Книжка литовського письменника Вітаутаса Рачицкаса «Хлопчаки танцюють брейк» залишила неоднозначні враження. Головним героєм цієї книжечки є хлопчик Йокубеліс, який навчається у третьому класі. Прочитавши перший розділ, я було вирішила, що він із богемної родини, адже там розповідається про його дідуся-музиканта, який має велику кількість музичних інструментів, пса невизначеної породи і яхту, а бабуся з непояснених причин багато часу проводить у Лондоні. Натомість пізніше стає ясно, що сім'я Йокубеліса цілком звичайні "середнячки" — його мама працює у магазині, а тато дрібний чиновник, і батьки змушені "рахувати гроші". Нібито загальний веселий і невимушений тон часто ні з того ні з сього порушується дуже серйозними проблемами. Наприклад, одну з однокласниць Йокубеліса у школі цькують, бо у неї не такий, як у всіх одяг (одного разу її роздягають у туалеті і кидають її спідничку в унітаз!). А іншого разу мама Йокубеліса вирішує, що в неї рак, тож приходить і заявляє в присутності малої дитини: поховайте мене у білій труні! Я розумію, що у жінки був стрес, але хіба можна таким чином говорити про смерть зі своїм маленьким сином? Крім того у книзі дуже багато литовських імен і реалій, які мені переважно геть не знайомі, і зовсім немає приміток, і це також не робить книжку ближчою і зрозумілішою українському читачеві.