Теперь я отчетливее ощущаю вечность жизни. Никто не умрет, и те, кто любил друг друга в одной жизни, непременно встретятся после. Тело, имя, национальность - все будет иным, но нас притянет магнитом: любовь связывает навсегда. А пока что я проживаю жизнь - люблю и, бывает, устаю от любви. Запоминаю мгновения, бережно храню в себе эту память, чтобы завтра или в следующей жизни обо всем написать.
Elchin Safarli (Azerbaijani: Elçin Səfərli, Russian: Эльчин Сафарли) is an Azerbaijani novelist and journalist. He has published ten novels, written and published in Russian.
Прекрасно підійде до тихого читання, коли хочеться світлої туги та простих слів про любов, яка не перестає. Інколи буває такий настрій - меланхолійно-осінній - ця книга якраз для цього випадку.
С этой книги началось мое знакомство с автором, и я не ошиблась в выборе. Бесконечно уютная атмосфера зимнего океана и сладкие запахи выпечки переполняют книгу. На первый взгляд легкая и приятная книга, в итоге оказывается историей о безнадежном ожидании, о силе духа и безграничной отцовской любви.
Хочется взять книгу, где притаилось много мудрости, прижать к себе и никуда не отпускать... а на вдруг возникнувший волнующий тебя вопрос, открыть любую страничку и найти ответ.
«Когда я вернусь, будь дома» Эльчин Сафарли Книга состоит из писем, то есть каждая глава начинается с имени «Досту,» и заканчивается фразой «Скучаю. Папа». Досту - это умершая от болезни крови дочка главного героя. Сначала кажется, что он не верит в то, что его дочь погибла, потому что он обращается к ней и рассказывает все новости города, в котором они жили. Кажется будто она будто бы уехала от них. Но потом мы узнаём, что ему просто так легче. Общаться через письма, говорить, что он научит её этому и этому рецепту, что это и то ждёт её дома и другое в этом роде. Он знает, что её больше нет, но хочет верить. И вот однажды, когда он спускается с поезда он её видит! Как закончится история отца и дочки? Видел ли он её или он обознался? Что чувствует мама Досту? Каждая глава называется фразой из предстоящего письма, главной мыслю этого письма. В этих письмах, в каждой из них, он учит чему-то свою дочь, учит жизни, передаёт свою мудрость через бумаги. Хочется отметить, что книга читается очень быстро. «На самом деле мы не меняемся, а всё более становимся самими собой» «Ты найдёшь счастье тогда, когда прекратишь поиски»
Ощущение, что прочитала большой пост псевдо психологических групп из Вконтакте или сборник цитат от туда же.
Сознание персонажей перемешано и являет собой клубок представлений автора о том, что правильно. Это наличие "правильного", " опытного" представления об окружающем мире, помноженное на любовь к музыке и Чехову полностью стирает границы между персонажами. Как итог мы читаем большое нечто с замахом на Коэльо (вся истина мира в одной книге) только с более простым сюжетом.
Son kitab resenziyamda növbəti oxumağa planlaşdırdığım kitabın adını yazmışdım... İki gün keçmədi ki, kitab qurtardı... Sən demə səhifəsi az imiş... Cəmi 288 səhifə... Kitabın satışdakı fraqmentinə baxdım... əməlli geniş sətir araları olan bir tərtibatı vardı... qısası kitab böyükdür, mətni az... Elçinlə ilk tanışlığımdır... Haqqında çox eşitmişdim... kitab saytlarında (rusiyada) adı həmişə ilk sıralardadır... mənə nə maraqlı gəldi bilirsiz... rusiya oxucusu üçün şərq, xüsusilə təsəvvüf fəlsəfəsi nə yaxşı bu qədər maraqlı və cazibədar gəlir... bu sevindirici haldır... şərqin dünyaya deyəsi çox sözü var... ikinci narahat olduğum cəhət odur ki... bu fəlsəfə işin əhli tərəfindən çatdırılmamasıdır... Elçinin kitablarında maraqlı bir başqa cəhətdə o idi ki, mən onun obrazlarında gah dərvişliyin izlərini görür, gah budanın düşüncələrini duyurdum... qısası düşüncələrində o qədər qarışıqlıq var ki... bir az ondan, bir az bundan... bax belə... Sinan Yağmurun kitablarını türk dilindən rus dilinə tərcümə eləsəniz... ortaya Elçin çıxarmı, bilmirəm, şübhəliyəm... çünki yazarın haraya, nəyə söykəndiyi məlum olmur... Kitabın süjetinə gəldikdə: demək olmaz ki, maraqlı süjeti var... kitabda maraqlı olan təsvirlər idi və təsvirlərdə yazarın səmimiyyəti... demərəm ki, özümə yenilik kəşf etdim, yox... çünki təsəvvüf ədəbiyyatı ilə yaxından tanışam... ona görə kitab məni bir o qədər də ofsunlamadı... Amma sevindirici haldır ki, Narina Abgaryan kimi bestseller müəlliflərinin olduğu bir ölkədə bizim yerlimizin də adı dalğalanır... Kitab atanın qızına yazdığı məktublardan ibarətdir... asan oxunur... sakit bir mühitdə hətta oxucunu qanadlandıra da bilər... İstərdim ki, yerlimizin öz ana dilində də kitabları olsun... heç olmasa, tərcümə edilsin...
Ну такой сплав Коэльо и девичьих дневников, пересыпанный отсылками к русской классике. Ни героя, ни динамики, ни погружения, лишь акварельные картинки, красивые камешки слов, чтоб переливались между пальцами, и усе.
С рецептами, с простой трудолюбивой жизнью, с вот этим всем, за что я, например, люблю Шоколад - но камон, сравните Шоколад и эту книжку.
Но я даже в телерекламе нахожу себе сияющие штучки, так что и тут нашла. Особенно последнюю цитату, она мне очень созвучна. Больше vita - больше сил.
Цитаты на память.
"Взбиваешь сливочное масло и коричневый сахар, вливаешь стакан сливок, медленно вводишь триста граммов муки, щепотку соли, разрыхлитель. Вымешиваешь, добавляешь изюм, молоко и еще столько же муки. Готовое тесто раскладываешь на столе пластом и формочкой вырезаешь кружочки. Противень застели пекарской бумагой, выложи булочки, смажь взбитым яичным желтком и в духовку на полчаса при температуре сто девяносто градусов".
«Я рад, что уехал из Города вечной зимы, скоро и родителей заберу. Бедность не беда, беда – жить в постоянной тревоге за себя и близких. Уберечься можно, проживая дни так, чтобы добро перевешивало зло, ловить малейшие признаки своего нездоровья и устранять их. Я уехал из города, где здоровым быть трудно. Все равно ему благодарен. Там многому научился. Например, мужественно преодолевать трудности, печь хлеб».
"Ожидание рушит судьбы. Особенно если ждешь подходящего времени, чтобы начать жить. Думаешь, вот придет особенный человек или наступит долгожданное событие, и заживу. Так можно и до конца дней прождать, впустую".
"Нам дана возможность выбора. Единственное условие – любовь. «Я ничего не прошу, Мирэй. Мы просто с ним заодно», – улыбаюсь я, возвращая женщине книгу".
"Ты знаешь: что бы ни случилось, мама утром варит кофе и подогревает хлеб – ее философия нового дня. Жизнь всегда продолжается. «Это присуще женщинам-Львам. А вот вы, декабрьские Стрельцы, вечные дети, генераторы идей и немного философы», – поясняла нам увлекающаяся астрологией Дарья".
"Кто-то сказал, что детство – потерянная земля. Не соглашусь. Если мы захотим, то, взяв за руки детей, сможем вернуться в те края".
"Захмелевший Умид жалуется на времена. «Сейчас люди добивают друг друга, вместо того чтобы поднимать. Мы перестали быть терпимыми, следить за тем, что произносим вслух. Все себе, побольше, почаще. Трудно смотреть на происходящее, хочется покрепче запереть двери, не впускать в дом чертов хаос. Как жить с закрытыми дверьми, когда вокруг еще столько красивого?.. Это период такой, отлив». Отодвигаю от Умида третью кружку. «Парень, знаешь, в чем прелесть отливов? Когда волны уходят, открывается дно с ракушками. Своей обнажившейся красотой они делают мир лучше». Жизнь – прекрасное путешествие. Глупо тратить бесценное время на то, что не про любовь".
"Быть несчастливым несложно. Для этого не нужно искать причину, достаточно пойти за толпой, вечно недовольной и слишком заземленной. Станешь как большинство, которое только и делает, что выставляет миру претензии. У несчастливой жизни один вкус – горький, вяжущий. Как у незрелого миндаля. Всегда разное на вкус счастье требует труда. Оно не придет, пока отлеживаешься на диване, надо хотя бы встать, открыть дверь. Проложить путь к счастью нелегко. Нет единого маршрута, всем подходящего трафарета. Обязательно будут ошибочно снятые мерки. Это нормально, таков процесс – не бросай на половине".
"Человек должен сохранять уважение к своей жизни, какой бы она ни была".
"Я знала, что у меня любви к жизни больше, чем у мамы, значит, и сил тоже".
الچین صفرلی، نویسنده آذربایجانیای که به زبان روسی مینویسد، در کتابش از سنپترزبورگ تا استانبول ما را میکشاند. رد پای سهراب سپهری و آنتون چخوف را میشود در عاشقانه��های پدرانه کتابش یافت. موسیقی میچکد از نامههای شاد و غمگین این پدر و عطر نان تازه، در سراسر کتاب میپیچد و خواننده را مست میکند. کتاب «الچین صفرلی» را هم با وسواس و ذرهذره خواندم، با آنکه کتاب خوشخوان و کمحجمی بود. قرار بود یکنفس بخوانمش اما بعد از هر نامه، چند دقیقهای فکر میکردم به حرفهای پدر داغداری که میخواست با نامه نوشتن، خودش را آرام کند و تاب بیاورد روزگار را.
Неспішна історія, яку варто читати за один присість, щоб зануритися у світ головного героя, не втратити жодної деталі. Хоч книга сповнена смутком, але вона надихає цінувати життя і близьких. Тут про втрату близької людини і прийняття цього болю, любов, домашній затишок, аромат свіжоспеченого хліба, холодний океан і хорошу музику, багато спогадів, спостережень, філософії, радості в простих речах. Окремою насолодою для мене були описи процесу виготовлення різних видів хліба. І наостанок кілька улюблених цитат: "Ми не змінюємося, а все більше стаємо самими собою." про любов до двох дітей: "Два струмочки, що беруть початок з одного джерела; русла - різні, вода - та сама." "За будь-яких змін руйнується помилкове, непорушним лишається справжнє." "Старість - не фізичний стан, а втрата цікавості до життя. Таке може трапитися і в тридцять." "Щастя втрачає барви, коли ним не ділишся." "Зрілій душі, нехай і в молодому тілі, дається здатність тонше відчувати світ і сидіти в перших рядах, звідки ліпше видно і лихе, і хороше. Так душа повніше проживає світ і по змозі виправляє його. Пише натхненні пісні, пече смачний хліб, лікує людей, які захворіли, і ділиться любов’ю з тими, хто в неї не вірив." "В дитинстві нас карали за брехню, зараз ми виросли - і нас недолюблюють, карають або вбивають за правду."
Приторная и тягучая, как восточная сладость: увязаешь в мыслях о жизни, отсылках к музыке и цитатах классических авторов. Очень на любителя. Лично мне неясно почему (и как) такая сырая по языку, структуре и мысли работа стала бестселлером.
Ельчін Сафарлі – це однозначно мій письменник, душевний автор Сходу, який пише серцем. ⠀ Дочитала цю книгу ще перед творчою зустріччю, але правильні слова для відгуку знайшлися тільки зараз. Бо кожна книга Ельчіна Сафарлі – це глибина, і потрібен час, щоб дістатися найглибшої точки. ⠀ Стиль написання – листи. Для мене листи – це завжди щось більш особисте, ніж простий текст. ⠀ Літній чоловік пише своїй дочці, яку вже дуже давно не бачив. Він всюди шукає її і має надію, що ті листи обов'язково до неї дійдуть. ⠀ Батько розповідає про «Місто вічної зими», про дружбу і любов, про будні в пекарні. Від того, що головні герої люблять готувати, з'являється відчуття затишку. Проте за повсякденними розповідями про життя сім'ї та друзів слідують мудрі думки, які закарбовуються в серці. Я залишила собі відмітки мало не на кожній сторінці. ⠀ Тут багато добра і тепла. Історія сентиментальна. Я не плакала, але туга відчувається сильно, нею просякнута вся книга. Дуже хотілося, щоб батько нарешті зустрівся з дочкою. ⠀ Взагалі, образ батька – прекрасний. Його любов до доньки живе на кожній сторінці. Він так сильно прагнув зустріти її знову! І таки зустрів, і ця зустріч – найпотужніше, що є у цій книзі. ⠀ Окремо аплодую описам океану. Я відчувала через слова його запах і чула його хвилі. ⠀ Ця історія читається на одному диханні. Але я осилила її аж за три дні. Кожен розділ був мені як винагорода за виконання хатніх справ. Бо, крім того, що я книголюб, я ще дружина і мама. ⠀ Якщо ви – романтик і мрійник, ця книга вам точно сподобається.
«Никого нельзя привести туда, куда он сам ещё не дошел.»
эта книга всегда привлекала меня своим названием и обложкой, и когда я увидела её в библиотеке, схватила без раздумий. Два часа спустя я уже её дочитывала, роняя слезы и надеясь, что никто этого не видит.
здесь нет сюжета, книга представляет собой сборник писем отца к своей дочери, в которых он подробно рассказывает как у него дела, о своём любимом деле, о друзьях, о том, что происходит дома, о любви к океану и о том, как он будет рад, когда они снова соберутся вместе всей семьёй, но эти письма так и остаются без ответа.
«когда я вернусь, будь дома» – это уют и тепло домашнего очага, аромат свежеиспеченного хлеба, шум волн и крик чаек, соленый северный ветер в волосах и теплые воспоминания, греющие душу, пронизанные любовью и одновременно тихой болью по чему-то утраченному и безвозвратно ушедшему.
если ищете небольшую по объему, но способную тронуть за душу историю, то она для вас♡
Такая же приятно ниочëмная жвачка с инстаграмными жизненными мудростями пятиминутками, но из трёх прослушанных - самая симпатичная. Меньше всего восточности и эмоциональности, скорее такой папенька любитель почесать языком о том, как он понял мир. Очень приятная озвучка, возможно, просто именно такого голоса мне не хватало, доброжелательно-расслабленного папы. Меньше всего сладости и приторности, хотя всё ещё сплошные углеводы - скорее яблочная шарлотка с корицей, а они мне в целом более приятны, чем восточные пахлавы и прованские фруктовые варенья. Плюс объяснение всей ситуации самое драматичное, но при этом логичное.
К сожалению, в конце всё таки съезжает в неприятные восточные жизненные мудрости, плюс авторские слезодавильные тропы, вроде повторяющихся из книги в книгу детей сирот и аутистов, начинает вызывать совсем уже ироничный скептизим.
Всё, хватит на этом, и так уже перебрала этой жвачки.
Нас знайомлять із життям головних героїв книги в листах. Літній чоловік Ганс пише до своєї дочки Досту про свій день, про те, що він відчуває і в кінці зворушливо підписує "Скучаю. Тато". Інколи він згадує в цих листах свою жінку - Марію та їхніх друзів і знайомих. Але з кожним листом потроху розумієш, що Ганс пише тому, хто ніколи не отримає ці одкровення. Кожен описаний день пропитаний життєвою мудрістю і мені здається, що я ще не раз повернуся до сторінок цієї книги (upd. більше ніколи не читатиму книги цього автора). Ми не завжди пам'ятаємо такі прості істини, а так я зможу їх пам'ятати, і звісно поділюся з вами деякими з них. Коли дочитуєш цю книгу відчуваєш весь сум і біль, який пронизував її, розумієш, що кожна сторінка просякнута вірою в краще та неймовірною тугою, надією на зустріч з донькою. Але завершення книги розбиває серце.
Книга попалась мне в руки давным давно и прочла ее я подростком. Прошло достаточно времени, но каждый раз вспоминаю с теплотой, не могу не оставить отзыв. Когда мне становится грустно и тяжело на душе, возвращалась, возможно и возвращаюсь к ней всегда! Книга ощущается как объятия самого дорогого тебе человека, разговоры по душам с чаем и печеньками, одним словом, уют. Эльчин Сафарли находит самые нужные для тебя слова, он - человек любви, огромной и безграничной.
ах да, мое желание посетить столицу мира - Стамбул, появилось после данной книги, это заветное желание обязательно должно сбыться!
Роздуми про щастя , сенс життя, розлуку, смерть ...
Єльчин Сафарлі вміє писати емоційні та чуттєві книги...
Стільки всього хотілося написати про цю книгу, стільки процитувати... але після прочитання не вистачає слів.. залишилися одні емоції... справжні, щирі.. і ... сум... сум від того, що сторінки у книзі так швидко закінчилися...
Не писатиму багато, а просто скажу-читайте! Ця книга того варта.
Обратившись к произведениям современных писателей, я обнаружила себя в книге Эльчина Сафарли «Когда я вернусь, будь дома» Хотя произведение без единой сюжетной линии, это идеальное сочетание с чашкой чая, когда зимой холодный ветер дует на улице. Отец, который и так и не смирился с отсутствием дочери и её безвременным уходом, пишет письма, как будто бы она жива. Читая его письма, вы найдете бесчисленные советы и мудрые мысли. Даже некоторые строки заставляют читателя, остановиться и задуматься. Главное, вы поймете, насколько человек непобедим и неисчерпаем. Не смотря на разочарование он может стоять твердо на ногах.
This entire review has been hidden because of spoilers.
دومین کتاب ۱۴۰۳ نامههای یک پدر به دخترش که فوت کرده. اوایل همه چیز توی نامه ها مبهمه و با خوندن این نامه ها از اول تا آخر متوجه اسرار این خانواده می شید در حدی که اسم پدر صفحه آخر کتاب اومده. کتاب لطیف، اسرار آمیز و البته ناراحت کننده است. قلم نویسنده روان و ترجمه خوبه توصیهش میکنم
Не обов'язково шукати істину у творах великих філософів Марка Аврелія,Арістотеля чи Спінози. Бо всі вони використовували все ті ж слова. Ми забуваємо - у простих словах істина, головне розуміти,що говориш і відчувати це. Ну і вдало поєднувати написане. Не гірше за філософський трактат, але ближче, бо написано просто, прямо, зрозумілою мовою ,без потреби розшифрувань, про життя. Влучні слова автора. Думаю,що навіть найбанальніша книга може бути знахідкою,якщо читається в потрібний час. Бо всьому свій час.
по моему, это самая лучшая книга Сафарли. Может из-за того что тема очень трогательная или из-за другого стиля написания. Но кроме этой книги я ни одну его книгу перечитывать точно не буду.
Історія про безумовну любов та життя після втрати, про те, як людина тримається за житті і старається максимально його прийняти, але і не втратити зв’язок з минулим. Спокійна та прониклива книжка ✨