"Це жахливо, коли приходить любов не до тієї людини. Але ще страшніше, коли жінка, кохання до якої ти не забудеш ніколи... є злом"
Жанр:
🌘роментезі
🌘антиутопія
🌘наукова фантастика
Рівень spicy: no smut
Сиквел, який можна читати окремо!
Тропи:
🌒від незнайомців до кохання
🌒сильна головна героїня
🌒словберн
Фентезійна складова:
🌊існування привілейованого суспільства, яке ніколи нічого не забуває (буквально; вони можуть відтворити в пам'яті будь-який момент свого життя так, ніби вмикають його на якомусь програвачі; також їхня пам'ять буквально фотографічна — їм достатньо один раз подивитися на сторінку, щоб запам'ятати все написане на ній)
Дійові особи:
🌙Семере — головна героїня, яка ніколи не забувала; вона пам'ятає кожну дрібницю зі свого минулого; і це минуле переслідує її, адже воно сповнене смертей, втрат і жорстокості;
🌙Бекет — головний герой, який прибуває із Землі з місією довідатися все про жителів Ханаану;
🌙Джилліан — "подружка" Бекета, яка працює разом із ним, а ще має стати його дружиною колись у майбутньому, бо так вирішили їхні батьки (тож частково тут можна було б приписати троп "шлюб за домовленістю", але я вирішила, що це було б не надто доречно, але не скажу чому, щоб не спойлерити))
🌙Реддікс — хлопець, з яким має побратися Семере, щоб Рада пробачила її родину (о, ще один "шлюб за домовленістю", так; але знову ж таки не вважаю за потрібне додавати його до тропів))
За вайбом схоже на:
🪐підліткові антиутопії (Голодні ігри, Дивергент, Деліріум, Той, що біжить лабіринтом, Темні уми, Перезавантаження та Знищ мене)
Тип оповіді: почергово від Семере або від Бекета
🩵Сюжет🩵
Зав'язка сюжету починається зі знайомства з Семере, яка пробирається до підземель, де живуть "ті, що мають Знання". Вона робить це таємно не тому, що не належить до цієї общини, а тому, що їй заборонено спілкуватися з жителями Позамежжя (тобто тими, хто що дванадцять років забувають). Однак у Семере є найкраща подруга, Ніта, яка живе у Позамежжі. А ще ця подруга — її служниця. Тож, Семере іноді допомагає її родині й іншим жителям Позамежжя: лікує їх, приносить харчі і тд. Звісно ж, усе це заборонено.
І от одного дня Ніта приносить обід для Семере, а та вирішує поділитися ним із Нітою (як і робить зазвичай). Та не встигає Ніта дожувати, як починає задихатися і битися в конвульсіях. Їжа була отруєна. І, на щастя, Семере не встигла її скуштувати. Однак її найкраща подруга приречена на смерть, адже ліків проти отрути не існує. А якщо хтось довідається про те, що Семере віддавала свою їжу служниці, то всю її родину та саму Семере стратять. Тому дівчині доводиться прийняти складне рішення — задушити Ні��у, щоб виставити все так, ніби та померла від цього, а не від отрути.
Вбивши свою найкращу подругу, Семере розуміє, що ці спогади переслідуватимуть її до кінця життя, адже вона нічого не забуває. Тож їй доведеться проживати їх мільйон разів (буквально), щоразу відчуваючи ті ж самі емоцій, що й уперше. Але вона чула про існування загадкового міста, де панує хвороба — Забуття. А Семере відчайдушно прагне забути. Крім того, вона розуміє, що отрута в їжі призначалася для неї, отже хтось у Раді бажає її смерті.
У ту ж мить вона вирішує втікати з рідного міста і віднайти Забуття. А Рада тим часом наступає їй на п'яти...
З іншого боку у нас є Бекет — землянин, який прибув з однією метою: дослідити поселення Ханаан і з'ясувати, що сталося з його мешканцями. Проблема полягає лиш у тому, що їхній космічний корабель (хай який наворочений новітніми технологіями) не бачить жодних ознак життя на цій планеті. Вони вже майже зневірилися і хотіли повертатися з порожніми руками, коли раптом потрапляють у так звану "сліпу зону", де зв'язок із кораблем зникає. Відрізані від командування, Бекет і Джил (його напарниця) опиняют��ся в невідомому місті, яке здається давно покинутим. Але це чи не єдині ознаки того, що тут все ж хтось жив, тому вони вирішують дослідити це місце як слід, перш ніж повертатися на корабель.
Тільки трапляється зовсім не так, як вони планували. Бекет підвертає ногу, а ще з'являється ця дивна незнайомка, яка зве себе Семере й постійно діймає Бекета і Джил питаннями, чи вони "забули".
Коли Семере розуміє, що зустріла землян, існування яких вважали вигадкою, вона розуміє, що може обміняти їхні життя на власне. Їй просто треба привести їх у своє місто і віддати Раді, вимагаючи помилування собі й своїй родині.
У Бекета інший план: добратися до міста Семере і повідомити командуванню, що вони знайшли іншопланетну цивілізацію, щоб ті могли дослідити їх як слід.
Тож Бекет із Джил слідують за Семере, переслідуючи власні цілі, й навіть не здогадуючись, що та веде їх у пастку, з якої їм не вдасться повернутися живими.
Насправді це доволі стислий переказ зав'язки, бо паралельно там трапляється ще безліч речей, але я не стану їх переказувати, бо тоді цей відгук затягнеться надто сильно 🥲
Тож перейдімо до моїх вражень.
Ця частина сподобалася мені менше, ніж Забуття, але я не можу назвати її нудною. Мабуть, я просто очікувала дечого іншого. Також зауважу, що тут більший акцент на фантастичній сюжетній лінії, ніж на любовній. В якийсь момент я навіть почала сумніватися, що тут буде любовна лінія, але тут просто шалено довгий словберн, тож треба набратися терпіння.
Кохання у цій книжці трепетне і ніжне. За ним приємно спостерігати. Головні герої дуже обережні зі своїми почуттями. Можливо, тому мені часом не вистачало іскри між ними. Але на колір і смак, як-то кажуть...
Приємно порадували відсилки до попередньої частини. Наприклад, деякі деталі й роздуми перегукуються та протиставляються. А ще для мене була очевидна паралель між початками історій Наді та Семере: Надя на початку історії лізе по мотузці, повертаючись з-за стіни, і думає, чи не впіймається вона цього разу; Семере на початку історії також лізе по мотузці, повертаючись із Позамежжя, і теж думає, чи не впіймається. А ще приємно було нарешті дізнатися про Анну, чия історія залишилася нерозказаною у Забутті. Також ми дізнаємося про долю Наді, Ґрея і Дженіві після фіналу Забуття.
Сюжетні повороти подекуди змусили мене сидіти з роззявленою щелепою, але "скляних" моментів у цій частині значно менше, якщо порівнювати з першою.
Перша частина далася мені доволі важко, адже подій багато, а тут ще й два оповідача, які паралельно розповідають про два різних світи: Землю у майбутньому та Новий Ханаан. Але десь у другій половині стає легше стежити за оповіддю, а фінал узагалі пішов як по маслу.
Раджу прочитати тим, кому сподобалося Забуття і в кого залишилися питання після нього.