Інфекція

by Степан Процюк

«Інфекція» Степана Процюка – це жорстокий роман про дефіцит нашої національної імунної системи. Це роман про епідемію, яка наскрізь пронизала суспільство. Тому цей твір – дзеркало-безодня, в яке страшно дивитися. А раптом із його темних глибин випливе твоє обличчя?..

202 pages, Paperback

First published January 1, 2002

About the author

Степан Процюк народився 13 серпня 1964 року у селі Кути, Бродівський район (нині — Буський район) на Львівщині у сім'ї політв'язня. Через декілька років родина переїхала до Івано-Франківської області. Степан Процюк закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури НАН України. Кандидат філологічних наук. Викладає сучасну українську літературу в Прикарпатському університеті Івано-Франківська. Одружений, має двох синів. З 1995 до 2017 року був членом Національної спілки письменників України.

Reviews

[Alla Komarova · Rating 4 out of 5]

[...]заздрячи пересічному простонароддю, бо ніхто із цих конкретних особин не переживає розуміння безцільності чи антисенсу.

[...]бо хіба має дружба сенс без стихійного психотерапевтичного сеансу, готовності кожного взятися за роль психоаналітика, побути духівником близької душі

І найчутливіше вухо вловлювало, марно сподіваючись на високе довгими безнадійними вечорами, мертвий глузливий сміх практичного біолога-комуніста Дарвіна, який давно показав людині, звідки вона походить і як легко осипається з неї поверховий шар цивілізаційності, коли панує тотальний природний відбір...

Одного з героїв цього роману у певний момент сюжету починає катувати невпевненість, що ж робити далі у житті. Служити Чистому Мистецтву чи покласти талан на вівтар Золотого тільця, що сьогодні має абриси латинської S, перекресленої двома вертикальними рисками? Сцена, не згірша за Христа у Гетсиманському саду, між іншим.

Я зараз також приміряю на себе роль спокусниці і кажу вам, що із задоволенням (хоча й своєрідним) прочитала роман Степана Процюка "Інфекція", чого і вам раджу.

Так, він незвично (особливо для сучасного читача) написаний, він місцями обтяжливий, як кайдани каторжного, він не містить діалогів у класичній формі, але все це несуттєво у порівнянні із тим, скільки жирних, майже як кислоти Омега 6, цитат звідси можна винести. Буквально, відкривай кожну сторінку і побачиш щось варте уваги.

Як добре, що маю ще достатньо велику добірку творів Процюка, аби протриматися усю Третю світову, коли б вона там раптом не

[Ангеліна · Rating 1 out of 5]

Треба мати велику мужність, щоб дочитати "Інфекцію" до кінця і не здутися на першій же сторінці, на якій красується цілий синонімічний ряд до лексеми "член". Схоже на те, що наші максимально проспиртовані і маскулінні 90-ті не дуже шанували жінку, ну а чого шанувати такий бездушний об'єкт без голосу, головна функція якого -- лягати під чоловіка?
Степан Процюк пропонує нам кілька сюжетних ліній, які наприкінці швидко приклеює і згортає, як шпалери, що звисають зі стін. Поєднує ці сюжети роз'єднаність: один ненавидить галичан (але ж одружується з галичанкою!), а інший вважає, що за Києвом пролягають степи, за якими -- пустка. Що один, що інший, "підкорюють" жінок, для них це чисто фізичний акт здобуття якоїсь незалежності, спроба позбутися статусу вторинності, колоніальності в такий, а не інакший спосіб: підкорити сексуально (а відтак чомусь і політично). Тут вам і " мовчазне бидло" й інфантильні раби-свинопаси/гречкосії, покоївки Росії, але на Галичині дівчата сидять ночами і Донцова читають (sic!), але обговорюють неодмінно хлопців, приміряючи на себе роль жертви, яка пробачить все, ти ж тільки назви своєю маленькою, а є й інші дівчата -- петеушниці, які лускають насіння і слухають Кіркорова. А ще ж можна приправити текст постійними вигуками "о майн гот" (не будемо про те, що мова тут кульгає теж, це якщо говорити м'яко про текст).
Цей текст навряд чи буде релевантним нам тепер, коли намагаємося чіпко триматися за концепт єдності, у таких умовах процюкові "западенці", "бандерівки" і "східняки з дивними іменами", ідеально чистою без русизмів мовою і суржиком, не мають шансів на існування, бо скільки ж можна носитися із цією боротьбою за перевагу, а іронізування з жінок на галицьких чи полтавських хлібах зрощених мають вигляд щонайменш жалюгідний.

[Vasyl Bartovshchuk · Rating 4 out of 5]

Ще одна книжка про складні лихі 90-і в різних регіонах України. Автор гарно змалював "хиби" як східняків, так і західняків, натякаючи на згуртування та об'єднання. Але складні часи вимагали непростих рішень: хто виїздив з країни, хто продався "долару", не лишаючи шансу "ідеї". Кінець твору мені здався незавершеним, але як для першого роману Процюка це досить гарний твір. Прочитавши і його пізніші романи, не можу сказати, що "Інфекція" чимось поступається їм. Радше навпаки. Але якогось трагізму у кінці мені таки забракло).