежностей. Теургіст діє з внутрішнього центру чистоти, що ретельно культивується, без втручання Деміурга та ієрархії проміжних розумів або демонів, що сходять від нього. Говорячи про «істинного філософа», Зосима каже:
"Гермес і Зороастр говорили, що раса любителів мудрості перевершує долю, вони не радіють її милості, вони оволоділи задоволенням і їх не вразило нещастя тому що вічно живучи біля «Внутрішніх Дверей», вони з нетерпінням чекають можливості покласти кінець всім впливам."
Ті, що «живуть біля Внутрішніх Дверей» і з нетерпінням чекають закінчення впливу долі на їхні душі - звільнення, яке приходить зі смертю, це ті з небагатьох, хто прагне завершити цикл земних втілень у цьому житті. Ця думка чітко узгоджується з такими гностичними традиціями, як катаризм.
Другий варіант – вибір духовно сліпих або тих, хто змирився з життям і яких Зосима називає «непосвяченими» він говорить:
"Ті, хто все ще перебувають під впливом хеймармене або долі, хто не може зрозуміти її одкровень це бездумні учасники маршу, захоплені ходою долі. Вони проклинають уроки долі, які вона їм вручає, і водночас жадібно пожирають її дари."
Нарешті, ті, хто працює над створенням «тінктур», які Зосима класифікує як несприятливі, беруть участь у формах магії, які залежать від розміщення зоряних сил і даймонічних, якщо не демонічних, сил, необхідних для матеріалізації їх бажань. Оскільки такі сили є грою ієрархічних демонів або архонтів, що сходять аж до Деміурга, вони не можуть забезпечити звільнення теургістів від кайданів долі; сили, що застосовуються, самі є «носіями» долі і, отже, мають тенденцію ще більше зв'язувати мага."
Але це ще не все на що спромоглася фантазія та ерудиція Адамса. В наступному розділі він намагається довести наявність гомосексуальної магічної символіки в колоді. Очевидно, шо на це його наштовхнула неймовірна кількість голих задів.
В фінальному розділі автор намагається визначити авторів та власників колоди. Дослідивши герби, що з'являються на щитах Адамс припускає, що колода створювалася для венеційського вельможі Маріо Санудо. Авторами колоди були художник Нікола ді Маестро Антоніо Д'Анкона, а концепт створив архіваріус і бібліотекар Пелеґріно Прісчіані. Цей таки Прісчіані був послом від Феррари до Венеції і за версією Адамса передав Санудо колоду з ціллю гомосексуального шантажу та політичного впливу:
"Нам має здатися дивним, що в розпал повоєнної фінансової кризи в Феррарі і в розпал взаємної ворожості і дипломатичних інтриг між двома державами, одна з кращих і, безумовно, одна з найскладніших тароккі епохи Відродження мала бути створена художниками Феррари для молодого, збіднілого венеційського патриція. На додаток до батьківських і материнських гербів Санудо та ініціалів MS ми бачимо всередині колоди дивну і унікальну суміш гомоеротичних образів, посилань до зради, неортодоксальних вірувань і згубних астрологічних покликань; мотивів, з якими міг бути знайомий, наприклад, Прісчіані, придворний астролог Феррари і концептуальний архітектор фресок Палаццо Скіфанойя.
Чому убогі фінансові ресурси Феррари, навички концептуального дизайну та художні здібності могли бути спрямова��і на створення цієї колоди у будь-який час, не кажучи вже про розпал важкої кризи? Одна з можливостей полягає в тому, що це був платіж у натуральній формі за те, що Санудо виступав як «агент впливу» Феррари — якщо не шпигун і як нагорода за його ефективність у справі Феррари. Чи це було причиною включення в колоду незрозумілого козиря ХІІІІ Бохо? Ви пам'ятаєте, що цей козир зображує Бокха, короля Нумідії, який зрадив свого зятя Югурту римлянам. Досі він є свідченням акта грубої зради. Герцог Ерколе, безумовно, був відкритий для будь-яких ідей, пов'язаних з використанням художнього патронажу для впливу на критичні переговори з Венецією. Зрештою, використання художнього патронажу з політичною метою було давно встановленою політикою в сім'ї."
Ну і шкварить, наш письменник - фатальний гностицизм, людські жертвоприношення, некромантія, Мітра, Сатурн, Амон, Фічіно, Пліфон, метемпсихоз, а тепер ще і содомія, сексуальна магія, шпигунство і боротьба між Феррарою та Венецією - компендіум усіх можливих теорій жодній з яких не віриш до кінця, але з цікавістю розглядаєш.
Підсумок: я неспішно читав цю переповнену, складну і неоднозначну книгу майже три тижні. Чи вірю я Марку Адамсу цілковито? Звісно, ні, тим не менш, на 50% він має рацію, особливо в питаннях символізму та атрибуцій, зоча аспект темної церемонійної магії він гіперболізував мало не до абсурду. Теж саме стосується "фатального гностицизму" - сама концепція надзвичайно цікава, але чи дійсно вона мала таке використання у середовищі вельмож Феррари? Ще один ньюанс - деякі карти автор досліджує цілими розділами, інші просто ігнорує, тобто підлаштовує все під свою теорію, а це недобре.
Але! Я безперечно отримав задоволення від блукання лабіринтами думок та теорій Адамса. Пише він з пристрастю, ерудиція вражає, а те, що після прочитання я додав у свій список мастрідів більше 50 (sic!) книг говорить саме за себе.
Ну і на цьому думаю закінчити цю єдину і найбільшу в Україні рецензію на цю унікальну книгу.
Я впевнений, що цю річ ніхто ніколи в нас не перекладе, прочитали цю книгу в нас не більше десяти людей і від цього вона тільки цінніша для мене.
Тепер зможу сміливо називати її на різних інтерв'ю та презентаціях і бути певним, що буду єдиним, хто її прочитав.
Це не "Улісс" і навіть не "Вікопомин" це щось, що ви ніколи не прочитаєте.
April 17, 2017
Sinister art historical investigation of the Sola Busca tarot-like deck, linking Renaissance political intrigue between Ferrara and Venice with the attempted pagan revival of George Gemistos Plethon. Potential connections between 15th century elites and the ancient cult practices of Saturn-Ammon in Carthage and Rome are explored. Deliciously evil.
Lovers of book arts will be pleased with the exceptionally fine design and fabrication of the physical book. Black silk shantung covers, deep purple endpapers, an internal paper stock of near card-like weight and carefully designed layout make for a beautiful book.
Lovers of book arts will be pleased with the exceptionally fine design and fabrication of the physical book. Black silk shantung covers, deep purple endpapers, an internal paper stock of near card-like weight and carefully designed layout make for a beautiful book.
February 22, 2023
Scholarly, but anything but academic and precise. I suppose that was not the purpose of this book. As an anthology of variety it is of value - I prefer to see samples of theories that the author tries to smuggle into the text while maltreating it aside with reference to writing in "bene discendi" (the art of talking well about what one knows). To a layman it may be grossly misleading, I found some factual errors throughout, but let us not nitpick - I also learned some interesting things. The book is a hypothesis that attempts to argue by twisting facts. As art it succeeds, as a long feuilleton perhaps, but I definitely would not recommend it as exhaustive research. I would recommend it as Topoi Trivia, it was enjoyable to read. Thank you
March 5, 2024
The relationship of political elites to religion or the otherworldly is an interesting subject. For example, I always wondered about freemasonry. It appeared to me like an obvious cult, what with its secretive structures and levels: and cult victims are supposed to be ordinary but confused people, kind of lost in life, right? Wrong, because even one of the former prime ministers was a mason and the list included many more high ranking people. Before I learned about them, I guess I thought politicians are a cynical sort that don't believe in any religious things. Then you learn more about history and you either have to think religion is only opium of the masses, given its omnipresence, or that the politicians also believed in something that could be classifiable as religious or magical. The fact remains that the most known statecraft-manual involves itself with heavy-duty metaphysics, metempsychosis beliefs and magic references.
Here, then, we have a book that advances the claim that the political elite of Duchy of Ferrara believed in afterlife, tried to improve the position of their souls in the next life and tried to use assault sorcery on enemies. Unfortunately this is far from confirmed by this book alone, since even the author notes that this tarot deck, due to its taboo imagery, could have been used as blackmail material, in a manner so emblematic of the Renaissance intrigues that everyone loves. Obviously priests like Ficino and noblemen like Mirandola expressed beliefs like that, but it is quite another thing to show that theurgical content actually found its way to the woof of practical politics, so much so that it was not treated as a cynical expedient or a strategic tool of blackmail or feint, but instead as an additional tool on the level of secular activities like blackmail and warfare. And if they did believe it, were these shrewd Machiavellian strategists duped? I mean, the constellations themselves are pure fiction so it's not like it can be real, and what's more, everyone must deep down be aware of this: thusly it would be strange if such intelligent men would believe in a magic system that is supposed to bring practical results when no relation can exist whatsoever. This is, after all, supposed to be completely different from the religion of the masses and the more contemplative sorts of neoplatonism. These guys certainly didn't believe in the pieties and regrets of ordinary religion or the unworldly mystical side of platonism. I suppose there's the aspect of paranoia in high-stakes power politics that could make the Machiavellians desperate for ways to exercise their will: a point where cynicism becomes indistinguishable from naiveté. Anyway, the deck circulated in other countries in Europe as well, and influenced all of Western Esotericism, particularly the Waite-Smith tarot deck.
The author does a pretty good job of showing that the deck makes a connection between Saturn/Cronus and B'aal Hammon, a Phoenician child sacrifice deity. The deck has a Carthaginian theme, and one card has the ram's horns associated with Saturn, and B'aal Hammon was appropriated to Roman Saturnalia. This is interesting from the perspective of intellectual history, since the hammer and the sickle symbol of Communism can be traced to the symbol of Saturn, hammer being interpretable as the glyph of Saturn. Communism, in turn, would not exist without Spinozist necessitarianism and its consequence in a Hegelian totalizing view of history. Spinoza's pantheism is very close to Gemistos Plethon's heretical ideas that he predicted would become the new mass religion, while Hegel was influenced by both Spinoza and Hermeticism, which also wouldn't be accessible for him if it wasn't for Plethon. What's more, it seems unlikely that the appropriation of Saturnian imagery would be in reference to pre-Punic Wars Saturn, since Rome started to dominate the Mediterranean only after Punic Wars. Human sacrifice was associated with Cronus(Saturn), who was also identified by a sickle, as was B'aal Hammon. Given that Cronus ate his children, we can connect progressive teleology to a sacrificial ideology that revolves in the opposite direction as its public aim, much like the pattern of constellations has been designed to move in opposite directions in terms of precessions(eerily sophisticated): cyclical sacrifice instead of progress. The symbols of trade and medicine, however, don't fare better, seeing as they are based on serpentine symbolism evocative of a latter version of Cronus, Chronos(both gods of time) and from there can be connected to the draconian eclipse myth where the dragon "eats" the sun - making it antithetical to official solar cults like Christianity. Is this, then, the much-touted invisible, hermetic hand of exchange? War, sacrifice, money, revolution...It gets even more interesting when you consider that modern central banks emerged into the European landscape during Renaissance, in this landscape saturated with occult power trip (applicable also to Ficino and Mirandola and the whole idea of prisca theologia through which Plethon's ideas entered into wider circulation: also, I mean 900 theses, really?).
The amount of detail that goes into all this weird mythological stuff is staggering, though. There's just so much stuff that I didn't even get into here: wings on feet and Achilles themes, gryphons etc. It's such a weird soup of things. However, I'm starting to think I'm beginning to get allergic to the word "Chaldean".
EDIT: Of course, with regards to the worship of the eclipse dragon constellation, it is worth noting that the ultimate big technological panic will be related to climate change and its solution by means of geoengineering, including techniques to literally block out the sun. It's already an emerging rhetoric and will continue to get more pressing, in the style of the previous mass hysterias. It would make sense for a cult centred around a sun-eating dragon to re-enact the destruction of the sun for some purpose. It's also symmetrical in the opposite directions sense: it will be done in the name of combating climate change, to maximize the perversity of the action: the best souls who actually want to protect nature will become tainted by the most evil agendas imaginable, while the already lowly among the masses, lusting for wars yet weak, will then be free to pervert the cause of truth to serve war and tyranny. This is all speculative, of course, but geoengineering is a real danger, at the heart of the scientific controversies regarding the trustworthiness of computerized climate models etc. as well.
Here, then, we have a book that advances the claim that the political elite of Duchy of Ferrara believed in afterlife, tried to improve the position of their souls in the next life and tried to use assault sorcery on enemies. Unfortunately this is far from confirmed by this book alone, since even the author notes that this tarot deck, due to its taboo imagery, could have been used as blackmail material, in a manner so emblematic of the Renaissance intrigues that everyone loves. Obviously priests like Ficino and noblemen like Mirandola expressed beliefs like that, but it is quite another thing to show that theurgical content actually found its way to the woof of practical politics, so much so that it was not treated as a cynical expedient or a strategic tool of blackmail or feint, but instead as an additional tool on the level of secular activities like blackmail and warfare. And if they did believe it, were these shrewd Machiavellian strategists duped? I mean, the constellations themselves are pure fiction so it's not like it can be real, and what's more, everyone must deep down be aware of this: thusly it would be strange if such intelligent men would believe in a magic system that is supposed to bring practical results when no relation can exist whatsoever. This is, after all, supposed to be completely different from the religion of the masses and the more contemplative sorts of neoplatonism. These guys certainly didn't believe in the pieties and regrets of ordinary religion or the unworldly mystical side of platonism. I suppose there's the aspect of paranoia in high-stakes power politics that could make the Machiavellians desperate for ways to exercise their will: a point where cynicism becomes indistinguishable from naiveté. Anyway, the deck circulated in other countries in Europe as well, and influenced all of Western Esotericism, particularly the Waite-Smith tarot deck.
The author does a pretty good job of showing that the deck makes a connection between Saturn/Cronus and B'aal Hammon, a Phoenician child sacrifice deity. The deck has a Carthaginian theme, and one card has the ram's horns associated with Saturn, and B'aal Hammon was appropriated to Roman Saturnalia. This is interesting from the perspective of intellectual history, since the hammer and the sickle symbol of Communism can be traced to the symbol of Saturn, hammer being interpretable as the glyph of Saturn. Communism, in turn, would not exist without Spinozist necessitarianism and its consequence in a Hegelian totalizing view of history. Spinoza's pantheism is very close to Gemistos Plethon's heretical ideas that he predicted would become the new mass religion, while Hegel was influenced by both Spinoza and Hermeticism, which also wouldn't be accessible for him if it wasn't for Plethon. What's more, it seems unlikely that the appropriation of Saturnian imagery would be in reference to pre-Punic Wars Saturn, since Rome started to dominate the Mediterranean only after Punic Wars. Human sacrifice was associated with Cronus(Saturn), who was also identified by a sickle, as was B'aal Hammon. Given that Cronus ate his children, we can connect progressive teleology to a sacrificial ideology that revolves in the opposite direction as its public aim, much like the pattern of constellations has been designed to move in opposite directions in terms of precessions(eerily sophisticated): cyclical sacrifice instead of progress. The symbols of trade and medicine, however, don't fare better, seeing as they are based on serpentine symbolism evocative of a latter version of Cronus, Chronos(both gods of time) and from there can be connected to the draconian eclipse myth where the dragon "eats" the sun - making it antithetical to official solar cults like Christianity. Is this, then, the much-touted invisible, hermetic hand of exchange? War, sacrifice, money, revolution...It gets even more interesting when you consider that modern central banks emerged into the European landscape during Renaissance, in this landscape saturated with occult power trip (applicable also to Ficino and Mirandola and the whole idea of prisca theologia through which Plethon's ideas entered into wider circulation: also, I mean 900 theses, really?).
The amount of detail that goes into all this weird mythological stuff is staggering, though. There's just so much stuff that I didn't even get into here: wings on feet and Achilles themes, gryphons etc. It's such a weird soup of things. However, I'm starting to think I'm beginning to get allergic to the word "Chaldean".
EDIT: Of course, with regards to the worship of the eclipse dragon constellation, it is worth noting that the ultimate big technological panic will be related to climate change and its solution by means of geoengineering, including techniques to literally block out the sun. It's already an emerging rhetoric and will continue to get more pressing, in the style of the previous mass hysterias. It would make sense for a cult centred around a sun-eating dragon to re-enact the destruction of the sun for some purpose. It's also symmetrical in the opposite directions sense: it will be done in the name of combating climate change, to maximize the perversity of the action: the best souls who actually want to protect nature will become tainted by the most evil agendas imaginable, while the already lowly among the masses, lusting for wars yet weak, will then be free to pervert the cause of truth to serve war and tyranny. This is all speculative, of course, but geoengineering is a real danger, at the heart of the scientific controversies regarding the trustworthiness of computerized climate models etc. as well.
August 30, 2025
A very emic analysis which, however, entirely trumps (sorry) any sort of dry academic account. Plenty is questionable, but in the end Adams has woven a coherent account, well based in the source material and which convinces on numerous points. A groundbreaking work of art history which compels a major reevaluation of what we thought we knew about the Renaissance and should definitely be engaged with more broadly (but no doubt will not be). Extremely well written and so a pleasure to read. A little too speculative? Certainly. But still.
Displaying 1 - 7 of 7 reviews