What do you think?
Rate this book
Слово після страти
У книзі «Слово після страти» Вадим Бойко розповідає про свої поневіряння по катівнях гітлерівської Німеччини. Бойкові було шістнадцять років, коли його силоміць вивезли на каторжні роботи до «Третього рейху». Хлопець не хотів миритися із своїм рабським становищем, він сім разів тікав, брав активну участь в антифашистському русі Опору, за що був засуджений до страти.
366 pages, Unknown Binding
1 person is currently reading
23 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
November 5, 2017
Тільки в останніх абзацах книги я зрозуміла, що в ній описано лише 25 днів перебування в Аушвіц. Склалося враження, наче автор пробув там далеко не один місяць.
Вражають розповіді про людей, їхні імена, реальні села, реальні людські життя і їхні номери. Я мало що знала про табірне підпілля. З цієї книги можна довідати багато про повсякдення життя в'язнів концтаборів.
Але що стосується фактів стосовно самого концтабору, то тут не завжди можна вірити. Наприклад, автор стверджує, що до 2СВ назви "Аушвіц" взагалі не існувало. Він наводить приклад гри німецьких слів і польських географічних назв. Але слово "Аушвіц" стосовно польського міста Освенцим фігурує в документах ще 18 століття, коли це місто перейшло під владу Австрії, офіційною мовою якї була німецька. А бо ще: автор стверджує, що американці не бомбардували табір через наявність працівників американських компаній у субтаборах. Працівники дійсно були, і субтабори були, а от дозволу на використання американцями польських або радянських аеропортів не було, здається, ад до 44-го року. Відповідно американці просто фізично не могли так далеко долетіти.
Книгу читати варто. Проте сприймати все-все-все описане в ній на віру я б не рекомендувала.
Вражають розповіді про людей, їхні імена, реальні села, реальні людські життя і їхні номери. Я мало що знала про табірне підпілля. З цієї книги можна довідати багато про повсякдення життя в'язнів концтаборів.
Але що стосується фактів стосовно самого концтабору, то тут не завжди можна вірити. Наприклад, автор стверджує, що до 2СВ назви "Аушвіц" взагалі не існувало. Він наводить приклад гри німецьких слів і польських географічних назв. Але слово "Аушвіц" стосовно польського міста Освенцим фігурує в документах ще 18 століття, коли це місто перейшло під владу Австрії, офіційною мовою якї була німецька. А бо ще: автор стверджує, що американці не бомбардували табір через наявність працівників американських компаній у субтаборах. Працівники дійсно були, і субтабори були, а от дозволу на використання американцями польських або радянських аеропортів не було, здається, ад до 44-го року. Відповідно американці просто фізично не могли так далеко долетіти.
Книгу читати варто. Проте сприймати все-все-все описане в ній на віру я б не рекомендувала.
Displaying 1 of 1 review