Похизуюсь, що читала книгу з підписом пані Оксани. Я слідкую за її науковою діяльністю, давно вже стоять на поличці і чекають своєї черги "Українські жінки у горнилі модернізації" та "Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні : Гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства", де згадана авторка була укладачкою та редакторкою. Представлена книга - її самостійна, яку в мене язик не повертається назвати науковою публіцистикою. Розділ 1 з красномовною назвою "Теоретичні засади феміністських досліджень жіночого історичного досвіду" містить все те, що має в собі містити "порядна" наукова робота: опис джерел, підходів, концепцій, що були використані чи розглядались в розрізі проведеного дослідження. Але якщо не злякатись науковості початку (я цей страх подолала тільки при повторному відкритті книги), вражає кількість джерел, використаних авторкою, і при цьому наскільки тема ГУЛАГу та репресій постає по-новому в фемінистичному розрізі.
Твір поділений на 7 розділів, які знайомлять читача з побутовими вигодами й харчуванням таборів, привідкривають завісу, як за нелюдських умов та превалювання задоволення найнижчої ланки потреб вирішувались морально-етичні питання: патріотизму та національної приналежності, релігії й толерантності. Також автор зачіпає низку аспектів таких табуйованих тем, як сексуальне насильство й материнство за ґратами.
Під час читання не покидає відчуття співучасті, бо більшість текстів становлять уривки усних інтерв'ю, мемуарів, щоденників та спогадів. Збереженням стилю та яскравими цитатами вдалось створити ефект, ніби велика кількість жінок одночасно промовляє до тебе. Мені особливо запам'ятався один з перших сильних моментів у книзі, коли ув'язнені розповідають про північний холод, від якого неможливо було позбутися настільки, що за ніч шапки та волосся примерзали до стін барака. З кожного розділу та підрозділу можна назвати кілька фактів, від яких волосся стає дибки або, навпаки, відвисає щелепа від здивування та захоплення людською силою духу.
Я б назвала це дослідження не суто гендерним, але й національним, бо вперше читаю про особливості утримання в таборах саме українських жертв політичних репресій. Авторка постійно робить акцент на національній приналежності героїнь та підкреслює, чим їхнє становище та поведінка в неволі відрізняється від в'язнів з інших країн, причому використовує для цього не тільки українські, але й іноземні джерела.
З негативного хотіла б відмітити періодичне повторення уривків розповідей героїнь з розділу в розділ та постійне прагнення авторки до узагальнень, що ще більше уподібнює твір до наукової роботи, а не нон-фікшна.