Монографія Степана Величенка, наукового співробітника кафедри українських студій Торонтського університету, є новаторською спробою реконструкції та повернення до українського наукового дискурсу традиції лівої антиколоніальної думки перших десятиріч ХХ ст. і важливим внеском у дослідження інтелектуальної історії Української революції 1917-1921 рр. Автор аналізує українські праці початку ХХ ст., що трактували російське правління як колоніальне. Спеціальну увагу приділено появі «націонал-комунізму» в Україні, українській марксистській критиці російського імперіалізму і колоніалізму. Переконливо показано, що ця незаслужено забута традиція важлива не лише для розуміння специфіки українсько-російських відносин у другій пол. ХІХ – перших десятиріччях ХХ ст., а й для пояснення труднощів із подоланням російського колоніального спадку в незалежній Україні, що спирається на структури економічного та суспільного домінування, закладені ще в імперський і ранній радянський періоди.
У монографії досліджена критика есерами-боротьбістами та КПУ (не плутати з КП(б)У) більшовистської політики в Україні, та пропонований ними альтернативний комуністичний проект, у якому Україна була би незалежною державою. Їхню долю не важко вгадати: члени цих партій або загинули, або вступили до КП(б)У, і зараз мало хто пам'ятає, що в Україні були якісь комуністи, не пов'язані з Росією.
Критика більшовиків полягала в звинуваченях у імперіалізмі, колоніалізмі та окупації України. Приблизно половину книги Величенко відвів під аналіз фактів, якіб підтверджували ці звинувачення, а також порівняння українського марксистського антиколоніального руху з аналогічними рухами в інших країнах, у діапазоні від Ірландії до В'єтнаму. Ця частина детальна до нудьги, іноді відчуваєш дежавю, ніби читаєш той самий уривок тексту не перший раз. Можливо це зумовлено тим, що книга в першу чергу орієнтована на західну аудиторію, бо укрїнцям так ретельно доводити протиріччя та непослідовнність ленинської політики з точки зору марксизму та її імперський характер було б зайвим. Друга половина - власне опис конфлікту боротьбістів та укапстів з більшовиками, та їхні програмні документи (переважно листівки та публікації в пресі).
На презентації книги автор розповідав, що поштовхом для її написання було бажання спростувати поширений серед західних критиків України, зокрема лівих, стереотип об українських націоналістах як фашистах, і нагадати, що тут була власна марсксистська думка, яка в своєму антиколоніальному аскпекті дещо випередила західну. Монографія це переконливо доводить, хоча, все одно почуваєшся ніяково, бо в самій Україні про все це майже забуто.