Теодор Ливиану получает на свой день рождения превосходный подарок — выигрыш в Макабре! Правда, что происходило с ним и с другими игроками 20 марта, в день его рождения, он совершенно позабыл… Тео только понимает, что Смерть никому ничего так просто не отдаст. Но он готов идти дальше — обыскивать владения Смерти, прорываться сквозь волшебные леса и топи и даже спасать тех, кого ненавидел всю свою жизнь.
Друга частина трилогії «Макабр». Книга починається практично там, де закінчується перша частина. Тому можна сприймати не як окремі частини, а як одну велику книгу. Черговий раз переконуюся, що не люблю підліткові фентазі, особливо написані дівчатами. Занадто часто це нагадує дитяче аніме чи казку з романтичним ухилом. Забагато в таких історіях - героїчних персонажів і лицарських вчинків, рожевих соплів, самотності й підліткової брутальності та ще того, що виокремлює мрії дівчат-підлітків про принців, пригоди, стосунки тощо. У цій частині дія переважно відбувається у володіннях Смерті. Туди потрапили четверо переможців Макабра - Тео, Сандра, Віктор (він же Змійовик) і Шниряло. Серед гори скарбів та решти барахла герої історії шукають свої заповітні бажання, тільки ніхто не попередив, де його можна знайти. Часто виникає питання щодо розумової нормальності персонажів, таких кретинів ще пошукати, судячи з їхніх вчинків, і виникає резонне запитання, як вони взагалі вижили? І, як і з першою книжкою, я б давно кинув читання, якби не вкраплення міфології та доволі оригінальний бестіарій. Все інше - сюжет, персонажі мене особливо не зачепили.
Насколько мне понравилась первая книга, такая атмосферная, красивая - как сказка или легенда, настолько разочаровала вторая. Автор начала топорно вводить слово на Л. Это выглядело и читалось ужасно, все эти метания, непонимания, какие-то дурацкие шаги и жесты. Герои в этой книге оказываются в мире Смерти и всячески опасно для жизни приключаются, потому что это же мир Смерти, тут на каждом шагу - опасность. И как настоящие дети или подростки ссорятся в процессе на какие-то банальные темы, обидки и прочее. Понятно, что у каждого травма, что опасно, что все устали, но выглядит грустно и читается тяжело. От сказочности не осталось ничего, пусть в мире Смерти и есть всякие разные примечательные существа и мир там красочный, но увы и ах, атмосфера первой книги потеряна, а другой не дали :(