What do you think?
Rate this book
Studies in Jungian Psychology by Jungian Analysts #87
Вечный юноша. Puer Aeternus
«Латинское понятие риег aeternus, в переводе означающее "вечный юноша", заимствовано из "Метаморфоз" Овидия. Так древнеримский поэт обращается к юному богу Иакху (Якху), принимавшему участие в Элевсинских мистериях. Впоследствии божественного младенца отождествляли с Дионисом и богом Эросом. В юнгианской психологии термин риег aeternus используется для характеристики определенного типа мужчины: очаровательного, привлекательного, творческого, увлеченного своими мечтами и фантазиями. Такие мужчины зачастую сохраняют подростковую психологию, даже став взрослыми. Как правило, сами они полны жизни, но окружающие их люди испытывают подчас странную эмоциональную опустошенность. Мы вместе с ними работаем и живем, мы любим их и с тоской смотрим им вслед, когда они уходят от нас. Невозможно переоценить то влияние, которое оказало исследование М.Л. фон Франц, посвященное изучению пуэра, не только на мужчин, но и на женщин. Этот фундаментальный труд изначально представлял собой курс лекций, прочитанный автором в институте К.Г. Юнга в Цюрихе. Именно юнгианская психология, рассматривающая проблему в исключительно практическом ключе, позволяет точно и емко описать феномен риег aeternus. Вот почему это исследование до сих пор остается востребованным, несмотря на то что книга не переиздавалась в течение многих лет». / Дэрил Шарп Мария-Луиза фон Франц, признанный авторитет в области юнгианской психологии, исследует тип мужчины, связанного материнским комплексом. «Вечный юноша» — жизнерадостный и энергичный, всегда остающийся ребенком в душе, но не желающий принимать на себя ответственность и обязательства, — стал объектом пристального внимания и всестороннего исследования автора. Богатый практический материал органично вплетен в обширный культурологический и литературный контекст, что делает чтение книги интересным и захватывающим. Раскрывая тайны человеческой души с позиций коллективной и индивидуальной психологии, автор вместе с читателем ищет пути преодоления поднимаемой проблемы и способы обретения психологического равновесия, столь необходимого в наше время. Материалом для этой книги послужил курс лекций и семинаров, проведенных автором в институте К.-Г. Юнга в Цюрихе, где глубокий академический подход сочетался с неожиданными новаторскими решениями и точными практическими выводами. Для психотерапевтов, психологов, специалистов гуманитарного профиля, а также для широкого круга читателей.
288 pages, Hardcover
First published January 1, 1970
170 people are currently reading
2905 people want to read
About the author
Marie-Louise von Franz
81 books856 followersMarie-Louise von Franz was a Swiss Jungian psychologist and scholar.
Von Franz worked with Carl Jung, whom she met in 1933 and knew until his death in 1961. Jung believed in the unity of the psychological and material worlds, i.e., they are one and the same, just different manifestations. He also believed that this concept of the unus mundus could be investigated through research on the archetypes of the natural numbers. Due to his age, he turned the problem over to von Franz. Two of her books, Number and Time and Psyche and Matter, deal with this research.
Von Franz, in 1968, was the first to publish that the mathematical structure of DNA is analogous to that of the I Ching. She cites the reference to the publication in an expanded essay "Symbols of the Unus Mundus," published in her book Psyche and Matter. In addition to her many books, Von Franz recorded a series of films in 1987 titled The Way of the Dream with her student Fraser Boa.
Von Franz founded the C.G. Jung Institute in Zurich. In The Way of the Dream she claims to have interpreted over 65,000 dreams. Von Franz also wrote over 20 volumes on Analytical psychology, most notably on fairy tales as they relate to Archetypal or Depth Psychology, most specifically by amplification of the themes and characters. She also wrote on subjects such as alchemy, discussed from the Jungian, psychological perspective, and active imagination, which could be described as conscious dreaming. In Man and His Symbols, von Franz described active imagination as follows: "Active imagination is a certain way of meditating imaginatively, by which one may deliberately enter into contact with the unconscious and make a conscious connection with psychic phenomena."
Von Franz worked with Carl Jung, whom she met in 1933 and knew until his death in 1961. Jung believed in the unity of the psychological and material worlds, i.e., they are one and the same, just different manifestations. He also believed that this concept of the unus mundus could be investigated through research on the archetypes of the natural numbers. Due to his age, he turned the problem over to von Franz. Two of her books, Number and Time and Psyche and Matter, deal with this research.
Von Franz, in 1968, was the first to publish that the mathematical structure of DNA is analogous to that of the I Ching. She cites the reference to the publication in an expanded essay "Symbols of the Unus Mundus," published in her book Psyche and Matter. In addition to her many books, Von Franz recorded a series of films in 1987 titled The Way of the Dream with her student Fraser Boa.
Von Franz founded the C.G. Jung Institute in Zurich. In The Way of the Dream she claims to have interpreted over 65,000 dreams. Von Franz also wrote over 20 volumes on Analytical psychology, most notably on fairy tales as they relate to Archetypal or Depth Psychology, most specifically by amplification of the themes and characters. She also wrote on subjects such as alchemy, discussed from the Jungian, psychological perspective, and active imagination, which could be described as conscious dreaming. In Man and His Symbols, von Franz described active imagination as follows: "Active imagination is a certain way of meditating imaginatively, by which one may deliberately enter into contact with the unconscious and make a conscious connection with psychic phenomena."
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 89 reviews
August 12, 2010
Not what I hoped, but still interesting in its own right. I'm dumbfounded why she felt she had to spend 4/5 of this book paraphrasing and summarizing two other books. How bout just inform the reader that they would be well served to read "The Little Prince" and "The Kingdom Without Borders." I was hoping for a study of the condition of the Puer Aeturnus, and, again, it went into a literary discussion. That is the one drawback of Jungian Psychology. They have a very hard time actually saying much about the psyche. Instead, they say stuff about art, books, myth and dreams, and let the patient or reader draw conclusions about how such works relate to the psyche. SAY SOMETHING ABOUT PSYCHOLOGY in your psychology book. It was fine.
August 19, 2014
What the hell did I just read? My first contact with Von Franz was through documentaries and I must say, she intimidated me deeply. I avoided her books for a while thinking she could over complicate things but damn I was so wrong. She is amazing explaining things in a concise, direct and very clear manner. The subject, puer aeternus or peter pan complex is something that caught my attention a couple of years ago and was revived by a recent encounter with the las movie (forgot from when). It wasn't an easy read, my book is completely marked and highlighted which is something rather uncommon for me to do. Difficult not for the words but the subject requires digestion and undersanting because of the passion and curiosity that sparkle from it. To understand it better I had to read some material that's mentioned (special mention to Werther from Goethe) that helped understanding the immature nature of the Puer.
Im the end I would recommend this book to anyone that spends too much time inside their heads and struggle to deal with life (like myself). The Jungian terminology is ever present but Von Franz helps understsnding it in a very organic way and as most books from the Jungian current it's not self help, you won't be "healed" from the neurosis by reading but you'll definitely get some very deep and passionate insights about the Puer condition.
Im the end I would recommend this book to anyone that spends too much time inside their heads and struggle to deal with life (like myself). The Jungian terminology is ever present but Von Franz helps understsnding it in a very organic way and as most books from the Jungian current it's not self help, you won't be "healed" from the neurosis by reading but you'll definitely get some very deep and passionate insights about the Puer condition.
February 25, 2012
Brilliant. I am a textbook narcissist puer aeternus. MLvF deconstructs me.
Read
August 15, 2019.
📚انسانها میتوانند خود را فریب دهند، یعنی تا سرحد مرگ به کاری بپردازند، تا از کاری که واقعا باید انجام دهند اجتناب کنند.
.
ماری لوئیز فونفرانتس روانشناس یونگی با کمک تحلیل شازده کوچولو و زندگی نویسندهاش به بررسی آسیبهای سندروم نوجوان ابدی پرداخته است. او نشان میدهد چگونه اگزوپری بخش کودک و خلاق خود را به رشتهی تحریر در آورده است و در واقعیت چقدر از زندگی تهی بوده است.
نوجوان ابدی( puer eternuse) در روانشناسی یونگ یک آرکیتایپ اصلی و ریشهی تمام اشتیاقهای عمق روان است.
ماری لوئیز رابطهی نوجوان ابدی با عقدهی مادر را توضیح میدهد.(منظور مادر بیولوژیکی نیست، عقدهی مادر رابطهی روانی است که موجب شکلگیری نقشهایی میشود که مادر یکی از دلایل ایجاد آنهاست.)
وجود عقدهی مادری بلعنده (ممکن است مامان حتی زنده نباشد) میتواند تمام خلاقیت و روشنبینی نوجوان ابدی را به تاریکی ببرد و فردی بسازد که در سالهای میانسالی هم رفتاری مانند نوجوانان داشته باشد. کسی که پایش روی زمین سفت واقعیت نیست، خلاقیت پراکنده، بدون شغل یا همه کارهی هیچکاره اقیانوسی بیعمق، ترس از تعهد به هر فضایی، ترس از صمیمیت (در هر زنی به دنبال تصویر مادر که خود در قاب فرافکنی کمال و بینقصی است.) بیقرار، میل عجیب به مرگ، زندگی را عادی و پوچ میداند و آدمها را کم ارزش و سطح پایین.(داد شازده کوچوکو از آدمها را به یاد دارید؟ آخ از آدم بزرگها!) .
در کتاب با تحلیل کامل زندگی سنتاگزوپری توضیح داده شده است چگونه نوجوان ابدی نمیتواند از بحران میانسالی عبور کند و به میل همیشگی بازگشت به رحم مادر پاسخ میدهد (مرگ).
در کتاب برای تحلیل هر بخش تاریک توضیح دقیق و موشکافانهای از شازده کوچولو آمده است به همراه تحلیل نقاشیها که نشان میدهد چگونه اگزوپری که انسانهای زیادی در دنیا علاقمند قلم او هستند تمام روان آشفتهی خود را در این کتاب وارد کرده است شاید دلیل ماندگاری شازده کوچولو همین است که از واقعیتهای روان یک نوجوان ابدی پرده برداشته است.
در پایان کتاب نویسنده با قلم روان و جذابش به تحلیل موشکافانهی دو رویا پرداخته است که درسهای زیادی برای علاقمندان دارد.
کتاب علاوه بر ترجمهی تمیز توضیحهای اضافی و کمک کنندهای دارد که توسط مترجم به متن اضافه شده است.
جزِ کتابهای، حتما بخوانید.
خیلی مفید است، خصوصا برای کسایی که خیلی رویایی هستند و در عمل منفعل یا توان و صبر ماندن روی یک فضا را ندارند.
📚انسانها میتوانند خود را فریب دهند، یعنی تا سرحد مرگ به کاری بپردازند، تا از کاری که واقعا باید انجام دهند اجتناب کنند.
.
ماری لوئیز فونفرانتس روانشناس یونگی با کمک تحلیل شازده کوچولو و زندگی نویسندهاش به بررسی آسیبهای سندروم نوجوان ابدی پرداخته است. او نشان میدهد چگونه اگزوپری بخش کودک و خلاق خود را به رشتهی تحریر در آورده است و در واقعیت چقدر از زندگی تهی بوده است.
نوجوان ابدی( puer eternuse) در روانشناسی یونگ یک آرکیتایپ اصلی و ریشهی تمام اشتیاقهای عمق روان است.
ماری لوئیز رابطهی نوجوان ابدی با عقدهی مادر را توضیح میدهد.(منظور مادر بیولوژیکی نیست، عقدهی مادر رابطهی روانی است که موجب شکلگیری نقشهایی میشود که مادر یکی از دلایل ایجاد آنهاست.)
وجود عقدهی مادری بلعنده (ممکن است مامان حتی زنده نباشد) میتواند تمام خلاقیت و روشنبینی نوجوان ابدی را به تاریکی ببرد و فردی بسازد که در سالهای میانسالی هم رفتاری مانند نوجوانان داشته باشد. کسی که پایش روی زمین سفت واقعیت نیست، خلاقیت پراکنده، بدون شغل یا همه کارهی هیچکاره اقیانوسی بیعمق، ترس از تعهد به هر فضایی، ترس از صمیمیت (در هر زنی به دنبال تصویر مادر که خود در قاب فرافکنی کمال و بینقصی است.) بیقرار، میل عجیب به مرگ، زندگی را عادی و پوچ میداند و آدمها را کم ارزش و سطح پایین.(داد شازده کوچوکو از آدمها را به یاد دارید؟ آخ از آدم بزرگها!) .
در کتاب با تحلیل کامل زندگی سنتاگزوپری توضیح داده شده است چگونه نوجوان ابدی نمیتواند از بحران میانسالی عبور کند و به میل همیشگی بازگشت به رحم مادر پاسخ میدهد (مرگ).
در کتاب برای تحلیل هر بخش تاریک توضیح دقیق و موشکافانهای از شازده کوچولو آمده است به همراه تحلیل نقاشیها که نشان میدهد چگونه اگزوپری که انسانهای زیادی در دنیا علاقمند قلم او هستند تمام روان آشفتهی خود را در این کتاب وارد کرده است شاید دلیل ماندگاری شازده کوچولو همین است که از واقعیتهای روان یک نوجوان ابدی پرده برداشته است.
در پایان کتاب نویسنده با قلم روان و جذابش به تحلیل موشکافانهی دو رویا پرداخته است که درسهای زیادی برای علاقمندان دارد.
کتاب علاوه بر ترجمهی تمیز توضیحهای اضافی و کمک کنندهای دارد که توسط مترجم به متن اضافه شده است.
جزِ کتابهای، حتما بخوانید.
خیلی مفید است، خصوصا برای کسایی که خیلی رویایی هستند و در عمل منفعل یا توان و صبر ماندن روی یک فضا را ندارند.
May 21, 2023
بزرگسالی با طینت کودکانه که نتوانسته رنج بالغ شدن را بر خود هموار کند. تا همیشه کودک. سرگردان. انسانی نه آنچنان جدی. اسیر در تخیلات. تا ابد در جستجو. کاری را نمی آغازد و آنچه را آغاز کرده به پایان نمی برد. گمگشته. همیشه در فاصله ای امن با زندگی چرا که زندگی برای او "فعلا" آغاز نشده. از همین روست فرارش از هر گونه تعهد. اسیر در عقده مادر.
او "نوجوان ابدی" است.
اشرافیت و ارزشهایی که نمایندگی می کرد، راه و رسم پهلوانی، در روزگار ما که "برابری" پر تکرارترین آرمان است، دیری است که از بین رفته. خیره ماندن به شکوه قهرمانان، سفرهای خطیرشان، ماجراجویی هایشان و مسئولیت هایشان، راهی بود برای خلاصی از چنگال والدی که کودکش را وابسته به خود می خواهد. درگذشته فردیت یافتن آرمانی خواستنی بود. تبدیل شدن به انسانی یکه، منحصر به فرد، مستقل. اما نوجوان ابدی نمی خواهد بالغ باشد او بالقوگی محض را می خواهد. چیزی نشدن را و در عین حال امکان هر چیز بودن. از همین روست که تا_همیشه_کودک_بودن را انتخاب کرده. تا سالهای بزرگسالی نیز در عمیق ترین لایه های روانش از سینه های مادر آویزان است.
ماری لوییز فون فرانتس، در کتاب نوجوانی ابدی و نبوغ خلاقانه، در شرحش از داستان شازده کوچولو اثر آنتوان دو سنت اگزوپری، نشان می دهد که امروزه روز، همه ما کم و بیش گرفتار عقده مادر و سندرم نوجوان ابدی هستیم. در روزگاران گذشته، پسر برای ورود به دنیای بزرگسالی، برای آنکه به عنوان یک انسان بالغ به رسمیت شناخته شود، ناچار بود که آزمون های گاها دشواری را پشت سر بگذارد. پیشینیان ما به شهود دریافته بودند که از صغارت به در آمدن اضافه شدن سالهای عمر نیست بلکه لحظه ای است که وظیفه جای میل را میگیرد. لحظه ای که انسان شجاعت پیش رفتن می یابد. و همه این دست آورد ها به بهای رنج است. که رنج کشیدن، دانستن است.
اما پرسش این جاست حالا که تمام آیین های تشرف به بزرگسالی و مردانگی کارکرد خود را از دست داده، چطور می توان بدون کشتن خلاقیت دوران کودکی، بدون فدا کردن تخیل بی حد و مرزش، پا به دنیای بزرگسالی گذاشت؟
او "نوجوان ابدی" است.
اشرافیت و ارزشهایی که نمایندگی می کرد، راه و رسم پهلوانی، در روزگار ما که "برابری" پر تکرارترین آرمان است، دیری است که از بین رفته. خیره ماندن به شکوه قهرمانان، سفرهای خطیرشان، ماجراجویی هایشان و مسئولیت هایشان، راهی بود برای خلاصی از چنگال والدی که کودکش را وابسته به خود می خواهد. درگذشته فردیت یافتن آرمانی خواستنی بود. تبدیل شدن به انسانی یکه، منحصر به فرد، مستقل. اما نوجوان ابدی نمی خواهد بالغ باشد او بالقوگی محض را می خواهد. چیزی نشدن را و در عین حال امکان هر چیز بودن. از همین روست که تا_همیشه_کودک_بودن را انتخاب کرده. تا سالهای بزرگسالی نیز در عمیق ترین لایه های روانش از سینه های مادر آویزان است.
ماری لوییز فون فرانتس، در کتاب نوجوانی ابدی و نبوغ خلاقانه، در شرحش از داستان شازده کوچولو اثر آنتوان دو سنت اگزوپری، نشان می دهد که امروزه روز، همه ما کم و بیش گرفتار عقده مادر و سندرم نوجوان ابدی هستیم. در روزگاران گذشته، پسر برای ورود به دنیای بزرگسالی، برای آنکه به عنوان یک انسان بالغ به رسمیت شناخته شود، ناچار بود که آزمون های گاها دشواری را پشت سر بگذارد. پیشینیان ما به شهود دریافته بودند که از صغارت به در آمدن اضافه شدن سالهای عمر نیست بلکه لحظه ای است که وظیفه جای میل را میگیرد. لحظه ای که انسان شجاعت پیش رفتن می یابد. و همه این دست آورد ها به بهای رنج است. که رنج کشیدن، دانستن است.
اما پرسش این جاست حالا که تمام آیین های تشرف به بزرگسالی و مردانگی کارکرد خود را از دست داده، چطور می توان بدون کشتن خلاقیت دوران کودکی، بدون فدا کردن تخیل بی حد و مرزش، پا به دنیای بزرگسالی گذاشت؟
March 22, 2024
One of the best and most obscure books I’ve ever read. Marie-Louise von Franz is incredibly insightful and good humored, doling out equal parts practical wisdom, spiritual ideas, and warning against common and esoteric psychological pitfalls when it comes to the all too human problem of learning how to accept and commit to life in all its beauty and ugliness. The main takeaway I got from her is that if you want to overcome the turmoil of flighty and shallow relationships, avoidant tendencies, and leave some of the too-beautiful fantasies of childhood behind and embrace the world of adulthood without becoming cynical, you must be willing to make amends with your own mortality, accept the beauty and limitation of being human, and embrace the feeling-side of the intellect. She makes great arguments that fantasy must be reconciled with feeling. You can’t be run entirely by the intellect or else you’re rigid, unchanging, and unable to relate to others, but you also can’t let your life be run entirely by feeling because then you will be like a boat blown to and fro with no direction. There’s a lot more as well, but those were the most important takeaways for me. Beautiful book written by an amazing mind
May 3, 2022
I found Marie-Louise von Franz' contributions to C. G. Jung's ”Man and His Symbols” by far the most interesting chapters of that book, explaining Jung's ideas in a way clearer to me than Jung himself did. Since my mother owns 3 books by Von Franz, I have begun reading them starting with the longest and best known: ”Puer Aeternus”, a study of modern men remaining in a suspended adolescent mentality through adulthood like Charlie Sheen does both in real life and as his character in ”Two and a Half Men”. Von Franz viewed this as a symptom of the unprecedented spiritual crisis her mentor C. G. Jung saw afflicting modern Western society.
The bulk of ”Puer Aeternus” is an analysis of Antoine de Saint-Exupery's novel "The Little Prince". Von Franz digs up quite a bit of interesting information about Antoine de Saint-Exupery's life which I never knew until now. She finds ”The Little Prince” full of metaphors for traumatising episodes in the author's life, which he never got over resulting in a host of unresolved psychological insecurities leading to him becoming a real-life example of the ”Puer Aeternus”. Examples include his younger brother dying at a young age to later end up as the real life model for the Prince, or the message about caring for your rose being one Saint-Exupery put in there to make a point about similar problems with committing to women as he struggled with in real life. Already here, Von Franz frequently throws around dated comments about homosexuality being another symptom of a dysfunctional relationship to the anima/animus (the hidden feminine side of a man/masculine side of a woman) as well as borderline racist remarks about the allegedly unique collective psychopathologies of the French national character.
Von Franz follows her exegesis of ”The Little Prince” with case stories of patients whom she felt fell into the "Puer Aeternus" role. The dream analysis goes into interesting territory. For example, she spends more time on analysing the role of female presences in those dreams than Jung himself did and I feel most male psychologists would ever have done. Von Franz also comes across as more negative towards Christianity than Jung. I find this intriguing, since Jung struggled so much to reconcile his own Lutheran faith with his arrival at the conclusion that modern Christianity bore a significant part of the responsibility for the aforementioned unprecedented spiritual crisis afflicting the present day Western world. The specific root cause being Christianity's systematic repression of the divine feminine in general and her dark destructive side in particular, a topic Von Franz probably had a better understanding of than Jung simply by virtue of her being a woman.
The second half of ”Puer Aeternus” is an analysis of an obscure novel about occultists in 1920's Germany, ”The Kingdom Without Space��� by Bruno Goetz. Much of the plot summary goes over my head but I still find the themes which Von Franz gets out of it highly fascinating. Despite once again airing her casual homophobia and racism towards non-Germanic cultures in general and Latinate peoples such as the French in particular. (whom she finds uniquely dysfunctional among European cultures as a result of being a weird mishmash of Germanic and Latinate influences)
Quite a few reviewers find the 2nd half of ”Puer Aeternus” uninteresting on account of ”the Kingdom Without Space” being so obscure outside the German-speaking countries, but I found it just as captivating. If I remember correctly, Von Franz ends up seeing the novel's supporting characters as representing the protagonist's hidden feminine sides as well as potential heroic and corrupted future versions of our hero. This part resonates with me on a very deep level, since long before reading ”Puer Aeternus” I had several long and complicated dreams where I interact with characters who seemed to embody exactly that. Hence convincing me that Von Franz was on to something at least.
Bottom line: ”Puer Aeternus” contains plenty of valid insight for people who find Jungian approaches to dream analysis and literary criticism useful as escape routes from the spiritual crisis of the modern Western world... if they can get over the author's dated views on ethnicity and gender. Which I am not sure all readers can. Your mileage may vary.
The bulk of ”Puer Aeternus” is an analysis of Antoine de Saint-Exupery's novel "The Little Prince". Von Franz digs up quite a bit of interesting information about Antoine de Saint-Exupery's life which I never knew until now. She finds ”The Little Prince” full of metaphors for traumatising episodes in the author's life, which he never got over resulting in a host of unresolved psychological insecurities leading to him becoming a real-life example of the ”Puer Aeternus”. Examples include his younger brother dying at a young age to later end up as the real life model for the Prince, or the message about caring for your rose being one Saint-Exupery put in there to make a point about similar problems with committing to women as he struggled with in real life. Already here, Von Franz frequently throws around dated comments about homosexuality being another symptom of a dysfunctional relationship to the anima/animus (the hidden feminine side of a man/masculine side of a woman) as well as borderline racist remarks about the allegedly unique collective psychopathologies of the French national character.
Von Franz follows her exegesis of ”The Little Prince” with case stories of patients whom she felt fell into the "Puer Aeternus" role. The dream analysis goes into interesting territory. For example, she spends more time on analysing the role of female presences in those dreams than Jung himself did and I feel most male psychologists would ever have done. Von Franz also comes across as more negative towards Christianity than Jung. I find this intriguing, since Jung struggled so much to reconcile his own Lutheran faith with his arrival at the conclusion that modern Christianity bore a significant part of the responsibility for the aforementioned unprecedented spiritual crisis afflicting the present day Western world. The specific root cause being Christianity's systematic repression of the divine feminine in general and her dark destructive side in particular, a topic Von Franz probably had a better understanding of than Jung simply by virtue of her being a woman.
The second half of ”Puer Aeternus” is an analysis of an obscure novel about occultists in 1920's Germany, ”The Kingdom Without Space��� by Bruno Goetz. Much of the plot summary goes over my head but I still find the themes which Von Franz gets out of it highly fascinating. Despite once again airing her casual homophobia and racism towards non-Germanic cultures in general and Latinate peoples such as the French in particular. (whom she finds uniquely dysfunctional among European cultures as a result of being a weird mishmash of Germanic and Latinate influences)
Quite a few reviewers find the 2nd half of ”Puer Aeternus” uninteresting on account of ”the Kingdom Without Space” being so obscure outside the German-speaking countries, but I found it just as captivating. If I remember correctly, Von Franz ends up seeing the novel's supporting characters as representing the protagonist's hidden feminine sides as well as potential heroic and corrupted future versions of our hero. This part resonates with me on a very deep level, since long before reading ”Puer Aeternus” I had several long and complicated dreams where I interact with characters who seemed to embody exactly that. Hence convincing me that Von Franz was on to something at least.
Bottom line: ”Puer Aeternus” contains plenty of valid insight for people who find Jungian approaches to dream analysis and literary criticism useful as escape routes from the spiritual crisis of the modern Western world... if they can get over the author's dated views on ethnicity and gender. Which I am not sure all readers can. Your mileage may vary.
August 29, 2015
کتاب فوق العاده ایه ، برای کسانی که به روانشناسی تحلیلی، به خصوص مکتب یونگی علاقه دارن بسیار توصیه می کنم. نویسنده تو این کتاب اسیب روانی تایپ نوجوان ابدی رو، که البته در همه ما به شکلی نمود پیدا می کنه، به زیبایی از طریق شازده کوچولوی اگزوپری باز می کنه
September 26, 2019
I enjoyed the first half of this book, which looked at Antoine de Saint-Exupery's book "the Little Prince" from a Jungian perspective of the eternal youth. Since I was very familiar with the book, this part was easy to follow. The second half of the book, however, was about some obscure German book called "the Kingdom Without Space," which seemed less like a novel than a series of unrelated hallucinations. I don't even really see how anyone could read that book, let alone analyze it, and it was a chore to get through the second half of the book, one that I'm not sure was worth it. If you're interested in Jungian psychology and the eternal youth, I would recommend you read this, but only the first half, and you should first read "the Little Prince."
May 20, 2014
Another riveting archetypal commentary by Marie-Louise Von Franz. Von Franz illustrates the theme of the puer aeternus by examining the story of The Little Prince from the book by Antoine de Saint-Exupery.
I'm eternally grateful to her for the simple style and for the depth of understanding of the beloved Peter Pans.
I'm eternally grateful to her for the simple style and for the depth of understanding of the beloved Peter Pans.
January 10, 2011
This book is a gem of literary and psychology analysis. I have only two reservations about giving it 5 stars: (1) more clinical material would have been helpful in order to practically ground the work; and (2) some of the exposition is a little unfocused at times. Both reservations are explained by the origin of the material--it was given as twelve lectures in Zurich. We're lucky to have this book, so I give it a 5 anyway!
January 17, 2009
I had to read this twice. I added a star on the second reading. Highly recommended if you enjoyed the book, The Little Prince. For those who have yet to grow up and are wondering why...
August 4, 2011
Oh, Shit!
November 6, 2025
I have read several works of M.L. von Franz now. I picked up this one as I was very curious to learn more about the Puer Aeternus and I have to say the beginning of this book provided some interesting information about it.
That being said, as it went on, I found more and more problems with her statements.
Being familiar with M.L. I would advise anyone to read her with a grain of salt (or a spoon-full even), being as out of every Jungian student that I have come across thus far, she seems to be the one to express more sexism and misogynistic tendencies.
Since the start of the book, I noticed a slight hint of bitterness and spitefulness between the lines, whenever she spoke about Puer Aeterni men. While I wholly understand the harsh tone one would take towards P.A., as they do tend to cause a lot of damage to themselves and to the people around them; M.L. is too judgemental and dogmatic in how she views them, making straight up untrue statements at times. In the case of Antoine de Saint-Exupéry, she assumes details about his life (that she doesn't know for a fact if they are true or not) and then proceeding to judge him based on said assumption that she just made up. That's unprofessional at best and straight up ignorant at worst. I was on board with some general patterns she was presenting about his life at first, but after a while I noticed she was just filling in gaps of information that she didn't have about him with things that supported whatever point she was trying to make atm. I find it hard to imagine how much of a help she would have been to her clients who presented P.A. traits with the amount of bitterness she displays.
Secondy, and most importantly, what made me give up on this book completely:
Speaking as a working artist, and with my professional experience in working with and training juniors, M.L. makes incompetent statements about art, who *deserves* to make art, and art that comes from neurosis as opposed to from "talent".
She states that artists who stop creating after they heal their P.A. tendencies deserve to die (or the art they make deserves to die) because they weren't *real* artists to begin with.
That's just untrue, cruel and just says more about her than about Saint-Exupéry or any other writer/artist.
The fact that she believes there is such thing as talent is telling of how little she knows about creating and work, and the discipline it takes to become a good, skilled artist.
In those chapters she says how: " Saint-Exupéry *must have avoided* (notice an assumption!) some kind of work." She later dismisses the popularity of his book with words such as "as such a fuss is made about him..." and proceeds to say that his work only got so popular because he "writes out his neurosis and people see their neurosis reflected" implying that that's the reason his books resonate so much with a wide audience and not because he is a good artist.
I would tell M.L. that a good artist, reflects the time and neurosis of not just him/her self, but of the whole environment and zeitgeist they exist in. If they can capture that spirit of their time and have the skill to reflect back timeless knowledge and introspection to their audience, then they have fulfilled their purpose of being an artist. There is no talent that comes without work and there is no such thing as a division between what she deems as lesser artists that write out their neurosis and true artists that write out of talent. Every creation an artist creates, comes out of them working through their neurosis and psyche. The fact that his work managed to be so beloved by so many people, and spoke to so many means that he fulfilled his duty.
And lastly, M.L. does not get to condemn any type of artist to their symbolic death. That's just an authority she doesn't and can't have.
Her tone after this for me changed from bitter to malicious. At the end, I just decided to drop this, as I found myself playing two lies one truth with every paragraph. While she does say some very insightful things, she spits straight up hallucinations too so I cannot continue this further. There are better Jungian students to read out there but if you do want to give this a try just be mindful while reading it.
That being said, as it went on, I found more and more problems with her statements.
Being familiar with M.L. I would advise anyone to read her with a grain of salt (or a spoon-full even), being as out of every Jungian student that I have come across thus far, she seems to be the one to express more sexism and misogynistic tendencies.
Since the start of the book, I noticed a slight hint of bitterness and spitefulness between the lines, whenever she spoke about Puer Aeterni men. While I wholly understand the harsh tone one would take towards P.A., as they do tend to cause a lot of damage to themselves and to the people around them; M.L. is too judgemental and dogmatic in how she views them, making straight up untrue statements at times. In the case of Antoine de Saint-Exupéry, she assumes details about his life (that she doesn't know for a fact if they are true or not) and then proceeding to judge him based on said assumption that she just made up. That's unprofessional at best and straight up ignorant at worst. I was on board with some general patterns she was presenting about his life at first, but after a while I noticed she was just filling in gaps of information that she didn't have about him with things that supported whatever point she was trying to make atm. I find it hard to imagine how much of a help she would have been to her clients who presented P.A. traits with the amount of bitterness she displays.
Secondy, and most importantly, what made me give up on this book completely:
Speaking as a working artist, and with my professional experience in working with and training juniors, M.L. makes incompetent statements about art, who *deserves* to make art, and art that comes from neurosis as opposed to from "talent".
She states that artists who stop creating after they heal their P.A. tendencies deserve to die (or the art they make deserves to die) because they weren't *real* artists to begin with.
That's just untrue, cruel and just says more about her than about Saint-Exupéry or any other writer/artist.
The fact that she believes there is such thing as talent is telling of how little she knows about creating and work, and the discipline it takes to become a good, skilled artist.
In those chapters she says how: " Saint-Exupéry *must have avoided* (notice an assumption!) some kind of work." She later dismisses the popularity of his book with words such as "as such a fuss is made about him..." and proceeds to say that his work only got so popular because he "writes out his neurosis and people see their neurosis reflected" implying that that's the reason his books resonate so much with a wide audience and not because he is a good artist.
I would tell M.L. that a good artist, reflects the time and neurosis of not just him/her self, but of the whole environment and zeitgeist they exist in. If they can capture that spirit of their time and have the skill to reflect back timeless knowledge and introspection to their audience, then they have fulfilled their purpose of being an artist. There is no talent that comes without work and there is no such thing as a division between what she deems as lesser artists that write out their neurosis and true artists that write out of talent. Every creation an artist creates, comes out of them working through their neurosis and psyche. The fact that his work managed to be so beloved by so many people, and spoke to so many means that he fulfilled his duty.
And lastly, M.L. does not get to condemn any type of artist to their symbolic death. That's just an authority she doesn't and can't have.
Her tone after this for me changed from bitter to malicious. At the end, I just decided to drop this, as I found myself playing two lies one truth with every paragraph. While she does say some very insightful things, she spits straight up hallucinations too so I cannot continue this further. There are better Jungian students to read out there but if you do want to give this a try just be mindful while reading it.
April 10, 2020
For decades I’ve had The Little Prince on my bookshelf, a treasured memento of my childhood, but I would only glance through the images and read a couple pages of text every now and then. Reading the analytic lectures that uncover the uncomfortable psychology of both author and his subject, it made me more aware of this image of childhood I literally held onto, but rather than throwing the book away as an empty gesture of maturity, I read through it with a critical eye to the lessons von Franz and her students gained from a psychological reading of both text and author. The following clinical examples and the mysteriously prognostic novel The Kingdom Without Space revealed the true problem of men who live their lives as boys, and feel their is an increased effort now to continue playing Pokémon games and letting society slide into fascist police states. Wonder where I’ll be able to find a copy of this novel?
October 25, 2016
Interesting concept; fairly easy read but the summary would have been enough... or else I'm an impulsive and easily-bored puella aeterna...
April 28, 2022
This was a really, really tough book for me. The first half is eight transcribed lectures on the archetypal elements of The Little Prince, and the second half is four transcribed lectures on the archetypal elements of an obscure German novel that hasn't even been translate into English, "The Kingdom without Space," itself a highly symbolic text.
I am, nevertheless, glad I read it, as it either introduced me to or deepened my understanding of the following key concepts:
Inflation
Negative inflation
The devouring mother archetype
Lysis
the mother complex
Fata morgana
Enantiodromia
The provisional life, especially as experienced by the puer aeternus
I am, nevertheless, glad I read it, as it either introduced me to or deepened my understanding of the following key concepts:
Inflation
Negative inflation
The devouring mother archetype
Lysis
the mother complex
Fata morgana
Enantiodromia
The provisional life, especially as experienced by the puer aeternus
June 29, 2025
oh wow this was soooo interesting to me. was led here by a reddit thread discussing a desire to, as a male, to become the ideal girl type that he wants to date and how this potentially manifests itself as the pure aeternus— very intriguing ideas on femininity, masculinity, identity, and avoidance…. though if you are familiar with jung, some of it would obviously be repetitive. someone read this so i can talk about it w u
February 24, 2022
The first part about Little Prince was way better
August 17, 2024
Tldr: The first part of this book shredded The Little Prince's sentimentality into pieces. The second part analysed an obscure book by the name "The Kingdom Without Space” by Bruno Goetz and it was a masterpiece. Mind-blowing. Life-changing.
----------
PART 1
This breakdown of the Little prince was a wake up call. It brilliantly exposed the cruelty behind the apparent sentimentality of the puer aeternus - the inhumanity of "non-attachment" which is nothing more than escapism. Our society glorifies both its Little Princes and said "non-attachment" so this book is relatable on a societal level, not just personal. So unsurprisingly, the puer aeternus phenomenon is the psychological force behind Nazism.
Here are some ideas that are good to remember:
1) The puer aeternus' immaturity can dominate one or several key aspects of one's life. And it shows up in the inferior function - thinking/feeling. When the dominant function of an individual is Thinking, then this kind of puer thinks that intellectual understanding of the problem is the same as actually fixing it.
2) Psychic structures can intertwine. For example, the puer aeternus can intertwine with the Self, leading to so-called "archetypal possession". When one's consciousness is totally taken over by the puer aeternus to the extent he no longer can separate it from his own identity. So conversely:
"When the ego has disidentified, then the figure which before was a mixture of the infantile shadow and the Self becomes a symbol of the Self."
3) The archetype is the internal representation of what the instinct is externally.
-------------------------------------
PART TWO
"The Kingdom Without Space” by Bruno Goetz seems to have predicted the rise of WWII. The analysis of the book brilliantly explains the polarity of the archetypal forces that constitute the ego struggle. And in the end shows how when left unresolved, these conflicts become "contagious" to the point they lead to a mass psychosis.
1) The main character Melchior is the ego torn between Fo (the emotional) and von Spat (the rational). This is the basic conflict of human life that only finds its resolution in the afterlife.
2) The only thing we can do is to "separate the seeds" - the good ones from the bad - and find a way to separate the creative drive from the creative demon, and common sense from the demonic rigidity.
3) Christianity as most people understand it today has turned into this lifeless, morbid ideology. People have an inherent need for a true spiritual experience, yet are fed this set of materialistic rules to follow which robs them out of life. The miracles, the unexplainable, the mystery in the original Christian tradition are being replaced by this soulless rigidity. Therefore a lot of people are led away from Christianity.
As a Christian, I almost never agree with Jungians on their biblical interpretations, as they lean on the gnostic side. But this was an exception. Sadly, this is the reality of the Christianity that is practiced today. Luckily, the Eastern Orthodox church has preserved a good deal of its original mysticism and ritual side. But the "rational" type of Christians never fail to criticize that.
3) Projecting the renewal function onto the East. In the search for a true spiritual experience a lot of people are lead to Eastern religions like Buddhism and Hinduism. Even the name Fo points out to Buddhism. After WWII a lot of people were finding hope in the Eastern mysticism. But as von Franz points out, it is a false hope. This is merely switching from the Western rationalist extreme to the total mysticism extreme they falsely project onto Eastern spirituality.
4) Both extremes lead to death. Rationalism leads to psychological death, where one is separated from being, from relatedness to others and is locked into his intellect. On the other hand, the path of Fo leads to a life void of any destination, eternal wandering.
von Spat = Reason without life
Fo = Eternal movement without result
5) The puer aeternus is related to the mother complex. And a man who never developed his feeling function, who separated from the anima, is leading this lifeless rational life.
On the relationship to his anima:
"She is negative wisdom, and she is bitter because he does not love human beings. She likes human contacts and he hates them; she wants to force him to make human contacts, but he remains in inhuman isolation."
6) The opposite of this negative anima is the highest form of the anima that Jung mentions - Sophia.
"This means that if I have an idealistic love for mankind, wanting to do only good, that is less than just being human among human beings."
7) The path to save yourself from both of these demonic influences is this:
"I will not obey either of you, but will live my human life."
----------
PART 1
This breakdown of the Little prince was a wake up call. It brilliantly exposed the cruelty behind the apparent sentimentality of the puer aeternus - the inhumanity of "non-attachment" which is nothing more than escapism. Our society glorifies both its Little Princes and said "non-attachment" so this book is relatable on a societal level, not just personal. So unsurprisingly, the puer aeternus phenomenon is the psychological force behind Nazism.
Here are some ideas that are good to remember:
1) The puer aeternus' immaturity can dominate one or several key aspects of one's life. And it shows up in the inferior function - thinking/feeling. When the dominant function of an individual is Thinking, then this kind of puer thinks that intellectual understanding of the problem is the same as actually fixing it.
2) Psychic structures can intertwine. For example, the puer aeternus can intertwine with the Self, leading to so-called "archetypal possession". When one's consciousness is totally taken over by the puer aeternus to the extent he no longer can separate it from his own identity. So conversely:
"When the ego has disidentified, then the figure which before was a mixture of the infantile shadow and the Self becomes a symbol of the Self."
3) The archetype is the internal representation of what the instinct is externally.
-------------------------------------
PART TWO
"The Kingdom Without Space” by Bruno Goetz seems to have predicted the rise of WWII. The analysis of the book brilliantly explains the polarity of the archetypal forces that constitute the ego struggle. And in the end shows how when left unresolved, these conflicts become "contagious" to the point they lead to a mass psychosis.
1) The main character Melchior is the ego torn between Fo (the emotional) and von Spat (the rational). This is the basic conflict of human life that only finds its resolution in the afterlife.
2) The only thing we can do is to "separate the seeds" - the good ones from the bad - and find a way to separate the creative drive from the creative demon, and common sense from the demonic rigidity.
3) Christianity as most people understand it today has turned into this lifeless, morbid ideology. People have an inherent need for a true spiritual experience, yet are fed this set of materialistic rules to follow which robs them out of life. The miracles, the unexplainable, the mystery in the original Christian tradition are being replaced by this soulless rigidity. Therefore a lot of people are led away from Christianity.
As a Christian, I almost never agree with Jungians on their biblical interpretations, as they lean on the gnostic side. But this was an exception. Sadly, this is the reality of the Christianity that is practiced today. Luckily, the Eastern Orthodox church has preserved a good deal of its original mysticism and ritual side. But the "rational" type of Christians never fail to criticize that.
3) Projecting the renewal function onto the East. In the search for a true spiritual experience a lot of people are lead to Eastern religions like Buddhism and Hinduism. Even the name Fo points out to Buddhism. After WWII a lot of people were finding hope in the Eastern mysticism. But as von Franz points out, it is a false hope. This is merely switching from the Western rationalist extreme to the total mysticism extreme they falsely project onto Eastern spirituality.
4) Both extremes lead to death. Rationalism leads to psychological death, where one is separated from being, from relatedness to others and is locked into his intellect. On the other hand, the path of Fo leads to a life void of any destination, eternal wandering.
von Spat = Reason without life
Fo = Eternal movement without result
5) The puer aeternus is related to the mother complex. And a man who never developed his feeling function, who separated from the anima, is leading this lifeless rational life.
On the relationship to his anima:
"She is negative wisdom, and she is bitter because he does not love human beings. She likes human contacts and he hates them; she wants to force him to make human contacts, but he remains in inhuman isolation."
6) The opposite of this negative anima is the highest form of the anima that Jung mentions - Sophia.
"This means that if I have an idealistic love for mankind, wanting to do only good, that is less than just being human among human beings."
7) The path to save yourself from both of these demonic influences is this:
"I will not obey either of you, but will live my human life."
August 14, 2022
Such a wonderful book. Though a bit too difficult for someone not majoring Psychology to understand. Guess I should have read a few introductions to the basic concepts in Jungian psychology before I start reading this book. Think I definitely need to read this book twice or more.
Many thanks to the author for paraphrasing the Kingdom without Space. It is such a bizarre story that if I were to read it though on my own I would feel like being forced to try to understand a lunatic. Totally beyond my understanding and I could not make any thing out of it without the author’s analysis and explanation. Though I doubt how much I understand of these analysis.
Can’t believe I finished reading this book. Reading it feels like a weird dream.
Many thanks to the author for paraphrasing the Kingdom without Space. It is such a bizarre story that if I were to read it though on my own I would feel like being forced to try to understand a lunatic. Totally beyond my understanding and I could not make any thing out of it without the author’s analysis and explanation. Though I doubt how much I understand of these analysis.
Can’t believe I finished reading this book. Reading it feels like a weird dream.
May 14, 2020
I read this 30 years ago and found it utterly engaging due to its formula for explicating a syndrome as yet hardly explored, the eternal youth or Peter Pan syndrome. It was the first book I'd read by Marie-Louise Von Franz, but not the last. After this, I read many more works by her and always found them deeply insightful. I like how she uses fairy tales, mostly, to analyze the psyche in all its archetypal complexities. Now, having re-read the book, all I can say is that a re-introduction to her articulate style only encourages me more to go on and re-read the other books I have by her.
Read
July 28, 2010i don't want to grow up
September 21, 2020
هر چقدر سعی و تلاش کردم نتونستم ریویی در حد لیاقتش بنویسم
January 25, 2019
Nesse livro, Von Franz nos da uns belos tapas na cara, pois mesmo o foco sendo em como se dá a criança eterna nos homens, a identificação não restringe-se somente a estes. A autora interpreta duas obras no decorrer do livro: O Pequeno Príncipe, de Antoine de Saint-Exupéry (com quem eu fiquei surpresa por descobrir sua afinidade com o nazismo) e O Reino Sem Espaço, de Bruno Goetz. Von Franz coloca esse último como profético em relação ao problema nazista, mas confesso que me perdi em suas descrições sobre a história (o que ela faz tanto com o Pequeno príncipe, como com essa obra). Talvez pelo fato do Pequeno Princípe ser uma obra mais popular, trouxe a mim uma maior aproximação e entendimento. Mas em todos os seus livros, Von Franz sempre traz os exemplos práticos, que pra mim são os mais interessantes e que de alguma forma ilustram e tornam entendível aquilo que ela está propondo conceitualmente. Minhas limitações a parte, percebo que, apesar da escrita envolvente da autora, muitos acabam colocando no lugar de uma escrita de auto-ajuda, mas não é nada disso! O estilo de escrita de Von Franz se faz presente e creio que a fez de tal forma que a tornou bastante sua, o que, consequentemente, a autorizou não seguir tanto normas acadêmicas (sem contar que o livro é em formato de conferência). Enfim, leiam, é muito bom! Só estejam preparados para os tapas na cara!
August 17, 2025
Марія-Луїза фон Франц "Проблема Пуер Етернуса"
"Мені згадується один мій пацієнт, типовий пуер. Він жив у світі своїх фантазій та мріяв стати письменником. Разом зі своїм другом він прилетів до Європи зі Сполучених Штатів, вирішивши, що друг пройде курс психоаналізу Фрейда, а сам він — курс у юнґіанського аналітика. Потім, через рік, вони мали зустрітися і порівняти результати. Друзі вирушили до різних країн і зробили як домовилися. Через рік молодий чоловік, який пройшов курс психоаналізу Фрейда, зібрався додому, сказавши, що пропрацював свою проблему і зцілився. Все складалося добре: він усвідомив свою інфантильну установку по відношенню до життя, позбавився материнського комплексу та інших дурниць. Мій пацієнт спитав його про те, що той збирається робити. Друг відповів, що точно не знає, але має заробити якісь гроші та одружитися. Мій пацієнт сказав, що сам він не зцілився до кінця: не знає, куди йому все ж таки рухатися далі. Він знав тільки те, що має стати письменником і якось працювати в цьому напрямку, але не мав уявлення, як і де влаштуватися, що зробити і т. д. Тоді його друг сказав: «Знаєш, я почуваю себе дуже дивно: з мене вигнали бісів, але разом з ними з мене вигнали ангелів!».
Отже, ви бачите, в чому полягає основна проблема! Можна вигнати бісів і ангелів, заявивши, що в цілому проблема є проявом інфантильності і є частиною материнського комплексу, і за допомогою суцільного редуктивного аналізу звести все до дитячої чутливості, яку слід принести в жертву. Щодо цього можна сказати наступне. З одного боку, у якомусь сенсі друга мого пацієнта вилікували краще, ніж його. З іншого боку, мені здається, що велике розчарування, що спіткало його, викликає у людини природне питання: а навіщо продовжувати жити? Хіба варто жити тільки для того, щоб весь відміряний тобі час заробляти гроші і отримувати маленькі буржуазні радощі? На мою думку, таке життя не приносить задоволення. Печаль, з якою «вилікуваний» юнак говорив про те, що разом з його бісами вигнали і його ангелів, дала мені можливість припустити, що, відчуваючи себе вилікуваним від інфантильності, він, проте, не почувається щасливим. Подібне лікування несе відтінок цинічного розчарування, яке, на мій погляд, не є терапією. У цьому й проблема."
Оглядаючи дану роботу Фон Франц, перш за все потрібно визначити, що вона складається з двох частин, двох аналізів, двох творів написаних (на думку авторки) пуерами про пуерів.
Це "Маленький принц" Антуана де Сент-Екзюпері і "Царство без простору" Бруно Ґетца.
Вона починає свою першу лекцію (а це саме зібрання лекцій) з класифікації пуерів. Досить цікавий погляд на сексуальні стереотипи пуера. Як і Юнґ, Марія-Луїза безпосередньо пов'язує гомосексуалізм з цим комплексом. Потяг до чоловіків в пуера формується через те, що на п'єдесталі його любові завжди буде мати, тому секс можливий тільки з представниками власної статі. Уроборична кастрація пасивних содомітів є наслідком того, що мати-змія проковтнула лінгам сина, роблячи його жінкоподібним.
Інший різновид сексуальної поведінки пуера - донжуанство. Такий пуер, навпаки старатиметься мати якомога більше жінок. Його ціль - пошук святої, єдиної і неповторної. Дарма, адже на троні в нього теж сидітиме Велика Матір і кожне захоплення закінчуватиметься розчаруванням.
В наш час прийнято вважати всі сексуальні перверзії вродженими (тобто, з чисто нейро-біологічної точки зору не існує жодної різниці між педофілом, зоофілом, гомосексуалом, трансом і лесбійкою). Але спостерігши за онтогенезом содомітів, можна приголомшитись практично повній відповідності описам Фон Франц.
Далі йде аналіз "Маленького принца" Екзюпері, як творіння пуера.
Твір практично що перекзується для читача, адже інколи Фон-Франц робить акцент на досить дрібних доя сюдету, але важливих для аналізу деталях.
Ось наприклад роздуми на тему змії, яка вбиває Принца:
"Як правило, люди, які приймають наркотики, бач��ть сни про змій, вони не знають або не бачать способу позбутися розщеплення власної особистості. Іноді до наркотиків приєднується і алкогольна залежність, оскільки алкоголь діє як і наркотики. Ви пам'ятаєте, я розповідала вам, що Сент-Екзюпері жив у свій час з жінкою, яка навчила його курити опіум? Ця жінка дуже подобалася матері письменника, і в цьому факті можна побачити прямий зв'язок із негативним впливом материнського комплексу та схильністю отруювати себе отрутою. Для Сент-Екзюпері польоти та наркотики стали можливістю позбутися роздратування та депресивного стану, проте йому ніколи не вдавалося впоратися зі своїм поганим настроєм. Він намагався переключатися на польоти чи наркотики, але при цьому ніколи не опускався на саму глибину свого розладу."
Цікавий погляд на сцілення та ініціації цілителів:
"Швидше за все, змія кусає Маленького принца за п'яту, це одне з небагатьох місць, куди може вкусити змія. Тут знову помітний міфологічний мотив. Всі знають про ахіллесову п'яту — єдине місце, куди можна було вразити грецького Ахілла, та й багато героїв-рятівників, як правило, було поранено в ступню або п'яту. Прикладом тому може послужити Філоктет, про якого Кереньї пише у статті «Heroes Latros» («Зцілюючий герой»). У цій статті зібрано матеріал, присвячений зцілюючим грецьким богам і демонам: Асклепію, Хірону та ін., які, за деякими міфологічними версіями, були поранені і згодом стали лікарями. Щоб стати цілителем, спочатку людина має бути отруєна. Це грецький образ загального міфологічного мотиву, який описаний М. Еліаде у роботі, присвяченій ініціації знахарів та шаманів. Він свідчить, що не можна стати ні знахарем, ні шаманом, не захворівши самому: як правило, старійшини роблять надріз на шкірі посвячуваного і поміщають туди певні магічні камені. Поранення може бути також завдано і в шию. Зазвичай такі обряди проходять у стані екстатичного переживання: посвячуваним здається, що самі зірки чи духи-демони завдають їм ран. Одне лишається незмінним: перед тим, як отримати дар цілителя, людина має перенести випробування — бути пораненою списом чи ножем. Інакше вона не зможе здобути здатність зцілювати інших."
Наступна частина присвячена роману Бруно Ґетца «Царство без простору». Оскільки, я даної книги не читав, то був просто вражений її могутнім символізмом, що поєднує Кафку і Майрінка! Як же я хочу тепер прочитати цю річ, дарма, що переказ Фон-Франц мега детальний, місцями це просто безпосереднє цитування. Щось подібне в мене вже було з "Прометеєм" Шпіттелера, якого рясно цитує Юнґ в "Психологічних типах".
В контексті даного роману, Фон Франц висуває цікаві думки про божевілля:
"Стан божевілля - пік людських емоцій. Людина ніколи не живе таким повним життям, як у тих випадках, коли переживає божевілля. Якщо ви не достатньо вибухові, щоб зрозуміти це, варто згадати ваші переживання кохання або відчайдушної ненависті. Це дивовижний стан! Замість того, щоб розриватись в боротьбі емоцій і розуму, ви відчуваєте себе цілісною особистістю! Що за втіха дати вихід своїй люті! «Я все висловив цій людині прямо в очі, зовсім не стримуючи себе!» Ви відчуваєте себе чесним і прямодушним, а отже, цілісним, тому що вам не потрібно бути чемним, ви кажете все, що думаєте! Це абсолютно божественний стан, що найбільше підходить для переживання справжнього кохання, де немає місця сумнівам. Досконала, божественна довіра! Не треба захищати себе від недосконалої природи іншої людини! Жодної недовіри, яку ми відчуваємо у звичайному стані, навпаки: «Ми — єдине ціле. Ми разом. І навколо нас танцюють зірки! Це стан злиття та єднання. А наступного ранку ми помічаємо у себе на носі прищик, і все руйнується! Ви повністю виходите зі стану, який занурилися раніше."
В той час,як у Екзюпері Допослий і Пуер це фігури більше позитивні, то в Ґетца вони обидва володіють демонічними рисами. Головний герой - Мельхіор постійно розривається між двома полюсами, де Фон Шпат - догма і авторитет тирана, а Фо - біснувате трикстерське діонісійство:
"Фон Шпат знаходиться на одному полюсі [психіки], Фо - на іншому, а Мельхіор - у центрі. Спочатку успіху досягає фон Шпат, потім (з появою Фо та розп'яттям Мельхіора) відбувається енантіодромія, яка, по суті, є перемогою Фо. Згодом ми побачимо, як відбувається ще одне перетворення. Перебування «на полюсі фон Шпата» смертельно [для особистості], там все нерухомо і статично: варто вам опинитися в скляному палаці в царстві духу, з вами нічого більше не станеться — все стане ясним, крижаним, прозорим, жорстким.
При цьому на полюсі Фо все відбувається на славу творчого руху самого по собі, в ім'я екстазу та ейфорії. Тут панує ідея того, що творчий екстаз і є сенсом сам собою, незалежно від результату, до якого він призводить. Тут прославляють постійні емоційні вибухи та звеличують творчу ейфорію. Подібні відчуття виявляються в сучасному рок-н-ролі — танці, покликаному викликати насолоду психофізичним рухом і музичним ритмом за відсутності будь-якої кінцевої мети. Танець скінчився, і ви падаєте без сил, але назавтра все починається знову, і це саме собою приносить задоволення.
На полюсі фон Шпата є результат, але немає руху; на полюсі Фо є рух, але немає результату. Ось ще один приклад крайньої односторонності, відсутності зв'язку [полюсів], коли людина просто розривається між протилежностями."
Апофеозу Мельхіор досягає в фінальному епізоді:
«Коло замкнулося,— прошепотів він. - Все виповнилося. Моя тінь звільнила твою тінь. Ворог загинув. Де мені тепер знайти тебе? За морями й океанами, що нас розділяють, я чую твій голос. День і ніч ти ходив по рівнинах і підіймався на високі гірські вершини. Золоті кораблі з червоними вітрилами несли тебе через моря. У тебе над головою кружляли зграї птахів. Ти пробирався дикими стежками і підходив до мене все ближче. Коли вранці ти прийдеш до мене, оголений і сяючий, із зірками у волоссі, і твої холодні губи поцілують моє серце, що б'ється. Земля більше не буде німою. Твої слова викличуть у ній життя, від усіх виходитиме твоє дихання, твоя любов розквітне в кожному серці. Хрест піднесеться вгору. Молитва про бажання увіллє кров у вени всього світу і перетворить одну форму на іншу. Розпочнеться нова п'єса. Дозріє виноград і дочекається тебе. Дивись, як ми тішимось, яке спокійне та щасливе наше дихання. Все - супокій. Приходь до нас оголеним або у одязі ночі, юне полум'я, що співає вогнем, Майстер і Дитя».
Цікаво, що вкінці своєї праці Фон Франц наводить третій приклад роману про Пуер Етернуса:
"Американським літературним аналогом, у якому створено образ puer aeternus, є твір Річарда Баха «Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон». Але книга Баха має щасливий кінець: саме любов до своїх побратимів-птахів спонукає Джонатана повернутися до них, щоб вчити їх літати. Крім того, Джонатан – птах, а не людина, тому для нього цілком природно залишатись у повітрі. Однак у puer aeternus є величезна спокуса в тому, щоб ідентифікуватися з Джонатаном і стати «невизнаним генієм»."
В підсумку - дуже насичена, цікава та неоднозначна праця, що буде цікава не тільки аналітикам, але й літературознавцям, бо так хвацько вихоплювати символи і давати їм тлумачення вміє тільки Фон-Франц.
"Мені згадується один мій пацієнт, типовий пуер. Він жив у світі своїх фантазій та мріяв стати письменником. Разом зі своїм другом він прилетів до Європи зі Сполучених Штатів, вирішивши, що друг пройде курс психоаналізу Фрейда, а сам він — курс у юнґіанського аналітика. Потім, через рік, вони мали зустрітися і порівняти результати. Друзі вирушили до різних країн і зробили як домовилися. Через рік молодий чоловік, який пройшов курс психоаналізу Фрейда, зібрався додому, сказавши, що пропрацював свою проблему і зцілився. Все складалося добре: він усвідомив свою інфантильну установку по відношенню до життя, позбавився материнського комплексу та інших дурниць. Мій пацієнт спитав його про те, що той збирається робити. Друг відповів, що точно не знає, але має заробити якісь гроші та одружитися. Мій пацієнт сказав, що сам він не зцілився до кінця: не знає, куди йому все ж таки рухатися далі. Він знав тільки те, що має стати письменником і якось працювати в цьому напрямку, але не мав уявлення, як і де влаштуватися, що зробити і т. д. Тоді його друг сказав: «Знаєш, я почуваю себе дуже дивно: з мене вигнали бісів, але разом з ними з мене вигнали ангелів!».
Отже, ви бачите, в чому полягає основна проблема! Можна вигнати бісів і ангелів, заявивши, що в цілому проблема є проявом інфантильності і є частиною материнського комплексу, і за допомогою суцільного редуктивного аналізу звести все до дитячої чутливості, яку слід принести в жертву. Щодо цього можна сказати наступне. З одного боку, у якомусь сенсі друга мого пацієнта вилікували краще, ніж його. З іншого боку, мені здається, що велике розчарування, що спіткало його, викликає у людини природне питання: а навіщо продовжувати жити? Хіба варто жити тільки для того, щоб весь відміряний тобі час заробляти гроші і отримувати маленькі буржуазні радощі? На мою думку, таке життя не приносить задоволення. Печаль, з якою «вилікуваний» юнак говорив про те, що разом з його бісами вигнали і його ангелів, дала мені можливість припустити, що, відчуваючи себе вилікуваним від інфантильності, він, проте, не почувається щасливим. Подібне лікування несе відтінок цинічного розчарування, яке, на мій погляд, не є терапією. У цьому й проблема."
Оглядаючи дану роботу Фон Франц, перш за все потрібно визначити, що вона складається з двох частин, двох аналізів, двох творів написаних (на думку авторки) пуерами про пуерів.
Це "Маленький принц" Антуана де Сент-Екзюпері і "Царство без простору" Бруно Ґетца.
Вона починає свою першу лекцію (а це саме зібрання лекцій) з класифікації пуерів. Досить цікавий погляд на сексуальні стереотипи пуера. Як і Юнґ, Марія-Луїза безпосередньо пов'язує гомосексуалізм з цим комплексом. Потяг до чоловіків в пуера формується через те, що на п'єдесталі його любові завжди буде мати, тому секс можливий тільки з представниками власної статі. Уроборична кастрація пасивних содомітів є наслідком того, що мати-змія проковтнула лінгам сина, роблячи його жінкоподібним.
Інший різновид сексуальної поведінки пуера - донжуанство. Такий пуер, навпаки старатиметься мати якомога більше жінок. Його ціль - пошук святої, єдиної і неповторної. Дарма, адже на троні в нього теж сидітиме Велика Матір і кожне захоплення закінчуватиметься розчаруванням.
В наш час прийнято вважати всі сексуальні перверзії вродженими (тобто, з чисто нейро-біологічної точки зору не існує жодної різниці між педофілом, зоофілом, гомосексуалом, трансом і лесбійкою). Але спостерігши за онтогенезом содомітів, можна приголомшитись практично повній відповідності описам Фон Франц.
Далі йде аналіз "Маленького принца" Екзюпері, як творіння пуера.
Твір практично що перекзується для читача, адже інколи Фон-Франц робить акцент на досить дрібних доя сюдету, але важливих для аналізу деталях.
Ось наприклад роздуми на тему змії, яка вбиває Принца:
"Як правило, люди, які приймають наркотики, бач��ть сни про змій, вони не знають або не бачать способу позбутися розщеплення власної особистості. Іноді до наркотиків приєднується і алкогольна залежність, оскільки алкоголь діє як і наркотики. Ви пам'ятаєте, я розповідала вам, що Сент-Екзюпері жив у свій час з жінкою, яка навчила його курити опіум? Ця жінка дуже подобалася матері письменника, і в цьому факті можна побачити прямий зв'язок із негативним впливом материнського комплексу та схильністю отруювати себе отрутою. Для Сент-Екзюпері польоти та наркотики стали можливістю позбутися роздратування та депресивного стану, проте йому ніколи не вдавалося впоратися зі своїм поганим настроєм. Він намагався переключатися на польоти чи наркотики, але при цьому ніколи не опускався на саму глибину свого розладу."
Цікавий погляд на сцілення та ініціації цілителів:
"Швидше за все, змія кусає Маленького принца за п'яту, це одне з небагатьох місць, куди може вкусити змія. Тут знову помітний міфологічний мотив. Всі знають про ахіллесову п'яту — єдине місце, куди можна було вразити грецького Ахілла, та й багато героїв-рятівників, як правило, було поранено в ступню або п'яту. Прикладом тому може послужити Філоктет, про якого Кереньї пише у статті «Heroes Latros» («Зцілюючий герой»). У цій статті зібрано матеріал, присвячений зцілюючим грецьким богам і демонам: Асклепію, Хірону та ін., які, за деякими міфологічними версіями, були поранені і згодом стали лікарями. Щоб стати цілителем, спочатку людина має бути отруєна. Це грецький образ загального міфологічного мотиву, який описаний М. Еліаде у роботі, присвяченій ініціації знахарів та шаманів. Він свідчить, що не можна стати ні знахарем, ні шаманом, не захворівши самому: як правило, старійшини роблять надріз на шкірі посвячуваного і поміщають туди певні магічні камені. Поранення може бути також завдано і в шию. Зазвичай такі обряди проходять у стані екстатичного переживання: посвячуваним здається, що самі зірки чи духи-демони завдають їм ран. Одне лишається незмінним: перед тим, як отримати дар цілителя, людина має перенести випробування — бути пораненою списом чи ножем. Інакше вона не зможе здобути здатність зцілювати інших."
Наступна частина присвячена роману Бруно Ґетца «Царство без простору». Оскільки, я даної книги не читав, то був просто вражений її могутнім символізмом, що поєднує Кафку і Майрінка! Як же я хочу тепер прочитати цю річ, дарма, що переказ Фон-Франц мега детальний, місцями це просто безпосереднє цитування. Щось подібне в мене вже було з "Прометеєм" Шпіттелера, якого рясно цитує Юнґ в "Психологічних типах".
В контексті даного роману, Фон Франц висуває цікаві думки про божевілля:
"Стан божевілля - пік людських емоцій. Людина ніколи не живе таким повним життям, як у тих випадках, коли переживає божевілля. Якщо ви не достатньо вибухові, щоб зрозуміти це, варто згадати ваші переживання кохання або відчайдушної ненависті. Це дивовижний стан! Замість того, щоб розриватись в боротьбі емоцій і розуму, ви відчуваєте себе цілісною особистістю! Що за втіха дати вихід своїй люті! «Я все висловив цій людині прямо в очі, зовсім не стримуючи себе!» Ви відчуваєте себе чесним і прямодушним, а отже, цілісним, тому що вам не потрібно бути чемним, ви кажете все, що думаєте! Це абсолютно божественний стан, що найбільше підходить для переживання справжнього кохання, де немає місця сумнівам. Досконала, божественна довіра! Не треба захищати себе від недосконалої природи іншої людини! Жодної недовіри, яку ми відчуваємо у звичайному стані, навпаки: «Ми — єдине ціле. Ми разом. І навколо нас танцюють зірки! Це стан злиття та єднання. А наступного ранку ми помічаємо у себе на носі прищик, і все руйнується! Ви повністю виходите зі стану, який занурилися раніше."
В той час,як у Екзюпері Допослий і Пуер це фігури більше позитивні, то в Ґетца вони обидва володіють демонічними рисами. Головний герой - Мельхіор постійно розривається між двома полюсами, де Фон Шпат - догма і авторитет тирана, а Фо - біснувате трикстерське діонісійство:
"Фон Шпат знаходиться на одному полюсі [психіки], Фо - на іншому, а Мельхіор - у центрі. Спочатку успіху досягає фон Шпат, потім (з появою Фо та розп'яттям Мельхіора) відбувається енантіодромія, яка, по суті, є перемогою Фо. Згодом ми побачимо, як відбувається ще одне перетворення. Перебування «на полюсі фон Шпата» смертельно [для особистості], там все нерухомо і статично: варто вам опинитися в скляному палаці в царстві духу, з вами нічого більше не станеться — все стане ясним, крижаним, прозорим, жорстким.
При цьому на полюсі Фо все відбувається на славу творчого руху самого по собі, в ім'я екстазу та ейфорії. Тут панує ідея того, що творчий екстаз і є сенсом сам собою, незалежно від результату, до якого він призводить. Тут прославляють постійні емоційні вибухи та звеличують творчу ейфорію. Подібні відчуття виявляються в сучасному рок-н-ролі — танці, покликаному викликати насолоду психофізичним рухом і музичним ритмом за відсутності будь-якої кінцевої мети. Танець скінчився, і ви падаєте без сил, але назавтра все починається знову, і це саме собою приносить задоволення.
На полюсі фон Шпата є результат, але немає руху; на полюсі Фо є рух, але немає результату. Ось ще один приклад крайньої односторонності, відсутності зв'язку [полюсів], коли людина просто розривається між протилежностями."
Апофеозу Мельхіор досягає в фінальному епізоді:
«Коло замкнулося,— прошепотів він. - Все виповнилося. Моя тінь звільнила твою тінь. Ворог загинув. Де мені тепер знайти тебе? За морями й океанами, що нас розділяють, я чую твій голос. День і ніч ти ходив по рівнинах і підіймався на високі гірські вершини. Золоті кораблі з червоними вітрилами несли тебе через моря. У тебе над головою кружляли зграї птахів. Ти пробирався дикими стежками і підходив до мене все ближче. Коли вранці ти прийдеш до мене, оголений і сяючий, із зірками у волоссі, і твої холодні губи поцілують моє серце, що б'ється. Земля більше не буде німою. Твої слова викличуть у ній життя, від усіх виходитиме твоє дихання, твоя любов розквітне в кожному серці. Хрест піднесеться вгору. Молитва про бажання увіллє кров у вени всього світу і перетворить одну форму на іншу. Розпочнеться нова п'єса. Дозріє виноград і дочекається тебе. Дивись, як ми тішимось, яке спокійне та щасливе наше дихання. Все - супокій. Приходь до нас оголеним або у одязі ночі, юне полум'я, що співає вогнем, Майстер і Дитя».
Цікаво, що вкінці своєї праці Фон Франц наводить третій приклад роману про Пуер Етернуса:
"Американським літературним аналогом, у якому створено образ puer aeternus, є твір Річарда Баха «Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон». Але книга Баха має щасливий кінець: саме любов до своїх побратимів-птахів спонукає Джонатана повернутися до них, щоб вчити їх літати. Крім того, Джонатан – птах, а не людина, тому для нього цілком природно залишатись у повітрі. Однак у puer aeternus є величезна спокуса в тому, щоб ідентифікуватися з Джонатаном і стати «невизнаним генієм»."
В підсумку - дуже насичена, цікава та неоднозначна праця, що буде цікава не тільки аналітикам, але й літературознавцям, бо так хвацько вихоплювати символи і давати їм тлумачення вміє тільки Фон-Франц.
January 8, 2019
Pisa menos, Vonfz
April 14, 2020
Este es uno de esos libros que te cambian el modo de ver el mundo y a ti mismo. Está dividido en dos partes. La primera de ellas dedicada a Saint-Exupéry y El Principito. Es la mejor, sin duda. Von Franz lee al Principito como la Sombra del autor y logra mostrarnos en una faceta distinta, problemática, un paradigma que se ha hecho popular en nuestra época: el joven eterno.
La segunda parte está dedicada a una oscura y rarísima novela alemana, “El reino sin espacio” (1925) de Bruno Goetz, que para Von Franz anticipa muchos rasgos psicológicos del nazismo.
La segunda parte está dedicada a una oscura y rarísima novela alemana, “El reino sin espacio” (1925) de Bruno Goetz, que para Von Franz anticipa muchos rasgos psicológicos del nazismo.
June 15, 2021
Like many others, I picked up this book because I had an inkling that I was a struggling puer aeternus. There were some excellent descriptions of the puer that came up in the analysis of The Little Prince, but for the most part, this book is hard to get through. I wish there would have been more discussion of the archetype itself as well as stories of people "coming down to earth". It seemed to me like the only solutions offered were disciplined work or getting married/having kids; neither were elaborated on at all.
November 19, 2023
A primeira metade do livro é simplesmente genial, me fomentou uma vertigem de insights. A interpretação dela a respeito da vida e da obra de Saint Exupéry é bastante instigante. É verdade que as horas em que ela se refere à homossexualidade causam um certo arrepio -- mas é preciso não perder de vista o contexto em que o livro foi escrito. A segunda metade vai perdendo força e no terço final, eu perdi o interesse, pois ela começa a interpretar uma obra completamente obscura para mim e eu me desconectei totalmente. Para quem se interessa pelo universo da psicanálise junguiano é um prato cheio.
Displaying 1 - 30 of 89 reviews