Нечуй. Немов. Небач

by Петро Яценко

Кінець ХІХ століття, Вікторіанська епоха. Час вибухового розвитку промисловості, наук, суспільних рухів та мистецтва. У великій Грі зійшлися найбільша імперія, яка судомно намагається продовжити своє існування, та загадковий письменник з механічним серцем. Шалене кохання Івана Левицького, відомого як Нечуй, зрада та відданість в епоху досконалих парових машин. Факти з життя української богеми, які не ввійшли до шкільних підручників. Громада культурних супергероїв, які об’єдналися, аби врятувати свій народ. На їхньому боці – прихована зброя, реліктові істоти, підкуп, гострота розуму, енциклопедичні знання та швидкість реакції. Яким був український паровий панк? Зброї яких моделей надавали перевагу наші письменники? Якими були постулати парової теології? Що за ідеї відстоювали суфражистки парової доби?.. Реконструйована біографія одного з найбільш талановитих, загадкових і недооцінених письменників ХІХ-ХХ століть Нечуя-Левицького занурить у не такі далекі, але надзвичайно захопливі часи завдяки призабутому жанру кінороману. А читачі, яким полюбилася епічна “Львівська сага”, знайдуть тут декого із добре відомих героїв.

Шукай подробиці у Facebook за теґом #стартапНечуй

Genres: Steampunk, Ukrainian Literature

148 pages, Hardcover

First published January 1, 2017

Reviews

[wow_42 · Rating 4 out of 5]

неочікувано захоплююча історія. чудове поєднання жанрів і багато про літературу, іронія, гумор, образи — сподобалось.

оце би екранізацію зробити — сач вау буде.

[Ksenia (vaenn) · Rating 4 out of 5]

Ой зійшла земля українська мешапом, і то таким рясним, що можна було б і прорідити. Сама по собі ідея впихнути невпихуєме та змішати незмішаєме - багата, як земля украї... перепрошую, я триматиму себе в руках. Та от, багата, кажу, ідея. І якщо можна додати зомбаків до текстів Джейн Остен, то чому б не прищепити трішечки клокпанку одному з батьків-засновників шкільної програми з української літератури. З клокпанком я теж трошки погарячкувала, "Нечуй. Немов. Небач" всю дорогу прикидається стімпанком та старанно демонструє обов'язкові елементи - ну, дирижаблі там, зброю специфічну, - все, як у дорослих, але механістично так, для антуражику.

Бо прикол не у стімпанку, а в тому, що Іван Левицький на дрібочку (але важливу) андроїд-механоїд, що охранка полює на стародавні документи, що Громада - то таке маскарадне таємне товариство, що галицьки опирі (поважна делегація з текстів Галини Пагутяк) неодмінно хочуть знайти годяще серце, що ребе Нахман обов'язково має комусь подарувати бджолу, що... Коротше кажучи, прикол в тому, щоби додати українському літературному процесу ХІХ століття шляхетного безумства, каркаломних пригод і переосмислити жарти для втаємничених. Виходить... Ну, як сказати. Десь до середини невеличкого "кінороману" я вже роздратовано догризала третій палець (наївно чекала, що за приколами в квадраті прогляне щось більше й монолітніше), як щось несподівано клацнуло, і стало зрозуміло, де тут баг, а де фіча. А то просто треба було уявляти цю книжку не романом (навіть кіно-), а коміксом. Пошматована структура, ефектні, але дуже умовно пов'язані між собою сцени, яскраві зовні персонажі, яким забули додати характерів (це якщо не тримати в голові прототипів, якщо тримати - воно ще нічого)... От дати весь цей матеріал тим хлопцям, що малювали "Волю" - і прийдуть щастя, радість і загальне благодєнствіє, бо вони створені одне для одного. А без картиночок не аж так круто виходить.

(Нє, я щось не можу заспокоїтися. Так от, про клокпанк. Тут матеріал просто сам напрошується і горить, як вогник посеред степу. Спертися на той самий підхід, використати ті ж самі ідеї, побудувати все на чесному клокпанку - і десантувати все це у XVIII століття. Нехай Феофан Прокопович тутешній російський дух конструює, чом би й ні.)

[Olena · Rating 5 out of 5]

Це було стимпатично! 🙉🙊🙈

Але не тільки. Це також роман про кохання і зраду, натхнення й боротьбу одного з найбільш загадкових та недооцінених письменників в епоху парових машин.

Галицькі опирі примостили свої душі в серці Нечуя, а самé його серце було замінене Трьома панами на механічне, яке він мусить заводити щовечора. Та чи зможе механічне серце відчути любов? Чи зможе залишитись вірним собі та своїм переконанням?

Знаєте, хороші серця зараз в дефіциті.

Добре, власне, про стимпанк – книга змальовує австрійський Львів, Київ і імперію часів життя Івана Нечуя-Левицького, але в паралельній реальності, де широкого розповсюдження набули парові машини і всілякі механізми, навіть механічні людські органи.

Це кінороман, тому він дуже клаптиковий, рваний, образний, але тим не менш, він надзвичайно яскравий. Спочатку складно зрозуміти, що і коли відбувається, бо автор перескакує як із сюжетних ліній, так і в часі, але після 50 сторінки я почала отримувати неймовірне задоволення від читання. В мене перед очима легко виникав Львів часів бабці Австрії, над яким літають дирижаблі, а десь на полях України чумак змащує внутрішній механізм волові.

А ще там був сільський священик, що проповідує Парове богословіє. Маленька механічна бджілка, що захищає свого господаря. Галицькі опирі (певно тимчасово покинули книжки пані Пагутяк), невмирущі пани із Заходу, Сходу та Півночі, Темуджин, змайстрований Шевченко, Київська Громада – таємне товариство з масками тварин, а в центрі цього всього наш класик, Іван Нечуй-Левицький, що укладає договір чи то з механікою, чи з потойбічними силами.

В романі багато іронії, хорошого гумору і образів. Нечуй, Немов і Небач - це образи на основі конкретних людей (бо до того я думала, що то просто для класної назви придумали 👀).
І знаєте, якщо нам так мало про нього відомо, то нехай Нечуй буде вже таким – таємним агентом, ловеласом і шукачем пригод з механічним серцем і дрібкою екшну та фантастики. Головне, щоб ми про цих наших “Нечуїв” не забували.

p.s. я тепер не можу визначитися чи хочу негайно почитати Нечуя-Левицького, чи Пагутяк, чи ще щось Яценка. і дуже тішусь, що книгу додали до шкільної програми, якби я прочитала це в школі, то неодмінно зацікавилась би Нечуєм-Левицьким.

[Roksolana Sviato · Rating 4 out of 5]

Дуже симпатично.
Петро Яценко добре відчуває композицію (це незмінно цінна риса всіх його книжок, які читала). Тому тут нічого не 'провисає' і не виявляється обтяжливим, а головні сюжетні лінії так чи так рухаються до розв'язки.
Ще роман дуже лаконічний (всього 140 ст.) і візуально чіткий: читаючи, відразу уявляєш, як би це виглядало на екрані.
Ну, і, крім симпатичного стімпанку (Нечуй зі штучним серцем, механічний "русскій дух", парові воли, "змайстрований" Шевченко тощо), цей роман справді іронічний і дотепний, а також атмосферний (при тому, не тільки в галицькій частині сюжету).

Може, трохи забагато всього на такий невеликий обсяг (тут іще й опирі, й купа бічних ліній). Або, навпаки, хотілося б трохи більше текстового м'яса. Ще й для того, щоб насолоджуватися довше.

П.с. за інтернет-проектом стежила не послідовно, тому в кінцевому тексті знайшла для себе багато нового.
Класний задум, що тут іще скажеш.

[Olya Nestor · Rating 4 out of 5]

Я дуже відпочила з цією книжкою. Не настільки крута, як "Львівська сага" для мене, але ж зате про Нечуя!..

"Нас переселяють. Тут буде військовий госпіталь. Але ще трохи ми побудемо. Вибирайте собі ліжко і не забудьте взяти два матраци - тут холодно. Окріп дають в обід і ввечері. На сніданок каша. На обід борщ. Буває з м`ясом. Сестричка добра, хоч вона десь запропастилася. Україна самостійна. Як-не-як,а можна жити!"

[Julia Yepifanova · Rating 5 out of 5]

Все, що я прочитала в цій книзі, я прочитала проти своєї волі!

ніяк не можу вирішити, мені радіти, що стимпанк тепер в обов'язковій шкільній програмі, чи таки сумувати, бо я таке і по молодості не любила.

п'ятірку поставила, бо воно жваве і автор красивий, як бог.

[Lada Moskalets · Rating 5 out of 5]

Автор схрестив історію українського письменника з стімпанківським фентезі, заповнивши лакуни в біографії загадкового Нечуя-Левицького механічними тваринками, замками на ключик і опирями. Після цього таємного знання, що ж насправді означала хвороба автора "Кайдашевої сім'ї" і нелюбов до галицької говірки, підручникова/вікіпедійна сторінка з біографією вже ніколи не буде тією самою.
Щоб понарікати - мені трохи забагато всього водночас - і стімпанку, і опирів, і євреїв, і геополітики, і боротьби за українську мову, і таємних товариств - я губилася в цьому калейдоскопі.
Але роман насправді дуже душевний і на додачу до механічних волів-коней-бджіл та опирів що зимують замороженими тут вистачає серйозніших тем, на кшталт того, як механічне серце може далі зберігати любов.

[Roman · Rating 4 out of 5]

Цей відносно невеличкий твір - вдале поєдання двох жанрів: стимпанку в усій своїй красі та байопику про життя Івана Нечуя-Левицького (паперової книги вже ніде нема, слухав на абуці шикарну озвучку, але от Жорж анонсував перевидання). Книга заявлена як кінороман, тому має певну фрагментарність, причому ці фрагменти стрибають в часі, перемішуючи біографію Нечуя, то й деякий ефект цих перемішаних сцен з минулого, сучасного та майбутнього, як інколи буває в кіносценаріях, спостерігається.

Стимпанк тут представлений в своєму класичному вигляді, причому ці властиві жанру механічно-парові вироби є не лише атрибутом міста, а й широко розповсюджені на селі. Так, чумаки мають своїх механічних волів, дід Нечуя має в своїй сільській майстерні все, що потрібно для цих робіт, ба більше - він там ще й працює над механічною копією одного з канонічних українських діячів культури (або й над самим оригіналом, хтозна). Нечуй теж вляпався в таку стимпанковість - йому поставили механічне серце, яке треба кожного вечора заводити, і через яке він став перейматись, що із втратою свого власного серця він втратив певну людську чуттєвість.

Серце Нечуя взагалі відіграє в книзі важливу ролю - з ним безпосередньо пов'язані долі галицьких опирів, яким воно потрібно. Галицькі опирі плюс металева комаха, що теж зустрічається в тексті - то явний привіт Слузі з Добромилю. В творі є також і любовна лінія, але я не настільки добре знаю біографію Нечуя, щоби сказати - уу, який автор молодець, все відповідно до справжньої його біографії. Проте автор і справді молодець, бо таки красиво поєднав ці жанри, та й намагався зберегти, наскільки можна, історичну достовірність (навіть у маленьких дрібницях, як от бажання Куліша редагувати твори інших та й повчати заразом).

В книзі присутні багато відомих осіб, які жили в добу Нечуя, плюс є навіть ті, які не жили в його добу - наприклад, Темуджін, або агент Петров, який працював на російську розвідку, яка замаскувалась під виглядом археографічної комісії (нікого не нагадує?).

Серед мінусів - та фрагментарність сцен, яку я згадував вище, інколи буває вкрай дрібною: деякі сцени складаються взагалі всього-навсього з декількох речень, потім знову стрибок в часі, це якось спантеличує. Також Грушевський показан як носій російського духу, але я із цим не згоден, адже, наприклад, його концепція створення українського етносу передбачала, що українці утворились без жодного зв'язку із московитами, за що його критикували як російська історична наука, так і пізніше радянська.

Але в цілому, твір однозначно вартий уваги, беріть, сподіваюсь, вам сподобається.

Він навіть завважив, як добре вбраний міщанин залицявся до панянки в модному капелюшкові, що закликала заходити до крамниці солодощів. Він узяв її руку, аби поцілувати, але раптом відсахнувся: під білою рукавичкою був холодний метал.

[Anna-Liliya Kokora · Rating 5 out of 5]

Стимпанк від улюбленого Яценка про улюбленого Нечуя.

А взагалі, автор кльово вплів життя письменника Нечуя-Левицького та головні перепитії 19 початку 20 століття історії України в жанр.

А ще, я відчула, а може мені здалось, Яценковий пієтет до, знову ж, моєї улюбленої Пагутяк. Ну бо ж Галичина, опирі, механічний джмелик...

Це ж просто джекпот!

[Olga · Rating 5 out of 5]

Із задоволенням прочитала перевидання цієї чудової історії — реконструйованої біографії в стилі паровий панк. Потішилася з примітки, що книга рекомендована МОН для вивчення у восьмому класі

[Maria Velykanova · Rating 4 out of 5]

Стисло: це мультижанрова розважальна фантастика. Розлогіше: тут сплелися в обіймах і дають пристрасного гопака мешап, стимпанк, містика, міське фентезі, альтернативна історія, буффонада і водевіль. Але щоб зрозуміти цю книжку, важливо насамперед тримати в голові те, як визначає її сам автор (це написано в підзаголовку): це кінороман. І я б воліла саме це поставити найпершою, найважливішою характеристикою твору. Бо вона написана так, що перед очима наче розгортається кіно, це буквально розкадровка. У цьому полягає як великий плюс, так і великий мінус книжки.
Тепер про все вищезазначене докладніше.
Ви знаєте, я головою все розумію. Але десь у підсвідомості міцно засіли образи певних письменників в умовних кожухах і смушевих шапках. І наче я сама можу лекції читати про те, що їм той образ пасує от достоту як Шевченкові, але воно нікуди не дівається. Сидять у голові рядочком у засмальцьованих кожухах Квітка-Основ’яненко, Котляревський, Старицький, Карпенко-Карий — і, звісно, Нечуй-Левицький з ними теж. Кожух як у всіх, тільки обличчя набурмосене. Так от ця книжка нарешті зняла мені з нього кожуха. І за це я їй дуже вдячна.
Щоправда, тепер у моїй голові Нечуй назавжди залишиться трохи примруженим, бо дивиться у приціл. Але то таке.
У цій книзі химерним чином поєднуються прийоми, на позір протилежні. Так, автор уважно дослідив біографію Нечуя-Левицького та вплітає в оповідь реальні події його життя, тобто, здавалося б, намагається додати реалістичности. Водночас тут галицькі опирі ховають власні душі (душі! В опирів!) у людські серця, а люди без цих сердець (замінених на механічні) менше відчувають, менше переживають. А можна зробити таку механічну приблуду, яку якщо вставлять замість серця, будеш палко любити імперію (але це не точно).
Отже, в родині священника Симеона росте син Іван. Його дід — майстер, що виготовляє парові та механічні дивовижі. Натомість Іванові здається, що всі ці машини до добра не доведуть. Але чомусь саме йому цадик Нахман пропонує подарувати чудасію — механічну бджолу. І саме з нього доля посміялася так, що власне живе серце йому замінили на механічне. Так і живе Іван Левицький: замість стукоту серця чує цокання механізму. І здається йому, що саме відчуття світу навколо, його краси в нього притупилося. Тому й вирішив, що тепер зватиметься Нечуй. Він плекає свою українську ідентичність, мріє написати роман, а тим часом імперія намагатися задушити таких, як він, повставляти їм у груди «русскій дух», щоб знищити небезпечне прагнення бути собою.
Тим часом у серці Івана, видаленому через хворобу, оселяються галицькі опирі. І для декого доволі важливо навіяти йому думку, що варто те серце відшукати.
Автор розповідає нам про життєвий шлях Івана у химерному стимпанковому світі від дитинства до смерти. Про його кохання до двох різних, по-відмінному цікавих жінок, про роботу, про українство, а ще про механічного Шевченка, п’ятизарядну парасольку та вічного Темуджина. До речі, Немов і Небач — то різні люди. Також хочу зауважити, що мова в книзі дуже приємна, і зокрема вельми органічно вплетені слова, які зараз маловживані або взагалі забуті, як-от «твар».
Недоліком для мене, власне, стала надмірна кіношність, яка передбачає дуже високий темп і короткі, безописові сцени. Воно все так швидко блимало в мене перед очима, що я не встигала стежити за подіями. Блим! — наступна сцена. Га? Що? Стривайте, я не встигаю, що тут відбувається? Які лилики, яка Аґнєшка, чому чоловіка зі Сходу вдарили мавпою? Деякі деталі, вставлені, бо вони були в біографії Нечуя-Левицького, є просто так і нікуди не ведуть. І воно отак усе стрімко несеться, громихає, потім вжух! — пронеслося, а ти стоїш така, тобі на плечі осідає курява, і ти гарячково намагаєшся второпати, що то було. Хочеться більшого обсягу, щоб усе краще зрозуміти та добре роздивитися.

[Marysya Rudska · Rating 4 out of 5]

Несподіваний пригодницький стім панк роман про Нечуя-Левицького. Мене тішить навіть факт, що цей твір існує!

[Rosava Doshchyk · Rating 4 out of 5]

Стімпанк та ще й про українського письменника — коли історія потрапляє просто в кокоро! Мені не треба було знати нічого більше. Адже самого цього опису цілком досить. І обкладинка файненька :)

Кінороман дозволяє з іншого боку поглянути на Івана Нечуя-Левицького, я б навіть сказала, з доволі протилежного — урбаністичного і пригодницького. Петро Яценко самостійно досліджував біографію письменника і знайшов чимало цікавих фактів, які вписав у свою історію, наприклад, улюблену парасольку.

Окрім того, що це стімпанк, це ще й фентезійний стімпанк (привіт Чайні М'євілю). Галицькі опирі примостили свої душі в серці Нечуя, а саме його серце було замінене Трьома панами на механічне. Та чи зможе механічне серце відчути любов? Нашому герою доведеться це дізнатися, зустрівши Наталю Громеко, доньку седлецького губернатора.

У сюжеті також відбувається протистояння між російським Археографічним товариством, яке зомбує людей, вставляючи механічні серця із руським духом, в особі Юзефовича, лобіста Емського указу, та Кирило-Мефодіївським братством, до якого входив Пантелеймон Куліш і в яке зрештою в цікавій сцені прийняли і самого Нечуя.

Але роман здебільшого приваблює атмосферою і описами механічних волів, бджіл, паровою релігією, містичними персонажами тощо. Сцени тут пошматовані, заглибитися в переживання героя часто не вдається, але візуально картинка так і проситься бути уявленою. До роману навіть кілька пісеньок є!
Приємно потішила і ціна: це, певно, найдешевша книжка, яку я придбала на Форумі (якихось там 70 грн). А ілюстрації всередині — ооо, наче мед! Одним словом, стартап вдався. Не оминайте увагою ;)

[Oleksandr Fediienko · Rating 5 out of 5]

Чи варто в першу чергу відзначити, що це стімпанк? Або ж варто зробити наголос на фольклорних мотивах? Сюжет, однак, зав’язаний і на першому, і на другому, і ці особливості неможливо розглядати окремо одне від одного. Але про все по порядку.
Іван Левицький з дитинства боїться механізмів, які – чого вимагає жанрова приналежність – буяють в Російській імперії. Проте через ваду серця він змушений погодитися на операцію, внаслідок якої його серце замінюють на механічне. У цьому не було б нічого незвичного, але його справжнє серце є предметом давньої гри і належить – буквально – не тільки йому одному.
І саме це є родзинкою. Стімпанк – це лише привід, причина, фон. Насправді ж зміст книги визначають фольклорні, або ж магічні, елементи: галицькі опирі, безкінечна суперечка невмирущих володарів світу – і дещо прозаїчніші таємні товариства. Намішано тут, зізнаюся, чимало, але вагомої шкоди це не завдає.
Серед переваг – нелінійність сюжету і камео історичних постатей.
Серед недоліків – відсутність переліку справжніх/вигаданих персонажів, малий обсяг і відчуття незавершеності. Умовна сторінка про опирів, сторінка про помсту, ще трохи – про останні роки письменника. Де жирна крапка?

[Mariana Gevak · Rating 4 out of 5]

"Нечуй. Немов. Небач" Петра Яценка.

Так от. Кінороман, український стімпанк, фантазійна розповідь. Писати можна багато, але краще почитати! Правда-правда . Ми знайомимося з одним із наших чи не найкласичніших класиків 😁 Нечуєм Левицьким.У цій розповіді він постає геть іншим, ніж на сторінках біографії.
Чи можете ви собі уявити, як українським степом тягнуть важкі вози механічні воли, а їхні господарі ввечері бережно змащують коліщата їх внутрішньої системи?
Цікаво, правда?
Читали щось подібне у нас?
А це лише початок. Сільський батюшка , тато майбутнього письменника виголошує палкі промови у церкві на користь прогресу і парових машин, які могли б замінити людей на важкому виробництві. Та що там, він сам захоплюється майструванням "диявольських апаратів".😊 У наслідок травми Іванові,ще не письменнику, пересадили механічне серце, яке звісно ж, не може відчувати світ так, як живе, з плоті й крові- то може й тому він залишився самотнім протягом всього життя?

Автор вдало поєднує реальні елементи біографії з фантазією. Чого вартує еротична сцена, в якій Нечуй ключиком від свого механічного серця відкриває пояс вірності(начеплений батьком) своєї коханої.

Крім Нечуя у романі періодично з'являються галицькі опирі, які шукають для своїх душ інтелігентних сердець живих людей ; авантюрний Панько Куліш, механічний ,повністю рукотворний Шевченко, інші члени Старої громади, що збираються на свої зустрічі у масках звірів, дають випробування новим кандидатам у спільноту. Так, Нечуй має підкупити одного із цензорів, а Микола Лисенко нажебрати на збірку народних пісень.
Дуже символічно - садок біля будинку старенького вже Левицького зносить бульдозер із красномовною назвою "Александр Пушкин". З'являється у тексті і Грушевський з механічним "російським духом", який він установив, заради легкої побудуви наукової кар’єри.

А ще тут про важкий період між Валуєвським циркуляром та Емським указом, коли механічні серця з тим же "російським духом" вживлювали як нагороду за вірність, або як засіб тримати в покорі.
А ще тут геть нема описів та пояснень ,уся красномовність у діях героїв.Текст - мрія для любителів динаміки 😊
Хто такі Немов і Небач шукайте у романі.

Читайте! 👍

[Валерія Малахова · Rating 4 out of 5]

Це доволі дивна книга: ще не сценарій, ще роман, але дуже кінематографічна: складена з яскравих епізодів, наче цікавий пазл, наповнена яскравими персонажами... не буду оригінальною, якщо скажу, що її б варто екранізувати. Я б купила квиток. Зрештою, стімпанк, що ґрунтується на реальних фактах біографії Івана Нечуй-Левицького – це щось 😊
Власне, тут головний герой – саме він, видатний український письменник. Проте його творам приділяється мало уваги. Більше (як і заведено в стімпанку) йдеться про пригоди. І не лише його, а також його коханок, галицьких опирів (що не є ані коханцями, ані коханками Нечуя-Левицького 😉, та відіграють в сюжеті не останню роль), і таємничих панів зі Сходу, Заходу та Півночі. І ще одного гравця, який насправжки керує російською імперією...
Стімпанк тут гарний. І механічні серця, якими замінюють справжні, і які нібито мають вселити в душі людей вірність російській імперії. І коні (а також воли!), які ніби справжні, проте всередині – шестерні. І механічний Шевченко, і механічна бджола цадика Нахмана... І все це доволі органічно вплітається в оповідь. Немає відчуття, ніби світ окремо, а сюжет – окремо.
Чула багато нарікань на те, що події відбуваються надто швидко, все наче в калейдоскопі. Мені було норм, але я з самого початку тримала в голові, що це саме кінороман. Може, якщо підходити з мірками звичайного роману, воно й не дуже буде.
Назва книги в творі обігрується. Щоправда, як на мене, задля цього автор трііііішечки натягнув сову на глобус, але сові сподобалося, вона майже не пручалася 😊
В будь-якому випадку, я рада, що прочитала цю незвичну ані для українського книжкового простору, ані для стімпанку 😉 книгу. Раджу тим, кому подобаються літературні експерименти і незвична фантастика.

[Oleksii Rafalovych · Rating 3 out of 5]

📖👀 Сміливо і міцно. Нечуй у якості героя — шикарний. Основна ідея — пояснити дивовижно прикрий характер класика через кіносюжет зі стимпанком, галицькими опирями і не тільки.

🤓 Жанр не мій, але окремі сцени — сік. Моя улюблена — як знічений Нечуй намагається дати хабар цензорові. Той дуже хоче взяти і демонструє готовність, а Нечуй ніяк не дасть. Я сміявся і плескав у долоні. Також відмічу тему-метафору механічного серця, яке надійніше, ніж справжнє, але притлумлює емоції (що теж не те, що недолік).

"Знаєте, хороші серця зараз у дефіциті".

🫣Я тепер уже не знаю, що мені не так, але читалося важкувато через уривчастість. Жанр кінороману — це як комікс без картинок: сцени змінюють одна одну і не кожна з них є обов’язковою.

Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...

[Vladyslav Ieliashevskyi · Rating 5 out of 5]

Залюбки, можна сказати - на одному подиху, прочиталось. Намішано звісно багато, тут вам і клокпанк, і стімпанк, і міське фентезі, і пригодницький роман, і таємні організацаії та містичні безсмертні владики. Та чого тут тільки немає?

Писати та розбирати можна багато, але краще - почитати та проникнутись. Романтика технічного прогресу на зламі XIX та XX-го сторічь, обрамлена духом вольності і незламн��сті української інтелігенції.

Вердикт - дуже сподобалось, та захотілось краще ознайомитись з нарисами життя самого Нечуя.

[OValentyna · Rating 5 out of 5]

Дуже сильне літературне враження. (Особливо, якщо ти до нього геть не готовий)

Ви бачите книжку сучасного українського автора, якого ще не читали, купуєте, починаєте. А там…
У Івана Левицького серця немає, тогл він і Нечуй. Механізм же, що його замінює, заводиться ключиком - нічого складного, багато хто так живе.

Ну це прекрасно, що в нас є така література. Шикарно. Перечитати Нечуя-Левицького захотілось, а це головна, мабуть, задача цього роману.

[Kateryna · Rating 5 out of 5]

Це насправді добре. Незвичним стало те, що це кінороман. В деяких місцях трохи фрагментарно, трохи зашвидко. А постійні стрибки по роках бентежили.
Але книга чудова: атмосфера паропанку, класик української літератури з механічним серцем. Неймовірна історія, яка завершилася занадто швидко.

[Alyona Prokopova · Rating 5 out of 5]

Насправді хороша книжка, однак непевна, що запамʼятається надовго. Але атмосфера - пречудова