Михайло Рудницький, як завжди, чудовий - чи він перекладач, чи прозаїк, чи критик, чи мемуарист. Живі образки із печаттю особистого досвіду. Особливо чіпляє живий Іван Франко.
На жаль, місцями (на щастя, рідко) в книжці трапляються вимушені радянофільські нотки, позаяк автор видав спогади у 1958 році. Так само кумедно бачити критичні оцінки модерністів-декадентів, до активних представників котрих належав і сам мемуарист. Позатим, було б варто перевидати цю та інші дві частини трилогії спогадів Рудницького. Після таких спогадів краще розумієш наших письменників, хочеться читати їхні твори і любити цю літературу.