What do you think?
Rate this book
Чорний романтик: Сергій Жадан
Ця книжка - своєрідна зустріч двох поколінь українських літераторів. Авторитетний і досвідчений Іван Дзюба ділиться своїми думками щодо творчості Сергія Жадана - одного з кумирів нинішньої молоді.
- GenresNonfiction
112 pages
First published August 1, 2017
1 person is currently reading
31 people want to read
About the author
Іван Дзюба
35 books6 followersBorn into a peasant family.
In 1932, Ivan's family, fleeing from the famine, moved from their home village to the nearby workers' village Novotroyits'ke for a short time. Later, they moved to Olenevski Quarry (now Dokuchaevsk), where Dziuba finished secondary school № 1.
He graduated from Donetsk Pedagogical Institute, and pursued postgraduate studies in the Shevchenko Institute of Literature. His work was first published in 1959.
In the 1970s, he was subjected to harassment for the views he expressed in some publications.
For his work Internationalism or Russification? (London, 1968, and "Motherland" magazine (ukr. "Вітчизна"), 1990, No. 5-7), dealing with the problems threatening national relations in socialist society, he was sentenced to 5 years in prison and 5 years in exile. A special commission of the Central Committee of the Communist Party (Bolsheviks) of Ukraine called the work "lampoons on the Soviet reality, the national policy of the CPSU and the practice of communist construction in the USSR." Authorities accused Dziuba of undermining Soviet friendship of peoples, and fueling hatred between the Ukrainian and Russian peoples. With help from Oleg Antonov, Dziuba was pardoned and hired to work at the Antonov Serial Production Plant.
Laureate of the Shevchenko Prize, O. Biletsky Prize, Antonovich Fund International Prize, Volodymyr Vernadsky Prize.
In 1932, Ivan's family, fleeing from the famine, moved from their home village to the nearby workers' village Novotroyits'ke for a short time. Later, they moved to Olenevski Quarry (now Dokuchaevsk), where Dziuba finished secondary school № 1.
He graduated from Donetsk Pedagogical Institute, and pursued postgraduate studies in the Shevchenko Institute of Literature. His work was first published in 1959.
In the 1970s, he was subjected to harassment for the views he expressed in some publications.
For his work Internationalism or Russification? (London, 1968, and "Motherland" magazine (ukr. "Вітчизна"), 1990, No. 5-7), dealing with the problems threatening national relations in socialist society, he was sentenced to 5 years in prison and 5 years in exile. A special commission of the Central Committee of the Communist Party (Bolsheviks) of Ukraine called the work "lampoons on the Soviet reality, the national policy of the CPSU and the practice of communist construction in the USSR." Authorities accused Dziuba of undermining Soviet friendship of peoples, and fueling hatred between the Ukrainian and Russian peoples. With help from Oleg Antonov, Dziuba was pardoned and hired to work at the Antonov Serial Production Plant.
Laureate of the Shevchenko Prize, O. Biletsky Prize, Antonovich Fund International Prize, Volodymyr Vernadsky Prize.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
December 3, 2017
Як би не було прикро, але я б нагородила Івана Дзюбу за цей твір премією "Найсмішніша книга року".
Мені дійсно було цікаво, як же ж маститий літературний критик буде препарувати Сергія Жадана.
У передмові Дзюба пише, що хотів написати про Жадана не тому, що він тепер зірка, а так, для себе, щоби розібратися. І тільки прочитавши кілька розділів, стає зрозуміло, що Іван Михайлович таки лукавить. Про Жадана він вирішив написати, щоб урвати трохи слави . Жадана читають молоді люди, фанатки табунами бігають. "Ось і про мою книгу заговорять, молодь її точно помітить, прочитає", - розрахунок був точно на це.
Бо те, як пише Дзюба аж відчувається, що за творчістю Сергія Вікторовича він всі ці роки навіть не слідкував. Книжку вирішив сісти написати, для цього жінка побігла в київську "Книгарю Є" та скупила все жаданівське, що на той час там було. А дзюба почав читати та аналізувати нашвидкуруч. Робота кипіла поспіхом (січень-квітень '17) Тому іменитий літературознавець навіть не обтяжував себе вчитуванням, яке за рахунком видання-перевидання "Anarchy in the UKR" та збірок віршів він тримає у руках. Звідси це журіння автора, мовляв, в 40 років випустив "Анархію...", а стиль та хід думок, наче 10 років тому, можна було б й подорослішати. А якщо б пан Дзюба почитав, що перше видання було в 2005, а в 2014 це вже N-не перевидання, то й, мабуть, аналіз був би іншим.
Взагалі, все, що пише Дзюба, просто смішно, та трохи прикро. Бо відчувається ця безкрайня прірва між поколіннями. Пишучи про "Anarchy in the UKR", він взагалі не розуміє до чого там ті "Десять треків, які б я хотів почути на власних поминках". Йому нічого не кажуть назви Sex Pistols, Neil Young, Creedence та ін. Це щось таке далеке та незбагнене, але Іван дзюба вперто лізе зі своєю думкою.
Єдине, що було дійсно цікаво, так це аналіз поезії ранньої та більш зрілої, аналіз алюзій на біблійні сюжети та персонажів.
Але тверда п'ятірочка Максиму Паленку за оформлення книги.
Мені дійсно було цікаво, як же ж маститий літературний критик буде препарувати Сергія Жадана.
У передмові Дзюба пише, що хотів написати про Жадана не тому, що він тепер зірка, а так, для себе, щоби розібратися. І тільки прочитавши кілька розділів, стає зрозуміло, що Іван Михайлович таки лукавить. Про Жадана він вирішив написати, щоб урвати трохи слави . Жадана читають молоді люди, фанатки табунами бігають. "Ось і про мою книгу заговорять, молодь її точно помітить, прочитає", - розрахунок був точно на це.
Бо те, як пише Дзюба аж відчувається, що за творчістю Сергія Вікторовича він всі ці роки навіть не слідкував. Книжку вирішив сісти написати, для цього жінка побігла в київську "Книгарю Є" та скупила все жаданівське, що на той час там було. А дзюба почав читати та аналізувати нашвидкуруч. Робота кипіла поспіхом (січень-квітень '17) Тому іменитий літературознавець навіть не обтяжував себе вчитуванням, яке за рахунком видання-перевидання "Anarchy in the UKR" та збірок віршів він тримає у руках. Звідси це журіння автора, мовляв, в 40 років випустив "Анархію...", а стиль та хід думок, наче 10 років тому, можна було б й подорослішати. А якщо б пан Дзюба почитав, що перше видання було в 2005, а в 2014 це вже N-не перевидання, то й, мабуть, аналіз був би іншим.
Взагалі, все, що пише Дзюба, просто смішно, та трохи прикро. Бо відчувається ця безкрайня прірва між поколіннями. Пишучи про "Anarchy in the UKR", він взагалі не розуміє до чого там ті "Десять треків, які б я хотів почути на власних поминках". Йому нічого не кажуть назви Sex Pistols, Neil Young, Creedence та ін. Це щось таке далеке та незбагнене, але Іван дзюба вперто лізе зі своєю думкою.
Єдине, що було дійсно цікаво, так це аналіз поезії ранньої та більш зрілої, аналіз алюзій на біблійні сюжети та персонажів.
Але тверда п'ятірочка Максиму Паленку за оформлення книги.
June 13, 2018
Відомий український літературознавець Іван Дзюба написав книгу про творчість українського письменника Сергія Жадана. Сам факт видання цієї книги для мене трохи незрозумілий. Що це? Спроба осягнути для себе самого, за словами автора, "унікальний феномен недавнього луганського "чувака"? Чи заздрість, що "українські видавництва змагаються за право першими видрукувати кожну нову книжку Сергія Жадана"? Чи може спроба урвати собі слави від епатажного письменника. Адже сучасній молоді ім'я Сергія Жадана набагато відоміше, аніж Івана Дзюби.
Автор аналізує прозу і поезію Жадана. І відверто кажучи книга мені не сподобалася. Дзюба досить прискіпливо і скептично відноситься до всієї творчості Жадана. Тут все таки дається взнаки різниця між поколіннями. Мало позитиву, багато негативу.
Якщо про поезію автор відзивається хоч трохи позитивно. Каже, що в поезії більше любові, ніжності, ніж ненависті та зла. То проза вся безпощадно розкритикована. За словами автора, вона вся просякнута життєвим, низьким, локальним, з схильністю до бухла, ненормативної лексики, відкритих сексуальних пригод, незрозумілих і дивних персонажів.
Як сказав автор: "Майже всіма ушанований і далеко не всіма читаний. Багатьма чутий - але не всіма почутий". Здається мені, що Іван Дзюба так до кінця і не почув Сергія Жадана.
Єдине що класне у цьому виданні, то це обкладинка.
Автор аналізує прозу і поезію Жадана. І відверто кажучи книга мені не сподобалася. Дзюба досить прискіпливо і скептично відноситься до всієї творчості Жадана. Тут все таки дається взнаки різниця між поколіннями. Мало позитиву, багато негативу.
Якщо про поезію автор відзивається хоч трохи позитивно. Каже, що в поезії більше любові, ніжності, ніж ненависті та зла. То проза вся безпощадно розкритикована. За словами автора, вона вся просякнута життєвим, низьким, локальним, з схильністю до бухла, ненормативної лексики, відкритих сексуальних пригод, незрозумілих і дивних персонажів.
Як сказав автор: "Майже всіма ушанований і далеко не всіма читаний. Багатьма чутий - але не всіма почутий". Здається мені, що Іван Дзюба так до кінця і не почув Сергія Жадана.
Єдине що класне у цьому виданні, то це обкладинка.
Want to read
August 29, 2017треба брати хоча б за ілюстрації Максима Паленка
September 30, 2019
Не буду оригінальною) мої враження збігаються з попередньо написаними
Ця книга має право існувати, але читати самого Жадана набагато цікавіше. Таки, цитуючи самого Івана Дзюбу, "людина дев'ятнадцятого століття" не почула людину двадцять першого. НМСД
Чудова обкладинка, хотіла б записник з такою.
Ця книга має право існувати, але читати самого Жадана набагато цікавіше. Таки, цитуючи самого Івана Дзюбу, "людина дев'ятнадцятого століття" не почула людину двадцять першого. НМСД
Чудова обкладинка, хотіла б записник з такою.
March 16, 2020
Perfect illustrations - Maksym Palenko made 5* cover.
I did not understand most of the literary criticism performed by the author.
This light flair of condescension is really repulsive
I did not understand most of the literary criticism performed by the author.
This light flair of condescension is really repulsive
April 8, 2020
Невиправдані надії
Справді цікаво було, що Іван Дзюба скаже про Сергія Вікторовича. Не так, справді було цікаво, що САМ Іван Дзюба скаже про молодого Сергія Жадана.
Висловлювання вийшло досить уривчастим. Місцями - неточним. І надто коротким. Мені забракло позалітературного контексту. /Вибачте, але до Собаки? Де фестивалі й резиденції? Де премії, врешті?/ Без цього інтерес видавців до нових книг письменника справді видається парадоксальним (про що пише Дзюба).
Серед усього, що різануло око - репліка про Ройтбурда. Одеський художник, який проілюстрував "Тамплієрів" просто згаданий, ніби побіжно. САМ Ройтбурд проілюстрував!
І? А якби проілюстрував Лейдерман чи Войцехов, що б це змінило? А якби проілюстрували картинами покійного Голосія, тоді що? Мене як читачку дратують такі-от репліки в літературних оглядах. Бо їх замало. Я навіть не маючи книги знаю, що Ройтбурд проілюстрував "Тамплієрів", бо його стиль досить легко впізнати. Чому не згадано авторів ілюстрацій до інших книг? Були вони? Не було їх? /Авторів та ілюстрацій/ Чому важлива колаборація Сергія Жадана і Олександра Ройтбурда саме для цієї книги? Всі ці питання не стоять. Про Ройтбурда просто згадали: "художник - сам Олександр Ройтбурд!"
Аналітики (особливо з урахуванням контексту творчості, а не лише самих текстів) забракло. А ще забракло діалогу з іншими критиками /перепрошую, але про всі ці тексти вже було написано/. Зате цитат із текстів Сергія Вікторовича було аж забагато (прозу - абзацами, поезію - по 20 рядків). Місцями "Чорний романтик" видавався черговим "Вибраним" Жадана, а не висловлюванням Івана Дзюби.
З хорошого: хороша верстка, коректура /хоча й не бездоганна/, ілюстрації. Загалом, книгу приємно брати до рук.
Але місцями провиси в тексті шалені, тому, попри невеликий обсяг, завершити читання я себе просто-таки змусила.
Справді цікаво було, що Іван Дзюба скаже про Сергія Вікторовича. Не так, справді було цікаво, що САМ Іван Дзюба скаже про молодого Сергія Жадана.
Висловлювання вийшло досить уривчастим. Місцями - неточним. І надто коротким. Мені забракло позалітературного контексту. /Вибачте, але до Собаки? Де фестивалі й резиденції? Де премії, врешті?/ Без цього інтерес видавців до нових книг письменника справді видається парадоксальним (про що пише Дзюба).
Серед усього, що різануло око - репліка про Ройтбурда. Одеський художник, який проілюстрував "Тамплієрів" просто згаданий, ніби побіжно. САМ Ройтбурд проілюстрував!
І? А якби проілюстрував Лейдерман чи Войцехов, що б це змінило? А якби проілюстрували картинами покійного Голосія, тоді що? Мене як читачку дратують такі-от репліки в літературних оглядах. Бо їх замало. Я навіть не маючи книги знаю, що Ройтбурд проілюстрував "Тамплієрів", бо його стиль досить легко впізнати. Чому не згадано авторів ілюстрацій до інших книг? Були вони? Не було їх? /Авторів та ілюстрацій/ Чому важлива колаборація Сергія Жадана і Олександра Ройтбурда саме для цієї книги? Всі ці питання не стоять. Про Ройтбурда просто згадали: "художник - сам Олександр Ройтбурд!"
Аналітики (особливо з урахуванням контексту творчості, а не лише самих текстів) забракло. А ще забракло діалогу з іншими критиками /перепрошую, але про всі ці тексти вже було написано/. Зате цитат із текстів Сергія Вікторовича було аж забагато (прозу - абзацами, поезію - по 20 рядків). Місцями "Чорний романтик" видавався черговим "Вибраним" Жадана, а не висловлюванням Івана Дзюби.
З хорошого: хороша верстка, коректура /хоча й не бездоганна/, ілюстрації. Загалом, книгу приємно брати до рук.
Але місцями провиси в тексті шалені, тому, попри невеликий обсяг, завершити читання я себе просто-таки змусила.
November 25, 2022
Є відкриття - і в постаті Жадана, і в постаті самого Івана Дзюби.
До того ж, вкотре зрозуміла, що мені подобаються його розвідки - чи то розуміння свого читача, чи вдалі вислови, чи майстерність структурування думки, чи все разом, та читала книгу з однаковою цікавістю по розділах, не перестрибуючи й не змінюючи порядок.
До того ж, вкотре зрозуміла, що мені подобаються його розвідки - чи то розуміння свого читача, чи вдалі вислови, чи майстерність структурування думки, чи все разом, та читала книгу з однаковою цікавістю по розділах, не перестрибуючи й не змінюючи порядок.
Displaying 1 - 7 of 7 reviews