Графічний роман - це колективна робота про порушення прав людини та вплив збройного конфлікту на Донбасі на життя окремих людей і суспільство в цілому. Він містить дев'ять реальних історій, написаних на основі біографічних інтерв'ю з людьми, які в той чи інший спосіб опинилися у вирі конфлікту. Роман у новелах створений завдяки співпраці Лібереко - Партнерства за права людини та ГО "Східноукраїнський центр громадських ініціатив" за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.
Сюжет коміксу у двох словах: німецька воєнкорка їде потягом зі Львова до Києва, а звідти збирається на фронт (не питайте, чому вона прилетіла у Львів, а не Київ, і чому такий дивний маршрут. не питайте, чому без фіксера. напевно, всякенько в людей буває). І всіх її сусідів у потягу якось зачепила війна - хтось євромайданівський активіст, який утік із Криму, в когось брат загинув під Іловайськом, хтось професор-медик, який поїхав військовим хірургом на фронт, і т.д. І от вона бігає вагонами, а їй розповідають історії. А потім вона приїздить на фронт і їй там теж розповідають. Передмова до коміксу сповнена невимовної серйозності: усна історія! освоєння західних грантових грошей! повернення голосів тим, кого зазвичай не чують! Чесно кажучи, я не знаю, кому вони що повертають, бо індивідуального людського голосу в тім не більше, ніж у постерах, які заохочують записуватися у НацГвардію. Це картонні витинанки, причому неоригінальні: от кошеня під обстрілами бавлять, от ще всяке таке. Персонажі всі абсолютно взаємозамінні у своїй невиписаності. Історії надто короткі, щоб у них була якась внутрішня динаміка (хоча жартую, навіть на одній сторінці можна зробити нормальну розповідь, якщо вміти - тут просто не вміють). Читати це, в принципі, можна, але не треба. І це, прошу зауважити, кажу я - найбільш ура-патріотична їбанашка з мого і, ймовірно, вашого кола знайомих. Якщо навіть мені це не в радість, то це вже щось та каже.
Здається, деякі історії не пасують коміксам. Або ж якась дуже проста і невимальована історія, коли мала б бути складна і болюча. Сюжетна структура того, як німецька журналістка їде на схід і в потязі різні люди розповідають їй своє горе пов’язане з війною хороша, але реалізація трохи картонна. Найбільш вражає остання сторінка з картою і історичними довідками. Хочеться те саме, але іншим медіумом, і тоді воно б добряче вгатило по голові кому треба.