Троща

by Vasyl Shkliar, Василь Шкляр

«Троща» — роман про УПА, про перемогу людини над обставинами і над собою. Сам автор каже, що книга написана для того, аби показати світові, що українці не змирилися з режимом, і продовжують боротьбу, як і раніше.
Для головного героя, вояка УПА, війна вже минула, проте боротьба не забулася. Та раптом він бачить на цвинтарі недавню могилу свого бойового товариша, і спогади наринають на нього з новою силою. «Свої» і «чужі», дружба та розбрат, кохання і зрада, помилування й помста, свобода й неволя… Перед його очима знов розгортаються бої та тривають допити, постають обличчя різних людей, та ніяк не з’являється личина зрадника…

Genres: Fiction, Ukrainian Literature, Ukraine

416 pages, Hardcover

First published January 1, 2017

About the author

Vasyl Shkliar (born 10 June 1951, Hanzhalivka, Lysianka Raion, Cherkasy Oblast) is a Ukrainian writer and political activist. He is one of the most well known and widely read, contemporary Ukrainian authors. Some literary observers have even named him the “Father of the Ukrainian Bestseller”. The Committee of the Shevchenko National Prize declared him a Shevchenko Prize Laureate in 2011. Among his most well-known works are novels “Raven” (alternate English title "Raven's Way", 2009 , English translation - 2013, 2015), Marusia (2014), and "Black sun" (2015).

Please note that this English-language profile is intended for all own literary works of Vasyl Shkliar.

For works of Shkliar originally published in Ukrainian, please add both this English profile (as a first author) as well as his Ukrainian-language profile (as a second author): Василь Шкляр

For works of other authors translated into Ukrainian from a different language by Shkliar, please add both this English profile (as a second author) as well as his Ukrainian-language profile: Василь Шкляр (as a third author)

Reviews

[Iryna Khomchuk · Rating 5 out of 5]

Я з великим нетерпінням очікувала виходу в світ нового роману Василя Шкляра, тож придбала книгу за першої ж можливості. І, мабуть, навіть дещо символічно було отримати посилку якраз напередодні святкування Дня Незалежності й проникнутися духом тих, хто поліг "за Україну, за її волю, за честь і славу, за народ"...

Зізнаюся: розгортала палітурку з певним трепетом, щосили намагаючись стримати високі очікування, аби не розчаруватися. І зробила це не дарма, бо "Троща" (так називають у краях, де відбуваються події, очерет) виявилася не такою, як її романи-сестри "Маруся" та "Чорний ворон". Тут зовсім немає історичних екскурсів (хіба що наприкінці третьої частини автор таки не стримався і трошки розбавив ними стилістично легкий назагал текст), сторінки не рясніють датами та іменами, читача не напружують розлогі оповіді чи описи, відгалуження від сюжетної лінії, насиченість персонажами. Загалом склалося враження певної кінематографічності твору, начебто це — така собі заготовка для сценарію майбутнього історично-детективного фільму чи серіалу (що було б дуже добре!). Однак оця стилістична телеграфічність повною мірою передає "скам’янілість серця" головного героя, від імені якого ведеться оповідь.

Роман — двоплановий у часовому вимірі. Чоловік, який, відбувши 25-річне ув’язнення за участь в УПА, намагається облаштувати своє життя у геть незнайомому для нього місті, та й світі загалом, згадує події 1947 року й подумки продовжує незакінчене тоді розслідування однієї зради. Я не навмисне не називаю імені головного героя — його немає й у книзі. Хіба що геть наприкінці роману звучить його псевдо, що символічно, бо ж скільки повстанців так і залишилися безіменними! А про тих, хто їм допомагав, хто підтримував харчами, лікував, переховував, в історичних дослідженнях йдеться ще менше. Однак у романі "Троща" їх образи такі ж повні, як і постаті повстанців. Й навіть постаті тих, проти кого вони боролися, — представників більшовицької влади. Й отут я щиро висловлюю Василеві Шкляру величезну особисту поядку за те, що він не розфарбував своїх героїв у чіткі чорно-білі кольори, не перегнув палиці (як це нині дуже часто трапляється), розказуючи, якими пухнастими були "наші" і якими падлюками — вороги. Короткими скупими штрихами він показує всю багатогранність тієї боротьби, як зовнішньої, видимої, так і внутрішньої, прихованої, котра тривала (та й досі триває) в головах і серцях українців. Зрадниками із тих чи інших причин ставали деякі повстанці (саме про це, власне, й роман), про Україну піклувалися, нехай і невелика їх кількість, так звані свідомі більшовики. Жорстокість була притаманна й тим, й іншим, і обидві сторони виправдовували її високою метою — кожна своєю, звісно. Чи було воно того варте — не знає ніхто, навіть час, який, як-то кажуть, покаже все, проте досі не здатен цього зробити...

Однак повернімося до роману. Текст насправді дуже символічний. Булькнувши в читацький запій (і не кажіть, що у вас такого не буває))), я, зрозуміло, багато чого пропустила. Однак той Дзіздьо з роману, котрий складав пісні та балади, які потім розходилися трощею і не тільки й ставали народними, чомусь нагадав мені геть не баладного, хоча, напевно, деякою мірою теж народного сучасного однойменного співака. А слова брата Сірка про довіру, без якої годі щось збудувати, хіба не символічні? Підозрами у зраді й нині вкриті вже не трощі й ліси, а інтернет-простори, бо ж шукати помилки набагато легше, аніж самому щось робити. А шана, яку віддавали колишньому бандерівцю його колеги — пересічні радянські українці, котрі мали б ненавидіти "ворога народу"? Хіба не про незнищенність українського духу вона?..

Фінал роману теж наскрізь пронизаний уже згаданою кінематографічністю. Гарний такий фінал, насичений емоційно, естетично й символічно, звісно... Навіть закадрова музика у голові зазвучала — ота пісня Дзідзя про чайку, що звила гніздо у трощі... Ой відчуваю: таки бути фільму!)))

[Daria Fujino · Rating 5 out of 5]

Надзвичайно сподобалось. За книгами Василя Миколайовича можна вчити не лише історію, а й мову. Бо незаважаючи на дуже захопливий сюжет, мова у автора заслуговує окремої номінації - неймовірно багата лексика, діалекти, говірки.
Як я шкодую, що не знала/чула/читала про цього автора раніше. Я б зовсім по іншому дивилась на історію. Планую продовжити знайомство з іншими творами автора, бо це безперечно один з найгеніальніших і найпрацьовитіших письменників сучасности.

[Mariana · Rating 5 out of 5]

Сподобалась. Захоплюючий, інтригуючий сюжет, цікаві персонажі. Після прочитання книга ще довго тримала, змусила мене задуматись про персонажів, їх вчинки, їх прагнення. Нарівні з "Чорний Ворон". Хоча "Троща" мені сподобалась ще більше.

[Yulia Çimen · Rating 5 out of 5]

Цікаво, що у цієї книги майже не було порогу входу - прямо з першої сторінки я поринула в історію, неначе вже не вперше, і місцевість знайома, і люди свої. Може, це було через те, що книга дуже мені нагадала «Холодний Яр», котрий назавжди в моєму серці…

І яка ж тут історія! Дуже сподобалось, дуже.

[гейлінка (тгк: книжкова буря) · Rating 4 out of 5]

Купила я цю книгу за порадою мами — вона була у захваті. Казала, що дія відбувається в містах і селах Тернопільщини, які нам обом дуже знайомі. І правда, читати про рідні місця завжди якось особливо щемко. А коли ще й знаєш, що історія заснована на реальних подіях — боляче вдвічі.

Роман про зраду, яка переламала безліч життів і забрала стільки людських доль. Але попри важку тему, це моє перше знайомство з Шклярем — і воно виявилося напрочуд теплим. Відчуття таке, ніби приїхала до дідуся в гості, а він за столом розповідає тобі історію зі свого життя чи життя свого побратима. Проста, дуже чуттєва мова. Для мене вона взагалі рідна: усі ті слова, які у виносках пояснювалися як діалект, — я знаю з дитинства.

Зізнаюся: фінал я здогадалася. Але це не завадило мені розплакатись наприкінці. Настільки сильно автор передав трагізм ситуації й людський біль.

«Троща» не така важка за наповненням, як «Сад Гетсиманський», і тематика в неї трохи інша, але це також важливий шмат нашої історії. Жахливо драматичний, як це часто буває в українській літературі. І це точно неспроста.

[Diana Anikieieva · Rating 5 out of 5]

Надзвичайно цікаво було дізнатися як працювало підпілля УПА після Другої світової, наскільки важкою була ця боротьба. Дивовижно, що роман заснован на документальній історії, це робить його ще більш цінним в сучасній українській літературі. Дуже добре прописані персонажі, неможливо їм не емпатувати. Роман одразу охоплює 2 історичних періоди - кінець 40х на заході України і 70ті в Запоріжжі.

[Iryna Bochko · Rating 5 out of 5]

Про упа-оун і совєти через оповідь про приватні долі. Неможливо відірватися, захопливо і глибоко.

[Olya Didyk · Rating 5 out of 5]

"Зраду можна зрозуміти, але не можна випрадати" - слова з обкладинки, що навіть без прочитання книжки заставляють замислитися..де та межа коли зрада - то є зрада? чи можливо мета виправдовує засоби? чи є обставини, які можуть помякшити зраду?
🎞 Щодо самої книжки, то дуже позитивним є те що автор не ділить героїв на чорне і біле, він дає свободу вибору читачеві. Роман дуже кінометаграфічний, багато подій, персонажів, детективний сюжет, наче написано під кіно :)

[Віктор Максименко · Rating 5 out of 5]

5+++. Коментарі зайві. Черговий БЕСТСЕЛЕР !

[Julia Lisnyak (Feanor Spirit of fire ) · Rating 5 out of 5]

Василь Шкляр — один із тих авторів, які залишають глибокий слід у серці читача. Його роман "Троща" — це не просто історичний твір, а правдива, болюча і прониклива історія про боротьбу, зраду, відданість та силу духу українців.

Моє знайомство з автором почалося ще під час навчання на четвертому курсі філологічного факультету педагогічного університету. В рамках курсу "Постмодернізм у сучасному письменстві" ми вивчали всі його твори, і саме тоді, у свої 21 рік, я вперше прочитала "Трощу". Перечитала ж її вдруге вже в січні 2025 року, маючи 22 роки. І знаєте, цей твір вразив мене ще сильніше, ніж уперше.

Як письменниця-фантастка, лінгвістка і книжкова блогерка-початківець, я спеціалізуюся на історичній і фантастичній літературі. Саме тому "Троща" відразу припала мені до душі. Василь Шкляр створив не просто роман про УПА, а потужну, емоційно насичену історію про боротьбу людини проти системи, про перемогу духу над обставинами, про пошуки зрадника і про наслідки вибору. Головний герой, вояк УПА, стикається з жорстокою реальністю післявоєнного часу: свої та чужі, кохання та зрада, помста та примирення. Історія тримає в напрузі до останньої сторінки, змушує задуматися про те, якого болю та випробувань зазнали борці за незалежність України.

Стиль Шкляра — це окрема тема. Він пише сильно, глибоко, використовуючи живу мову, яка відчувається правдивою. Його романи — це не просто художня література, а національна пам’ять, закарбована в словах.

Мої книжкові канали в Telegram — "Books&worlds (книжковий блог)", "Books_talks" і "JuliaLisnyak_books" — присвячені літературі, яку я люблю, а мій основний канал "Середзем'я" відображає моє головне захоплення — творчість Толкіна і світ Середзем'я. Але історична література також займає особливе місце в моєму серці, і "Трощу" я без сумнівів рекомендую всім, хто цікавиться українською історією, боротьбою УПА і хто просто шукає потужну, глибоку і чесну книгу.

[Oleh Hrushovenko · Rating 5 out of 5]

Мабуть найкраща книга Шкляра. Дуже цікаво було читати про минуле життя бійців та й про "наступне" життя в совєцькому місті.

[Oleksii Pedorenko · Rating 5 out of 5]

Навмисно почав читати після "За лаштунками Волині 43", бо захотілось чогось атмосферного та про УПА. Атмосферу отримав шикарну, класний роман із чудовими персонажами. Сміливо раджу до ознайомлення.

[Данило Депутат · Rating 5 out of 5]

Бульк! — із першого слова роману я поринув у книжку, що, всупереч обсягові, читається легко.

Про УПА, оскільки головний герой — воїн саме української повстанської армії, — знаходить могилу побратима.

І накочують спомини… Як більшовики розстрілювали інших УПІвців…

Попри те, що про сюжет особисто я можу написати вкрай мало, книжка максимально сподобалася. Прекрасна!

[Anastasia [moonreg] · Rating 5 out of 5]

я мала жахливі упередження щодо цього автора, хоча знала, що він дуже відомий. тепер я про це невимовно шкодую.

«Трощу» я купила ще на «ковідну тисячу». зараз здається, що то було в іншому житті. коли я додавала її в кошик разом з трьома чи чотирма (!!!) іншими книжками, я орієнтувалася тільки на ціну та наявність. іронічно, що вона мала до мене прийти разом з «анною карєніною», проте та вийшла з наявности. і слава богу. хоча зараз це згадувати сумно, розуміючи, що карєніну тоді викуповували більше, ніж Шкляра. особливо беручи до уваги сюжет «Трощі».

цей роман розповідвє нам про боротьбу УПА з більшовиками і життя тих, кому «пощастило», а може й не дуже, вийти з трощі живим після війни. життя українців, що ніяк не випустять з серця іскру надії, що на їхній землі ще залишився козацький дух, навіть не дивлячись на повну русифікацію навколо. про одну зраду, яка за лічені секунди скосила десятки життів.

я злилась, сумувала, картала себе за те, що знову вибрала книжку, від якої тисне у грудях. ну, все по класиці, як це відбувається, коли читаєш якісну літературу.

щодо упереджень про автора — я щиро і приємно здивована. те, як Василь Шкляр пише, дуже торкає душу. а ще неможливо проігнорувати те, яку працю він виконав, аби написати цей твір.

самосвідомість прекрасна, проте вона болить. чи робить це її менш приємною? ні. я хочу ще, і ще, і ще, більше інформації, більше героїв, більше життів, більше світогляду наших предків, з якими відчуваєш аж надто міцне споріднення і зв‘язок завдяки таким авторам, як Василь Шкляр.

я рада, що мої руки дійшли до неї.

єдине хороше, що принесла ця війна — це посилення самосвідомості нашого народу. але якою ціною? чи не можна просто озирнутися на історію і зробити якісь висновки з неї?

я би хотіла мати фізичну можливість сунути під носа всім любителям «анни карєніної» цю книжку, або будь-яку до неї подібну. просто щоб вдумались. просто щоб вчитались. але всіх переконати не дасться ніколи. зрештою, зрадники були навіть в УПА.

«гей-гу, гей-га.
таке-то в нас життя.»

[Vasyl · Rating 5 out of 5]

Мабуть, про визвольну боротьбу українського народу можна писати і писати. Цих важких і кривавих століть боротьби вистачить на сотні тисяч сторінок.

Роман «Троща» відкриває читачеві невеличкий фрагмент з повстанського руху ОУН-УПА на Західній Україні в період після ІІ Світової війни.
Якщо «Чорний ворон» Шкляра надзвичайно динамічний роман, наповнений подіями, який збуджує уяву, несе читача, наче бурхливий потік, від першої і до останньої сторінки, то «Троща» змушує більше задумуватися і оцінити важкість становища людей, що піднялися на визвольну боротьбу.
.
«Троща» - роман про зраду. Не якусь одну, локальну. Книжка про зраду в цілому. Склалося враження, що вона цілковито панувала в лавах українських повстанців. Велика, могутня, всюдисуща... Вона, немов чума, вражала людські душі, розросталася, несла з собою погибель... і лише одиниці могли їй протистояти, адже від зради є лише один лік - смерть, та й то часто заподіяна своїми ж власними руками...
Стати повстанцем легко, але це незворотній процес. Покинути ці лави можна лише в один спосіб - зрада. Чи всі це розуміли на початку боротьби? Я так не думаю.

В повстанні є лише два шляхи - перемога або смерть, а зрада ой яка багатогранна... Це і зневіра, і фізичне виснаження, і тортури в полоні, і красномовні обіцянки ворогів, і любов до рідних, і кохання... Вона оточує тебе зі всіх сторін, шепче тобі на вухо сотні шляхетних виправдань, ловить тебе в моменти найбільшої слабкості, коли здається, що іншого виходу вже й немає... ти й не зчувся як став зрадником.

А своя служба безпеки була і в ОУН, яка теж справно виконувала свою роботу. І хоча цілі були різні та, напревеликий жаль, методи мало чим відрізнялися по обидві сторони. Напевно тому то й було легше підірвати себе гранатою чи пустити кулю в скроню, аніж проходити через ці «кола пекла»

[Marichka · Rating 5 out of 5]

Кажуть, що по роду дівчинка має найглибший внутрішній зв'язок зі своєю бабцею по материнській лінії. Про мене це так.
⠀
Моя бабуся була зв'язковою упівкою.
Одного разу хтось із односельчан їх зрадив, тікала зі старшою подругою, ту вбили кулею в спину.
⠀
Потім 10 років ( найсолодших у житті - з 19 до 29 ) трудовий табір в Росії, лісоповал. По тому - Караганда, заборона повертатись на рідну землю. На місце, де хату її батька, заможного ґазди, зрівняли з землею.
⠀
Я не чуюся так, ніби живу в криївці. А так, ніби всі криївки живуть в мені.
⠀
З надто юними спартанцями, тримачами жорстокої дисципліни. Отими воїнами, які єдині бачили Україну повністю незалежною, - ні від кого. З їхніми майже дитячими коханнями, з пророслою бульбою і талою водою. З безграничною вірою в ідею.
⠀
"Бог і Україна".
"Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї".
⠀
"Троща" Шкляра не найкращий твір про той час, але дуже добрий.
⠀
Знаєте, яка війна у кіно? Бій. З одного боку піші воїни та вершники. З іншого - їхні вороги. Вони говорять різними мовами, у них свій стрій, зброя, бачення майбутнього, мета.
⠀
Партизанська війна 1945 - 1954 років. Плацдарм - лісові хащі. Кожен із вояків хоч раз одягався у мундир ворога. Дехто з них розмовляє однією мовою і навіть бажає миру Україні.
І серед цього всього хаосу і облуди треба серцем, пильним оком і гострим розумом розпізнати свого.
⠀
Герой "Трощі" - майже п'ятдесятирічний колишній ( хоча я не вірю в колишніх ) вояк УПА, який після 25-річного ув'язнення змушений жити на сході України через заборону повертатися додому, в Галичину. 70-ті роки, металургійний завод, несподіване кохання. А думкою - все ще у 1947-му, намагаючись вирахувати зрадника, через якого загинули його побратими...

[Diana · Rating 3 out of 5]

цікаво, але не захопило

[Oleksandr · Rating 5 out of 5]

Даний роман можна сміливо поставити в один ряд з "Холодним Яром" Горліса-Горського, та "Чорним вороном" того ж таки Шкляра. Однозначно рекомендую до прочитання.

[Ihor Zinchuk · Rating 5 out of 5]

«Зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати» - такий вислів читач побачить на обкладинці нового історичного роману «Троща», яким порадував поціновувачів своєї творчості Василь Шкляр. Цей роман став однією із найочікуваніших новинок цьогорічного книжкового форуму, а я, ще задовго до видання цієї книги, впевнився, що матиму її у своїй бібліотеці.
Події в романі відбуваються в двох часових паралелях: місто на сході України 1970 р, де головний герой, політв`язень на псевдо «Місяць», від чийого імені ведеться оповідь, переживши 25 років заслання у радянських таборах, намагається «знайти свою долю у місті козацької слави»; і спогади головного героя про драматичні події останніх років підпільної боротьби вояків УПА за волю України. Випадково знайшовши могилу друга, «Тимчака Михайла Степановича 1924 - 1972 рр.» він прагне розгадати таємницю ганебної підступної зради, коли у далекому 1947 полягли його вірні побратими по зброї. А найголовніше – пригадати все і зрозуміти, хто ж саме став отим «Юдою».
Читач матиме змогу наче «побачити» на власні очі те, що дуже часто замовчується в багатьох українських родинах до сьогодні, тому що живих очевидців цих драматичних подій залишається все менше та й нелегко згадувати минуле, яке змінює життя кожного члена родини назавжди: когось безжально висилають на каторгу в засніжені простори Сибіру, а хтось, отримує погони лейтенанта та ордени, ставши «очима» та «вухами» ворога у власному місті чи селі.
Перед вами постане побут повстанської криївки, де все було продумано до дрібниць, аби пережити суворі засніжені зими в очікуванні підступної облави ненависних радянських «червонопагонників». На сторінках роману переплелись любов і помста, дружба і зрада, кохання і ненависть, «свої» і «чужі».

«…Через півгодини Клим повернувся й наказав, аби з ним ішов Жук. Тут хлопцеві вперше щось зашкребло, і він здивовано запитав:
—Хто я такий, аби мене викликав крайовий провідник?
—Напевно, тебе хочуть легалізувати, — відповів Клим.
Та коли вони відійшли далі, есбіст зненацька навів на Жучка автомат і звернувся до нього на «ви»:
—Друже Жук! Ви заарештовані!
Клим ще якийсь час удавав вар’ята, що це, мовляв, формальна перевірка СБ, оскільки серед своїх завівся агент. Але невдовзі з-за кущів на Жучка налетіли ґевали і скрутили йому руки сирицею. Клим невідь- куди здимів, а перевдягнуті в повстанців гебісти заговорили по-своєму.
—Сколька іх там асталось?
—Кажєцца, двоє.
Зненацька неподалік вдарили автоматні черги, москалі попадали на землю, а Жучок так і лишився стояти, не знаючи, що йому краще — жити чи вмерти.»

Особливо вражаючим є те, що читач, у прямому сенсі, до останньої сторінки, не здогадується, хто ж наважився зрадити друзів?, чому пішов на такий крок?, і, чи й справді, «ціль виправдовує засоби?» відповіді на всі ці питання письменник, ніби ненароком, залишає на розсуд читача, збуджуючи уяву, побільшуючи цікавість, заохочуючи до роздумів, кмітливості та власних висновків, уроків, які має зробити для себе кожен, кому не байдужа доля і майбуття рідної країни…адже боротьба, як і життя - триває:

«….Позаяк до восьмої було ще далеко, він знов умостився
на прічі, розгорнувши «Мазепу». Пошелестів
сторінками, сказав:
— Ось... послухай.
—Давай.
— «Невеличкий числом, але сильний духом гурток людей... душ чистих і чесних, які жертвували... усім...»
— «Ради ідеї...» — продовжив я.
—Пам’ятаєш, — зрадів Сірко. — Уже заради самої
ідеї. Але про кого це? Про жменьку мазепинців, які лишилися біля гетьмана після полтавського прогару?
— Це про нас, — сказав я, здогадуючись, до чого він веде.
— Видиш? — ще дужче зрадів Сірко. — Двісті п’ятдесят літ минуло, а сі ніц не змінило. І ворог той самий, і боротьба та сама, і жменька людей... — Він ледве не додав: «та сама».
— І мазепинки на наших головах, — доточив я.
— Бісова мати! — підхопившись, Сірко так засвітив до мене очима, що я примружився. — І це щастя випало нам! Ти розумієш, що нам випав жереб належати до цієї жменьки, до цього гурточка? Сама доля вказала на нас перстом. Вона вибрала нас серед мільйонів.»

Мені залишається лише додати, що роман «Троща» - це книга, яка надихатиме на боротьбу і сучасних захисників, котрі продовжують боронити рідну Україну від московської навали, а кожна сторінка книги спонукає до думки про те, що жертва і боротьба не були марними, бо покладені заради того, щоб постала Вільна, Соборна, Самостійна Українська держава.

[Yuliia Zadnipriana · Rating 5 out of 5]

Творчість Василя Шкляра - це любов. З його "Залишенця" 8 років тому почалась моя любов до історичної прози, до теми УПА, визвольних змагань.

Пам'ятаю, з яким захватом я читала історію Чорного Ворона і моїй свідомості щось ніби переверталось, відкриваючи нові аспекти нашої історії.

КОМПОЗИЦІЯ,

в якій гармонійно переплітається теперішнє героя та минуле. Перед нами Місяць - юнак, доля якого розкривається в проекції через минуле і сьогодення, спогади сплітаються з його актуальним життям, вриваються в нього.

Ми бачимо хлопця, який горить боротьбою, а через кілька сторінок - колишнього в'язня табору, котрий намагається збудувати життя в совковому світі. Світі, з яким він стільки боровся в юності.

ПЕРСОНАЖІ

Жінки та чоловіки тут такі різні, колоритні, цікаві, через них відкриваються ті труднощі, з якими стикались в часи визвольних змагань люди: постійна недовіра, настороженість, відданість своїм принципам і спокуса піти легшим шляхом - стежкою зради.

ІНТРИГА

Роман має в собі щось від детективного жанру, цікавість утримується до останньої сторінки, до останніх рядків. в яких перед нами постає одне з ключових питань тексту: чи має злочин термін придатності? Що необхідно: пробачення чи помста, коли від часу злочину минули роки і роки?

ПОЕТИЧНІСТЬ

Як гармонійно, тонко і влучно в текст вплетені пісні та поезії

ІСТОРИЧНА ДОСТОВІРНІСТЬ

Письменник опрацював багато джерел, спілкувався з очевидцями, вивчав історію періоду, про який він пише. Від цього роман ще більше вражає.

Провідна ідея тексту - зрада. Чи можна її виправдати? Чи можна пробачити? Що таке зрада і чи це справді негативне явище, коли мова йде про зраду заради когось?

Прямих роздумів на цю тему немає, але є люди, їхні історії, слова і вчинки, а кожен читач вже самостійно вибудовує свою позицію щодо цього запитання.

А назва яка! Троща — це ж не лише комиші, в яких ховались упівці. Це руйнування. Віри, надії, руйнування доль і окремих сподівань.

От як йому вдається писати практично про одне й те саме, але так по-різному?

Аж закортіло перечитати ще щось у нього.

Як ва�� творчість Василя Шкляра?

[Dr.Husaim · Rating 5 out of 5]

"Бог не без милості, козак не без долі."
.
Часто "Трощу" порівнюють з "Чорним вороном" вивищуючи першу перед останнім. Та як на мене ці порівняння недоречні, хоч вони і об'єднані однією темою - боротьби за свободу, але кожна з них особлива, самобутня і важлива для прочитання та формування своєї самосвідомості
.
"Свобода - не повія, яку можна комусь подарувати. Це така дорога пані, котру не купиш, не продаси і тим більше не виміняєш. У неї одна ціна. Кров."
.
Щоб зруйнуват�� кліше та стереотипи, щоб зрозуміти чим жили і чого прагнули ці бандери, яких і досі боїться Москва, варто читати "Трощу". Ви поринете у післявоєнні події, коли війна скінчилася у всьому світі... а в Україні тривала. Тут, на наших теренах, люди продовжували опір окупаційному режиму совєтів, які звали себе асвабадітєлямі
.
Як комуністи зламали останній опір УПА? Що чекало упівців, які залишилися живими? Як було повертатися з таборів до радянської Україну? Як жити, коли працювати беруть лише до пекла? Як знайти щастя в цьому новому/чужому раю?
.
"Блаженний не той, кому треба по зав'язку, а той кому доста. З мене було доста. Аж забагато."
.
P.S. Книга чудова, не лише тому, що привідкриває пласт невідомої історії, а тому, що задає запитання і спонукає до роздумів.
.
P.P.S. чого тільки вартий сусід головного героя, що теж працює у пеклі, але за інші боротьбу
.
P.P.P.S. і завершення непередбачуване. Перебрав купу варіантів, але так і не відгадав, хто ж їх всипав? Аж доки не дочитав останніх сторінок

[Оля Куньо · Rating 5 out of 5]

Зазвичай книги, в яких описуються часи боротьби УПА з більшовиками, читаються важко (оскільки переважно містять сцени допитів, тортур, катувань українців). Але в "Трощі" автор акцентує нашу увагу не на самій боротьбі УПА, а на стан організації та проблеми в середині неї. Тому тут не буде важких сцен.
В кінці 40-их рр. ХХ ст. УПА була вже не такою чисельною та сильною, як раніше, а моральний дух вояків зазнавав щораз більшого упадку. Почастішали зради серед населення та й самих членів організації, а методи боротьби більшовиків ставали жорстокішими та хитрішими.
Головною в цьому творі є тема зради. І власне про це говорить фраза на обкладинці книги - "Зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати". Автор теж дає читачеві вибір - засудити чи виправдати героїв "Трощі".
Книга змушує задуматись -Як би вчинила я? Чи зрозуміла б я?
Вважаю, що задум автора вдався, бо книга ще довго "не відпускала мене". Думками я уявляла собі той жахливий для України та українців час, згадувала скільки найкращих синів та дочок полягло намарне, не здобувши волю Україні.

[Anna · Rating 5 out of 5]

👌Ще один прочитаний мною роман Василя Шкляра "Троща"💪
З Вас лайк-з мене відгук💝💝
.
"Зраду можна зрозуміти,але не можна випрадати" перші слова, які ми вже прочитаємо на палітурці, і зрозуміємо що це книга про зраду, але не локально, а в цілому🤔
.
Книга одна з кращих Шкляра. в ній описані подіі останніх років повстання УПА та про життя "бандерівців":про любов, про дружбу, про стосунки між людьми. Тож якшо Ви любите історію, зокрема історію про УПА, то я Вам рекомендую цю книгу😋😋
.
Зрада найболючіша тема книги, через яку помирали, або за іі допомогою хотіли вижити... радує те що ,читаючи тримає в напруженні до станньоі сторінки.
До останньоі сторінки - ти не знаєш, хто запроданець🙂, а хто свій😋
.
Книга мені сподобалася, і #рекомендую прочитати всім книголюбам😍😍😍
.

[Vladzjo Kurylo · Rating 5 out of 5]

Василь Шкляр "ТРоща" Нарешті! Це реально варта книга для прочитання, за що ВЕЛИЧЕЗНЕ ДЯКУЮ п. Василю Шкляру. Ця книга описує одну із відомих облав на боївку УПА, яка відбулася на Тернопільщині, всього за 30 км від Тернополя. Про цю подію можна прочитати в неті. Історія реально дуже гарно описана і відчуття які там переживає герой можна відчути і на собі.
Тепер точно візьму на якісь вихідні поїду в район села Ішків, хуторів Драгоманівка та Дворище.
А ще ця книга мены читалася за допомогою google.maps щоб розуміти де ті чи інші події розгорталися, щоб зайти і локалізувати місця.

[Lina · Rating 3 out of 5]

Читала з цікавістю.
Повага до документальної частини й вдячність пану Василю за пророблену роботу. Доволі докладно описаний уклад життя УПА.
Художня ж лінія тексту видалася слабкуватою й другорядною на фоні історичних подій.
Чогось мені тут не вистачило… Можливо, інтриги? Глибини? Чи надто багато «санта-барбари»… Персонажі пласкі.
Не найкраща книга в доробку пана Шкляра, як на мене, хоч і на важливу тему.
Кого цікавить художка на тему УПА - рекомендую збірку оповідань Василя Портяка «Вибір Скорого».

[Oksana Buhrii · Rating 5 out of 5]

Ця книга змусила мене захопитися нею з перших сторінок. Я читала її із захватом, пізнаючи більше історії, більше фраз, моментів. Я занурилася в цю історію, як начебто вона вже стала частиною мого серця.

Події дивують і вражають. А кінець змушує казати слова ’’Як?.. Серйозно?..Коли?..'’, а також з’єднувати всі події заново в пам’яті.

Ця книга також западає в душу, тому що вона про війну. Війну з тими ж людьми, з якими вона йде і зараз. Це найбільше впливало на те, щоб я відчула ту біль та тремор у серці. Тому ця книга завжди залишиться у мене в спогадах.

[Anhelina · Rating 5 out of 5]

Під час прочитання було над чим замислитись, над чим поплакати і посміятись, прониклась всіма персонажами, як позитивними, так і негативними. В цілому книга залишила по собі неоднозначні відчуття, ще довго буду роздумувати на ті теми й питання, які ставили (здебільшого самі собі) головні герої. Чесно кажучи, не люблю довгі рев'ю, тому просто скажу, що це була моя перша і точно не остання книга Шкляра.

[Olena · Rating 5 out of 5]

Цікаво було би почитати, коли тема УПА буде далекою, звичною і до неї будеш ставитися, як до етапу становлення нашої державності. Сумного, але необхідного. Тоді увага зміститься на звичайне для пригодницьких романів питання "хто тут зрадник?" Але щоб дійти до такого філософського стану треба прочитати ще багато таких книг.

[Olga · Rating 5 out of 5]

В кінці книги я хотіла плакати, а це багато чого говорить про себе. Чудова книга з цікавим сюжетом. Не люблю історичні романи, але цей сподобався бо він з ноткою детективу. Основний меседж роману – "Зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати!!". Від роману неможливо відірватися, оскільки Василь Шкляр пише глибоко, емоційно й захопливо

[Iryna · Rating 5 out of 5]

Мабуть з такою швидкістю на українській мові я не читала з часів уроків української літератири у школі. Дуже сподобалася мова автора і той факт, що частина дії відбувається у рідному Запоріжжі, тільки підсилили інтерес до цього роману. Як то кажуть must read!