What do you think?
Rate this book
Gilles
"- Je ne puis plus aimer une femme. Je vais partir.
Torrents de larmes, sanglots, spasmes, râles, agonie, mort, autre veillée funèbre.
Femmes mortes. Dora, au loin, qu'étaient ses jours et ses nuits ? Assez. Femmes mortes. Il était mort aux femmes.
Il attendit une heure. Le sanglot de Berthe ne finissait pas. Il se raidissait pour ne rien dire. Pas un mot. Il regardait autour de lui ce charmant décor, mort comme celui de sa chambre avec Pauline."
Torrents de larmes, sanglots, spasmes, râles, agonie, mort, autre veillée funèbre.
Femmes mortes. Dora, au loin, qu'étaient ses jours et ses nuits ? Assez. Femmes mortes. Il était mort aux femmes.
Il attendit une heure. Le sanglot de Berthe ne finissait pas. Il se raidissait pour ne rien dire. Pas un mot. Il regardait autour de lui ce charmant décor, mort comme celui de sa chambre avec Pauline."
683 pages, Kindle Edition
First published January 1, 1939
29 people are currently reading
555 people want to read
About the author
Pierre Drieu la Rochelle
84 books84 followersPierre Eugène Drieu La Rochelle (3 January 1893 in Paris – 15 March 1945 in Paris) was a French writer of novels, short stories and political essays, who lived and died in Paris. He became a proponent of French fascism in the 1930s, and was a well-known collaborationist during the German occupation.
Drieu was born into a middle class, petit bourgeois family from Normandy, based in the 17th arrondissement of Paris. His father was a failed businessman and womanizer who married his mother for her dowry. Although a brilliant student, Pierre failed his final exam at the École Libre des Sciences Politiques. Wounded three times, his experience as a soldier during World War I had a deep influence on him and marked him for the rest of his life.
In 1917, Drieu married Colette Jéramec, the sister of a Jewish friend. The marriage failed and they divorced in 1921. Sympathetic to Dada and to the Surrealists and the Communists, and a close friend of Louis Aragon in the 1920s, he was also interested in the royalist Action Française, but refused to adhere to any one of these political currents. He wrote Mesure de la France ("Measure of France") in 1922, which gave him some small notoriety, and edited several novels. In 1931 he published Le Feu Follet, probably his most famous novel, inspired by the suicide of his friend Jacques Rigaut. He later embraced fascism as a contraddictory and provocative way in response of what he perceived as a materialistic decadence of his era.
In Drieu's political writings, he argued that the parliamentary system (the gouvernement d'assemblée of the French Third Republic) was responsible for what he saw as the "decadence" of France (economic crisis, declining birth rates, etc.). In "Le Jeune Européen" ("European Youth", 1927) and "Genève ou Moscou" ("Geneva or Moscow", 1928), Drieu La Rochelle advocated a strong Europe and denounced the "decadent materialism" of democracy. He believed that a federal Europe could bolster a strong economic and political union isolated from the imperialist Russians and Americans; in 1939 he came to believe that only Nazi Germany could deliver such an autarkian promise. His pro-European views expressed in 1928 were soon followed by closer contacts with employers' organizations, among them Ernest Mercier's Redressement Français, and then, at the end of the 1920s and the beginning of the 1930s, with some currents of the Radical Party .
He supported collaborationism and the Nazis' occupation of northern France. During the occupation of Paris, Drieu succeeded Jean Paulhan (whom he saved twice from the hands of the Gestapo) as director of the Nouvelle Revue Française and thus became a leading figure of French cultural collaboration with the Nazi occupiers, who he hoped would become the leader of a "Fascist International". His friendship with the German ambassador in Paris, Otto Abetz, pre-dated the war. He was also a member of the committee of the Groupe Collaboration. Beginning in 1943, however, he became disillusioned by the New Order and fascism, and turned instead to the study of Eastern spirituality. In a final, provocative act, he again embraced Jacques Doriot's PPF, simultaneously declaring in his secret diary his admiration for Stalinism.
Upon the liberation of Paris in 1944, Drieu had to go into hiding. Despite the protection of his friend André Malraux, and after a failed first attempt in July 1944, Drieu committed suicide.
Drieu was born into a middle class, petit bourgeois family from Normandy, based in the 17th arrondissement of Paris. His father was a failed businessman and womanizer who married his mother for her dowry. Although a brilliant student, Pierre failed his final exam at the École Libre des Sciences Politiques. Wounded three times, his experience as a soldier during World War I had a deep influence on him and marked him for the rest of his life.
In 1917, Drieu married Colette Jéramec, the sister of a Jewish friend. The marriage failed and they divorced in 1921. Sympathetic to Dada and to the Surrealists and the Communists, and a close friend of Louis Aragon in the 1920s, he was also interested in the royalist Action Française, but refused to adhere to any one of these political currents. He wrote Mesure de la France ("Measure of France") in 1922, which gave him some small notoriety, and edited several novels. In 1931 he published Le Feu Follet, probably his most famous novel, inspired by the suicide of his friend Jacques Rigaut. He later embraced fascism as a contraddictory and provocative way in response of what he perceived as a materialistic decadence of his era.
In Drieu's political writings, he argued that the parliamentary system (the gouvernement d'assemblée of the French Third Republic) was responsible for what he saw as the "decadence" of France (economic crisis, declining birth rates, etc.). In "Le Jeune Européen" ("European Youth", 1927) and "Genève ou Moscou" ("Geneva or Moscow", 1928), Drieu La Rochelle advocated a strong Europe and denounced the "decadent materialism" of democracy. He believed that a federal Europe could bolster a strong economic and political union isolated from the imperialist Russians and Americans; in 1939 he came to believe that only Nazi Germany could deliver such an autarkian promise. His pro-European views expressed in 1928 were soon followed by closer contacts with employers' organizations, among them Ernest Mercier's Redressement Français, and then, at the end of the 1920s and the beginning of the 1930s, with some currents of the Radical Party .
He supported collaborationism and the Nazis' occupation of northern France. During the occupation of Paris, Drieu succeeded Jean Paulhan (whom he saved twice from the hands of the Gestapo) as director of the Nouvelle Revue Française and thus became a leading figure of French cultural collaboration with the Nazi occupiers, who he hoped would become the leader of a "Fascist International". His friendship with the German ambassador in Paris, Otto Abetz, pre-dated the war. He was also a member of the committee of the Groupe Collaboration. Beginning in 1943, however, he became disillusioned by the New Order and fascism, and turned instead to the study of Eastern spirituality. In a final, provocative act, he again embraced Jacques Doriot's PPF, simultaneously declaring in his secret diary his admiration for Stalinism.
Upon the liberation of Paris in 1944, Drieu had to go into hiding. Despite the protection of his friend André Malraux, and after a failed first attempt in July 1944, Drieu committed suicide.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 20 of 20 reviews
dnf
July 20, 2025Les feux de l’amour but make it fasciste
March 6, 2017
un livre brillant, qui laisse profondément mal à l'aise.
March 16, 2023
Un roman qui ne laisse pas indifférent. Nous y suivons Gilles de la 1ere guerre mondiale jusqu'à la guerre civile espagnole. Au travers de ce personnage et de son évolution, l'auteur y expose sa vision de la France et de l'Europe des années folles.
Fasciste et collaborateur, cette époque est caractérisée par un mot: la décadence. Les surréalistes (Aragon et Breton) sont décriés comme des imbéciles arrogants persuadés que leurs mots sont "révolutionnaires". Les communistes, comme les radicaux ne sont au fond que des bourgeois. Qui ne l'est pas ? Les fascistes.
Je me situe aux antipodes des positions de l'auteur: antisémitisme et marqué de la kulturpessimismus allemande. Neanmoins je conseille véritablement ce livre pour qui veut saisir une part de l'univers mental propre aux fascistes de cette période. On y plonge dans un rapport au monde marqué par la peur, la mort, le dégoût et une envie de plonger dans la "Vérité de l'Homme" , saisie dans des valeurs traditionnelle. Une œuvre dont l'aspect esthétique, en dépit du caractère odieux de certains passages, mérite d'être approfondi. Une œuvre sombre qui, pourtant, nous éclaire sur notre histoire.
Fasciste et collaborateur, cette époque est caractérisée par un mot: la décadence. Les surréalistes (Aragon et Breton) sont décriés comme des imbéciles arrogants persuadés que leurs mots sont "révolutionnaires". Les communistes, comme les radicaux ne sont au fond que des bourgeois. Qui ne l'est pas ? Les fascistes.
Je me situe aux antipodes des positions de l'auteur: antisémitisme et marqué de la kulturpessimismus allemande. Neanmoins je conseille véritablement ce livre pour qui veut saisir une part de l'univers mental propre aux fascistes de cette période. On y plonge dans un rapport au monde marqué par la peur, la mort, le dégoût et une envie de plonger dans la "Vérité de l'Homme" , saisie dans des valeurs traditionnelle. Une œuvre dont l'aspect esthétique, en dépit du caractère odieux de certains passages, mérite d'être approfondi. Une œuvre sombre qui, pourtant, nous éclaire sur notre histoire.
December 21, 2022
Magistral.
May 19, 2025
Роман викликав двояке враження. Спочатку сподобався. Шикарно виписані персонажі, нікого і нічого лишнього. Жиль - молодий цинік, із щирого у ньому тільки бажання мати гроші, спати із жінками і - пізніше - метання між фашизмом, марксизмом і комунізмом. Але в кінці таке враження, що автор не знав як закінчити роман і просто створив якусь іншу реальність, відірвану від більш - менш розміреного ритму роману. Рекомендувать? Однозначно. Але чи сподобалось мені на 100%? Треба думать, можливо я просто не все зрозуміла і щось усвідомлю з часом.
July 4, 2025
3.5⭐️
March 1, 2020
This was an excellent read-I wonder if anyone has noticed that the end of the book recalls both Sartre's Chemins de la Liberté and Hemmingway's "For whom the Bell Tolls"?
Dès maintenant je me suis décider de faire des commentaires sur les livres dans la langue dans la-quelles ils etaient écrits. Si j'aurais le temps j'aurais beaucoup plus à dire à propos de ce livre. Peut-être bientôt..
Dès maintenant je me suis décider de faire des commentaires sur les livres dans la langue dans la-quelles ils etaient écrits. Si j'aurais le temps j'aurais beaucoup plus à dire à propos de ce livre. Peut-être bientôt..
February 19, 2018
A novel about an egotist Casanova without morals who thinks he is morally superior; a fellow who thinks he is intellectually superior but who gives no expression to any intellectual thought. A story about a fop and a parasite who deludes himself that he is a heroic saviour. Gilles is insupportable.
October 16, 2024
la deuxième partie un peu osef bien que je comprenne l'intention de l'auteur
August 23, 2012
A long book, read in spurts, a portrait of one kind of urban parisian society in the post-WW1, a 20 year path through questions, ideals and a kind of by-chance suicidal epilogue chosen not so by political influence but more by experienced sense of doing what is felt as right and under the influence of those that believed in their fight... Could have happened on either side of the barricades, the emotions at that precise moment will determine which side you take!
July 17, 2023
A novel that nobody needs to read.
I picked it up out of gruesome curiosity: written by a Vichy collaborator (who later committed suicide in 1944) and tracing a protagonist's gradual turn to fascism - in all its tedious medieval pomposity.
The trouble is that apart from some short lapses (some intrigue over the president's son possibly shooting the president, and a final, much more raw, proto-thriller epilogue set during the Spanish Civil war), it's frustratingly tiresome. Because: pompous, psychopathic protagonist.
The problem with pompous psychopaths, you see, is that they're just not interesting - precisely because they're utterly impossible to engage with emotionally and their trajectories are completely arbitrary.
Thus, Gilles falls in love. Then walks out. Then falls in love. Then tells her he's leaving her. He hates her. No: he loves her. Then he visits a hooker. And falls in love with her. Then hates her. She hates him now, so he now loves her. Then he goes back to the front. Then he gets a job. Then he decides to go back to the front. Then falls in love with a nurse. He wants money. No! - he wants poverty. No: money! He then falls in love with a wheelbarrow (etc).
All of this, in the writing, being an extreme example of 'tell don't show': at no point do you believe or feel any of it (the more so, because he's a psychopath.). You're just being told it's happening. You don't invest in anything.
(Perhaps that's the point of death cults. Everything being meaningless apart from the grand bloodbath).
At the very least one might hope fascists to at least be, well, a bit exciting. But no: this is fantastically flat. In fact, the fascism and creepy antisemitism are the least of your worries reading it. The real enemy is nagging boredom.
I picked it up out of gruesome curiosity: written by a Vichy collaborator (who later committed suicide in 1944) and tracing a protagonist's gradual turn to fascism - in all its tedious medieval pomposity.
The trouble is that apart from some short lapses (some intrigue over the president's son possibly shooting the president, and a final, much more raw, proto-thriller epilogue set during the Spanish Civil war), it's frustratingly tiresome. Because: pompous, psychopathic protagonist.
The problem with pompous psychopaths, you see, is that they're just not interesting - precisely because they're utterly impossible to engage with emotionally and their trajectories are completely arbitrary.
Thus, Gilles falls in love. Then walks out. Then falls in love. Then tells her he's leaving her. He hates her. No: he loves her. Then he visits a hooker. And falls in love with her. Then hates her. She hates him now, so he now loves her. Then he goes back to the front. Then he gets a job. Then he decides to go back to the front. Then falls in love with a nurse. He wants money. No! - he wants poverty. No: money! He then falls in love with a wheelbarrow (etc).
All of this, in the writing, being an extreme example of 'tell don't show': at no point do you believe or feel any of it (the more so, because he's a psychopath.). You're just being told it's happening. You don't invest in anything.
(Perhaps that's the point of death cults. Everything being meaningless apart from the grand bloodbath).
At the very least one might hope fascists to at least be, well, a bit exciting. But no: this is fantastically flat. In fact, the fascism and creepy antisemitism are the least of your worries reading it. The real enemy is nagging boredom.
December 19, 2024
Найгірша книга, яку прочитав у 2024 році. Коли її купував, орієнтувався на опис про втрачене покоління у міжвоєнній Франції. Проводив якісь уявні паралелі з Ремарком, яким зачитувався у 20-річному віці.
По факту вийшло, що цей роман - це на 3/4 мильна опера, де описуються різні стосунки Жиля з жінками, а на 1/4 - політично-філософські роздуми та перипетії, які приводять героя до фашизму.
Коротко по сюжету. Поранений солдат Жиль прибуває у Париж для лікування. Останні кошти він витрачає на одяг, їжу та повій. Знайомиться з багатою сестрою своїх загиблих побратимів. Через гроші починає з нею роман, але постійно зраджує та обманює жінку. Вона по наївності чи великій любові постійно пробачає Жилю, і вони врешті одружуються. Звичайно, приречений шлюб швидко руйнується. І всі ці події займають 200 сторінок.
Далі вже багатий Жиль входить у коло паризьких буржуа та інтелектуалів. Заводить роман з одруженою американкою. І всі ці любовні історії про зради, недовіри, якесь схиблене кохання починаються заново. Паралельно герой перетинається з різними політичними рухами, але одразу помічає неспроможність їх щось змінити. Поступово він стає прихильником фашизму та потрапляє до Іспанії в розпал громадянської війни.
Крім слабкого сюжету дивує ще стилістика тексту. Високопарність, якась дивна вишуканість, офіційність - виникає враження, що це роман не ХХ століття, а ХІХ, і його написав умовний Бальзак чи Стендаль. Але водночас текст часто кострубатий. Довгі описи думок та почуттів героя перебиваються короткими абзацами, де події різко перестрибують вперед. І далі знову йдуть розтягнуті описи різних душевних поривань...
По факту вийшло, що цей роман - це на 3/4 мильна опера, де описуються різні стосунки Жиля з жінками, а на 1/4 - політично-філософські роздуми та перипетії, які приводять героя до фашизму.
Коротко по сюжету. Поранений солдат Жиль прибуває у Париж для лікування. Останні кошти він витрачає на одяг, їжу та повій. Знайомиться з багатою сестрою своїх загиблих побратимів. Через гроші починає з нею роман, але постійно зраджує та обманює жінку. Вона по наївності чи великій любові постійно пробачає Жилю, і вони врешті одружуються. Звичайно, приречений шлюб швидко руйнується. І всі ці події займають 200 сторінок.
Далі вже багатий Жиль входить у коло паризьких буржуа та інтелектуалів. Заводить роман з одруженою американкою. І всі ці любовні історії про зради, недовіри, якесь схиблене кохання починаються заново. Паралельно герой перетинається з різними політичними рухами, але одразу помічає неспроможність їх щось змінити. Поступово він стає прихильником фашизму та потрапляє до Іспанії в розпал громадянської війни.
Крім слабкого сюжету дивує ще стилістика тексту. Високопарність, якась дивна вишуканість, офіційність - виникає враження, що це роман не ХХ століття, а ХІХ, і його написав умовний Бальзак чи Стендаль. Але водночас текст часто кострубатий. Довгі описи думок та почуттів героя перебиваються короткими абзацами, де події різко перестрибують вперед. І далі знову йдуть розтягнуті описи різних душевних поривань...
April 26, 2021
Listen, I'm not going to write a very nice critic here despite the note I gave the book. I enjoyed it bc Drieu can write and managed to make me go through his six hundred pages book and not just put it aside despite its repetitive sexism (all women are ugly according to him) and the last part of the book (no spoilers). I don't hate the book but hate the man.
October 19, 2017
"No estaba hecho para vivir. La vida tal como se le ofrecía, tal como le parecía poder vivirla únicamente, era inesperada, decepcionante hasta lo increíble. Él sólo era capaz de una acción hermosa: destruirse. Esa destrucción sería su homenaje a la vida, el único del que sería capaz."
November 6, 2023
A great cynical, emotionally bipolar novel by a piece of shit who did us all a favour by ending his life.
October 23, 2024
Uno de mis libros favoritos. No muy apto para gente sensible.
May 11, 2025
ça tire même vers le 2,5 parce qu'on se fait terriblement chier à mesure que les pages se tournent
July 29, 2025
Це дуже красиво написано, я прям кайфонула.
June 2, 2025
жиль зрозумів своє щастя. він став учасником творення міфу, бо це могла бути єдина мета в його житті, яка давала йому наповненість буття. це причина його бажання повернутись на війну, це причина його захоплення протестами 6 лютого, це причина його участі в громадянській війні в іспанії. сенс буття для нього помирає в парижі й інших великих містах. він відкривається для нього тільки в окопах перед загрозою смерті, у маленькому мертвому селі в нормандії, коли він заходив у стару середньовічну капличку, під час бомбардувань іспанського села ворожими військами, коли він розумів, що на нього чекає поразка і смерть. і він залишився, не тікав, а споглядав і боровся, бо для нього це і було життям. а все до цього ніколи насправді не мало сенсу.
June 23, 2012
in french, this is one of most impressive books i have ever read. the author was a nazi collaborator and fascist in france during wwII, but he is still one of the giants of french literature.
Displaying 1 - 20 of 20 reviews