Один з найекспериментальніших романів української літератури двадцятих років від представника розстріляного відродження. Одночасно і перший в вітчизняній літературі анти-селянський роман, що висміював недоліки, забобонність і архаїчність українського села, хоча і з наївно-комуністичної точки зору.
Підчепили гачком гарна назва і обкладинка, чомусь думала що буде щось в стилі Йогансена, але це дві супер наївні прості історії, одна про колективізацію і любовний трикутник, друга трохи шпигунська про друкування підпільної літератури. Максимально дратував стиль автора - з постійними пробиваннями четвертої стіни і роздумами про творчість, які мусять залишатися за кадром. Таке.