Тільки-но прочитавши перше оповідання збірки, яке мені сподобалося і неймовірно розчулило, я подумала, що зараз саме той вдалий час, щоб почитати цю книгу. Я налаштувалася на щемливі історії, які я точно зрозумію, адже нещодавно сама переживала таке. ⠀ Але мої думки і розчулення закінчилися на тому першому оповіданні і більше не поверталися до останнього. ⠀ Мене неймовірно дратувало кожне наступне оповідання. Я не розуміла звідки в голові авторів береться така нісенітниця. Ставало цікаво, чи хоч один із них, перед тим як писати їх, їздив на заробітки, залишаючи вдома дітей. Чи може навпаки їх залишали батьки. Але читаючи далі, я розуміла, що скоріше за все ні. ⠀ Книга якась пряма агітація проти заробітчан. Не більше. Кожне, навіть перше, оповідання показує як погано живеться українцям в Італії, Польші, Португалії та Греції. ⠀ За словами авторів, ми скрізь непотрібні нелегали, яких кидають на гроші. Зрадники, які обміняли на ті ж гроші сім'ї та рідних дітей. І потрібні ми там лише для того, аби витирати *опи старим бабцям та мити унітази. ⠀ Я в шоці від книги. Неприємному шоці. Жалкую, що читала і витратила на неї свій день.