У цій книжці зібрано всю прозу Валер'яна Поліщука (1897-1937), засновника і лідера групи "Авангард".
«Може, деякі бризки мислі в цій книжці не зовсім будуть сходитись із моїми теперішніми поглядами, то згадайте собі, що це ж людина росла, як і росте до смерті, мов та верба, — і ви не будете в претензії на мене за певну змінність. Творення поглядів, як відомо, є процес. Може, деякі ягоди упали й не дозрівши — можна виплюнути. Коли деякі ягоди будуть і гіркуваті на смак, то придивіться добре, може, їх ужито як ліки».
— триста тридцять сім афоризмів різного розміру й розмаху, ідеологічного та іронічного масштабу. З-посеред них можна відшукати справжні міні-шедеври, можна — саркастичні кпини, можна такі, якими саме добре козиряти в пацанських компаніях, а можна й такі, якими є шанс когось причарувати. Всякі, словом. Читаючи, корисно в’являти собі двадцяти з чимось річного Валер’яна, поета, що хворів на холеру, поховав рідного брата, але чомусь не втратив ані яскравості, ані барв.
— три листи до дружини Йолі, Олени-Рахиль Конухес, однієї зі співмешканок автора, яку він безмірно любив.
Остання збірка вибраної поезії Валер'яна Поліщука виходила у 1987-му році. За минулі тридцять років видавці не те щоб про нього зовсім забули, але принципово видавали виключно другорядні речі. Нещодавні смолоскиповські Вибрані твори, наприклад, на три чверті складались з публіцистики, теоретичних та полемічних текстів. Апофеоз тренду - цей ошатно виданий Темпорою томик вибраної прози.
Насправді, це навіть не проза в традиційному розумінні. Окрім кількох коротких оповідань на початку, та трьох листів до дружини у кінці, основна частина книги це 335 афоримів, для зручності пронумерованих. Насправді, це навіть не афоризми в традиційному розумінні. Вони більше схожі на нотатки або короткі записи з щоденника. За визначенням автора "бризки мислі і творчості, стежки думок і алегорії".
Якщо ви чекаєте від афоризмів вайльдівської витонченної дотепності або честертоновських парадоксів, то це не до Поліщука. Хоча і у нього трапляються цікаві спостереження та думки. Проте мені, людині, зіпсованій постмодерною іронією, часто варжко розрізнити, пише він серйозно чи жартує.
У афоризмі 19 Поліщук розмірковує, що класова боротьба охоплює не лише людське суспільство, а і тавринний світ. І далі доводить що собака тварина буржуазна, а кіт пролетарьска, бо перша поважає приватну власність, а останній ні. Підсумовує це Поліщук думкою "Вовк щодо цього є недосяжий людський ідеал".
У афоризмі 153 Поліщук стверджує, що жінок можна ґвалтувати, бо "моралі - це таке наносне в жітті людства, що на них спиратись серйозно не можна". Сподіваюсь, у Харві Вайнштейна зараз почалась гикавка.
У афоризмі, який я не зміг повторно знайти перед написанням відгука, Поліщук називає найголовнішим в житті письменника гонорари за публікації (були такі дивні часи). Раптово це прояснує сенс всіх афоризмів (чи не прояснює).
цікава збірочка, хоч Валер'ян Поліщук і не був першорядним прозаїком, але все одно - доволі непересічним. як теоретик він мені більше подобається+кільканадцять афоризмів цікавезні, особливо про комунізм, голод і жінок (на яких він безсумнівно розумівся, а тому й жив із сестрами Конухес).
Поліщук авангардний, десь смішний, десь нестерпний, але майже завжди незвичний. З дечим я не погоджувалась, на щось закочувала очі, але нічого не залишило байдужою.