Сплячі красуні. Давня столиця. Стугін гори

by Yasunari Kawabata, 川端 康成, Мирон Федоришин (Translator)

Ясунарі Кавабата (1899-1972) - один із найвидатніших японських письменників ХХ століття, лауреат Нобелівської премії 1968 року (першої в історії японської літератури). В основі його творчості лежить традиційне японське уявлення про прекрасне. Роман "Давня столиця" (1961) - це історія випадкової зустрічі двох дівчат-близнят Тіеко й Наеко, розлучених долею невдовзі після народження. Цей твір - своєрідний гімн колишній столиці Японії з її храмовими садами й парками.

"Стугін гори" (1954) - психологічний сімейний роман, герой якого, старий Сінґо, прагне збагнути себе і поведінку своїх не зовсім удачливих дітей. Роман цікавий і тим, що досить розгорнуто трактує проблему старості. Пізніше, у повісті "Сплячі красуні" (1960), ця тема стає визначальною. Старий Егуці, керуючись бажанням під кінець життя повернутись у молодість, вчащає до будиночка "сплячих красунь", де, піддавшись спокусі, наче воскресає на якийсь час, аж поки несподівана смерть однієї дівчини знову не повертає його на грішну землю.

544 pages, Hardcover

Published January 1, 2016

About the author

Yasunari Kawabata (川端 康成) was a Japanese short story writer and novelist whose spare, lyrical, subtly-shaded prose works won him the Nobel Prize for Literature in 1968, the first Japanese author to receive the award. His works have enjoyed broad international appeal and are still widely read today.
Nobel Lecture: 1968
http://www.nobelprize.org/nobel_prize...

Reviews

[Bad Painter]

Збірка з трьома творами Кавабати, і якщо читати їх підряд, то це рух від магічного реалізму до просто реалізму.

💠 «Сплячі красуні» я перечитую вкотре, щоразу дивуюся призабутим деталям і відкриваю нові.
Отже, старий чоловік приходить у дім утіхи (?) — в готель або не готель, де в номерах/кімнатах сплять міцним сном молоді гарні дівчата. Красунь неможливо збудити, хазяйка закладу наполегливо просить їх не займати, тож головному герою Егуці лишається споглядання (не без залучення рук, відверто кажучи) і міркування — про жінок і минуле авжеж. А ще про старість і смерть, куди ж без цього.
Світ «Сплячих красунь» — це темна кімната з чорними котами, які починають шарудіти, щойно туди заходиш; внутрішні конфлікти непрожитого минулого, які повік не дадуть спокою. І оскільки герой на порозі смерті, то варіантів увімкнути світло вже немає. Ну і фінал натякає на відповідальність або й розплату, тобто, як на мене, це вкрай похмура повість.

💠 «Давня столиця» більш, проте не достоту реалістичний роман. Хоча з визначенням “роман” західний читач напевне посперечається — бракує масштабів та обсягу.
Мені ж історія Тіеко і її втраченої та віднайденої сестри Наеко видалася якимось сценарієм повнометражного японського артхаусу (окей, я загуглила це, вже коли фіналізувала відгук: у роману цілих три кіноадаптації — 1963, 1980 і 2016 років🙈).
Ще тут будуть розлогі історії з минулого, довгі різнопланові описи, наскрізні метафори, ландшафти. Діалоги можуть здатися театральними, початки та закінчення епізодів — спонтанними, а фіналу нам ніхто й не обіцяв.
Автор перебуває з героями рік (перший розділ називається «Весняні квіти», останній — «Зимові квіти»), і напевно вважає за потрібне поставити крапку разом з обертом сонця, а не з розв’язанням людських суєтних справ.

💠 «Стугін гори» — це вже справжня соціально-психологічна драма про післявоєнне японське суспільство, яке просто розривають суперечності.
Історія родини з трьома поколіннями під одним дахом насамперед запам’ятовується об’ємними образами й кількома нетривіальними сюжетними поворотами. Це при тому, що оповідь майже повністю подається з погляду одного персонажа — Сінґо, найстаршого чоловіка в сім’ї. Десь, можливо, цей образ навіть перегукується з Егуці зі «Сплячих красунь», принаймні думками про смерть.
Я б сказала, що «Стугін гори» — це вдалий вибір на книжковий клуб; роман багатовимірний, проте цілком доступний.

[Віктор Максименко · Rating 3 out of 5]

Якось все занадто по простому, буденно. Чи можливо це по східному?