У національній історії існує чимало видатних постатей, чиє життя тривалий час було приховане від загалу під грифом «Секретно». Власне, те саме можна сказати і про життя та діяльність на терені України керівника ОУН-УПА, видатного діяча націоналістичного руху Романа Шухевича.
Я, як колишній історик, абсолютно не переймався раніше, коли працював істориком, та й зараз, по інерції, титулом "тижісторик", тобто всі впевнені, що ти маєш все знати про історію. Все знати неможливо. Так і тут, про головнокомандувача УПА Романа Шухевича я пам'ятав лише те, що переважно було в підручниках, бо спеціальної літератури я про нього не читав. І завдяки цій монографії я відкрив увесь масштаб цієї постаті. Хочу зупинитись на деяких моментах, які справили на мене враження: - Шухевич грав на фортепіано і сам навіть складав пісні - він знав купу мов - німецьку, польську, латину, давньогрецьку та давньослов'янську, а в криївках, навіть в останні роки, вчив ще й англійську - після виходу із тюрми Шухевич не міг працювати за своєю спеціальністю інженера-мостобудівника, тому довелося щось вигадувати. І він із компаньоном створив рекламну агенцію Фама, яка потрошку розкрутилась і стала досить відомою у багатьох містах Західної України, а пізніше, під час підпільної роботи, агенти могли переховуватись в приміщеннях Фами та сподіватись на фінансову підтримку у скрутний час - спочатку рекламні оголошення були текстовими, у вигляді невибагливих віршиків та текстів на кшталт "Найкраща хвилина як курю "Калина", а потім стали малювати і картинки. До речі, із Фамою на той час працював художник Яків Гніздовський, який пізніше стане досить відомим, і одна із його картин навіть прикрашала кабінет президента США Джона Кеннеді - як відомо, після смерті Євгена Коновальця провід ОУН очолив Андрій Мельник. Але це рішення було досить сумнівним, адже воно спиралось лише на свідчення такого собі Барановського, який начебто почув останні слова Коновальця про передачу влади перед смертю. Барановський був під сильною підозрою у зрадництві, але все одно йому повірили. А сам Мельник на той час був лісником в маєтку Шептицьких, і через стан здоров'я вже далеко не був таким політично активним, як раніше, але все одно погодився очолити ОУН. І от, головне питання в цій якбитології - якби ж не повірили цьому "носію останньої волі", заплямованою досить обґрунтованою підозрою, то хтозна, можливо і не було би розколу в ОУН на мельниківців та бандерівців, адже у Мельника була більш поміркована позиція на відміну від молодої та більш радикальної частини на чолі із Бандерою, і сили в боротьбі за незалежність були би не такими розпорошеними - Шухевич до останнього сподівався, що після закінчення другої світової війни неминуче повинна настати нова війна - між Совєтським Союзом та іншими країнами-переможцями - США, Британією тощо, тому основна мета його була - протриматись разом із своєю підпільною армією якомога довше, щоби встигнути оголосити незалежність України на уламках совєтської держави, але на жаль, його сподівання так і не справдились
Звісно, це лише дрібка фрагментів із його біографії, а переповідати книгу не хочеться, бо здається, що все там було важливе.
П.С. А ще науковим редактором книги виступив Володимир В'ятрович, а літературною редакторкою - Ярина Цимбал!
Дуже хороша книга фактів про життя однієї з найбільш недооцінених суспільством постатей української історії. Багато фактів, історій, фотографій - хороша така енциклопедія життя Шухевичів, яка дуже легко читається. Мастрід українців.
єдина проґалина: батьки Романа, про прадіда є, про діда є, а батька щось якось пропустили
Треба читати більше різних історичних книг, щоб мати різні погляди. Наприклад під час другої світової війни рядянська влада воювала з українцями, які хотіли незалежності, такими ж силами, як із німцями. Це було вже в 1944 році.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Якщо не зважати на несумісність назви книги з її наповненням, то отримуємо гарно прописану книгу про епоху діяльності УПА, яка детально і різносторонньо описана. Але ж книга про Шухевича. А тут більше інформації про щось, окрім Шухевича. Нащо було тоді акцентувати увагу на конкретній персоналії і сильно розтягувати книгу на велику бандуру. Я не проти доповнень для контексту епохи, але якщо їхї прям багато, а в деяких місцях є прям вода, то тоді це вже проблема.