Дмитро Корчинський (22 січня 1964, Київ) — український письменник, філософ, політик, громадський діяч та телеведучий.
Корчинський є автором ряду філософсько-політологічних есе та посібників, зокрема посібника з сучасної політології «Війна у натовпі» (1997; 1999, 2020) та «Авторитарна альтернатива» (1998).
Корчинський також є автором поетичної збірки «Філософія смути» (1998, 2003, 2013) та прозово-поетичного кобзаря «Революція от кутюр» (2004). Окрім поезії Корчинський є знаним українським романістом та драматургом: Корчинський є автором романів «Сяючий шлях» (2016), «Естетика жебрацтва» (2018), «Прочани вночі» (2019) та «Протоколи загублених снів» (2020) та п'єс «Посттравматична рапсодія» (2016), «Віденська кава» (2018), та «В.О.П.» (2019).
Я є давнім фанатом творчості Дмитра Олександровича тому не дивно що я в дикому захопленні від його нового роману. Як на мене Корчинський взагалі є одним з найбільш недооцінених літераторів сьогодення, не розумію чого так. Можливо надто багато людей сприймають його творчість занадто буквально і беруть все шо він говорить дуже близко до серця - але не варто так робити. Це шкідливо для психіки і фізичного здоров’я. Я думаю його треба сприймати як потік чистого мистецтва, водночас трохи критично та іронічно.
Отже в романі ви побачите все те саме що Корчинський говорив завжди, але вустами головних героїв гостросюжетного бойовика. Це українське “Кримінальне чтиво”, “Відчайдушний”, “Великий куш” - тобто все найкраще що є у Квентіна Тарантіно, Гая Річі, Роберта Родріґеса, але помножене на українську революційну філософію. На жаль не знаю більше прикладів такої творчості в літературі, навіть зарубіжній, бо бойовик Корчинського - глибоко філософський і інтелектуальний. Це не детектив і не пригодницький роман, а філософські роздуми про Бога, сенс життя, гроші, Україну і все таке.
Отже раджу почитати цей роман всім тим хто цікавиться хорошою і якісною інтелектуальною літературою, а також українськими суспільно-політичними рухами 90-х і 2000-х років. Без глибокого знання контексту сприймати його буде досить складно. Можливо все ж ознайомлюватися з творчістю треба з моєю улюбленою “Війна у натовпі”.
Коли намагаєшся знайти визначення цим записам головного українського авантюриста і кондотьєра, то мимоволі розводиш руками від того, наскільки різноплановими вони є. Тут тобі, чоловіче, і белетризовані мемуари, в яких неможливо відрізнити брехню від правди, і нотатки спостережливого подорожнього, і неординарні мистецькознавчі відступи, що часом перетікають у імпровізований філософський трактат, і навіть, (коли не в першу чергу) християнська проповідь. Від цього книжка виграє, бо кожен, згідно одному з героїв твору, може зачерпнути з цього Океану своєю чаркою, однак і втрачає водночас, бо від такого різноманіття, текст мимоволі втрачає цілісність і розпадається на окремі, більш або менш привабливі фрагменти. Особисто мені на цьому "сяючому шляху" найцікавішими видались саме його подорожньо-мистецькі зупинки, в той час як болото української політики разом із тужливістю проповіді нерідко викликали бажання відкласти книгу загалом. Попри це та попри всю одіозність автора, у смаці, а також наявності власних ідей і переконань, йому точно не відмовиш. На тлі млявого і кон'юнктурного сучукрліту це вже немало.
Корчинський написав неймовірно захопливий твір своєї доби, відчув епоху сповна і дозволис нам нею насолодитися. Читається легко, у кожному діалозі – знаходиш цитати, за якими потім можна побудувати своє життя. Хороший коктейль Пелевіна, Жадана і Христа.