What do you think?
Rate this book
Сміх. Біологія, психіка, культура
Сміх як характерний акт вітальності не перестають вихваляти за його цілющі властивості, однак залишаються дуже сильними і забобони, пов’язані з ним. Чому ж ми сміємося? Що таке сміх? Ця розвідка намагається проаналізувати всі грані смішного, щоб зрозуміти його рушійні сили та механізми, звертаючись до знань психоаналізу, фізіології, етології, літератури, філософії, антропології…
160 pages, Kindle Edition
First published January 1, 1993
4 people are currently reading
33 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
March 10, 2021
Тема цікава, а виклад не дуже. Читається наче дипломна чи дисертація, деякі речення доводиться по декілька разів перечитувати. В другій частині книги якось наче автор змінився.
Перша частина - це прямо класичний літературний огляд наукової роботи. Про сміх, виявляється, писали Платон, Марк Фабій Квінтиліан, історик середньовіччя Жак Ле Гофф, Спіноза, Декарт, Кант, Спенсер та інші. Ставлення до сміху змінювалося з плином історії. В Античні часи шляхетним людям не пасувало реготати з будь-чого, сміх мав бути виваженим. За часів Високого Середньовіччя сміх дияволізували, усі мали страждати та думати про чистилище, а не сміятися. Спіноза ж вже ототожнює сміх із душевною силою та залученням до божественної природи. Гоббс та Спіноза розглядають сміх, як прояв агресії у тому числі. Кант розглядає сміх, як зменшення чуттєвого напруження, раптове перетворення напруження на ніщо.
Словом, книга про три складові сміху - нейрофізіологічна, психологічна та культурна.
Автор досліджує з чого сміялися найдавніші предки, з тих джерел, які доступні. З чого сміються примітивні племена, які збереглися зараз.
Вираз обличчя потребує розвинених мімічних м'язів, які є в котячих, собачих та коневих, і звісно ж - приматів. Еволюційно сміх людини походить від двох виразів обличчя у приматів - "розслаблене обличчя - розтулений рот" та "мовчазне обличчя - вишкірені зуби". Обидва ці вирази є елементами ігрової міміки у приматів. Згідно з Джуліаном Гакслі, багато типів поведінки у тварин втратили первісну функцію впродовж еволюції та внаслідок ритуалізації набули комунікативного значення.
Вважається, що сміх і усмішка мають різне філогенетичне походження. "Розслаблене обличчя - розтулений рот" у приматів відповідає сміху у людини. Конрад Лоренц вважав, що морфологія цієї міміки свідчить про первісну агресивну мотивацію сміху. "Мовчазне обличчя - вишкірені зуби" вважається попередником усмішки.
Стосовно психологічних причин сміху, окрім патологічного сміху, який автор класифікує та пояснює кожен тип, автор описує також дотеп, тобто гумор й соціальну взаємодію під час жарту. Адже для цього потрібен не лише сам дотепник, але й друга особа, об'єкт "агресії" та третя особа (або ж публіка), яка відреагує на жарт. Сміх публіки свідчить про глибоку психологічну узгодженість з першою особою. "Успішна сміхова комунікація потребує міжособистісної, колективної психічної згоди. Група виконує роль підтримки на рівні ідентифікації нарцисичного перестрахування та відчутного зняття вини"
До речі, Фройд, на якого в цьому розділі неодноразово посилається автор, досліджував гумор та сміх. Він доводив, що гумор скорочує витрати на емоції, коли завдяки жартам люди звільняються від зовнішніх виявів гніву, страху, тривоги, болю, смутку. Саме тому гумор притягує людей. Також він розглядає гумор як захисний механізм від людського страждання. Водночас, для Фройда гумор викликаний почуттям загрози, що відчувається на рівні нарцисичної цілісності. В гуморі діє тріумф вторинного нарцисизму і принцип задоволення.
Цікаво, що в мозку не має якоїсь одної ділянки, яка відповідає за сміх. Тут залучені лобова кора (передфронтальні долі), гіпоталамічна ділянка, мозковий стовбур, нервові шляхи моторики.
В примітивних сучасних племенах ставлення до сміху відрізняється. В африканських племенах сміх не є позитивним сигналом взаємодії між батьками та дітьми. Навпаки - батьки серйозні та стримані до дітей, адже вірять, що в дітях живуть духи їх предків. От бабусі дідусі з дітьми сміються вже. Коли діти виходять з-під опіки батьків та вливаються в групи однолітків, сміх відіграє важливе значення для соціалізації, навчання, опановування етикету.
Автор описав цікаву історію - дослідження народу ік (кочівний етнос мисливців-збиральників на пн-сх Уганди). Внаслідок 2 Світової війни цей народ переживав страшну кризу. У 1965-67 роках їх досліджував Колін Тернбул, який описував дуже дивну їх поведінку, яка часто проявлялася у неадекватному сміху. В ситуаціях, коли взагалі не до сміху, вони сміялися. Через режим виживання, де все існування зводилося до пошуку харчів, ік були дуже жорстокими. Проте сміялися з голоду, з доброти та щедрості (що було нелогічним для них та рідкісним явищем), зі страждань інших та себе (чоловік, який не їв 3 дні, сміявся, сміялися матері, коли їхні діти падали й забивалися й плакали, сміялися діти над старими). У них на фоні людського занепаду, постійної загрози смерті, сміх був проявом тріумфального утвердження життя, формою захисту проти тривожних афектів. Сміх і насмішка для ік були інструментом психічного виживання.
Четвертий розділ присвячений соціальному значенню сміху. Крім індивідуального значення сміху, як от зняття напруження, нарцисичного тріумфу, сміх серед людей може бути радісний, ввічливий, зваблювальний, ніяковий. Все залежить від соціальних норм. Відштовхуючись від філогенетичного походження сміху від міміки у приматів, людський сміх є поліморфічним та багатофункціональним.
Перша частина - це прямо класичний літературний огляд наукової роботи. Про сміх, виявляється, писали Платон, Марк Фабій Квінтиліан, історик середньовіччя Жак Ле Гофф, Спіноза, Декарт, Кант, Спенсер та інші. Ставлення до сміху змінювалося з плином історії. В Античні часи шляхетним людям не пасувало реготати з будь-чого, сміх мав бути виваженим. За часів Високого Середньовіччя сміх дияволізували, усі мали страждати та думати про чистилище, а не сміятися. Спіноза ж вже ототожнює сміх із душевною силою та залученням до божественної природи. Гоббс та Спіноза розглядають сміх, як прояв агресії у тому числі. Кант розглядає сміх, як зменшення чуттєвого напруження, раптове перетворення напруження на ніщо.
Словом, книга про три складові сміху - нейрофізіологічна, психологічна та культурна.
Автор досліджує з чого сміялися найдавніші предки, з тих джерел, які доступні. З чого сміються примітивні племена, які збереглися зараз.
Вираз обличчя потребує розвинених мімічних м'язів, які є в котячих, собачих та коневих, і звісно ж - приматів. Еволюційно сміх людини походить від двох виразів обличчя у приматів - "розслаблене обличчя - розтулений рот" та "мовчазне обличчя - вишкірені зуби". Обидва ці вирази є елементами ігрової міміки у приматів. Згідно з Джуліаном Гакслі, багато типів поведінки у тварин втратили первісну функцію впродовж еволюції та внаслідок ритуалізації набули комунікативного значення.
Вважається, що сміх і усмішка мають різне філогенетичне походження. "Розслаблене обличчя - розтулений рот" у приматів відповідає сміху у людини. Конрад Лоренц вважав, що морфологія цієї міміки свідчить про первісну агресивну мотивацію сміху. "Мовчазне обличчя - вишкірені зуби" вважається попередником усмішки.
Стосовно психологічних причин сміху, окрім патологічного сміху, який автор класифікує та пояснює кожен тип, автор описує також дотеп, тобто гумор й соціальну взаємодію під час жарту. Адже для цього потрібен не лише сам дотепник, але й друга особа, об'єкт "агресії" та третя особа (або ж публіка), яка відреагує на жарт. Сміх публіки свідчить про глибоку психологічну узгодженість з першою особою. "Успішна сміхова комунікація потребує міжособистісної, колективної психічної згоди. Група виконує роль підтримки на рівні ідентифікації нарцисичного перестрахування та відчутного зняття вини"
До речі, Фройд, на якого в цьому розділі неодноразово посилається автор, досліджував гумор та сміх. Він доводив, що гумор скорочує витрати на емоції, коли завдяки жартам люди звільняються від зовнішніх виявів гніву, страху, тривоги, болю, смутку. Саме тому гумор притягує людей. Також він розглядає гумор як захисний механізм від людського страждання. Водночас, для Фройда гумор викликаний почуттям загрози, що відчувається на рівні нарцисичної цілісності. В гуморі діє тріумф вторинного нарцисизму і принцип задоволення.
Цікаво, що в мозку не має якоїсь одної ділянки, яка відповідає за сміх. Тут залучені лобова кора (передфронтальні долі), гіпоталамічна ділянка, мозковий стовбур, нервові шляхи моторики.
В примітивних сучасних племенах ставлення до сміху відрізняється. В африканських племенах сміх не є позитивним сигналом взаємодії між батьками та дітьми. Навпаки - батьки серйозні та стримані до дітей, адже вірять, що в дітях живуть духи їх предків. От бабусі дідусі з дітьми сміються вже. Коли діти виходять з-під опіки батьків та вливаються в групи однолітків, сміх відіграє важливе значення для соціалізації, навчання, опановування етикету.
Автор описав цікаву історію - дослідження народу ік (кочівний етнос мисливців-збиральників на пн-сх Уганди). Внаслідок 2 Світової війни цей народ переживав страшну кризу. У 1965-67 роках їх досліджував Колін Тернбул, який описував дуже дивну їх поведінку, яка часто проявлялася у неадекватному сміху. В ситуаціях, коли взагалі не до сміху, вони сміялися. Через режим виживання, де все існування зводилося до пошуку харчів, ік були дуже жорстокими. Проте сміялися з голоду, з доброти та щедрості (що було нелогічним для них та рідкісним явищем), зі страждань інших та себе (чоловік, який не їв 3 дні, сміявся, сміялися матері, коли їхні діти падали й забивалися й плакали, сміялися діти над старими). У них на фоні людського занепаду, постійної загрози смерті, сміх був проявом тріумфального утвердження життя, формою захисту проти тривожних афектів. Сміх і насмішка для ік були інструментом психічного виживання.
Четвертий розділ присвячений соціальному значенню сміху. Крім індивідуального значення сміху, як от зняття напруження, нарцисичного тріумфу, сміх серед людей може бути радісний, ввічливий, зваблювальний, ніяковий. Все залежить від соціальних норм. Відштовхуючись від філогенетичного походження сміху від міміки у приматів, людський сміх є поліморфічним та багатофункціональним.
March 10, 2023
Більше схоже на чиюсь "курсову роботу", аніж на повноцінну книгу. І начебто багато сказано, але тему так до кінця і не розкрито.
June 23, 2019
по водянистости напоминает все мои курсовые, вместе взятые.
– зачем тогда пять звезд? – спросите вы.
– пушо а судья кто? – отвечу я.
если человек сел за рукопись, сделал внятный интродакшн, написал разделы и собрал это вкучу – 5 звезд есть.
если же это еще и нравится, вызывает улыбку и отзывается где-то внутри, ставлю 7 звезд. но букридс не дает – и снова 5.
такие дела.
– зачем тогда пять звезд? – спросите вы.
– пушо а судья кто? – отвечу я.
если человек сел за рукопись, сделал внятный интродакшн, написал разделы и собрал это вкучу – 5 звезд есть.
если же это еще и нравится, вызывает улыбку и отзывается где-то внутри, ставлю 7 звезд. но букридс не дает – и снова 5.
такие дела.
December 31, 2016
comme une étude générale sur le rire
Displaying 1 - 4 of 4 reviews