Г. Сковорода назвав цей твір своїм "першорідним сином", тобто першим філософським твором, і повідомив у "Пролозі", що його написано "на сьомому десятку століття цього" — у 70-х роках. В останньому розділі є дата 1771, отже, вважають, що твір написано у 1769 — 1770 рр. Немає підстав брати під сумнів свідчення самого автора про "першорідного сина": найімовірніше, що першу редакцію "Наркіса" написано до 1767р., другу — невдовзі по тому, а третю — після 1785 р. Пролог же написано ще пізніше, близько 1793 р. Твір належить до серії діалогів про душевний світ. Був уперше надрукований М. Антоновським у Санкт-Петербурзі в 1798 р. — це перший із опублікованих творів філософа — окремою брошурою під назвою "Библиотека духовная, содержащая в себе дружеские беседы о познании самого себя". Текст тут неповний, займає він 193 сторінки, імені автора не подано. Існують два автографи твору, перший має назву: "Разговор о том, знай себе" — зберігся неповністю і не датований. Другий дійшов до нас із рукописного зібрання М. Ковалинського, він творився у 80-х роках. Твір знаємо також у шести списках.
Gregory Skovoroda also known as Grigory Skovoroda (Russian: Григорий Сковорода) and Hryhory Skovoroda (Ukrainian: Григорій Сковорода) was a Ukranian philosopher of Cossack origin who lived and worked in the Russian Empire. He was also a poet, teacher and composer of liturgical music. His significant influence on his contemporaries and succeeding generations and his way of life were universally regarded as Socratic, and he was often called a "Socrates." Skovoroda's work contributed to the cultural heritage of both modern-day Ukraine and Russia.
Skovoroda wrote his texts in a mixture of three languages: Church Slavic, Ukrainian and Russian, with a large number of Western-Europeanisms, and quotations in Latin and Greek. Most of his preserved letters were written in Latin or Greek, but a small fraction used the variety of Russian of the educated class in Sloboda Ukraine, a result of long Russification but with many Ukrainianisms still evident.
He received his education at the Kyiv Mohyla Academy in Kyiv (Ukraine). Haunted by worldly and spiritual powers, the philosopher led a life of an itinerant thinker-beggar. In his tracts and dialogs, biblical problems overlap with those examined earlier by Plato and the Stoics. Skovoroda's first book was issued after his death in 1798 in Saint Petersburg. Skovoroda's complete works were published for the first time in Saint Petersburg in 1861. Before this edition many of his works existed only in manuscript form.
His literary work include a collection of 30 verses-songs composed from 1753 to 1785 and titled Sad bozhestvennykh pesnei (eng. Garden of Divine Songs), his collection of 30 fables composed between 1760 and 1770 and titled Basni Khar’kovskiia (eng. Kharkiv Fables), his dozen or so other verses-songs, his letters to friends written mostly in Latin, and his translations from Latin and Greek of Cicero (106 BC – 43 BC) Plutarch (46–119) and Sidronius De Hossche (1596 - 1653). His philosophical works consist of a treatise on Christian morality and 12 dialogues.
Runollista ja väkevää julistusta, kaunista kieltä. Kiinnostavia yhteyksiä (tod. näk. tiedostamattomia) taolaisuuteen: Skovoroda pitää kieltä "käärmeen päänä" ja "katkerien aikojen alkuna" - samoin kuin Chuangtse.
Skovoroda kiinnostaa enemmän tekojensa kuin ajatustensa vuoksi, nimittäin filosofina joka eli kuten opetti. Harvinaisia ovat hänen kaltaisensa. Heidät kohotan jonkinlaiseen omaan luokkaansa, hänet ja Diogenes Koiran.
Mari Miettisen kirjoittama esipuhe on sekä erinomainen apu että kiehtova tulkinta.
Роздуми про Cковороду в цілому (не в рамках цієї книжки) зважайте що це думки мої і тільки мої, і вони не гарантують на правду:
Моя перша думка, коли я слухала про нього лекції і те як його описували в них, була така: “о, може він гей!” Потім виявилось, що я не одна така і є дослідники які так вважають, але не має доказів — тому цей факт є невідомим.
Друга думка, коли я вже почала читати його “Сад Божественних Пісень” - я подумала, що “о, може він хоче стати Богом?” - потім спробувала уявити "як це вірити в Бога" і подумала, що якщо він так палко любить його, то напевно - "ні" - це ж гріх? Але він у своїх творах пише це так наче він “лицар Бога” - і намотуючи це на ілонську логіку - лицарі ж кохають платонічним коханням своїх придворних дам? (жінок майстра кому вони служать) - Так! - то Бог/Iicyc для Сковороди є “дамою серця” (але писати так, в такому ключі, думаю дуже небезпечно).
Третя думка була про те, що він започатковував свою власну “пуританію” (він був на мою думку, і пуританином, і аскетом, хоча все одно напевно “грішив” про що свідчать його вірші, як сповіді — тому гадаю він точно не слідував ні першому, ні другому — але багато чого звідти брав у свої твори). І він так палко описує свою любов до Бога, і просить вибачити його, що читаючи це, мені здається, "гріх" має бути занадто великим (і я все думками задаюсь, що ж там за історія?) це як читати роман з відкритим кінцем, і автор взяв і помер і тепер ти ніколи не дізнаєшся що там могло б бути.
Кажуть він чуму у Києві предгадав — але ж вона була і до цього великими хвилями — тому якщо він начитана людина (а він таким і був) то скласти це було напевно легко. Історія про могилу мені не зрозуміла — але виникла думка “а може він просто створив машину часу?” :) було б цікаво.
Мій маленький висновок, що не Байки ми маємо його вивчати в школі і не читати його в 5 чи якому там класі. Він занадто високо калібру і занадто цікаво пише. Його думки мені дуже близькі, це як зустріти рідну людину скрізь час. Ні, я не пуританка і не аскет — але якщо відокремити все про Бога і залишити чисту "філософію" про “що таке людина” - то він просто потрапляє в саме серце. Так давно писати й так точно до сьогодні воно відгукується в цьому часі.
У мене попливо в голові все, що могло попливсти 🫠 Можна було просто почитати Біблію, їй-богу: воно і цікавіше, і мемніше, і не так прямо в лоб, як у Савича. Все ж його трактати це особлива література.