What do you think?
Rate this book
Рікі та дороги
Чотирнадцятилітній Матвій, хлопчик із синдромом Асперґера, втікає до лісу, щоб знайти себе. Прагнучи порозумітися з власним «я», він розповідає про свої почуття, сім’ю, світ, який водночас розбився на друзки, як тарілка. І про неймовірного друга — рудого собаку із чорною лапкою, купою історій і специфічним почуттям гумору. Розповідає про свої вподобання і тривоги. І про те, що рідні можуть помирати двічі…
Це важлива і вкрай потрібна книжка про вміння приймати інакшість людей і про любов. Книжка про усвідомлений біль і неусвідомлені страхи, про раз і назавжди визначені правила і про час, коли їх варто порушити.
Це важлива і вкрай потрібна книжка про вміння приймати інакшість людей і про любов. Книжка про усвідомлений біль і неусвідомлені страхи, про раз і назавжди визначені правила і про час, коли їх варто порушити.
144 pages, Unknown Binding
First published January 1, 2016
5 people are currently reading
121 people want to read
About the author
Марк Лівін
13 books134 followersМарк Лівін (при народженні — Валерій Катерушин) — сучасний український письменник, журналіст, спікер конференції TEDx. Колишній маркетинг-директор Громадського телебачення. Заступник головного редактора The Village Україна.
Лауреат літературних конкурсів видавництва «Смолоскип» (2012) та «Коронація слова» (2018). У квітні 2019 Міжнародна рада з дитячої та юнацької книги включила книгу Марка Лівіна «Рікі та дороги» до списку видатних книжок для дітей з інвалідністю.
Окремі твори письменника перекладені польською, німецькою, англійською, угорською, румунською та азербайджанською мовами.
Народився 14 січня 1988 року в Івано-Франківську. Навчався у Надвірнянській ЗОШ № 2, Івано-Франківських ЗОШ № 15 та № 19. У 2009 році закінчив факультет філології та масових комунікацій у ВМУРоЛ «Україна» за спеціальністю «Видавнича справа та редагування».
З 2010 року займається маркетингом та рекламою. Професійний копірайтер та експерт з інтернет-комунікацій. З травня 2013-го по квітень 2015-го року працював контент-директором диджитал-аґенції.
З січня 2016-го року до лютого 2017 був маркетинг-директором Громадського телебачення. З 1 березня 2017 року заступник головного редактора The Village Україна. Разом з психологом, сертифікованим гештальт-терапевтом Іллею Полудьонним став ведучим подкасту «Простими словами» від The Village Україна.
Разом з письменницею Катею Бабкіною заснував проект #bookchallenge_ua — 400 книг за рік. Його мета — популяризація читання українською мовою. До проекту долучилося більше 4000 людей, загальне охоплення проекту — понад 2,5 млн користувачів.
Неодружений, з 2012 року живе у Києві.
Лауреат літературних конкурсів видавництва «Смолоскип» (2012) та «Коронація слова» (2018). У квітні 2019 Міжнародна рада з дитячої та юнацької книги включила книгу Марка Лівіна «Рікі та дороги» до списку видатних книжок для дітей з інвалідністю.
Окремі твори письменника перекладені польською, німецькою, англійською, угорською, румунською та азербайджанською мовами.
Народився 14 січня 1988 року в Івано-Франківську. Навчався у Надвірнянській ЗОШ № 2, Івано-Франківських ЗОШ № 15 та № 19. У 2009 році закінчив факультет філології та масових комунікацій у ВМУРоЛ «Україна» за спеціальністю «Видавнича справа та редагування».
З 2010 року займається маркетингом та рекламою. Професійний копірайтер та експерт з інтернет-комунікацій. З травня 2013-го по квітень 2015-го року працював контент-директором диджитал-аґенції.
З січня 2016-го року до лютого 2017 був маркетинг-директором Громадського телебачення. З 1 березня 2017 року заступник головного редактора The Village Україна. Разом з психологом, сертифікованим гештальт-терапевтом Іллею Полудьонним став ведучим подкасту «Простими словами» від The Village Україна.
Разом з письменницею Катею Бабкіною заснував проект #bookchallenge_ua — 400 книг за рік. Його мета — популяризація читання українською мовою. До проекту долучилося більше 4000 людей, загальне охоплення проекту — понад 2,5 млн користувачів.
Неодружений, з 2012 року живе у Києві.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 40 reviews
October 3, 2017
Хлопчик із синдромом Аспергера, собака, мама, яка померла, але насправді ні, правда, яку дізнаєшся із захованих від тебе листів, і втеча після такого несподіваного відкриття… «Хм, щось це мені нагадує», — подумала я, підозріливо позираючи на червоний томик роману «Загадковий нічний інцидент із собакою» Марка Геддона. Компоненти, схоже, ті самі. Але який компот із них зварив Марк Лівін?
Головний герой цієї книги — 14-річний хлопчик Матвій. Здається, це ніде прямо не проговоюється, але симптоми натякають, що у нього теж симптом Аспергера — нетерпимість до спонтанних дотиків, любов до цифр, графіків і різного роду лічби, страх змін і порушень звичного розкладу. [Хоча — маленький дісклеймер — бентежать окремі невідповідності. Матвій начебто не дуже сприймає гумор, зате залюбки дивиться «Альфа», його вибиває з колії все нове, зате він любить одягати новий комфортний одяг. Зрештою, я не спеціаліст, і мої знання у щодо підлітків з синдромом Аспергера обмежуються, власне кажучи, книжкою Марка Геддона. Мабуть, Марк Лівін таки консультувався зі знавцями теми і знає ліпше]. І ось одного дня Матвій пакує рюкзак і втікає до лісу. Бо його домашня реальність змінилася настільки, що йому годі її опанувати.
Що примусило хлопця ночувати у власноруч зведеному курені просто посеред лісу? Про це ми поступово дізнаємося у ході розповіді, зі спогадів Матвія й історій, які він розповідатиме своєму новому другові, Рікі. Рікі — це пес, який приходить тоді, коли Матвію страшно. А ще він вміє говорити і розповідає історії, які могли б звучати як філософські притчі, аби не несподівані і «життєві» закінчення. Не відомо, чи Рікі справді існує, чи його створює Матвієва уява, щоб допомогти хлопцю подолати тривогу й бентегу, щоб дати співрозмовника, якому можна буде розказати про все, що мучить.
Про «Рікі та дороги» слід говорити обережно — для того, наприклад, щоб не наспойлерити. Тому я краще скажу про те, ЩО відрізняє книгу Марка Лівіна від книги Марка Геддона (ви вже вибачте, що не можу втриматися від порівняння, ну але що зробиш, коли оця схожість на поверхні). Так от, якщо Геддон все-таки більше писав про дитину із синдромом Аспегера і про те, як вона сприймає світ, то Лівін пише про самотність, про ізоляцію, про втрату і про те, як жити після неї. Ті історії, які стосуються минулого Матвія, його спогадів, його сім’ї, — вони настільки живі, що не могли не статися насправді. Тому вони справді чіпляють. І якщо Геддон промовляє до розуму, розповідає про процеси, які відбуваються у мозку його особливого героя, то Лівін звертається до емпатії — і це йому вдається дуже добре.
І так. І в одній, і в другій книзі дорослі постають не дуже порядними, не дуже чесними і не надто відповідальними людьми. Але «Рікі та дороги» — це той варіант, де вони зрештою намагаються чинити правильно, хоча для декого це уже запізно.
Якщо ж спробувати абстрагуватися від закордонного літературного бекграунду і спробувати поглянути на «Рікі та дороги» окремо і зосереджено, то враження буде приблизно таке: це книжка, яку треба не лише прочитати, а й провідчувати. Вона незвична, як і незвичний для укрліту її герой. Але такі книги в нашій літературі давно потрібні. Марк Лівін поклав гарний початок, сподіваюся, що далі — буде.
Головний герой цієї книги — 14-річний хлопчик Матвій. Здається, це ніде прямо не проговоюється, але симптоми натякають, що у нього теж симптом Аспергера — нетерпимість до спонтанних дотиків, любов до цифр, графіків і різного роду лічби, страх змін і порушень звичного розкладу. [Хоча — маленький дісклеймер — бентежать окремі невідповідності. Матвій начебто не дуже сприймає гумор, зате залюбки дивиться «Альфа», його вибиває з колії все нове, зате він любить одягати новий комфортний одяг. Зрештою, я не спеціаліст, і мої знання у щодо підлітків з синдромом Аспергера обмежуються, власне кажучи, книжкою Марка Геддона. Мабуть, Марк Лівін таки консультувався зі знавцями теми і знає ліпше]. І ось одного дня Матвій пакує рюкзак і втікає до лісу. Бо його домашня реальність змінилася настільки, що йому годі її опанувати.
Що примусило хлопця ночувати у власноруч зведеному курені просто посеред лісу? Про це ми поступово дізнаємося у ході розповіді, зі спогадів Матвія й історій, які він розповідатиме своєму новому другові, Рікі. Рікі — це пес, який приходить тоді, коли Матвію страшно. А ще він вміє говорити і розповідає історії, які могли б звучати як філософські притчі, аби не несподівані і «життєві» закінчення. Не відомо, чи Рікі справді існує, чи його створює Матвієва уява, щоб допомогти хлопцю подолати тривогу й бентегу, щоб дати співрозмовника, якому можна буде розказати про все, що мучить.
Про «Рікі та дороги» слід говорити обережно — для того, наприклад, щоб не наспойлерити. Тому я краще скажу про те, ЩО відрізняє книгу Марка Лівіна від книги Марка Геддона (ви вже вибачте, що не можу втриматися від порівняння, ну але що зробиш, коли оця схожість на поверхні). Так от, якщо Геддон все-таки більше писав про дитину із синдромом Аспегера і про те, як вона сприймає світ, то Лівін пише про самотність, про ізоляцію, про втрату і про те, як жити після неї. Ті історії, які стосуються минулого Матвія, його спогадів, його сім’ї, — вони настільки живі, що не могли не статися насправді. Тому вони справді чіпляють. І якщо Геддон промовляє до розуму, розповідає про процеси, які відбуваються у мозку його особливого героя, то Лівін звертається до емпатії — і це йому вдається дуже добре.
І так. І в одній, і в другій книзі дорослі постають не дуже порядними, не дуже чесними і не надто відповідальними людьми. Але «Рікі та дороги» — це той варіант, де вони зрештою намагаються чинити правильно, хоча для декого це уже запізно.
Якщо ж спробувати абстрагуватися від закордонного літературного бекграунду і спробувати поглянути на «Рікі та дороги» окремо і зосереджено, то враження буде приблизно таке: це книжка, яку треба не лише прочитати, а й провідчувати. Вона незвична, як і незвичний для укрліту її герой. Але такі книги в нашій літературі давно потрібні. Марк Лівін поклав гарний початок, сподіваюся, що далі — буде.
April 29, 2022
3,5 ⭐️
Nie związałam się emocjonalnie z czternastolatkiem i żałuję tego bardzo, natomiast uważam, że ta prosta historia pokazuje idealnie, bądź jest temu bliska, życie Matwija (chłopca z zespołem Aspergera).
Było smutnie i nostalgicznie, a jednocześnie uświadamiająco.
Nie związałam się emocjonalnie z czternastolatkiem i żałuję tego bardzo, natomiast uważam, że ta prosta historia pokazuje idealnie, bądź jest temu bliska, życie Matwija (chłopca z zespołem Aspergera).
Było smutnie i nostalgicznie, a jednocześnie uświadamiająco.
May 1, 2025
Potrzebuję tej książki w wersji papierowej, by móc zaznaczyć sobie wszystko, co zaznaczyłam w ebooku. Świetna!!
August 27, 2019
"Рікі та дороги" Марка Лівіна – це щось дуже цікаве, незвичне і красиве. Зараз в українській літературі все частіше з'являється щось отаке "стильне". Коли прям хочеться, щоб цю книгу переклали англійською, аби іноземний читач зрозумів, що в Україні є класна література.
Мені дуже сподобалось оформлення "Рікі та дороги", якщо зняти суперобкладинку, то буде точно така ілюстрація тільки без собаки (ну і дерев, але то неважливо). Тут взагалі дуже класно оранжевим вписали цього собаку в усіх ілюстраціях по книзі.
Зміст книги теж сподобався. Мені тільки хотілось, аби історія продовжувалась, аби її було більше. Автор дуже красиво пише, зачіпає словами якісь мої спогади і думки. Хотілось читати ще і ще.
Якщо коротко, то книга про хлопчика Матвія, який на кілька днів втікає до лісу. Паралельно з його пригодами у лісі ми дізнаємось й історію, чому він власне втік до лісу. Ще у книзі є класний персонаж - собака Рікі. Коли він розмовляє, то одразу чується "інший голос", у нього своя манера розмови (яка мені, до речі, нагадала манеру розмови Ріка з "Рік і Морті" 😅).
Чудова книжка, дуже раджу її усім читати. Стиль і думки автора - щось таке нетипове для української літератури, але сюжет, локації, атмосфера - це якраз дуже знайоме, якраз щось з нашого українського дитинства.
Мені дуже сподобалось оформлення "Рікі та дороги", якщо зняти суперобкладинку, то буде точно така ілюстрація тільки без собаки (ну і дерев, але то неважливо). Тут взагалі дуже класно оранжевим вписали цього собаку в усіх ілюстраціях по книзі.
Зміст книги теж сподобався. Мені тільки хотілось, аби історія продовжувалась, аби її було більше. Автор дуже красиво пише, зачіпає словами якісь мої спогади і думки. Хотілось читати ще і ще.
Якщо коротко, то книга про хлопчика Матвія, який на кілька днів втікає до лісу. Паралельно з його пригодами у лісі ми дізнаємось й історію, чому він власне втік до лісу. Ще у книзі є класний персонаж - собака Рікі. Коли він розмовляє, то одразу чується "інший голос", у нього своя манера розмови (яка мені, до речі, нагадала манеру розмови Ріка з "Рік і Морті" 😅).
Чудова книжка, дуже раджу її усім читати. Стиль і думки автора - щось таке нетипове для української літератури, але сюжет, локації, атмосфера - це якраз дуже знайоме, якраз щось з нашого українського дитинства.
May 20, 2020
Аспергер - про що важливо говорити і пояснювати соціуму
але перше, що спало на думку - дивовижні паралелі з “загадковим нічним інцидентом з собакою”, ніби якийсь відбиток, лиш українського авторства
все одно було цікаво, просто і легко
але перше, що спало на думку - дивовижні паралелі з “загадковим нічним інцидентом з собакою”, ніби якийсь відбиток, лиш українського авторства
все одно було цікаво, просто і легко
October 14, 2017
Одна зірочка-перебільшення зверху за те, шо я щаслива знати, що ураїнці читатимуть книгу про це.
Чомусь думала, що це дитяча книга. Дуже ні.
Чомусь думала, що це дитяча книга. Дуже ні.
October 13, 2021
I really wish this book was available in English. It's pure gold - even if it doesn't glitter.
This little known story has been named one of the outstanding books for young people with disabilities by the Swiss International Board on Books for young people (ibby)
It's another book with a very effective use of the first-person POV. This time, we put on the shoes of a fourteen-year-old boy with Asperger's. His life resembles a broken plate and, to pick up the pieces, we follow him to the forest, where he meets a talking dog who shares life stories with him, teaching the boy how to deal with reality. It's a heartbreaking and sympathetic story about being different- and dealing with social prejudices and how they affect the family too. It's also about being kind and learning to be more tender towards one another as well as dealing with loss. I think we often hang on to those who depart, by clinging to schedules, acting out what's , afraid of letting go. Escaping to the forest is like stopping time, he tries to suspend time, find refuge in it and think about things, deal with them. But once he leaves the forest , time will move on again. Can he do it it? It's a really wise, sensitive book on many levels and one to return to. I hope it'll be available in English. The literal translation of the title is Riki and Ways.
------
Pewnym truizmem stało się stwierdzenie, że książki pozwalają nam żyć tysiąc żyć. Jest to jednak jeden z moich najukochańszych truizmów bo gdzie indziej, jak nie w literaturze, z roli oszalałego z rozpaczy i żądzy zemsty senegalskiego żołnierza w armii francuskiej podczas I wojny światowej możemy w jednej chwili stać się 14-letnim chłopcem ze diagnozowanym zespołem Aspergera? Narracja pierwszoosobowa to bardzo potężne narzędzie, z którym eksperymentowali różni pisarze ale którego potencjał, w moim odczuciu, w pełni wykorzystują dopiero pisarze tacy, jak David Diop czy właśnie Mark Liwin, ponieważ umiejętnie przemawiają do emocji, poruszają, pisząc z empatią sprawiają, że możemy poczuć trochę tego, co czują ich bohaterowie.
To jest tak jak mówi nasz bohater, "wszyscy potrzebują szczególnej uwagi, nie tylko ja, ponieważ to oznacza, że jesteś dla kogoś cenny". Polecam tą książkę, jest przepełniona wrażliwością na drugiego człowieka. Umiejętnie skonstruowana narracja pierwszoosobowa jest dla mnie narzędziem, który to unaocznia. Wejście w czyjąś rolę wzmaga chęć bycia empatycznym, wykazywania większego zrozumienia wobec drugiego człowieka, którego być może zbyt często i zbyt szybko oceniamy nie próbując właśnie widzieć spraw z perspektywy innych doświadczeń.
"Riki i Drogi" to mądra, przepełniona wrażliwością na drugiego człowieka książka, pozbawiona powierzchownego sentymentalizmu i tandety. Nie błyszczy, ale jest złotem, i jest pełna emocji.
Bohatera spotykamy w środku lasu. Co on tam robi staje się jasne pod koniec opowieści. W międzyczasie zaprzyjaźnia się z niezwykłym, gadającym psem, który opowiada mu różne historie i przekazuje pewne życiowe doświadczenia. Wyprawa do lasu pomaga bohaterowi nauczyć się nowych sposobów radzenia z rzeczywistością, która nie jest łatwa, choć moim zdaniem i tak chłopak sobie radzi. Jest to opowieść o braku wsparcia społecznego, o krzywdzących ocenach i lekceważących, być może przepełnionych strachem, podejściach z jaką mogą spotykać spotykać się osoby „inne” , ale przesłania są bardzo uniwersalne. Bohater zmaga się z bardzo trudnymi zmianami, czyniąc to trzyma się pewnych schematów. Zmiany w życiu jak śmierć kogoś bliskiego są trudne. Ile czasu trzyma się czasem wtedy ich numer w telefonie, lub też screenshota z tym, że dzwonili do nas ostatnio wczoraj, tydzień temu, w lutym, a już ich nie ma. Trzymanie się pewnych utartych rytuałów i zachowań daję powierzchowną iluzję, że możemy coś zatrzymać, chociażby na chwilę, bo tego chcemy, bo nie chcemy może czuć jeszcze jakiegoś opuszczenia i pustki. Ale tak się nie da. I myślę, że skoro nasz czternastoletni bohater ma odwagę jak gdyby przywrócić bieg czasu, możemy robić to i my.
Czytajmy Wschodni Express (seria, w której ukazała się m.in ta książka), dobór autorów i tekstów jest unikalny – kto inny skupia się na mało znanej literaturze Europy Środkowo- Wschodniej? Uważam że to zacna inicjatywa. Są zacni wydawcy i księgarnie poświęcone literaturze angielskiej, azjatyckiej. Warto też poznawać opowieści naszych bliskich sąsiadów. Na pewno mają dużo do powiedzenia.
This little known story has been named one of the outstanding books for young people with disabilities by the Swiss International Board on Books for young people (ibby)
It's another book with a very effective use of the first-person POV. This time, we put on the shoes of a fourteen-year-old boy with Asperger's. His life resembles a broken plate and, to pick up the pieces, we follow him to the forest, where he meets a talking dog who shares life stories with him, teaching the boy how to deal with reality. It's a heartbreaking and sympathetic story about being different- and dealing with social prejudices and how they affect the family too. It's also about being kind and learning to be more tender towards one another as well as dealing with loss. I think we often hang on to those who depart, by clinging to schedules, acting out what's , afraid of letting go. Escaping to the forest is like stopping time, he tries to suspend time, find refuge in it and think about things, deal with them. But once he leaves the forest , time will move on again. Can he do it it? It's a really wise, sensitive book on many levels and one to return to. I hope it'll be available in English. The literal translation of the title is Riki and Ways.
------
Pewnym truizmem stało się stwierdzenie, że książki pozwalają nam żyć tysiąc żyć. Jest to jednak jeden z moich najukochańszych truizmów bo gdzie indziej, jak nie w literaturze, z roli oszalałego z rozpaczy i żądzy zemsty senegalskiego żołnierza w armii francuskiej podczas I wojny światowej możemy w jednej chwili stać się 14-letnim chłopcem ze diagnozowanym zespołem Aspergera? Narracja pierwszoosobowa to bardzo potężne narzędzie, z którym eksperymentowali różni pisarze ale którego potencjał, w moim odczuciu, w pełni wykorzystują dopiero pisarze tacy, jak David Diop czy właśnie Mark Liwin, ponieważ umiejętnie przemawiają do emocji, poruszają, pisząc z empatią sprawiają, że możemy poczuć trochę tego, co czują ich bohaterowie.
To jest tak jak mówi nasz bohater, "wszyscy potrzebują szczególnej uwagi, nie tylko ja, ponieważ to oznacza, że jesteś dla kogoś cenny". Polecam tą książkę, jest przepełniona wrażliwością na drugiego człowieka. Umiejętnie skonstruowana narracja pierwszoosobowa jest dla mnie narzędziem, który to unaocznia. Wejście w czyjąś rolę wzmaga chęć bycia empatycznym, wykazywania większego zrozumienia wobec drugiego człowieka, którego być może zbyt często i zbyt szybko oceniamy nie próbując właśnie widzieć spraw z perspektywy innych doświadczeń.
"Riki i Drogi" to mądra, przepełniona wrażliwością na drugiego człowieka książka, pozbawiona powierzchownego sentymentalizmu i tandety. Nie błyszczy, ale jest złotem, i jest pełna emocji.
Bohatera spotykamy w środku lasu. Co on tam robi staje się jasne pod koniec opowieści. W międzyczasie zaprzyjaźnia się z niezwykłym, gadającym psem, który opowiada mu różne historie i przekazuje pewne życiowe doświadczenia. Wyprawa do lasu pomaga bohaterowi nauczyć się nowych sposobów radzenia z rzeczywistością, która nie jest łatwa, choć moim zdaniem i tak chłopak sobie radzi. Jest to opowieść o braku wsparcia społecznego, o krzywdzących ocenach i lekceważących, być może przepełnionych strachem, podejściach z jaką mogą spotykać spotykać się osoby „inne” , ale przesłania są bardzo uniwersalne. Bohater zmaga się z bardzo trudnymi zmianami, czyniąc to trzyma się pewnych schematów. Zmiany w życiu jak śmierć kogoś bliskiego są trudne. Ile czasu trzyma się czasem wtedy ich numer w telefonie, lub też screenshota z tym, że dzwonili do nas ostatnio wczoraj, tydzień temu, w lutym, a już ich nie ma. Trzymanie się pewnych utartych rytuałów i zachowań daję powierzchowną iluzję, że możemy coś zatrzymać, chociażby na chwilę, bo tego chcemy, bo nie chcemy może czuć jeszcze jakiegoś opuszczenia i pustki. Ale tak się nie da. I myślę, że skoro nasz czternastoletni bohater ma odwagę jak gdyby przywrócić bieg czasu, możemy robić to i my.
Czytajmy Wschodni Express (seria, w której ukazała się m.in ta książka), dobór autorów i tekstów jest unikalny – kto inny skupia się na mało znanej literaturze Europy Środkowo- Wschodniej? Uważam że to zacna inicjatywa. Są zacni wydawcy i księgarnie poświęcone literaturze angielskiej, azjatyckiej. Warto też poznawać opowieści naszych bliskich sąsiadów. Na pewno mają dużo do powiedzenia.
March 15, 2018
Мені могла б сподобатися ця книжка, якби пару місяців тому я вже її не прочитала. І називалася вона A Monster Calls. Відрізняється хіба що сам головний герой.
Усе починалося добре. Я швидко здогадалася, що в протагоніста, Матвія, може бути якась форма аутизму (можливо, Асперґер?). Про це ніколи прямо не говорять, і чомусь лікарі в книжці теж не змогли поставити діагноз.
Але чим далі я читала, тим більше бачила схожих складових з «Голосом монстра»:
Як на мене, стільки збігів на 140-сторінкову книжку — це забагато. Але оскільки книжки настільки схожі, я цілком можу порівняти посил обох історій.
У «Голосі монстра» протагоніст учиться приймати те, чого не можна змінити, і дивитися на ситуації під різним кутом. З «Рікі та дороги» я винесла, що вихід зі складних емоційних ситуації — піти гратися й розважатися. Одна книжка вчить знаходити внутрішній спокій, а інша — не зважати на проблему та спробувати її забути.
Також у «Рікі та дороги» мене трохи збентежило ставлення автора до протагоніста.
Якщо вам захочеться почитати «Рікі та дороги», почніть з «Голоса монстра».
Усе починалося добре. Я швидко здогадалася, що в протагоніста, Матвія, може бути якась форма аутизму (можливо, Асперґер?). Про це ніколи прямо не говорять, і чомусь лікарі в книжці теж не змогли поставити діагноз.
Але чим далі я читала, тим більше бачила схожих складових з «Голосом монстра»:
Як на мене, стільки збігів на 140-сторінкову книжку — це забагато. Але оскільки книжки настільки схожі, я цілком можу порівняти посил обох історій.
У «Голосі монстра» протагоніст учиться приймати те, чого не можна змінити, і дивитися на ситуації під різним кутом. З «Рікі та дороги» я винесла, що вихід зі складних емоційних ситуації — піти гратися й розважатися. Одна книжка вчить знаходити внутрішній спокій, а інша — не зважати на проблему та спробувати її забути.
Також у «Рікі та дороги» мене трохи збентежило ставлення автора до протагоніста.
Якщо вам захочеться почитати «Рікі та дороги», почніть з «Голоса монстра».
November 30, 2024
Niesamowita historia! Smutna, nostalgiczna, a jednocześnie niezwykle otwierająca oczy.
October 10, 2017
нужная книга о важных вещах. простая. душевная. правильная. красивая! для укрсучлита - считай, вообще феномен. но...
но слишком уж много общего с загадочным ночным убийством собаки. слишком :/
но слишком уж много общего с загадочным ночным убийством собаки. слишком :/
February 10, 2018
Чому Марк Лівін такий класний? Бо його слова прості, думки - важливі, образи яскраві, а книги переповнені таємниць, на які потім даються відповіді, і це приносить по-дитячому радісне задоволення. Фоєрівські штуки з графіками, цифрами, закодованими словами теж додають до стилю. Особливо порадувало оформлення і той фірмовий помаранчевий колір яким намальований уявний (або ні - вирішувати вам) собака.
Я не казатиму, що Марк Лівін - геній. Але я дуже рада що він є тут і зараз, а особливо в українській літературі.
"Іноді я повертався до того озера, всідався біля самої води, прикладав долоні до вилиць, щоб не було видно очерету ліворуч і праворуч і уявляв, ніби я дивлюся на море, - і мені також було добре."
Я не казатиму, що Марк Лівін - геній. Але я дуже рада що він є тут і зараз, а особливо в українській літературі.
"Іноді я повертався до того озера, всідався біля самої води, прикладав долоні до вилиць, щоб не було видно очерету ліворуч і праворуч і уявляв, ніби я дивлюся на море, - і мені також було добре."
July 27, 2021
Найкраще, що я читала за останні кілька місяців
Де тепер придбати "бабине літо" 😭
"Бо іноді не треба нічого вигадувати, а сповна користуватися тим, що й так дає тобі задоволення."
Де тепер придбати "бабине літо" 😭
"Бо іноді не треба нічого вигадувати, а сповна користуватися тим, що й так дає тобі задоволення."
September 9, 2024
Napisana z ogromnymi pokładami wrażliwości i tę wrażliwość wzbudzająca.
Melancholijna, piękna opowieść, która uświadamia i uplastycznia potrzebne treści.
Nie jest to książka, która osobiście stała się dla mnie przełomową lekturą, ale wiem, że przeczytana w innym momencie mojego życia bardziej by mnie dotknęła.
Melancholijna, piękna opowieść, która uświadamia i uplastycznia potrzebne treści.
Nie jest to książka, która osobiście stała się dla mnie przełomową lekturą, ale wiem, że przeczytana w innym momencie mojego życia bardziej by mnie dotknęła.
January 16, 2023
добре й щемке. почитав після цього про синдром Аспергера. книжка дуже виграє від присутности Рікі, найкращий персонаж
May 31, 2024
Świetna - dość prosta historia o stracie, trudnych emocjach z perspektywy autysty
January 17, 2021
Чудова книжка, завдяки ній не соромилась голосно і некрасиво плакати, тож тепер відчуваю спокій і чистоту всередині. Ситуація, у якій опиняється Матвій, анітрохи не схожа на мене, чи моє життя, але страх Матвія такий самісінький, як і мій. Здається, що Марк Лівін поштурхав паличкою якусь купу всередині мене, і від того мені сумно, але й легко. Дуже раджу!
March 27, 2020
Прочесть эту книгу меня подтолкнул пост автора о том, что он в какой-то момент решил исследовать и переосмысливать события своего прошлого. Марк считал что это поможет улучшить качество жизни и сделать ее осознанной. Вообще феномен памяти и ее влияние на нас раскрывал с своих произведениях не один автор, например Джулиан Барнс или Кадзуо Ишигуро....
Там же Марк рассказал историю о том как пришел к написанию этого текста и что он помог ему принять себя, больше думать о комфорте, вниманию к себе, чем ориентироваться на общественные стандарты.
Я загорелась, хотя слабо представляла что у меня может быть общего с подростком с синдромом Аспергера. И была неправа - это очень глубокая и вообще-то добрая история. Переживания самого героя, Матвея, вызвали отклик, подняли тяжелые вопросы к себе, которые тянутся наверное еще с детства. Да и многому у него можно поучиться. Например, то как он умел себя успокаивать, считая предметы вокруг себя или придерживался своего распорядка. Именно сейчас, когда мы на карантине и мир не может нам ничего гарантировать, такие островки стабильности или медитации могут быть очень полезными.
Еще мне понравилось, что он выставлял оценки своим дням; его умение быть к себе чувствительным, понимать чего не хватает - "что такого должно случиться сегодня, чтобы поставить себе оценку выше, чем вчера?" И тут же дает ответ - написать список вещей, которые тебя радуют... Это конечно не ново - коучи и терапевты рекомендуют такое упражнение - но из уст юного героя такая мысль звучит, что-ли, сильнее.
Хороший урок от юного Матвея там, где он рассуждает о том как не расстраиваться из-за мелочей. Как это по-детски, но часто бывает, когда хочется расплакаться от досады из за ерунды и это может надолго выбить из равновесия. Но если научится менять угол зрения, обращаться к тому что вдохновляет, то становится легче и уже можно спокойнее переосмыслить ситуацию.
Да и про память... Есть в книге место которое мне особенно запомнилось. Отчасти от того, что я плохо помню моменты свое прошлое, и ощущаю буд-то лишена чего то важного, и очень хочу найти туда тропинки.
"Усі ситуації разом із відчуттями складаються нам у голови - це називається досівід. Але миїх пригадуємо не тільки за потреби, але й випадковим чином, коли натрапляємо на якісь речі які з цим досвідом асоціюються, наприклад підручник з алгебри, або вафельний рушник, або старечі пальці, і тоді ми переживаємо ніби маленьку подорож у часі на швидкій перемотці, аж до потрібного епізоду. І знову охоплені тими відчуттями, хоча насправді про цей епізод уже забули. А іноді, коли нам страшно чи погано, чи не можемо заснути, ми насмисно пригадуємо моменти, коли почувалися щасливими."
Там же Марк рассказал историю о том как пришел к написанию этого текста и что он помог ему принять себя, больше думать о комфорте, вниманию к себе, чем ориентироваться на общественные стандарты.
Я загорелась, хотя слабо представляла что у меня может быть общего с подростком с синдромом Аспергера. И была неправа - это очень глубокая и вообще-то добрая история. Переживания самого героя, Матвея, вызвали отклик, подняли тяжелые вопросы к себе, которые тянутся наверное еще с детства. Да и многому у него можно поучиться. Например, то как он умел себя успокаивать, считая предметы вокруг себя или придерживался своего распорядка. Именно сейчас, когда мы на карантине и мир не может нам ничего гарантировать, такие островки стабильности или медитации могут быть очень полезными.
Еще мне понравилось, что он выставлял оценки своим дням; его умение быть к себе чувствительным, понимать чего не хватает - "что такого должно случиться сегодня, чтобы поставить себе оценку выше, чем вчера?" И тут же дает ответ - написать список вещей, которые тебя радуют... Это конечно не ново - коучи и терапевты рекомендуют такое упражнение - но из уст юного героя такая мысль звучит, что-ли, сильнее.
Хороший урок от юного Матвея там, где он рассуждает о том как не расстраиваться из-за мелочей. Как это по-детски, но часто бывает, когда хочется расплакаться от досады из за ерунды и это может надолго выбить из равновесия. Но если научится менять угол зрения, обращаться к тому что вдохновляет, то становится легче и уже можно спокойнее переосмыслить ситуацию.
Да и про память... Есть в книге место которое мне особенно запомнилось. Отчасти от того, что я плохо помню моменты свое прошлое, и ощущаю буд-то лишена чего то важного, и очень хочу найти туда тропинки.
"Усі ситуації разом із відчуттями складаються нам у голови - це називається досівід. Але миїх пригадуємо не тільки за потреби, але й випадковим чином, коли натрапляємо на якісь речі які з цим досвідом асоціюються, наприклад підручник з алгебри, або вафельний рушник, або старечі пальці, і тоді ми переживаємо ніби маленьку подорож у часі на швидкій перемотці, аж до потрібного епізоду. І знову охоплені тими відчуттями, хоча насправді про цей епізод уже забули. А іноді, коли нам страшно чи погано, чи не можемо заснути, ми насмисно пригадуємо моменти, коли почувалися щасливими."
February 9, 2023
Ця книга про пошук себе, про те, що ми так часто переживаємо через те, коли все йде не по плану, про те, що важливо структурувати своє життя, але в той же час не загубити себе та свої бажання, про те, що у кожного повинна бути «пігулка» від суму та підтримка, коли все котиться шкереберть. А ще вона про хворобу Асперґера.
Матвію 14 років і ми з перших сторінок розуміємо, що він незвичайний хлопчик. Він так щиро хоче з усіма подружитися, але в нього це не виходить. Щоб заспокоїтися та відволіктися від думок він частенько рахує предмети навколо нього, чи те, що в нього завжди є. Це рахування — його власна медитація від усіх проблем. Але за цим всім стоїть хвороба Асперґера. І автор через цього хлопчика показує як таким людям буває часом важко пристосуватися до здавалося б таких простих та банальних речей.
Коли Матвію дуже важко він втікає у ліс, щоб знайти себе, щоб зрозуміти хто ж він у цьому світі та в якому напрямку йому потрібно рухатися. В цьому лісі він зустрічає песика Рікі, який намагається його всіма силами розвеселити та відволікти від проблем.
Хлопчика було дуже шкода, бо на жаль, батьки не змогли його зрозуміти, а бабуся наче і намагалася, але все одно не знала як робити правильно.
А життя знову і знову підкидало на долю Матвія важкі події, все це виливалося у зриви та у втечі до лісу.
Книга зовсім недитяча, як може здатися, на перший погляд. Бо після неї в голові дуже багато думок, дуже багато запитань та дуже мало відповідей. Автор підіймає нелегку тему про яку варто говорити.
Єдине, що хотілося б додати до цієї книги відповіді на такі запитання — як жити таким людям у соціумі? Як соціуму допомогти таким людям? Бо в книзі ми бачимо все очима Матвія і не бачимо порад від автора щодо підтримки та допомоги таким людям.
Матвію 14 років і ми з перших сторінок розуміємо, що він незвичайний хлопчик. Він так щиро хоче з усіма подружитися, але в нього це не виходить. Щоб заспокоїтися та відволіктися від думок він частенько рахує предмети навколо нього, чи те, що в нього завжди є. Це рахування — його власна медитація від усіх проблем. Але за цим всім стоїть хвороба Асперґера. І автор через цього хлопчика показує як таким людям буває часом важко пристосуватися до здавалося б таких простих та банальних речей.
Коли Матвію дуже важко він втікає у ліс, щоб знайти себе, щоб зрозуміти хто ж він у цьому світі та в якому напрямку йому потрібно рухатися. В цьому лісі він зустрічає песика Рікі, який намагається його всіма силами розвеселити та відволікти від проблем.
Хлопчика було дуже шкода, бо на жаль, батьки не змогли його зрозуміти, а бабуся наче і намагалася, але все одно не знала як робити правильно.
А життя знову і знову підкидало на долю Матвія важкі події, все це виливалося у зриви та у втечі до лісу.
Книга зовсім недитяча, як може здатися, на перший погляд. Бо після неї в голові дуже багато думок, дуже багато запитань та дуже мало відповідей. Автор підіймає нелегку тему про яку варто говорити.
Єдине, що хотілося б додати до цієї книги відповіді на такі запитання — як жити таким людям у соціумі? Як соціуму допомогти таким людям? Бо в книзі ми бачимо все очима Матвія і не бачимо порад від автора щодо підтримки та допомоги таким людям.
November 8, 2017
«...як на мене, усім потрібна особлива увага, а не тільки мені, бо це означає, що ти для когось цінний і важливий. Це приємно, коли з тобою хочуть говорити і слухають тебе, тоді почуваєшся значно краще».
Герой нової книги Марка Лівіна, 14-річний Матвій, намагається віднайти душевний спокій та збагнути, чому його крихкий світ раптом похитнувся. Справа в тому, що Матвій особливий - він позначений ознаками синдрому Аспергера, а отже є чутливим до змін. Тому, коли раптом в його житті з‘являється мама, яка кілька років як померла, це не вкладається йому в голові, тисне, змушує хвилюватись. Хлопець вирішує податись до лісу, аби побути наодинці зі своїми думками. Але йому не судилось бути одному: раптом в лісі з‘являється рудий пес із чорною лапою на ім‘я Рікі, і він залюбки розповідає Матвієві історії, що рятують від страхів.
Книга дуже проста і складна водночас. Вона про факт: втечу хлопчика до лісу, бо він хоче уникнути покарання. Вона про те, що не побачиш одразу: про людей, які потребують особливої уваги і чуйного ставлення. Вона про паралелі: про кожного з нас, хто намагається систематизувати своє життя, але щоразу зазнає поразки.
Матвій говорить сам із собою, із собакою Рікі, а також із усіма нами. Він розповідає про свої стосунки з близькими і чужими, але насправді описує нас. Він намагається передати свій біль та страхи, в яких кожен пізнає себе.
А ще ця книга неймовірна ззовні. Супер-обкладинка, палітурка, ілюстрації, шрифти - все на своєму місці і викликає захват💛
Герой нової книги Марка Лівіна, 14-річний Матвій, намагається віднайти душевний спокій та збагнути, чому його крихкий світ раптом похитнувся. Справа в тому, що Матвій особливий - він позначений ознаками синдрому Аспергера, а отже є чутливим до змін. Тому, коли раптом в його житті з‘являється мама, яка кілька років як померла, це не вкладається йому в голові, тисне, змушує хвилюватись. Хлопець вирішує податись до лісу, аби побути наодинці зі своїми думками. Але йому не судилось бути одному: раптом в лісі з‘являється рудий пес із чорною лапою на ім‘я Рікі, і він залюбки розповідає Матвієві історії, що рятують від страхів.
Книга дуже проста і складна водночас. Вона про факт: втечу хлопчика до лісу, бо він хоче уникнути покарання. Вона про те, що не побачиш одразу: про людей, які потребують особливої уваги і чуйного ставлення. Вона про паралелі: про кожного з нас, хто намагається систематизувати своє життя, але щоразу зазнає поразки.
Матвій говорить сам із собою, із собакою Рікі, а також із усіма нами. Він розповідає про свої стосунки з близькими і чужими, але насправді описує нас. Він намагається передати свій біль та страхи, в яких кожен пізнає себе.
А ще ця книга неймовірна ззовні. Супер-обкладинка, палітурка, ілюстрації, шрифти - все на своєму місці і викликає захват💛
February 11, 2021
🔹Житейська історія про непросте життя тих, хто живе поруч нас. Кажуть, якщо ви не зрозуміли людину, ви вже наполовину її осудили. Інколи ми й гадки не маємо, яким може бути життя в інших людей. Ми так любимо ставити на комусь кліше: він п’є – значить алкоголік, вона курить значить – гуляща, він якийсь недорозвинутий – значить даун. Ми не вміємо приймати інакшість людей. Ми все ще думаємо, а що подумають про нас інші.
🔹Матвію чотирнадцять. У нього синдром Асперґера. Він намагається порозумітися із цим світом, та тим світом, що у нього всередині. Проте на заваді цьому стає страх з яким йому доведеться зустрітися. Добре, що поруч буде рудий собака - Рікі, який допоможе хлопчині зрозуміти себе.
🔹Матвій, знає, що таке втрачати близьких. Його мати, вже одного разу померла. А тоді, раптово повернулася, щоб піти знов. Стосунки у його батьків не склалися. Тому за Матвієм доглядає його бабуся. Одного дня, він дізнається правду, яку від нього приховували та піде геть.
🔹На початку здається, що історія дуже проста, але не судіть за «обличчям». Та потім, усе стає на свої місця, і ти починаєш задумуватися над глибиною цієї історії.
✏️Інколи роза лише колить.
🔹Матвію чотирнадцять. У нього синдром Асперґера. Він намагається порозумітися із цим світом, та тим світом, що у нього всередині. Проте на заваді цьому стає страх з яким йому доведеться зустрітися. Добре, що поруч буде рудий собака - Рікі, який допоможе хлопчині зрозуміти себе.
🔹Матвій, знає, що таке втрачати близьких. Його мати, вже одного разу померла. А тоді, раптово повернулася, щоб піти знов. Стосунки у його батьків не склалися. Тому за Матвієм доглядає його бабуся. Одного дня, він дізнається правду, яку від нього приховували та піде геть.
🔹На початку здається, що історія дуже проста, але не судіть за «обличчям». Та потім, усе стає на свої місця, і ти починаєш задумуватися над глибиною цієї історії.
✏️Інколи роза лише колить.
March 18, 2019
Марк Лівін "Рікі та дороги"
книжка про самотність, яку неможливо не прожити. Вона пробуджує такі почуття, які ми часто в собі стримуємо. Після неї я відчула себе дуже дуже вразливою і дуже дуже живою. Яскраві образи, прості слова, у які вкладено надзвичайно важливий зміст, та торкаюча серце історія - прочитала на одному диханні, а потім ще три дні дихала Марковою книжкою. Дякую
цитати з книжки -
Є такі моменти, коли ми вміємо і знаємо недостатньо, щоб урятувати ситуацію, і в такому разі це треба щиро визнавати і не вдавати з себе героя.
- А коли сумно, знаєш, що треба робити? - запитав Рікі.
- Що? - запитав я.
- Гратися. Або спати. Ще можна гратися і спати одночасно, але зі мною таке було тільки раз. Я тоді спросоння підскочив і забіг у стіну. Було смішно.
"Якби можна було просто не знати цієї правди? Якби її можна було заховати в найглибший пакет на світі й засунути до найвищої шафи, щоби її ніхто ніколи не міг дістати?
Якби можна було вигадати службу, якій можна здати правду на зберігання, і щоб там неодмінно були сейф і охорона для цього?"
книжка про самотність, яку неможливо не прожити. Вона пробуджує такі почуття, які ми часто в собі стримуємо. Після неї я відчула себе дуже дуже вразливою і дуже дуже живою. Яскраві образи, прості слова, у які вкладено надзвичайно важливий зміст, та торкаюча серце історія - прочитала на одному диханні, а потім ще три дні дихала Марковою книжкою. Дякую
цитати з книжки -
Є такі моменти, коли ми вміємо і знаємо недостатньо, щоб урятувати ситуацію, і в такому разі це треба щиро визнавати і не вдавати з себе героя.
- А коли сумно, знаєш, що треба робити? - запитав Рікі.
- Що? - запитав я.
- Гратися. Або спати. Ще можна гратися і спати одночасно, але зі мною таке було тільки раз. Я тоді спросоння підскочив і забіг у стіну. Було смішно.
"Якби можна було просто не знати цієї правди? Якби її можна було заховати в найглибший пакет на світі й засунути до найвищої шафи, щоби її ніхто ніколи не міг дістати?
Якби можна було вигадати службу, якій можна здати правду на зберігання, і щоб там неодмінно були сейф і охорона для цього?"
Read
January 5, 2020"Поговоріть зі своїм собакою"
⠀
Так написано в анотації до книги Марка Лівіна "Рікі та дороги".
⠀
Прочитавши книжку, мені хочеться додати, що говорити треба не тільки з собакою. Говорити треба з дитиною, з чоловіком чи дружиною, з батьками, і тоді, можливо, проблем було б значно менше.
⠀
Це дуже глибока книжка.
⠀
Написана відчуттями дитини, незвичайної дитини, таких найбільше "тролять" в школі, насміхаються в дворі.
⠀
З таких виростають генії, якщо є підтримка рідних людей.
⠀
Діти дивовижні, але й дитяча жорстокість інколи безмірна, особливо до дітей, які інші, не такі, як всі.
⠀
Розмастити банку варення на стіл, бо цікаво чи вистачить його на поверхню стола.
⠀
Дурість чи допитливість?
⠀
Похвалити чи покарати?
⠀
Головне - встигнути набутися разом.
⠀
⠀
Так написано в анотації до книги Марка Лівіна "Рікі та дороги".
⠀
Прочитавши книжку, мені хочеться додати, що говорити треба не тільки з собакою. Говорити треба з дитиною, з чоловіком чи дружиною, з батьками, і тоді, можливо, проблем було б значно менше.
⠀
Це дуже глибока книжка.
⠀
Написана відчуттями дитини, незвичайної дитини, таких найбільше "тролять" в школі, насміхаються в дворі.
⠀
З таких виростають генії, якщо є підтримка рідних людей.
⠀
Діти дивовижні, але й дитяча жорстокість інколи безмірна, особливо до дітей, які інші, не такі, як всі.
⠀
Розмастити банку варення на стіл, бо цікаво чи вистачить його на поверхню стола.
⠀
Дурість чи допитливість?
⠀
Похвалити чи покарати?
⠀
Головне - встигнути набутися разом.
⠀
July 18, 2023
Мені здається, що це завжди хороший варіант розповідати про складні речі простими словами. Про дорослий світ через дитяче сприйняття. І ти начебто сприймаєш Матвія, як підлітка, не зовсім здорового, а значить занадто наївного і такого, який можливо не знається на житті. Але виявляється, що він зрозумів його (життя) ще краще, ніж ти... Віддалено співставляю цю книгу з "маленьким принцем", бо тут теж хлопчик, який товаришує з мудрою твариною. Але, звичайно, не варто порівнювати - зовсім різний посил у книг.
Безперечно рекомендую прочитати. Часу багато не займе, але слід у душі залишить незабутньо хороший і корисний.
Безперечно рекомендую прочитати. Часу багато не займе, але слід у душі залишить незабутньо хороший і корисний.
January 7, 2021
«У лісі добре, бо знаєш, що з часом у тобі закінчиться хтось інший і почнешся ти сам. Ліс цьому сприяє.
Просто хочеться, щоб речі були логічніші.
Просто хочеться зрозуміти, що зі мною не так.»
«Значить, не так уже й багато треба, щоб почуватися щасливим, отже, треба просто трохи побути самому , і світ знову стає логічним і сповнюється змісту.»
Просто хочеться, щоб речі були логічніші.
Просто хочеться зрозуміти, що зі мною не так.»
«Значить, не так уже й багато треба, щоб почуватися щасливим, отже, треба просто трохи побути самому , і світ знову стає логічним і сповнюється змісту.»
This entire review has been hidden because of spoilers.
November 11, 2024
Якби в моєму дитинстві були такі історії, жити із багатогранністю людей і життєвих історій навколо було б простіше. Проте не скажу, що текст сильно тримав мою увагу. Відволіклася в процесі на майже два тижні на іншу книгу.
February 26, 2018
дуже легко та просто про дуже важливе та непросте
November 17, 2018
Маленька недитяча книга...
October 28, 2019
Історія "про щось, і це щось дуже велике, навіть більше за мене і за тебе". Трохи нудна на початку, але по закінченню книги, витерши сльози, хочеться мовчати. Мовчати й думати.
Displaying 1 - 30 of 40 reviews