What do you think?
Rate this book
Вовче
Ця книжка — про війну і про людей, які стикнулися з війною. Про те, що було і що могло би бути. Ви можете впізнати себе, або когось із друзів серед героїв «Вовче», чи одного з оповідань, які входять до книги. І ніколи не можна напевно сказати: чи цей конкретний шматок вигаданий, чи записаний з чийогось «тут і зараз». Бо війна — вона дуже різноманітна й різнопланова. Все що можна, то спробувати зафіксувати якісь миттєвості. Я спробував. Сподіваюся, що вам буде цікаво. У повісті «Вовче» оповідається декілька епізодів з життя однієї з позицій. Ви зможете опинитися у шкурі Вовка, і від його імені дружити, служити, воювати. Познайомитеся з невгамовним Жорою, дізнаєтеся про чоловіка Олі, прочитаєте вірші Жені і багато іншого. Збірка оповідань — миттєвості цієї війни. Подекуди героїчні. Часом душевні. Інколи сумні. Загалом — прості і чесні. Приємного читання.
176 pages, Hardcover
Published January 1, 2017
24 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 9 of 9 reviews
Read
April 24, 2021Купила книжку ще після серії Крутого Замісу, де Чабала дуже смішно розповідав історію свого потрапляння в армію - вирішила, що напевно ж талант оповідача мусить бути видно й у прозі теж - й от нарешті добралася прочитати.
Талант оповідача справді видно, чекатиму на другу книжку. Я певна, що друга буде взагалі супер, але в першій є стандартний синдром першої книжки, коли автор намагається впакувати в неї буквально всі інгредієнти, не завжди сумісні, бо хто ж зна, чи буде друга.
От, скажімо, найдовша повість у цій книжці - це, з одного боку, так би мовити, армійська етнографія (Спочатку йшло: «Хто, як не я!?» Потім: «Ніхто, крім мене!» За ними було: «Якого біса знову я?!» Зараз це можна охарактеризувати, скоріше за все, так: «Краще вже я…») і пронизливі історії про те, що коли когось убили на позиції без шолома, обов'язково треба знайти хоч чийсь шолом, бо інакше будуть проблеми з виплатами рідним, і так далі, і таке інше - але все це розвішано по сюжету в дусі комедій Шекспіра з переплутаними ідентичностями/двійництвом, коханням з першого погляду й відповідною верибельністю. Для мене це поєднання оповідних інгредієнтів не дуже спрацювало, але діалоги класні, оповідний голос класний; другу книжку обов'язково куплю.
Але є і штука в дусі "як зіпсувати героїв двома рядками". Розмовляють солдат і медсестра з нашого боку, персонажі однозначно позитивні, аж раптом:
Рукави халата трошки задерлися. На лівій руці помітно частину татуювання: «…ßt Treue».
— О, наша людина! «Моя честь називається вірністю»?
І ти така: ну чорт, ну от навіщо, так добре ж сиділи. (Хто не впізнає, Meine Ehre heißt Treue - гасло СС.)
Талант оповідача справді видно, чекатиму на другу книжку. Я певна, що друга буде взагалі супер, але в першій є стандартний синдром першої книжки, коли автор намагається впакувати в неї буквально всі інгредієнти, не завжди сумісні, бо хто ж зна, чи буде друга.
От, скажімо, найдовша повість у цій книжці - це, з одного боку, так би мовити, армійська етнографія (Спочатку йшло: «Хто, як не я!?» Потім: «Ніхто, крім мене!» За ними було: «Якого біса знову я?!» Зараз це можна охарактеризувати, скоріше за все, так: «Краще вже я…») і пронизливі історії про те, що коли когось убили на позиції без шолома, обов'язково треба знайти хоч чийсь шолом, бо інакше будуть проблеми з виплатами рідним, і так далі, і таке інше - але все це розвішано по сюжету в дусі комедій Шекспіра з переплутаними ідентичностями/двійництвом, коханням з першого погляду й відповідною верибельністю. Для мене це поєднання оповідних інгредієнтів не дуже спрацювало, але діалоги класні, оповідний голос класний; другу книжку обов'язково куплю.
Але є і штука в дусі "як зіпсувати героїв двома рядками". Розмовляють солдат і медсестра з нашого боку, персонажі однозначно позитивні, аж раптом:
Рукави халата трошки задерлися. На лівій руці помітно частину татуювання: «…ßt Treue».
— О, наша людина! «Моя честь називається вірністю»?
І ти така: ну чорт, ну от навіщо, так добре ж сиділи. (Хто не впізнає, Meine Ehre heißt Treue - гасло СС.)
July 22, 2020
З усієї ветеранської літератури, яку прочитав - ця книга написана найкращою літературною українською. Тобто всі ситуації начебто схожі, - чергування, ВОПи, засідки, обстріли але описані смачною українською сприймаються зовсім по іншому. Якось серйозніше чи як. І взагалі, якась гармонійна вийшла суміш внутрішнього світу головного героя, смішних і трагічних ситуацій та достатніх вкраплень морально-етичних сентенцій. А на тлі цього всього Війна і Люди.
January 8, 2018
ПОЛВДОХА НА ЖИЗНЬ
Я почему-то не ждала многого от Вовче Kostia Chabala. Не то, чтобы я не доверяла вкусу его издателей, как раз-таки наоборот, но перед "Вовче" у Видавництво ДІПА вышли "14 друзей хунты" - ну вы в курсе, ее еще сам Президент пиарил , а на мой немного специфичный™ вкус там треть можно выкинуть в пропасть без ущерба для культурного наследия, а то и с пользой для него. Но дав один раз себе слово - собирать все книги, написанные теми, кто прошел ад мышебрасткой любви (и продолжает его проходить сейчас), нельзя отступать только потому, что книга на внешний вид показалась тебе слишком тонкой.
О, как же я ошибалась!
Собственно моя первая претензия к ней так и осталась основной, и дополнительной, и вспомогательной, и запасной - Она. Слишком. Тонкая.
Нет. На самом деле я хочу сказать сейчас главное, а вы постарайтесь это хорошенько запомнить. Книга "Вовче" - это Самое Яркое Событие, Случившее за Всю пока что Недолгую Историю Книг об АТО. Прочитали? А теперь еще раз: книга "Вовче" - это Самое Важное Событие, Что Случилось в Культурной Жизни Страны за Последние несколько лет.
На самом деле, ее могут вообще запретить. Криминализировать ее чтение, приравняв к распространению тяжелых наркотиков. Это как Золотой Ключик к двери за нарисованным камином. Как вкус сосульки, когда вам 5 лет, а мама заговорилась с соседкой, отвернулась и не видит, как вы ее сосете со всей увлеченностью. Как первый поход без родителей, с палатками, а впереди идет Катька из дома напротив, и ее упругие икры гипнотизируют тебя равномерным "шаг! шаг! шаг! еще триста метров и привал!". Как плавать ночью в Черном море среди светящегося планктона, а потом допивать сладкое вино и облизывать пальцы, одновременно соленые от моря и сладкие от вина.
Я могу так продолжать очень долго.
Эта книга - самый настоящий портал Туда. Где снег, грязь, свист мин, бездонная термокружка с кофе и в редкой звенящей тишине набатом бухает в голове "та лучше уже я".
Но.
Она. Слишком. Тонкая.
И я, наверно, знаю, почему.
Чтобы хватило воздуха на вдох - потому что ты не читаешь ее, ты ныряешь в открытую страницу, а выныриваешь среди бескрайней степи Донбасса. Истекающего кровью украинского Донбасса.
Чтобы хватило сил восстановить дыхание после кессонной болезни, когда возвращаешься оттуда - от простых слов, сложенных в бьющие по самым нервам предложениям.
Чтобы,...
Но черт возьми, как же сложно! Как же невозможно смириться с мыслью, что вот она, последняя страница. И все. "Вовче" закончилась. Да, завтра будет другая история, и она может быть даже будет такой же отличной. Но черт! Черт! Черт! Черт! Почему? Она? Такая? Тонкая?
Прочитайте ее. Обязательно прочитайте. Только запаситесь кислородом. И вам понравится.
Я почему-то не ждала многого от Вовче Kostia Chabala. Не то, чтобы я не доверяла вкусу его издателей, как раз-таки наоборот, но перед "Вовче" у Видавництво ДІПА вышли "14 друзей хунты" - ну вы в курсе, ее еще сам Президент пиарил , а на мой немного специфичный™ вкус там треть можно выкинуть в пропасть без ущерба для культурного наследия, а то и с пользой для него. Но дав один раз себе слово - собирать все книги, написанные теми, кто прошел ад мышебрасткой любви (и продолжает его проходить сейчас), нельзя отступать только потому, что книга на внешний вид показалась тебе слишком тонкой.
О, как же я ошибалась!
Собственно моя первая претензия к ней так и осталась основной, и дополнительной, и вспомогательной, и запасной - Она. Слишком. Тонкая.
Нет. На самом деле я хочу сказать сейчас главное, а вы постарайтесь это хорошенько запомнить. Книга "Вовче" - это Самое Яркое Событие, Случившее за Всю пока что Недолгую Историю Книг об АТО. Прочитали? А теперь еще раз: книга "Вовче" - это Самое Важное Событие, Что Случилось в Культурной Жизни Страны за Последние несколько лет.
На самом деле, ее могут вообще запретить. Криминализировать ее чтение, приравняв к распространению тяжелых наркотиков. Это как Золотой Ключик к двери за нарисованным камином. Как вкус сосульки, когда вам 5 лет, а мама заговорилась с соседкой, отвернулась и не видит, как вы ее сосете со всей увлеченностью. Как первый поход без родителей, с палатками, а впереди идет Катька из дома напротив, и ее упругие икры гипнотизируют тебя равномерным "шаг! шаг! шаг! еще триста метров и привал!". Как плавать ночью в Черном море среди светящегося планктона, а потом допивать сладкое вино и облизывать пальцы, одновременно соленые от моря и сладкие от вина.
Я могу так продолжать очень долго.
Эта книга - самый настоящий портал Туда. Где снег, грязь, свист мин, бездонная термокружка с кофе и в редкой звенящей тишине набатом бухает в голове "та лучше уже я".
Но.
Она. Слишком. Тонкая.
И я, наверно, знаю, почему.
Чтобы хватило воздуха на вдох - потому что ты не читаешь ее, ты ныряешь в открытую страницу, а выныриваешь среди бескрайней степи Донбасса. Истекающего кровью украинского Донбасса.
Чтобы хватило сил восстановить дыхание после кессонной болезни, когда возвращаешься оттуда - от простых слов, сложенных в бьющие по самым нервам предложениям.
Чтобы,...
Но черт возьми, как же сложно! Как же невозможно смириться с мыслью, что вот она, последняя страница. И все. "Вовче" закончилась. Да, завтра будет другая история, и она может быть даже будет такой же отличной. Но черт! Черт! Черт! Черт! Почему? Она? Такая? Тонкая?
Прочитайте ее. Обязательно прочитайте. Только запаситесь кислородом. И вам понравится.
January 12, 2021
Ця книга проста за сюжетом і приємна за мовою. Тут немає зносок, розшифрованих абревіатур чи перекладених на "цивільну" мову слів. Так, наче авторів цільовий читач, це людина з досвідом. Втім, це більше стосується оповідань в кінці книги, що, як тригери спогадів. Вовче - добре і легке, попри контекст реальності, воно піднімає настрій і додає оптимізму, і віру у перемогу.
May 16, 2019
А добра ж книжка!
November 18, 2024
Вже якийсь час хотіла прочитати цю книжку, оскільки не раз бачила її у підбірках ветеранської прози, однак ніде не могла придбати. Та мені поталанило знайти її в бібліотеці!
Книжка доволі невелика, близько 170 сторінок, половину з яких займає однойменний текст "Вовче". Написаний (як і решта) дуже гарною літературною мовою, що дещо вирізняється серед інших прикладів ветеранської прози.
Стиль автора легкий і невимушений, тож навіть вважаючи на контекст оповідань і те, що в них описується, читається все це дуже швидко і приємно. Тут розповідається про двох військових, що кочують від позиції до шпиталю, на позицію і знову в шпиталь. Попри те, що в тексті описано перебування на позиції в безпосередній близькості до ворога, обстріли, поранення, відповідний побут і так далі, написано це все по відчуттям з такою жагою до життя та чудовим гумором, що неможливо відірватися.
Друга частина збірки - короткі оповідання також на воєнну/військову тематику. Однак в деяких ракурс змінюється і якщо в одному ми читаємо про перебування на позиціях, тамтешній побут чи повернення військового "Додому" у відпустку, то в іншому ми спостерігаємо за ранковим побутом дружини військового.
Усі тексти чудові, хоча, мабуть, можуть бути дещо тригерними, а також підкидати матеріал для роздумів. На емоції також пробиває.
Тож якщо маєте можливість прочитати цю книжку - дуже раджу.
8/10
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
Книжка доволі невелика, близько 170 сторінок, половину з яких займає однойменний текст "Вовче". Написаний (як і решта) дуже гарною літературною мовою, що дещо вирізняється серед інших прикладів ветеранської прози.
Стиль автора легкий і невимушений, тож навіть вважаючи на контекст оповідань і те, що в них описується, читається все це дуже швидко і приємно. Тут розповідається про двох військових, що кочують від позиції до шпиталю, на позицію і знову в шпиталь. Попри те, що в тексті описано перебування на позиції в безпосередній близькості до ворога, обстріли, поранення, відповідний побут і так далі, написано це все по відчуттям з такою жагою до життя та чудовим гумором, що неможливо відірватися.
Друга частина збірки - короткі оповідання також на воєнну/військову тематику. Однак в деяких ракурс змінюється і якщо в одному ми читаємо про перебування на позиціях, тамтешній побут чи повернення військового "Додому" у відпустку, то в іншому ми спостерігаємо за ранковим побутом дружини військового.
Усі тексти чудові, хоча, мабуть, можуть бути дещо тригерними, а також підкидати матеріал для роздумів. На емоції також пробиває.
Тож якщо маєте можливість прочитати цю книжку - дуже раджу.
8/10
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
June 18, 2021
Це той випадок, коли розгорнуту для "почати читати" книжку не випускаєш з рук до останнього рядка і байдуже, що ніч і треба спати. Бо це так написано, що ти просто не можеш відкласти. Бо ти ковтаєш це жадібно, насолоджуючись кожним словом і любиш кожного персонажа, як рідного — смієшся разом з ними, сумуєш, часом — плачеш. Це так добре написано, що дух перехоплює від простоти і справжності.
January 10, 2023
Багато історій, що чіпляють за душу.
Displaying 1 - 9 of 9 reviews